Рішення

від 04.01.2017 по справі 922/3577/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" січня 2017 р.Справа № 922/3577/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Деньковичу А.Й.

розглянувши справу

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області, м. Харків до 1. Харківської міської ради, м. Харків , 2. Споживчого кооперативу "Престиж", м. Харків про скасування рішення за участю представників:

прокурор - Чирик В.Г., посв. № 036688 від 11.12.2015 року;

1-й відповідач - ОСОБА_2, дов.№ 08-11/7783/2-15 від 30.12.2015 року;

2-й відповідач - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області, м. Харків (позивач) звернувся до суду до відповідачів - Харківської міської ради (перший відповідач) та Споживчого кооперативу "Престиж", м. Харків (другий відповідач) з позовною заявою, в якій просить суд:

- Визнати незаконним та скасувати п. 8 додатку 2 до рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання земельних ділянок для будівництва від 25.09.2013 №1253/13;

- Визнати недійсним свідоцтво про право власності від 25.10.2015 (індексний номер 46409241), видане СК Престиж (код ЄДРПОУ 34017070) на земельну ділянку площею 0,2945 га з кадастровим номером 6310137200:04:054:0007, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Єлізарова, 16;

- Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності (індексний номер: 25620797 від 27.10.2015) за СК Престиж (код ЄДРПОУ34017070) на земельну ділянку площею 0,2945 га з кадастровим номером 6310137200:04:054:0007, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Єлізарова, 16, яке було прийнято державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Харківської області ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 27.10.2015 індексний номер 46409241.

Також, прокурор просить суд стягнути з відповідачів судові витрати в розмірі 4134,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 03.11.2016 року о 12:30 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.11.2016 року відкладено розгляд справи на 06.12.2016 року об 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.12.2016 року розгляд справи було відкладено на 21.12.2016 року об 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.12.2016 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку розгляду спору на 15 днів до 05.01.2017 року, відкладено розгляд справи на 04.01.2017 року об 11:00 год.

04 січня 2017 року від прокуратури до канцелярії суду надійшли письмові пояснення за вх. № 109, які долучені судом до матеріалів справи.

Також, 04.01.2017 року до канцелярії суду від другого відповідача надійшов відзив на позов за вх. № 106, відповідно до якого останній просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову. Відзив разом з додатком долучений до матеріалів справи.

В призначеному судовому засіданні 04.01.2017 року був присутній представник прокуратури та першого відповідача.

Другий відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив.

Суд, розглянувши в судовому засіданні заяву Харківської міської ради про залишення позову без розгляду, дійшов висновку про те, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру України покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно з ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

В обґрунтування звернення до суду у якості позивача прокурор зазначив, що орган уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями, у даному випадку виступає у якості відповідача (Харківської міської ради).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що згідно з нормами чинного законодавства прокурор є органом, уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах.

За таких обставин, заява 1-го відповідача (Харківської міської ради) про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України задоволенню не підлягає.

Прокурор в судовому засіданні наполягає на задоволенні позову.

Представник відповідача - 1 проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов. Просить застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Відповідач -2 свого представника в судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив. У відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечує та просить застосувати наслідки спливу позовної давності.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, встановив наступне.

У ході вивчення правомірності передачі Харківською міською радою у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території міста Харкова прокуратурою міста встановлено, Харківською місцевою прокуратурою № 1 встановлено, що п. 8 додатку 2 до рішення 26 сесії 6 скликання Про надання земельних ділянок для будівництва від 25.09.2013 № 1253/13 СК "Престиж" (ЄДРПОУ 34017070) надано у власність земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови загальною площею 0,2945 га (кадастровий номер 6310137200:04:054:0007) по вул. Єлізарова, 16 (нині - вул. Холодногірська) для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу.

На підставі вказаного рішення державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на зазначену земельну ділянку від 27.10.2015 № 46409241. згідно з вказаним свідоцтвом ОСОБА_3 прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 27.10.2015 року № 25620797, на підставі якого в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 08.10.2015 року № 11778157.

Підставою звернення із даним позовом прокурор вказує те, що п. 8 додатку 2 до рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання земельних ділянок для будівництва від 25.09.2013 № 1253/13 прийнятий усупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень Харківської міської ради, у тому числі, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ст.116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Тобто, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

В силу ст. 133 Житлового Кодексу України, ст. 135 Житлового Кодексу України та абз. 1 п. 8 Примірного статуту громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі -ЖБК) і одержати в ньому квартиру; до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до ст. 137 ЖК житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої ОСОБА_2 народних депутатів.

Відповідно до абз. 2 п. 5, п. 5, абз. 2 п. 7 абз. 1, п. 45 , абз. 1 п. 74 Примірного статуту, ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті ОСОБА_2 народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу; число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_2 народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік; до членів ЖБК приймаються особи віком до З0 років; громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов; контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих ОСОБА_2 народних депутатів.

Суд вважає, що при вирішенні питання, яким нормативно-правовим актом слід керуватись при створенні Житлово - будівельного кооперативу: ст. 7 Законом України «Про кооперацію» або Житловим кодексом України та Примірним статутом необхідно врахувати, що зазначені нормативно-правові акти співвідносяться як загальний (Закон України «Про кооперацію» ) та спеціальний (Житловий кодекс України та Примірний статут), а тому слід застосовувати норми спеціальних нормативно-правовових актів.

До аналогічного висновку прийшла колегія суддів Вищого господарського суду України при прийнятті рішення від 14.03.2013 у справі № 5002-22/1870-2012.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що СК "Престиж" створено із порушенням вищевказаних норм.

Так, за організаційно - правовою формою СК "Престиж" являється споживчим кооперативом, що відображено у статуті кооперативу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» , обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Таким чином, СК "Престиж" фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК України та ст. 41 ЗК України. Вказаний кооператив фактично є споживчим, його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу.

Стаття 41 Земельного кодексу України, на підставі якої було ухвалене спірне рішення, передбачає можливість надання земельних ділянок не споживчим, а лише житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам.

Як вбачається зі статуту СК "Престиж" та протоколу загальних зборів засновників, кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 ЖК України.

Також всупереч ч. 6 ст. 137 ЖК та абз. 2 п. 4 Примірного статуту рішення про створення СК "Престиж" та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що статут кооперативу зареєстровано саме в цій місцевій раді.

Відповідач не надав суду жодного доказу того, що члени кооперативу на момент його створення, потребували поліпшення житлових умов, що суперечить вимогам ст. 135 ЖК України та абз. І п.8 Примірного статуту.

Вимога щодо необхідності поліпшення житлових умов повинна бути передбачена у матеріалах реєстраційної справи та статутних документах. Вивчення зазначених документів СК "Престиж" встановлено, що відповідні відомості у них відсутні.

При цьому суд враховує, що Харківська міська рада, вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення мала можливість, і в силу покладених на неї публічних функцій діяти в інтересах усієї територіальної громади, мала й обов'язок з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу, мала переконатись у додержанні ним порядку його створення та у відповідності його вимогам чинного законодавства, що регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам. Вищевказаного Харківської міською радою зроблено не було.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що спірне рішення (п. 8 додатку 2 до рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання земельних ділянок для будівництва від 25.09.2013 № 1253/13) прийнято з порушенням вимог ст. 41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту.

Разом з цим, слід звернути увагу, що під час розгляду справи відповідачами було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

В п.1.1.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України). Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ГІК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Таким чином, до спірних взаємовідносин за позовом прокурора встановлюється загальна позовна давність, яка згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України становить три роки.

В пункті 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

В постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014р. № 6-152цс14 зазначено, що норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак, обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура здійснює прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими ОСОБА_2, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.

Згідно ст. 21 Закону України "Про інформацію" інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування. Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.

Згідно вимог ст. 21 Закону України "Про інформацію" рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради та публікуються в газеті "Харьковские известия".

Враховуючи вказане, суд вважає, що оскаржуване рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано ще у 2013 році та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.

Окрім того, проведення пленарних засідань сесії Харківської міської ради передбачає присутність представника органу прокуратури. Одже, вказане дає підстави вважати, що на пленарному засіданні 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013р. на якому було прийнято спірне рішення був присутній представник органу прокуратури м. Харкова, який відповідно до ст. 121 Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" здійснював нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевою ОСОБА_2.

Таким чином, беручи до уваги припис постанови Верховного Суду України від 29.10.2014 р. № 6- 152цс 14, з 25.09.2013 року всі інші органи прокуратури були обізнаними про прийняття оскаржуваного рішення, оскільки вони становлять єдину централізовану систему, відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

Твердження прокурора про те, що він довідався про незаконне виділення земельної ділянки під час проведення перевірки лише у травні 2015 році в ході вивчення даних офіційного веб-сайту Харківської міської ради щодо розміщених рішень сесій, тому початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту коли органи прокуратури дізнались про факт порушення вимог земельного законодавства, є помилковим і не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Наведена позиція прокурора не відповідає принципам справедливості, добросовісності, розумності цивільного законодавства (ст. З ЦК України), адже в такому разі кожна дія органу прокуратури або позивача (порушення наглядового провадження, порушення оперативно-розшукової справи, порушення кримінальної справи чи просто проведення перевірки, тощо) могла б вважатись початком перебігу строку позовної давності. Враховуючи, що строки проведення таких перевірок та порушення відповідних проваджень не обмежені це привело б до того, що і строки позовної давності фактично не були б у цих випадках обмежені. Отже це очевидно не може бути неприйнятним, оскільки це б звело нанівець правовий інститут позовної давності та поставило б учасників господарських правовідносин у нерівне становище, надаючи перевагу державі.

Відповідна позиція зазначена у постанові Верховного Суду України № 3- 23гс14 від 27.05.2014р., відповідно до якої Верховний Суд дійшов висновку, що перебування прокурора під час пленарного засідання, на якому було прийняте оскаржуване рішення є початком перебігу строку позовної давності згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК. норми якої також розповсюджуються і на звернення прокурора до суду. А початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення (ст. 253 ЦК України).

Згідно правової позиції судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України викладеної у постанові від 01.07.15 по справі № 6-178 цс15:

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд не врахував положення закону та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення прокурором перевірки .

Таким чином, оскільки прийняття оскаржуваного рішення відбувалось безпосередньо за представника органу прокуратури, який перебував на пленарному засіданні, беручи до уваги приписи ст. ст. 253, 257 Цивільного кодексу України, строк позовної давності за вимогами щодо оскарження спірного рішення сплинув 25.09.2016 року.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи факт, що позовну заяву подано прокурором до суду після спливу трирічного строку позовної давності, а відповідачами заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог про визнання-недійсним рішення сесії Харківської міської ради, а тому у разі застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про визнання незаконним та скасування п. 8 додатку 2 до рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва" від 25.09.2013 № 1253/13, а також те, що інші заявлені позовні вимоги є похідними, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі залишаються за прокуратурою.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 14, 124, 129, 144 Конституції України, ст. 253, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, статтями 1, ст.ст. 1, 2, 33, 34, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 10.01.2017 р.

Суддя ОСОБА_4

справа № 922/3577/16