Рішення

від 13.12.2016 по справі 910/18377/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016Справа №910/18377/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДПОЛІФАРМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАРЕН-ІНВЕСТ"

про стягнення 203 867,89 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Маключенко С.О. - представник, довіреність б/н від 04.10.2016

Від відповідача: Книшов І.Г. - представник, довіреність б/н від 15.12.2015

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДПОЛІФАРМ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАРЕН-ІНВЕСТ" про стягнення коштів у розмірі 203 867,89 грн., з яких основна заборгованість у розмірі 71 848,80 грн., пеня у розмірі 106 882,81 грн., штраф у розмірі 25 136,28 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 058,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від № 02/2016 від 01.12.2015р. в частині сплати орендної плати за користування нежитловим приміщенням, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, за наявності якої останнім нараховано пеню та штраф у вказаних вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/18377/16 та призначено до розгляду на 02.11.2016.

У судовому засіданні 02.11.2016 на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України судом оголошено перерву у розгляді справи на 17.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 відкладено розгляд справи на 13.12.16 та зобов'язано в порядку ст. 38 ГПК України Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДПОЛІФАРМ" надати правовстановлюючі документи на орендоване нежиле приміщення, загальною площею 117,4 кв. м. за адресою: м. Київ, пр-т Відрадний, 95, 2-й поверх, за договором оренди нежитлового приміщення №02/2016 від 01.12.2015.

У судові засідання 02.11.2016, 17.11.2016 та 13.12.2016 з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 02.11.2016 представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 02.11.2016, серед яких, зокрема, письмові пояснення по суті спору, згідно яких позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість з орендної плати за період з 15.04.16р. по 15.09.16р. в загальній сумі 71848,80 грн., а також копії рахунків-фактур на оплату послуг з оренди приміщення за спірний період. Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 17.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли:

- клопотання б/н від 15.11.2016 про зупинення провадження у справі до вирішення Господарським судом м. Києва справи №910/20532/16 за позовом ТОВ "Дарен-Інвест" до ТОВ "Медполіфарм" про визнання правочину недійсним, в обґрунтування якого зазначено, що позовні вимоги позивача до відповідача в господарській справі №910/18377/16 ґрунтуються на договорі оренди нежитлового приміщення №02/2016 від 01.12.2015, недійсність якого є предметом позовних вимог відповідача до позивача в господарській справі №910/20532/16, а тому розгляд справи №910/18377/16 є неможливим до вирішення справи № 910/20532/16;

- відзив на позовну заяву б/н від 15.11.2016, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог з огляду на те, що останні ґрунтуються на недійсному договорі оренди. Перелічені документи судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, у судовому засіданні 17.11.2016р. представник відповідача подав клопотання про витребування у позивача документів б/н від 17.11.2016, що підтверджують наявність у нього прав на передачу в оренду приміщення за договором оренди № 02/2016 від 01.12.2015, яке судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 за результатами розгляду у судовому засіданні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, поданого до початку судового засідання 17.11.2016, судом відмовлено в задоволенні останнього з огляду на те, що відповідно до змісту ст. 236 Цивільного кодексу України і ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє, отже у разі визнання господарським судом у справі № 910/20532/16 договору оренди нежитлового приміщення недійсним, правовідносини між сторонами будуть припинені лише на майбутнє, в той час як в межах даної справи права позивача підлягають захисту, у разі доведення факту їх порушення на момент звернення з позовом до господарського суду.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 13.12.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від позивача надійшли пояснення б/н від 08.12.2016 щодо відзиву на позовну заяву, в яких зазначено про необхідність захисту прав позивача у разі доведення факту їх порушення на момент звернення з позовом до господарського суду. Вказані пояснення судом долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 13.12.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення письмових доказів б/н, зокрема, копії договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.07.2011, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.11.2013, витягу про державну реєстрацію прав від 13.07.2011 та витягу з Державного реєстру правочинів від 05.07.2011. Клопотання судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 13.12.16р. через канцелярію суду відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 12.12.2016, в якому відповідач заперечує проти позову, посилаючись на той факт, що вимоги позивача про стягнення з відповідача орендної плати, пені та штрафу ґрунтуються на нікчемному договорі оренди, не відповідають діючому законодавству, тому у задоволенні позову слід відмовити. Крім того, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог відповідач зазначає, що умови пункту 15.1 спірного договору оренди передбачають застосування до орендаря подвійної відповідальності одного виду - пені в розмірі 1% від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення та штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості, яка склалась на день нарахування такого штрафу. Відзив долучений судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 13.12.16 р. позивачем та відповідачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судових засіданнях по розгляду справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в даних судових засіданнях не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками, визначені статтями 20, 22, 60, 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки їм зрозумілі.

Відводу суддям сторонами не заявлено.

Уповноважений представник позивача у судовому засіданні 13.12.16р. підтримав заявлений позов та просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Уповноважений представник відповідача у судовому засіданні 13.12.16р. проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 грудня 2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю МЕДПОЛІФАРМ (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАРЕН-ІНВЕСТ" (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір №02/2016 (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне користування (оренду) нежитлове приміщення, іменоване далі - Приміщення.

Окрім цього, за витребуваними судом на підставі клопотання відповідача документами встановлено, що приміщення, яке передається в оренду за даним договором належить орендодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 05.07.2011р., посвідченого приватним нотаріусом Войтовським В.С. за №3913 та зареєстрованого у БТІ 13.07.2011р.

За умовами п.п. 1.2,1.3 Договору приміщення, що передаються орендарю, розташовані за адресою: Україна, м. Київ, проспект Відрадний, 95 (2-й поверх), а саме: приміщення № 211 площею 39,9 кв.м, частина приміщення № 22 площею 6,9 кв.м, приміщення № 23 площею 16,8 кв.м., приміщення № 24 площею 8,8 кв.м., приміщення № 25 площею 45,0 кв.м., загальною площею 117,4 кв.м. (далі - об'єкт оренди).

Згідно п. 3.2. Договору об'єкт оренди передається орендарю для використання його в якості офісного приміщення. З метою дотримання упорядкованого і систематизованого призначення Приміщень, орендар зобов'язаний використовувати приміщення винятково відповідно до цільового використання, обумовленого даним Договором ( Дозволене використання ).

Розділами 2-7 Договору сторони погодили строк оренди, платежі, умови використання приміщення, права та обов'язки орендодавця, орендаря та відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 20.1 Договору договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2016 року.

Вказаний Договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як визначено сторонами в п. 4.1 Договору строк оренди - строк користування приміщенням, зумовлений строком дії Договору з урахуванням дострокового розірвання чи припинення, відповідно до умов даного Договору.

У відповідності до п. 4.1 Договору строк оренди починає спливати з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі приміщень і закінчується у відповідне число відповідного місяця (п. 20.1 Договору).

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Пунктами 2.1, 2.2 Договору передбачено, що приміщення передаються орендарю на підставі акту приймання-передачі. Акт приймання-передачі Приміщень складається і підписується сторонами на дату фактичної передачі приміщень орендарю.

Судом встановлено за матеріалами справи, що у відповідності до умов Договору позивач як орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв у тимчасове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення, що розташовані у будівлі за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 95 (2-поверх), а саме: приміщення № 21 площею 39,9 кв.м, частина приміщення № 22 площею 6,9 кв.м; приміщення № 23 площею 16,8 кв.м; приміщення № 24 площею 8,8 кв.м; приміщення № 25 площею 45,0 кв.м; загальна площа приміщень складає 117,4 кв.м, що підтверджується відповідним належним чином оформленим Актом приймання-передачі приміщень від 01.12.15, підписаним обома сторонами без зауважень. Копія вказаного Акту міститься в матеріалах справи.

За таких обставин господарським судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕДПОЛІФАРМ" було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Товариству з обмеженою відповідальністю ДАРЕН-ІНВЕСТ на підставі спірного Договору орендованого приміщення в тимчасове платне користування, а відповідачем, у свою чергу, прийнято орендоване майно без будь-яких зауважень.

Факт отримання в оренду та подальше користування нежитловим приміщенням відповідачем не заперечувався.

Згідно абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках,

Відповідно до п. 6.1 Договору орендар сплачує орендодавцю плату за користування приміщенням - орендну плату.

Відповідно до п. 8.1 Договору вартість оренди 1 кв.м становить 102,00 грн. на місяць в т.ч. ПДВ. Розмір орендної плати за місяць оренди 117,4 кв.м. площі приміщень складає 11974,80 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

У відповідності до п.п. 7.1, 7.2 Договору усі належні за даним договором платежі орендар сплачує орендодавцю у формі безготівкових банківських розрахунків, шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок орендодавця. Нарахування платежів за Договором починається з дня підписання сторонами Акту приймання-передачі приміщення у національній валюті.

Оплата за користування приміщенням, як визначено п. 8.2 Договору, сплачується орендарем один раз на місяць, не пізніше сьомого числа наступного місяця за місяцем, за який здійснюється оплата.

При цьому, у відповідності до п.8.3 Договору орендодавець до 5-го числа кожного місяця виставляє рахунок орендареві. Якщо до настання зазначеного терміну оплати орендних платежів відповідний рахунок не буде отриманий орендарем, орендар повинен звернутися до орендодавця з метою одержання рахунку до настання терміну оплати. Неотримання орендарем рахунку (несвоєчасне його отримання) не є підставою для несплати або затримки оплати орендної плати за договором (п. 8.4 Договору).

Як стверджує позивач в позовній заяві, в порушення умов Договору відповідач, починаючи з квітня 2016р. по вересень 2016р. свої договірні зобов'язання щодо перерахування коштів за оренду нежитлового приміщення в обумовлені Договором строки, а саме не пізніше 7-го числа наступного місяця, за місяцем за який здійснюється оплата, належним чином не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за оренду нежитлового приміщення для розміщення офісу в сумі 71848,80 грн.

При цьому позивач, звертаючись до суду із даним позовом, надав на підтвердження своїх доводів щодо наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати копії актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) згідно Договору, підписаних як позивачем, так і відповідачем без зауважень та заперечень, і якими сторони засвідчили факт надання позивачем послуг з передачі в оренду майна - нежитлового приміщення, на загальну суму 71 848,80 грн., а саме: № ОУ-0000286 від 30.04.16 р., № ОУ-0000368 від 31.05.16 р., № ОУ-0000441 від 30.06.16 р., № ОУ-0000522 від 29.07.16 р., № ОУ-0000602 від 31.08.16 р., № ОУ-0000680 від 30.09.16 р.

Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок - такі операції не повинні щомісяця засвідчуватись актом наданих послуг.

Отже чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882,901 ЦК України), а спірний Договір оренди не містить положень щодо підтвердження факту користування об'єктом оренди шляхом щомісячного складання актів наданих послуг.

При цьому позивачем у відповідності до умов Договору виставлялись відповідачу рахунки - фактури за період квітень 2016р. - вересень 2016р. включно на загальну суму 71848,80 грн., а саме: № СФ-0000621 від 01.09.16р., № СФ-0000543 від 01.08.16р., № СФ-0000462 від 01.07.16р., № СФ-0000384 від 01.06.16р., № СФ-0000306 від 30.04.16р., № СФ-0000227 від 01.04.16р., копії яких містяться в матеріалах справи.

В свою чергу оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до Товариства з обмеженою відповідальністю Медполіфарм як орендодавця з питань неотримання рахунків на сплату орендної плати згідно вищевказаних приписів Договору, можливість посилання на відсутність (неодержання) рахунків як на підставу невиконання зобов'язань зі своєчасної та повної їх оплати у відповідача відсутня.

Доказів опротестування підписаних сторонами за період квітень 2016 р. - вересень 2016р. актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) та виставлених позивачем рахунків - фактур до суду не надходило, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання ТОВ "Медполіфарм" умов Договору в частині надання в оренду нежитлового приміщення.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач свої зобов'язання щодо сплати орендної плати за період з квітня по вересень 2016 року на суму 71848,80 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в поданій позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів розірвання Договору оренди № 02/2016 нежитлового приміщення від 01.12.15р. суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, факт невиконання відповідачем зобов'язань підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в заявленій позивачем сумі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 71848,80 грн. заборгованості за оренду нежитлового приміщення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо тверджень відповідача про нікчемність договору оренди з підстав невідповідності його умов, а саме щодо застосування відповідальності за порушення строків виконання зобов'язань у вигляді пені та штрафу, положенням ст. 61 Конституції України через застосування до позивача подвійної юридичної відповідальності одного виду (штрафу та пені), суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зазначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд звертає увагу, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк сплату орендної плати не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 15.1 Договору сторони передбачили, що у разі прострочення орендарем виконання зобов'язань, що передбачає здійснення платежів на користь орендодавця і якщо будь-який платіж (його частина) за даним договором буде прострочений орендарем , орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю пеню у розмірі 1% від відповідної суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення. Крім того, за кожні 30 (тридцять) календарних днів існування заборгованості за Договором, орендар додатково зобов'язаний сплачувати орендодавцю штраф у розмірі 10% від суми заборгованості, яка склалась на день прострочення оплати заборгованості, тобто штраф нараховується на 30-й день прострочення, 60-тий день прострочення, 90-й день прострочення і т.д. Сторони домовились, що строк нарахування вказаних штрафних санкцій та строк позовної давності щодо них встановлюються та складають три роки.

Суд зазначає, що відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Окрім того суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011.

Отже, за висновками суду норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п. 15.1 Договору.

Таким чином, оскільки чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, твердження відповідача про нікчемність договору оренди №02/2016 від 01.12.2015 з підстав встановлення договором подвійної юридичної відповідальності за одне порушення судом до уваги не приймаються.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати у термін, визначений умовами Договору №02/2016 оренди нежитлового приміщення від 01.12.2015 позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 106 882,81 грн. за період з 15.04.16 р. по 15.09.19 р., а також штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості в сумі 25136,28 грн., які останній просить суд стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно пункту 1.12. постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Крім того, суд зазначає, що згідно частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5 Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 15.1 Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення виконання грошових зобов'язань не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови № 14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Окрім того, як зазначено в пункті 2.6 постанови № 14 проценти на суму неустойки не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування (частина друга статті 550 ЦК України), тому що неустойка не є коштами, за користування якими здійснюється нарахування процентів річних згідно із законом.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно - правової системи "ЛІГА: Закон" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку пені невірно визначено граничний щомісячний строк сплати орендної плати та не враховано приписи п. 8.2 Договору щодо оплати не пізніше 7-го числа наступного місяця за місяцем, за яким здійснюється оплата, а також нарахування здійснені на суми включаючи визначену позивачем пеню, в зв'язку з чим розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору, в межах визначеного судом періоду, становить 3657,22 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 3657,22 грн.

Щодо нарахованого та заявленого до стягнення з відповідача на підставі п.15.1 Договору 10% штрафу в розмірі 25136,28 грн. суд зазначає, що позивачем здійснювалось нарахування штрафу на суму заборгованості з орендної плати в розмірі 251362,80 грн., натомість сума заборгованості відповідача за спірний період квітень - вересень 2016 р. складає 71848,80 грн.

Отже, розмір штрафу, перерахований судом у відповідності до передбачених п. 15.1 Договору оренди умов враховуючи суму заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 71848,80 грн. становить 7184,88 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 7184,88 грн.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАРЕН-ІНВЕСТ" (03061, м. Київ, проспект Відрадний, 95; код ЄДРПОУ 37356672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДПОЛІФАРМ" (03061, м. Київ, проспект Відрадний, 95 К; код ЄДРПОУ 30757174) 71848,80 грн. основного боргу, 3657,22 грн. пені, 7184,88 грн. штрафу та 1240,36 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 05 січня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон