Ухвала

від 04.01.2016 по справі 755/18152/16-к

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ 755/18152/16-к

1-кс/755/10/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2017 року слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , розглянувши клопотання старшого слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_3 про арешт майна в кримінальному провадженню внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100040016879 від 10 грудня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України,

встановив:

03 січня 2017 року старший слідчий СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про арешт майна, в кримінальному провадженню внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100040016879 від 10 грудня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України.

Клопотання погоджено з старшим прокурором прокуратури Дніпровського району м. Києва ОСОБА_4 .

Клопотання мотивоване тим, що невстановлені особи, з метою незаконного збагачення, та використовуючи реквізити ТОВ «Онлайн Інтернет-центр», у 2016 році організували на території Дніпровського району м. Києві низку гральних закладів, що діяли всупереч вимогам Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».

Проведеними слідчими та процесуальними діями, встановлено що у публічно доступному нежитловому приміщенні, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , надаються послуги у сфері грального бізнесу. Вхід до приміщення є вільним, із цілодобовим режимом роботи. У своїй злочинній діяльності, організатори грального закладу по документах маскуються під «інтернет-кафе» користуючись реквізитами та реєстраційною документацією ТОВ «Онлайн Інтернет-центр».

Так, 15.12.2016 слідчо-оперативною групою Дніпровського УП ГУ Національної поліції в м. Києві у ході огляду нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 виявлено та вилучено 11 системних блоків, 11 моніторів, 10 клавіатур та грошові кошти у сумі 1990 грн.

Допитаний як свідок ОСОБА_5 показав, що 15.12.2016 він грав на гроші в інтернет-казино по АДРЕСА_1 .

У ході проведених оперативно-розшукових заходів встановлено, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , у якому надаються послуги у сфері грального бізнесу належить ТОВ «Парк-Сервіс» (код ЄДРПОУ 22969776).

Крім того, відповідно до Договору № 3-16-R385/ПР від 17.08.2016 укладеного між ТОВ «Парк-Сервіс» та ОСОБА_6 , приміщення № R 385 площею 18 кв.м. по АДРЕСА_1 передано у користування останньому.

З вищевказаного слідує, що невстановлені особи, використовують нежиле приміщення по АДРЕСА_1 для незаконного надання послуг у сфері грального бізнесу.

Матеріали зазначеного кримінального провадження містять достатньо відомостей про те, що нежитлове приміщення № R 385 площею 18 кв.м. по АДРЕСА_1 є знаряддям вчинення злочину, оскільки без його використання вчинення злочину було б неможливим чи надто складним.

27.12.2016 приміщення № R 385 площею 18 кв.м. по АДРЕСА_1 , що належить ТОВ «Парк-Сервіс» (код ЄДРПОУ 22969776), визнано речовим доказом у зазначеному кримінальному провадженні.

Так, в ході досудового розслідування виникла необхідність накладення арешту на нежитлове приміщення площею 18 кв.м. по АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ТОВ «Парк-Сервіс» та перебувало у користуванні ОСОБА_6 .

В ході проведення досудового розслідування встановлено, що вказане приміщення використовується невстановленими особами для вчинення тяжкого злочину.

У судовому засіданні слідчий клопотання підтримав у повному обсязі, просив задовольнити з підстав викладених у його мотивувальній частині.

Слідчий суддя, дослідивши надані матеріали, кримінальне провадження, заслухавши думку слідчого, приходить до наступного.

З положень ч. 1 ст. 170 КПК України слідує, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При цьому, ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання надання накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

У цій ситуації слідчий доказів регламентованих Главою 17 КПК України, які б слугували передумовою для арешту майна не надав.

Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи.

Стороною обвинувачення у судовому засіданні, згідно положень ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України, не було доведено, що клопотання відповідає вимогам КПК України, безпосередньо п.п. 1-3 ч. 3 ст. 132 КПК України, містить правові підстави для арешту майна, вказівку на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

За таких обставин, слідчий суддя враховувати правову підставу для арешту майна; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки втручання у даному випадку у приватну власність буде свавільним та не відповідатиме діючим норма законодавства України і загальним принципам міжнародного права.

Керуючись ст.ст. 131,132, 167, 170-175 КПК України, -

ухвалив:

У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_3 , про арешт майна, а саме: нежитлового приміщення нежилого приміщення АДРЕСА_2 , право власності на яке зареєстровано за ТОВ «Парк-Сервіс» (код ЄДРПОУ 22969776) та перебувало у користуванні ОСОБА_6 , в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100040016879 від 10 грудня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з моменту її проголошення.

Слідчий суддя: