Рішення

від 26.12.2016 по справі 916/3950/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2016 р.Справа № 916/3950/15

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт» до Компанії „Manchester Shipping S.A.» (Монровія, Ліберія) про стягнення неустойки в розмірі 221340,00 дол. США, або 4789797,60 грн. за офіційним курсом НБУ, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Компанії „Manchester Shipping S.A.» (Монровія, Ліберія) про стягнення неустойки у зв'язку з неповерненням судна в розмірі 221340,00 дол. США, або 4789797,60 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 21.09.2015 р., посилаючись на наступне.

Відповідно до укладеного між ДП „Одеський морський торговельний порт» та Компанією „Manchester Shipping S.A.» договору № КД-7772 від 22.08.2005 р. позивач передав відповідачу у бербоут-чартер судно „Дунай» . Згідно додаткової угоди від 16.12.2005 р. назву судна „Дунай» було змінено на „Рута» .

Відповідно до умов договору фрахтувальник зобов'язався своєчасно сплачувати фрахтову ставку згідно з боксом 21, 23 договору.

Згідно з боксом 21 частини 1 договору встановлено фрахтову ставку у розмірі 310 дол. США в добу без врахування ПДВ (20%), яка оплачується щомісячно банківським переказом відповідно до боксу 23 частини 1 договору і ст. 3 додаткових угод до договору.

У боксі 33 частині 1 договору встановлено, що Законом та Арбітражем за договором є: Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України та право України.

Як зазначає позивач, у зв'язку із виникненням дебіторської заборгованості Компанії за договором внаслідок несплати рахунків Одеського порту останній був змушений звернутися до Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (МАК при ТПП України).

Рішенням МАК при ТПП України від 23.09.2014 р. у справі МАК № 12л/2013 позов Одеського порту задоволено у повному обсязі, стягнуто з Компанії 56172 дол. США заборгованості за фрахт судна та 5046,88 дол. США відшкодування по сплаті арбітражного збору; договір стандартного бербоутного чартеру Балтійського та міжнародного морського комітету (кодова назва: „БЄРІКОН 89» ) КД-7772 від 22.08.2005 р. розірвано та зобов'язано відповідача повернути Одеському порту судно „Рута» по акту приймання-передачі у Одеському порту причал № 28, Україна.

Наразі позивач вказує, що рішення МАК при ТПП України у справі МАК № 12л/2013 зобов'язує Компанію негайно виконати його після отримання. Відповідно до довідки МАК при ТПП України № 4444/14-6 від 03.11.2014 р. рішення у справі № 12л/2013 є остаточним та вступило в законну силу з моменту його винесення, а саме 23.09.2015 року. Проте, станом на 21.09.2015 р. рішення МАК при ТПП України від 23.09.2014 р. у справі МАК № 12л/2013 у частині повернення судна Одеському порту Компанією безпідставно не виконано.

З огляду на вказане, Одеським портом нараховано Компанії неустойку у розмірі подвійної орендної плати (фрахтова ставка) згідно до норм ст. 786 ЦК України, а саме: за вересень (з 24.09. 2014 р. по 30.09.2014 р.) - 7 діб; жовтень 2014 р. - 31 діб; листопад 2014 р. - 30 діб; грудень 2014 р. - 31 діб; січень 2015 р. - 31 діб; лютий 2015 р. - 28 діб; березень 2015 р. - 31 діб; квітень 2015 р. - 30 діб; травень 2015 р. - 31 діб; червень 2015 р. - 30 діб; липень 2015 р. - 31 діб; серпень 2015 р. - 31 діб; вересень 2015 р. - 15 діб. Відтак, розрахунок неустойки позивачем здійснено з урахуванням подвійної фрахтової ставки за добу 620,00 дол. США (310,00 дол. США х 2), в свою чергу ціна позову Одеського порту до відповідача становить 221340,00 дол. США (620,00 дол.США х 357 діб)) або 4789797,60 грн. згідно до курсу Національного банку України станом на 21 вересня 2015 р. (1 дол.США = 21,639 гривень).

Крім того, як зазначає позивач, Одеським портом було здійснено заходи щодо досудового врегулювання спору, а саме на адресу відповідача була направлена вимога Одеського порту № 20/1-1400 від 12.08.2015 р. У відповіді на вимогу Компанія не погодилась з нею та оплату по вказаній вимозі відповідач не здійснив, що стало підставою для звернення Одеського порту із заявленим позовом про стягнення грошових коштів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.09.2015 р. позовну заяву ДП "Одеський морський торговельний порт» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3950/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

19.10.2015 р. відповідачем були подані заперечення на позовну заяву (а.с. 126-128 т. 1),, в яких відповідач зазначив, що у боксі 33 частини І та пунктом 26 частини II договору на бербоут-чартер КД - 7772 від 22.08.2005 р. сторони погодили, що всі спори, що виникають у зв'язку з укладенням договору фрахтування судна підлягають розгляду у Морській арбітражній комісії при ТПП України. Оскільки позивач обґрунтовує свої вимоги неповерненням фрахтувальником після розірвання договору зафрахтованого судна, що є обов'язковим за умовами укладеного договору, відповідно, на думку відповідача, така вимога позивача випливає зі змісту договору, а відтак спір підлягає вирішенню в арбітражній комісії. У відповіді на претензію позивача, заявлену у листі № 20/1-1400 та № 20/1-1399 від 12.08.2015 р., відповідач вказав на те, що пропозиція щодо передання спору до арбітражу не розглядається, виходячи з того, що такий порядок не потребує досягнення згоди, яка вже існує. Відтак, відповідача вважає, що підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК провадження у даній справі підлягає припиненню. Також відповідач посилається на п. 5 Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України (додаток № 2 до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р. № 4002-ХІІ), яким передбачено, що рішення Морської арбітражної комісії виконуються сторонами добровільно у встановлені нею строки. Невиконані в строк рішення виконуються відповідно до закону і міжнародних договорів. За приписами статті 81 Закону України „Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили. Згідно ст. 82 згаданого закону, визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України. Визнання та виконання на території України рішень міжнародних комерційних арбітражів здійснюється в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (ст. 389-7, ст. ст. 391-398). Частина 6 ст. 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що судові рішення інших держав, рішення міжнародних арбітражів, рішення міжнародних судових установ та аналогічні рішення інших міжнародних організацій щодо вирішення спорів є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, з наведених вище положень чинного законодавства вбачається, що обов'язковими до виконання зазначені позивачем в листі рішення МАК при ТПП можуть бути лише за умов їх визнання компетентним судом України та надання дозволу на їх виконання. До цього часу рішення МАК при ТПП підлягають виконанню в добровільному порядку. Таким чином, відповідач стверджує, що обов'язок відповідача (фрахтувальника) щодо повернення судна на підставі рішення арбітражу виникає лише після офіційного визнання рішення іноземного суду у визначеному вище порядку. Факт необов'язковості виконання рішень арбітражів до їх офіційного визнання державою в особі компетентного суду підтверджується, зокрема, законодавчо встановленою процедурою їх оскарження, закріпленою у ст. 34 ЗУ „Про міжнародний комерційний арбітраж» , а також можливістю відмови у визнанні рішення з підстав, передбачених ст. 36 цього закону. Компанія „Manchester Shipping S.A.» , використавши своє право на оскарження рішень арбітражу, не допускає можливості добровільного їх виконання, заперечуючи компетенцію МАК при ТПП стосовно повноважень на вирішення спору. Поряд з вказаним відповідач посилається на те, що стаття 785 ЦКУ, якою позивач обґрунтовує свої вимоги, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з огляду на те, що вони не ґрунтуються на договорі найму.

В засіданні суду 02.11.2015 р. представник відповідача просив суд зупинити провадження у даній справі до розгляду Шевченківським районним судом м. Києва клопотання про скасування рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23 вересня 2014 року у справі № 12л/2013, пояснивши, що Компанією „Manchester Shipping S.A.» було подано до Шевченківського районного суду м. Києва клопотання про скасування рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23 вересня 2014 року у справі № 12л/2013, про що представником було надано копію вказаного клопотання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.11.2015 р. провадження у справі № 916/3950/15 було зупинено до вирішення Шевченківським районним судом м. Києва клопотання про скасування рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23 вересня 2014 року у справі № 12л/2013.

25.11.2016 р. до господарського суду Одеської області надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі № 916/3950/15, оскільки ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.12.2015 р. по справі № 761/3057/15-ц було відмовлено у задоволенні клопотання Компанії „Manchester Shipping S.A.» про скасування рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23.09.2014 р. у справі № 12л/2013.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 30.11.2016 р. провадження у справі № 916/3950/15 поновлено та справу призначено до розгляду в засіданні суду на 12.12.2016 р.

06.12.2016 р. представником відповідача було подано до господарського суду клопотання про припинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України (а.с. 2 т. 2), оскільки у боксі 33 ч. І та п. 26 ч. ІІ договору на бербоут-чартер КД-7772 від 22.08.2005 р. сторони погодили, що всі спори, що виникають у зв'язку з укладенням договору фрахтування судна підлягають розгляду у Морській арбітражній комісії при ТТП України. При цьому відповідач посилається на положення ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", згідно яких суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі подання позову, зазначеного в п. 1 вказаної статті, арбітражний розгляд проте може бути розпочато або подовжено і арбітражне рішення може бути винесено, поки сперечання про підсудність чекають розв'язання в суді. Також відповідач вказує, що згідно ст. 8 Типового закону Юнистрал про міжнародний торговельний арбітраж, суд, до якого подано позов з питання, що розглядаються в арбітражній угоді, повинен, якщо будь-яка зі сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, направити сторони до арбітражу, якщо не встановить, що ця угода недійсна, втратила чинність або не може бути виконана. Так, відповідач вказує, що першим документом, в якому Компанією „Manchester Shipping S.A.» зроблено заяву про необхідність припинення провадження у справі та направлення сторін до арбітражу є заперечення проти позову, викладені у відзиві на позов.

Вказане клопотання відповідача судом залишено без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП "Одеський морський торговельний порт» з метою досудового врегулювання спор на адресу відповідача була направлена вимога № 20/1-1400 від 12.08.2015 р. про сплату неустойки, запропонувавши передати спір на розгляд Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. У відповіді на вказану вимогу Компанія не погодилась з нею та оплату по вказаній вимозі відповідач не здійснив, що стало підставою для звернення Одеського порту із заявленим позовом до господарського суду про стягнення грошових коштів. При цьому у своїй відповіді на одержану від позивача вимогу відповідач повідомив позивача, що пропозиція передати спір на розгляд арбітражу ним не розглядається, що свідчить про заперечливу позицію відповідача проти передачі даного спору на вирішення до арбітражу. Також у наданому відповідачем 19.10.2015 р. до господарського суду Одеської області відзиві на позов відповідач, вказуючи про те, що провадження у даній справі підлягає припиненню на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, наразі надав заперечення по суті позовних вимог. Більш того в ході розгляду справи судом було з'ясовано, що відповідач звертався до компетентного суду із заявою про скасування рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23.09.2014 р. у справі № 12л/2013.

Таким чином, вказане свідчить, що волевиявлення відповідача під час розгляду справи господарським судом щодо реалізації ним права на застосування арбітражного застереження було неоднозначним та суперечливим; першим документом, поданим до суду відповідачем, є відзив на позов, тобто документ, в якому викладається позиція щодо позовних вимог позивача; при цьому відзив на позов стосується суті позовних вимог, в резолютивній частині якого відповідач вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

За приписами ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в реакції, діючій на момент подачі позову) місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Згідно ч. 1, 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається Господарським процесуальним кодексом України, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" (із змінами та доповненнями) суди можуть приймати до свого провадження і розглядати справи з іноземним елементом у випадку "якщо на території України відповідач має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача".

Таким чином, діючим законодавством передбачена підсудність справ за участю іноземних юридичних осіб за будь-яких підстав саме господарським судом.

В даному випадку судом розглядався спір, що виник з невиконання відповідачем рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23.09.2014 р. у справі № 12л/2013 щодо повернення орендованого майна після розірвання договору стандартного бербоутного чартеру Балтійського і міжнародного морського комітету від 22.08.2005 року №КД-7772 з адендумами і додатковими угодами до нього без поважних причин.

Таким чином, обставини, які свідчили б про непідвідомчість цього спору господарським судам, відсутні, а тому судом розглянуто даний спір по суті.

07.12.2016 р. позивачем були подані до господарського суду письмові пояснення по справі (а.с. 10-19 т. 2), в яких позивач позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване поштове повідомлення про вручення ухвали суду (а.с. 63 т.2).

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

22.08.2005 року між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт» та Компанією „Manchester Shipping S.A.» (Монровія, Ліберія) укладено договір стандартного бербоутного чартеру Балтійського і міжнародного морського комітету № КД-7772 (кодова назва: «БЕРИКОН 89» ), за умовами якого Державне підприємство "Одеський морський торгівельний порт" як судовласник передало у бербоут чартер компанії „Manchester Shipping S.A.» (Монровія, Ліберія) судно "Дунай".

Згідно додаткової угоди від 16.12.2005 р. назву судна „Дунай» було змінено на „Рута» .

Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати фрахтову ставку згідно з боксом 21, 23 частини І договору.

Відповідно до умов боксу 21 частини 1 договору, орендна плата (фрахт) складає 310 доларів США в добу без урахування ПДВ (20%), яка сплачується щомісяця у відповідності до боксу 23 частини І договору і ст. 3 додаткової угоди до договору.

22.08.2005 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору, відповідно до п. 3 якої, оплата фрахту, як погоджено в боксі 21 частини 1 договору, оплачується фрахтувальником на банківський рахунок судновласника авансом за місяць в продовж 7 банківських днів з початку наступного місячного періоду, проти факсового або телексного рахунку судновласника, який надається фрахтувальнику за 5 днів до початку наступного місячного періоду. ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України.

Всі банківські витрати, пов'язані з перекладом, підтвердженням оплати фрахту відносяться на рахунок фрахтувальника, а всі банківські витрати, пов'язані з отриманням грошей на рахунок, включаючи банківські витрати кореспондентських банків, якщо такі є, відносяться на рахунок судновласника.

Фрахтувальник повинен надати судновласнику банківське підтвердження на оплату фрахту протягом двох днів після дати переказу грошей.

У разі несвоєчасної оплати платежів фрахтувальники оплачують судновласникам пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від належних судновласнику сум платежів за кожен день прострочення.

Датою оплати платежів вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок судновласника.

Фрахтувальник вносить заставу в розмірі 3-х місячної фрахтової ставки, який зберігається на рахунку судновласника і може використовуватися судновласником тільки в разі несплати чи несвоєчасної сплати фрахту, якщо таке матиме місце. Ця застава буде використана як оплата за останні 3 місяці роботи судна в бербоут.

У боксі 33 частини І договору встановлено, що законом та арбітражем за договором є Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України та право України.

У зв'язку з виникненням заборгованості Компанії "Manchester Shipping S.A." за договором № КД-7772 від 22.08.2005 р. з підстав несплати виставлених ДП "Одеський торгівельний порт" рахунків останній звернувся до Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. Рішенням Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23.09.2014 р. у справі МАК № 12л/2013 позов ДП "Одеський торгівельний порт" задоволено у повному обсязі, стягнуто з Компанії "Manchester Shipping S.A." 56172,00 дол. США заборгованості за фрахт судна та 5046,88 дол. США відшкодування по сплаті арбітражного збору, розірвано договір № КД-7772 стандартного бербоутного чартеру Балтійського і міжнародного морського комітету (кодова назва "БЄРІКОН 89") від 22.08.2005 р. та зобов'язано Компанію "Manchester Shipping S.A." повернути ДП "Одеський морський торгівельний порт" судно "Рута" по акту приймання-передачі у Одеському порту причал № 28, Україна.

При цьому рішенням Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23.09.2014 р. зобов'язано Компанію "Manchester Shipping S.A." виконати його після отримання. Відповідно до довідки Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України № 4445/14-6 від 03.11.2014 у справі МАК №12л/2013 рішення по зазначеній вище справі є остаточним та набрало чинності з моменту його винесення, а саме 23.09.2014 р. Також згідно довідки Компанія "Manchester Shipping S.A." була належним чином повідомлена про всі стадії арбітражного розгляду та брала участь у судовому процесі.

Між тим, як з'ясовано судом, рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23.09.2014 р. у справі № 12л/2013 в частині повернення судна Державному підприємству "Одеський торгівельний порт" відповідач не виконав.

Разом з тим позивачем відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України була розрахована відповідачу неустойка за період з 24.09.2014 р. по 15.09.2015 р. (357 діб) на суму 221340,00 дол. США, виходячи з такого: 310,00 дол. США (фрахтова ставка) х 2 = 620,00 дол. США (без ПДВ), 357 д. х 620,00 дол. США = 221340,00 дол. США, що в еквіваленті згідно курсу Національного банку України станом на 21.09.2015 р. становить 4789797,60 грн.

При цьому ДП "Одеський морський торгівельний порт" в порядку досудового врегулювання спору на адресу відповідача була направлена вимога № 20/1-1400 від 12.08.2015 р. про оплату неустойки, однак відповідач вимогу на час розгляду справи не виконав, а також повідомив позивача, що пропозиція передати спір на розгляд арбітражу ним не розглядається. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення нарахованої неустойки.

Так, відповідач, заперечуючи проти позову, вказав, що вимога позивача як фрахтувальника не може бути задоволена, оскільки, на думку відповідача, рішення Морської Арбітражної Комісії при Торгово-промисловій палаті України від 25.09.2014 року МАК №13л/2013 не визнано компетентним судом України, тому виконується сторонами в добровільному порядку, а також з огляду на те, що стаття 785 Цивільного кодексу України, на яку посилається Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» в обґрунтування своїх вимог, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, так як вони не ґрунтуються на договорі найму.

Між тим відповідно до пункту 1 параграфу 1 Регламенту Морської Арбітражної Комісії при Торгово-промисловій палаті України, затвердженого Президією Торгово-промислової палати України від 17.04.2007 року Морська Арбітражна Комісія при Торгово-промисловій палаті України є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність у відповідності з Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 року, Положенням про Морську Арбітражну Комісію при Торгово-промисловій палаті України та цим Регламентом.

Рішення Морської Арбітражної Комісії при Торгово-промисловій палаті України є остаточним і обов'язковим для сторін з дати його винесення. Рішення Морської Арбітражної Комісії при Торгово-промисловій палаті України виконується сторонами добровільно у встановлений у рішенні строк. Якщо строк виконання у рішенні не встановлений, воно підлягає негайному виконанню (частини 1,т2 статті 57 Регламенту Морської Арбітражної Комісії при Торгово-промисловій палаті України, затвердженого Президією Торгово-промислової палати України від 17.04.2007 року).

Згідно зі статтею 35 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36 Закону.

За приписами статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право" в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

На відміну від рішення іноземного суду чинним законодавством України не вимагається визнання рішення Морської Арбітражної Комісії при Торгово-промисловій палаті України для його виконання, а лише звернення до виконання .

При цьому в рішенні Морської Арбітражної Комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23.09.2014 року МАК №12л/2013 вказано, що рішення вступає в законну силу 23.09.2014 року, є остаточним і обов'язковим і підлягає негайному виконанню .

Так, з матеріалів справи вбачається, що в січні 2015 року ДП "Одеський морський торгівельний порт" звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з клопотанням про визнання та виконання рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України у справі МАК № 12л/2013 від 23.09.2014 р.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.10.2015 р. у справі № 522/1651/15-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19.01.2016 р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12.10.2016 р., надано дозвіл на примусове виконання рішення від 23.09.2014 р. Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України у справі МАК № 12л/2013 в частині про стягнення з Компанії "Manchester Shipping S.A." суми заборгованості в розмірі 56172,00 дол. США та витрат з арбітражного збору в розмірі 5046,88 дол. США, розірвання договору № КД-7772 стандартного бербоутного чартеру Балтійського і міжнародного морського комітету (кодова назва "БЄРІКОН 89") від 22.08.2005 р. та зобов'язання Компанії "Manchester Shipping S.A." повернути ДП "Одеський морський торгівельний порт" судно "Рута", передавши його за актом приймання-передавання у порту Одеса, причал № 28, Україна.

Також судом з'ясовано, що Компанія « Manchester Shipping S.A.» зверталась до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням, в якому просила суд скасувати рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23.09.2014 року у справі МАК № 12л/2013.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.12.2015 року по справі № 761/3057/15-ц в задоволенні вказаного клопотання Компанії « Manchester Shipping S.A.» відмовлено.

Отже, доводи відповідача щодо необов'язковості виконання рішення Морської Арбітражної Комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23.09.2014 року МАК №12л/2013 є неправомірними та необґрунтованими.

Щодо посилань відповідача на неправомірність застосування до спірних правовідносин статті 785 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Виходячи з аналізу змісту укладеного сторонами договору та правового регулювання відповідних правовідносин, суд вважає, що правовідносини за договором № КД-7772 Стандартний бербоутний чартер Балтійського і міжнародного морського комітету регулюються главою 58 Цивільного кодексу України найм (оренда), а тому на спірні правовідносини стосовно найму (оренди) транспортного засобу поширюється дія статті 785 Цивільного кодексу України. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 08.11.2016 р. у справі № 916/4322/15 з аналогічного спору між тими ж сторонами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у томі числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Згідно зі статтею 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з частиною першою статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Натомість відповідно до статті 912 Цивільного кодексу України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтувальник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно - правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Отже, принциповими відмінностями зазначених вище правовідносин є те, що за договором найму у наймача виникає право володіння предметом найму в цілому, натомість, право фрахтувальника за договором чартеру (фрахтування) виникає лише на всю або частину місткості у транспортному засобі для одного чи декількох рейсів з метою перевезення вантажу, пасажирів, багажу та ін.

Відповідно Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення як договорів морського перевезення, так і договорів фрахтування судна на термін та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер), договорів лізингу.

Позивач, передаючи судно в Бербоут чартер, не пов'язаний з послугами з перевезення вантажів, позивач не приймає участі в укладанні договорів перевезення вантажів і відповідно не є отримувачем коштів за перевезення вантажів.

За статтею 14 Кодексу торговельного мореплавства України відносини за договорами морського перевезення вантажів, фрахтування судна на термін, фрахтування судна без екіпажу, лізингу, буксирування, експедирування, морського страхування регулюються законодавством держави за згодою сторін, а у випадку відсутності згоди сторін щодо застосування права відносини сторін регулюються законодавством тієї держави, де заснована, має основне місце діяльності або постійного перебування, зокрема, сторона, що є судновласником - у договорах фрахтування судна на термін та фрахтування судна без екіпажу.

Порядок укладення договору фрахтування судна на визначений час (Бербоут чартер), права та обов'язки сторін за даним договором регулюються статтями 203 - 214 Кодексу торговельного мореплавства України та статтями 798 - 805 Цивільного кодексу України і такий договір визначається як договір найму (оренди) транспортного засобу, що узгоджується також і з пунктом 14.1.260 статті 14 Податкового кодексу України, в якому фрахт визначено як винагороду (компенсацію), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Крім того, в розділі VІ Кодексу торговельного мореплавства України, який регулює фрахтування суден, в окрему статтю виділено суборенду (стаття 206 Кодексу торговельного мореплавства України), що також підтверджує, що договір бербоут чартеру є одним із різновидів договору майнового найму (оренди), що регулюється загальними нормами цивільного законодавства України в тій частині, що не врахована нормами спеціального законодавсвта.

Так, за статтею 203 Кодексу торговельного мореплавства України за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер). Відповідно до статті 209 Кодексу торговельного мореплавства України якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з цих документів, зокрема з коносаментів або інших перевізних документів.

Сторонами договору чартеру (фрахтування) судна виступають судновласник і фрахтувальник. Відповідно до статті 20 Кодексу судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна чи використовує на інший законних підставах . Судновласник від власного імені надає судно на певний час іншій особі - фрахтувальнику, який від свого імені фрахтує його для здійснення цілей торговельного мореплавства. Не дивлячись на те, що договір чартеру (фрахтування) судна відноситься до договорів майнового найму, застосування законодавцем таких характерних для морського права понять як "судновласник" та "фрахтувальник" на відміну від "наймодавець" та "наймач" свідчить про те, що даний договір має свої особливості порівняно із договором майнового найму.

Під передбаченим частиною першою статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України обов'язком судновласника надати судно фрахтувальнику розуміється, перш за все, передача фрахтувальнику права володіння та користування судном від власного імені. Судно надається фрахтувальнику тимчасово, тобто на обумовлений договором строк зі спливом якого фрахтувальник зобов'язаний повернути судновласнику судно. Цей строк може становити від декількох місяців до декількох років або час, необхідний для виконання одного або декількох рейсів.

Зафрахтоване на певний час судно, може використовуватися для перевезення пасажирів або вантажів, а також для інших цілей торговельного мореплавства (розвідка та добування корисних копалин, лоцманська та криголамна проводка, здійснення науково-дослідних робіт тощо). При цьому судно, зафрахтоване за договором чартеру (фрахтування) не може використовуватися як готель, склад, ресторан тощо. Саме ця особливість відрізняє даний договір від договору майнового найму.

У визначенні договору чартеру (фрахтування) закріплений обов'язок фрахтувальника сплати фрахт, оскільки судно надається йому за обумовлену плату. Таким чином, даний договір має оплатний характер, що відносить його до господарських договорів, правове регулювання яких регулюється загальними нормами Господарського кодексу України. Договір чартеру (фрахтування) відноситься до консенсуальних договорів, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов.

Проаналізувавши умови укладеного сторонами договору, судом з'ясовано, що цим договором передбачено виникнення у наймача права володіння та користування предметом найму в цілому протягом встановленого строку, оплатність використання майна, що відповідає правовідносинам за договором майнового найму (оренди).

Відповідно до договору №КД-7772 стандартного бербоутного чартеру Балтійського і міжнародного морського комітету позивач як судновласник передав в користування Компанії "Manchester Shipping S.A." судно "Рута", тобто правовідносини за зазначеним договором регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України найм (оренда).

Також судом встановлено і відповідачем заперечується факт розірвання договору № КД-7772 стандартного бербоутного чартеру Балтійського і міжнародного морського комітету (кодова назва "БЕРІКОН 89") від 22.08.2005 р.

При цьому, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останнім не було повернуто судно після розірвання договору стандартного Бербоутного чартеру Балтійського і міжнародного морського комітету від 22.08.2005 р. №КД-7772 за рішенням Морської Арбітражної Комісії при Торгово-промисловій палаті України від 23.09.2014 року МАК №12л/2013.

Згідно з частиною четвертою статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі не виконання обов'язку, передбаченого частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Відтак, враховуючи ті обставини, що відповідач після розірвання договору № КД-7772 стандартного бербоутного чартеру Балтійського і міжнародного морського комітету (кодова назва "БЕРІКОН 89") від 22.08.2005 р. не повернув позивачу орендоване судно, на думку суду, правомірною є вимога позивача щодо стягнення з відповідача неустойки за період з 24.09.2014 р. по 21.09.2015 р., розмір якої складає 221340,00 дол. США, що згідно курсу Національного банку України станом на 21.09.2015 р. становить 4789797,60 грн. Також суд вважає, що нарахування суми неустойки в іноземній валюті відповідає вимогам чинного законодавства. Адже, згідно з частиною 3 статті 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України (абзац 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (зі змінами)).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт» обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт» до Компанії „Manchester Shipping S.A.» (Монровія, Ліберія) про стягнення неустойки в розмірі 221340,00 дол. США, або 4789797,60 грн. за офіційним курсом НБУ задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Компанії „Manchester Shipping S.A.» (Брод Стрит, 80, Монровія, Ліберія, представництво в Україні: 65026, м. Одеса, Польський узвіз, 6, код ЄДРПОУ 21703148) на користь Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1; код ЄДРПОУ 01125666) неустойку в розмірі 221340,00 дол.США/двісті двадцять одна тисяча триста сорок доларів США/, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 21.09.2015 р. еквівалентно 4789797/чотири мільйона сімсот вісімдесят дев'ять тисяч сімсот дев'яностої сім/грн. 60 коп., а також витрати по оплаті судового збору у розмірі 72172/сімдесят дві тисячі сто сімдесят дві/грн. 21 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 30 грудня 2016 р.

Суддя В.С. Петров