Рішення

від 27.12.2016 по справі 921/658/16-г/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" грудня 2016 р.Справа № 921/658/16-г/11

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Сидорук А.М. розглянув матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Аскольд ЛТД", бульвар П. Куліша, 7а, м. Тернопіль

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРВІДЕ", вул. Поліська, 14, оф.12, м. Тернопіль

про cтягнення заборгованості в сумі 78 300, 89 грн.

За участю представників сторін:

Позивача: ОСОБА_1, - представник .

Відповідача: не з'явився

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Аскольд ЛТД", бульвар П. Куліша , 7а, м. Тернопіль звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРВІДЕ", вул. Поліська, 14, оф.12, м. Тернопіль про стягнення 78 300, 89 грн.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 19 жовтня 2016 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 31 жовтня 2016 року .

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 31 жовтня 2016 року розгляд справи відкладено на 14 листопада 2016 року та зобов'язано позивача надати обгрунтований розрахунок комерційного кредиту на суму заборгованості з посиланням на чинне законодавство, обгрунтований розрахунок 3% річних із зазначенням періоду нарахування, відповідача - документально обгрунтований відзив на позовну заяву.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав відзив на позов від 12.11.2016р., вважає , що позовна заява є безпідставною оскільки договір оренди майна, на який посилається позивач, та акт передачі об'єкта оренди в користування не являються доказами того, що відбулось фактичне вселення в дане приміщення відповідачем. Передача ключів від приміщення саме відповідачу не відбувалася. Вказує, що в приміщенні знаходились меблі зовсім іншої особи, яка, фактично, і займала це приміщення. Зазначає, що копії рахунків-фактури та актів приймання-передач послуг виписувались відповідачу без доказів вручення. Крім того, зазначає , що позивачем пропущені строки позовної давності на стягнення основного боргу та на стягнення пені , просить відмовити в позові на підставі пропущення строків позовної давності. . Вказує, що гарантійний лист, на який посилається позивач у справі, не являється додатком до даного договору та не може служити належним та допустимим доказом визнання заборгованості, оскільки позивач у справі не являється кредитною установою, яка має право надавати кошти іншим установам та організаціям та нараховувати відсотки за надані кредити.

В судовому засіданні було оголошено перерву до 13 грудня 2016р. та до 27 грудня 2016 р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача просить відмовити в позові в повному обсязі на підставі пропущення строків позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача , судом встановлено наступне:

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

02 вересня 2013 року між ТОВ "Фірма "Аскольд ЛТД" (орендодавець) з однієї сторони та ТзОВ "ЮРВІДЕ" (орендар), укладено договір оренди № 02/09 , відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплатне користування на умовах даного Договору частину нежитлового приміщення попередню площу якого визначено у розмірі : адміністративно- офісні приміщення 20,7 кв.м.. (п.1.1. Договору).

Згідно п.3.2., 3.3, 3.4 договору розмір орендної плати за 1кв.м. об'єкта оренди адміністративно- офісних приміщень становить 60,00грн. на місяць. Розмір місячної орендної плати за даним Договором станом на дату його укладання складає 1242,00 грн.; орендар зобов'язаний отримувати рахунки на сплату орендної плати та рахунки по сплаті інших платежів, якщо такі платежі обумовлені договором, не пізніше як за три робочі дні до настання кінцевого терміну їх сплати, що визначені умовами цього договору; орендна плата починає нараховуватись з дня передачі об'єкта оренди та підписання акту приймання передачі об'єкту та сплачується орендарем не пізніше 10 числа звітного місяця незалежно від наслідків його господарської діяльності на підставі наданого рахунку.

Відповідно до п. 3.5.; 3.5.2 договору акт наданих послуг готує орендодавець та передає у двох екземплярах орендарю на підписання; в разі несвоєчасного підписання акту наданих послуг або відмови орендарем підписати його без поважних причин. Орендодавець підписує акт надання послуг одноособово.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками орендодавця та орендаря та діє до 31.12.2013 року. Дія цього договору може бути продовжена виключно шляхом укладення відповідної додаткової угоди (п.17.1, 17.2 Договору).

02 вересня 2013 року на виконання умов договору сторони підписали акт приймання - передачі об'єкта оренди в орендне користування.

Позивачем були виставлені відповідачу рахунки - фактури : № СФ-000505 від 02.09.2013р. на суму 1242,00 грн.; № СФ-000535 від 01.10.2013р. на суму 1242,00 грн.; № СФ-000565 від 01.11.2013р. на суму 1242,00 грн.; № СФ-000592 від 01.12.2013р. на суму 1242,00 грн.; № СФ-000620 від 01.01.2014р. на суму 1242,00 грн.

Між сторонами також підписані та скріплені печатками акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) : № ОУ-0000399 за вересень 2013р.; № ОУ-0000429 за жовтень 2013р. та № ОУ -0000459 за листопад 2013р.

Позивачем долучено до матеріалів справи також акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-25 за грудень 2013р. та № ОУ -0000027 за січень 2014р., які не підписані відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково з наступних підстав:

Стаття 41 Конституції України, ст.319 Цивільного кодексу України гарантують право власника на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своїм змістом і правовою природою, укладений між сторонами Договір є договором оренди і сторони в ньому досягли згоди по всіх істотних умовах, визначили права та обовязки сторін.

У відповідності до п. 6 статті 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 ЦК України).

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 3.3 р. 3 Договору оренди, Орендар зобов'язався сплачувати Орендодавцю орендну плату не пізніше 10 числа звітного місяця незалежно від наслідків його господарської діяльності на підставі наданого рахунку.

В силу приписів ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи з наявних матеріалів справи господарським судом встановлено, що відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання за договором оренди №02/09 від 02.09.2013р. в частині повної та своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого у нього виник борг з орендної плати за період з вересня 2013р. по грудень 2013 року (включно) у розмірі 4968,00 грн.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позов заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до вимог ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно із нормами ст. ст. 260, 261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Умовами укладеного договору сторони чітко визначили строки внесення орендних платежів.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач допустив прострочення оплати орендних платежів за період з вересня по грудень місяць 2013 р.

Таким чином, у разі неналежного виконання Орендарем зобов'язань за Договором оренди, позовна давність за вимогами Орендодавця про стягнення орендних платежів, термін сплати яких чітко визначений п. 3.3 Договору, повинна обчислюватися з моменту закінчення строку внесення чергового платежу (з 11.09.2013р, з 11.10.2013р.,11.11.2013 та з 11.12.2013р.).

Як вбачається з матеріалів справи, з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором оренди №02/09 від 02.09.2013р., позивач звернувся до суду 18.10.2016 р., що підтверджується вхідним штампом канцелярії господарського суду Тернопільської області.

Тобто, термін звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості по орендній платі, зокрема, за вересень місяць 2013р. сплив 11.09.2016р.; за жовтень місяць 2013р. сплив-11.10.2016р.(три роки з моменту порушення зобов'язання).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Проаналізувавши вимоги законодавства та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про сплив позовної давності за заявленими позивачем позовними вимогами про стягнення з відповідача 2484,00 грн. - орендної плати за період з вересня 2013р. по жовтень 2013р. (включно).

Підстав які б зупинили перебіг позовної давності, або перервали перебіг позовної давності, або поважних причин пропущення строку позовної давності судом не встановлено.

Щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2484 грн. 00 коп. боргу по орендній платі згідно договору оренди № 02/09 від 02.09.2013 р. за період з листопада 2013 р. по грудень 2013 р. (включно) дані вимоги є правомірними та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо заявлених позивачем до стягнення орендної плати за січень 2014р. в сумі 1242,00грн., господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Поряд з цим, згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, відповідно до п.п.17.1.,17.2. Договору оренди від 02.09.2013р., договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками орендодавця та орендаря та діє до 31.12.2013 року. Дія цього договору може бути продовжена виключно шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Отже, встановивши додаткові до передбачених законодавством умов продовження договору, сторони у відповідності до ст. 6 ЦК України врегулювали вказані відносини на власний розсуд.

Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та викладену у п. 17.2 домовленість сторін, суд вважає, що у даному випадку автоматичне продовження строку дії неможливе, оскільки пролонгація спірного договору оренди потребує укладення між сторонами відповідної додаткової угоди.

Відповідно до п.п. 6.1.,6.1.2 Договору передбачено , що у випадку припинення дії договору з будь-яких причин, у тому числі у разі закінчення терміну його дії, орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцю або передати його особі, вказаній орендодавцем на протязі десяти календарних днів, з моменту припинення терміну дії даного договору. Об'єкт оренди підлягає поверненню орендодавцеві на підставі Акту повернення об'єкта оренди, який підписується повноваженими представниками сторін, та є невід'ємною частиною даного договору; у разі недотримання орендарем вимог п.6.1 Договору в частині підписання Акту повернення Об'єкту оренди, орендна плата продовжує нараховуватись за користування Об'єктом оренди до того часу доки такий акт не буде підписано, але не більше та впродовж як 15 календарних днів.

Представники сторін не надали суду Акту про повернення об'єкта оренди, отже орендна плата мала продовжуватись нараховуватись не більше як впродовж 15 календарних днів.

За даних обставин, суд прийшов до висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача орендної плати за січень 2014 р. підлягає задоволенню частково в сумі 600 грн. 97 коп. (15 календарних днів *1242/31).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі наведеної норми, зважаючи на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем за період з 10.09.2013 р. по 12.10.2016 р. нараховано та заявлено до стягнення суму боргу з врахуванням інфляції в розмірі 12 027 ,77 грн.(2415,64 грн. за вересень; 2415,64 грн. за жовтень; 2406,01 грн. за листопад; 2401,21грн. за грудень; 2389,27грн. за січень 2014р.) та 3% річних в розмірі 186,30 грн. ( 37,26 грн. за вересень; 37,26 грн. за жовтень; 37,26 грн. за листопад; 37,26 грн. за грудень; 37,26грн. за січень 2014р.)

Згідно з пп. 5.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Водночас позивачем нараховано відповідачу суму боргу з врахуванням інфляції в розмірі в сумі 4831,28 грн. (2415,64 грн. за вересень; 2415,64 грн. за жовтень) та 3% річних в розмірі 74,52 грн.( 37,26 грн. за вересень; 37,26 грн. за жовтень) на суму боргу, у задоволенні якої судом відмовлено.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суму боргу з врахуванням інфляції в розмірі 4831,28 грн. та 3% річних в розмірі 74,52 грн.

Розглянувши розрахунки позивача 3% річних (за листопад 2013, грудень 2013р. та січень 2014р.), суд, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", в межах визначених позивачем періодів, провів перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних. Згідно проведеного судом перерахунку за визначений позивачем період правомірним є нарахування 3% річних в загальній сумі 92 грн. 55 коп.; 3% річних на суму 19,23 грн. (за січень 2014р.) нараховані позивачем та заявлені до стягнення безпідставно, а позов в даній частині є таким, що задоволенню не підлягає (проведений судом перерахунок в матеріалах справи).

Окрім того, суд, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", в межах визначених позивачем періодів, з урахуванням того, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць, який визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому проводиться сплата, а також, викладених у листі Верховного Суду України "Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" (№62-97р. від 03.04.1997р.), провів перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань.

Згідно проведеного судом перерахунку, в межах визначених позивачем періодів, правомірним є нарахування інфляційних нарахувань в загальній сумі 2818 грн. 63 коп . Інфляція в сумі 1292,89 грн. (23.85 грн. за листопад 2013р; 24.02грн. за грудень 2013р. та 1245,02 грн. за січень 2014р.)нарахована позивачем та заявлена до стягнення безпідставно, а позов в даній частині є таким, що задоволенню не підлягає (проведений судом перерахунок в матеріалах справи).

Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу ст.ст. 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня, як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

П. 11.8 р. 11 Договору сторони передбачили, що за порушення Орендарем строків (термінів) здійснення платежів, передбачених Договором, Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

За допущення обставин, викладених у п. 11.8 Договору, якщо таке протермінування склало 30 календарних днів, Орендар на вимогу Орендодавця сплачує штраф у розмірі 10% від суми простроченого (вчасно не сплаченого або не у повному розмірі) платежу за кожен випадок такого протермінування (пп. 11.8.1 п. 11.8 Договору).

З огляду на наведене, враховуючи несплату відповідачем орендних платежів за період з вересня місяця 2013 р. по грудень 2013 р. (включно), позивачем помісячно, з врахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, нараховано та заявлено до стягнення, за період з 10.09.2013р. по 09.06.2014р., пеню в розмірі 4483,62 грн. та штраф в розмірі 496,80 грн. (за вересень, жовтень, листопад, грудень 2013р. ).

Водночас позивачем нараховано відповідачу пеню та штраф на суму боргу, у задоволенні якої судом відмовлено (вересень 2013 та жовтень 2013р.).

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 2241,81 грн. пені (1117,80 грн. нарахованої в період з 10.09.2013р.по 09.03.2014р та 1124,01 грн. в період з 10.10.2013р.по 09.04.2014р ) та штрафу в розмірі 248,40 (за вересень - жовтень 2013 р.) .

Щодо стягнення пені в сумі 2241,81 грн. (1117,80 грн. нарахованої в період з 10.11.2013р.по 09.05.2014р та 1124,01 грн. в період з 10.12.2013р.по 09.06.2014р. та штрафу в розмірі 248,4 грн. (за листопад-грудень 2013 р.) суд зазначає:

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В силу приписів ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" , який регулює договірні відносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на положення частини шостої статті 231, частини другої статті 343 ГК України та статей 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" яким би способом не визначався в договорі оренди (найму) розмір пені за прострочення платежу за відповідним зобов'язанням, стягнуто може бути лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України (правова позиція, викладена у п. 5.2 Постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" №12 від 29.05.2013 р.).

З врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (подвійна облікова ставка Національного банку України ), в межах визначеного позивачем періоду, судом за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" проведено перерахунок заявлених до стягнення сум пені та встановлено, що правомірним є нарахування останньої в загальній сумі 177,11 грн. Пеня в сумі 2064,70 грн. нарахована позивачем безпідставно (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).

Розглянувши розрахунок штрафу в загальній сумі 248,40 грн., суд вважає його правомірним.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позов заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до штрафних санкцій.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, в силу приписів ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Умовами укладеного договору сторони чітко визначили строки внесення орендних платежів, а також умови та порядок нарахування штрафних санкцій.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач допустив прострочення оплати орендних платежів за період з листопада по грудень 2013 р.

Таким чином, у разі неналежного виконання Орендарем зобов'язань за Договором оренди, позовна давність за вимогами Орендодавця про стягнення орендних платежів, термін сплати яких чітко визначений п. 3.4 Договору, повинна обчислюватися з моменту закінчення строку внесення чергового платежу (з 11.11.2013р, та з 11.12.2013р. ).

Як вбачається з матеріалів справи, з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором оренди , в т.ч. пені та штрафу в розмірі, позивач звернувся до суду 18.10.2016 р., що підтверджується вхідним штампом канцелярії господарського суду Тернопільської області.

Тобто, термін звернення до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне внесення відповідачем орендних платежів сплив у 2014р., зокрема, за листопад місяць 2013р. - 11.11.2014р.; за грудень місяць 2013р.- 11.12.2014р. (один рік з моменту порушення зобов'язання).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

За даних обставин, враховуючи, що позивачем пропущено річний строк для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій, беручи до уваги відповідну заяву відповідача про застосування строків позовної давності щодо вказаних вимог та здійснений судом перерахунок зазначених сум, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 248,40 грн та пені в розмірі 177,11 грн, за пропуском строку позовної давності.

Пеня в сумі 2064,70 грн. нараховані позивачем безпідставно, а відтак позов в даній частині задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення 61 106,40 грн. комерційного кредиту в розмірі 1% від суми прострочених зобов'язань, за кожний день прострочення, суд зазначає:

В обґрунтування заявленої вимоги позивачем надано гарантійний лист відповідача згідно якого, останній вказує що заборгованість по орендній платі за договором становить 6210,00 грн., яку він гарантує погасити до 31.01.2014р. У разі неоплати у встановлений термін, даний гарантійний лист слід розглядати як підтвердження факту отримання комерційного кредиту на суму заборгованості за орендну плату і можливість зарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами за весь час прострочення оплати з розрахунку 1% від суми прострочених зобов'язань, за кожний день прострочення.

Ухвалою господарського суду від 31.10.2016 року суд зобов'язував позивача надати обґрунтований розрахунок комерційного кредиту з посиланням на чинне законодавство.

Разом з тим, вимоги суду не були виконанні.

Поняття "Комерційного кредиту передбачено в ч. 1 ст. 1057 ЦК України , зокрема передбачено що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 ЦК, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.

В ч.2ст.1054 ЦК України вказано , що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (глави 71), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 ЦК встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З врахуванням вищенаведеного суд вважає, що наявність договору (купівля- продаж, поставка, підряд) умови якого передбачають відстрочку платежу свідчать про представлення комерційного кредиту. Зазначене не може застосовуватись на договір оренди, оскільки по договору оренди майно передається не у власність, а у користування, і при оплаті по договору оренди не здійснюється оплата товарів, робіт чи послуг, про які йдеться в ст. 1057 ЦК України.

Крім того, в ч.1 ст. 1057 ЦК України йде мова про передачу речей виділених родовими ознаками, а згідно ч.1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму можуть бути речі які визначені індивідуальними ознаками.

З огляду на наведене, також враховуючи, що в розділі 11 Договору оренди № 02/09 від 02.09.2013р. сторони чітко визначили відповідальність сторін , яка не передбачає нарахування " відсотків за користування чужими грошовими коштами за весь час прострочення оплати з розрахунку 1% від суми прострочених зобов'язань, за кожний день прострочення" суд вважає позовну вимогу в цій частині необґрунтованою та безпідставно заявленою .

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Дослідивши усі обставини справи у їх сукупності, господарський суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Аскольд ЛТД" підлягають до задоволення частково в сумі 5996,12 грн., з яких 3084 грн. 97 коп. сума основного боргу, 2818 грн. 63 коп. - інфляційні нарахування, 92 грн. 52 коп. - 3 % річних . В решті позову слід відмовити.

Частиною другою статті 49 ГПК України визначено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, беручи до уваги, що неправомірна бездіяльність відповідача, який не вжив заходів досудового врегулювання спору, призвела до необхідності звернення позивача за судовим захистом, судовий збір в розмірі 1378,00 грн. відшкодовується позивачу за рахунок відповідача, згідно ст. 44, 49 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 33,43, 49, 77,82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРВІДЕ", вул. Поліська, 14, оф.12, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 38248241 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Аскольд ЛТД", бульвар П. Куліша , 7а, м. Тернопіль , ідентифікаційний код 31133700 - 3084 грн. 97 коп. сума основного боргу, 2818 грн. 63 коп. - інфляційні нарахування, 92 грн. 52 коп. - 3 % річних та 1378 грн. 00 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3.В решті позову відмовити.

4. На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторонами може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання - 05 січня 2017р.) через місцевий господарський суд.

Суддя А.М. Сидорук