Рішення

від 11.01.2017 по справі 903/855/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 січня 2017 р. Справа № 903/855/16

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Юст"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "СТР Україна"

про стягнення 85 577,22грн .

Суддя: С.В. Бондарєв

За участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

В судовому засіданні 11.01.2017 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "Юст"- звернувся до господарського суду з позовом до відповідача- Товариства з обмеженою відповідальністю "СТР Україна" - про стягнення 85 577,22грн . , в т.ч. 49 000,00грн.-суми попередньої оплати, перерахованої позивачем відповідачу згідно платіжного доручення №938 від 12.11.2014р. на підставі рахунку-фактури №ХСФ-000033 від 11.11.2014р., 2 799,04грн.-3% річних за період з 17.12.2014р. по 10.11.2016р. (включно) та 33 778,18грн.-інфляційних втрат за період з грудня 2014р. по жовтень 2016р. (включно) згідно ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по поставці товару.

Ухвалою суду від 18.11.2016р. порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 07.12.2016р. на 11:30год.

Представник позивача в судовому засіданні 07.12.2016р. та в додаткових письмових поясненнях б/н (вх.№01-54/11213/16 від 07.12.2016р.) позовні вимоги підтримав та просив суд задоволити їх в повному обсязі, вказавши, що з 2014 по 2016 роки між позивачем та відповідачем укладався тільки один письмовий договір поставки №46-П від 24.07.2014р., згідно якого поставлялися відповідачем на користь позивача стовпчики для розділення дорожніх смуг. В зв'язку з тим, що в даному договорі вказані стислі терміни поставки товару з дати його оплати покупцем, а саме 4 дні з дати оплати (п.4.1. договору), сторони домовилися поставити плівку за іншим договором поставки, який укладено у спрощений спосіб, щоб відповідач згідно усних домовленостей встиг поставити позивачу плівку до кінця листопада.

Отже, відповідачем було погоджено з позивачем в усному порядку асортимент та кількість товару, який відобразився у рахунку-фактурі №ХСФ-000033 від 11.11.2014р. на суму 49 000,00 грн. з ПДВ, який оплачений позивачем згідно платіжного доручення №938 від 12.11.2014р. в повній сумі 49 000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Зауважив, що договір №12 від 04.08.2014р. вказаний відповідачем у рахунку-фактурі №ХСФ-000033 від 11.11.2014р. помилково і не існує в наявності між сторонами.

Оскільки, відповідач вказав, що товар згідно рахунку-фактури №ХСФ-000033 від 11.11.2014р. не встигає поставити до кінця листопада 2014р. на адресу позивача, останній скористався своїм правом відмови від даного товару згідно п.2 ст.693 ЦК України та направив відповідачу вимогу-претензію від 01.12.2014р. №02/01-12 про відмову від прийняття оплаченого товару та про повернення оплачених за передоплатою грошових коштів в сумі 49 000,00грн. (з ПДВ) впродовж семи календарних днів з дня отримання цієї вимоги-претензії, попередивши відповідача про наслідки неповернення передоплати та нарахування сум згідно ч.2 ст.625 ЦК України.

Крім того, звернувся до суду з клопотанням б/н (вх.№01-54/11215/16 від 07.12.2016р.), яким долучив до матеріалів справи копію фіскального чеку від 12.11.2016р. №0420002077786, платіжне доручення №3385 від 25.11.2016р., копії довідок №08.7.0.0.0/1511121339372 від 12.11.2015р. про відкриття рахунку адвоката ОСОБА_2, №1326540700172 від 17.09.2013р. про взяття на облік платника податків та копію повідомлення від 24.04.2015р. №1526548000145 про взяття на облік платника єдиного внеску адвоката ОСОБА_2

Відповідач в судове засідання 07.12.2016р. не з'явився, вимог суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив. Ухвала суду від 18.11.2016р., направлена на адресу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "СТР Україна", зазначену у позовній заяві та Витязі з ЄДР, а саме: Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 181, повернулась до суду органами поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Ухвалою суду від 07.12.2016р. розгляд справи відкладався згідно ст. 77 ГПК України з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин по справі, зважаючи на неявку відповідача в судове засідання, неподання сторонами витребуваних судом доказів та необхідність витребування додаткових доказів по справі.

Крім того, зобов'язано сторони представити суду: позивача-оригінали, долучених до позову доказів; замовлення до договору; додаткові пояснення щодо правових підстав нарахування 3% річних, суми індексу інфляції на попередню оплату; відображення операцій в податковому та бухгалтерському обліку; представити оригінал фіскального чеку на відправку позову; первинні докази щодо перерахування 49 000,00грн. (платіжні доручення, довідку банків про перерахування та зарахування зазначеної суми відповідачу); відповідача-письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог; пояснення та первинні докази щодо того, який саме договір укладався між сторонами, на поставку якого саме товару, на яких умовах; що це за договір №12 від 04.08.2014р. зазначений в рахунку-фактурі №СФ-0000033 від 11.11.2014р., що оплачена згідно платіжного доручення №938 від 12.11.2014р.; первинні докази поставки товару на 49 000,00 грн. (згідно відповіді зазначається поставка товару); замовлення до договору; додаткові письмові пояснення та докази щодо того, які договори укладалися між сторонами в 2016р. (надати накладні на відпуск товару; платіжні доручення на оплату); статут.

26.12.2016р. через відділ документального забезпечення та контролю суду від представника позивача надійшло до суду клопотання б/н від 21.12.2016р. (вх.№01-54/11871/16), в якому він просив суд вирішити справу за наявними в ній матеріалами без участі представника позивача та долучив до матеріалів справи оригінали поштового чеку №0420002077786 від 12.11.2016р. до цінного листа з описом вкладення, картки облікових даних з бухгалтерського рахунку позивача про здійснення платежу на користь відповідача в сумі 49 000,00грн. датою 12.11.2014р. та платіжного доручення №938 від 12.11.2014р. на суму 49 000,00грн. з призначенням платежу: "доплата за плівку світлоповертаючу згідно рах. №33 від 11.11.2014р. з ПДВ20%-8 166,67грн.".

03.01.2017р. через відділ документального забезпечення та контролю суду від представника позивача надійшла до суду заява №01/29-12 від 29.12.2016р. (вх.№01-65/1/17), в якій він просив суд зменшив позовні вимоги у даній справі та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача лише суму неповернутої попередньої оплати в розмірі 49 000,00грн. а також 10 000,00грн.-витрат на оплату послуг адвоката та 1 378,00грн.-витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

Позивач в судове засідання 11.01.2017р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду спору, що стверджується підписом його уповноважного представника в повідомленні про відкладення розгляду справи від 07.12.2016р., про що зазначено в протоколі судового засідання від 07.12.2016р.

Вищий господарський суду України у п. 3.9.1 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначив, що у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Відповідач в судове засідання 11.01.2017р. не з'явився вдруге, вимог суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив. Ухвала суду від 07.12.2016р., направлена на адресу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "СТР Україна", зазначену у позовній заяві та Витязі з ЄДР, а саме: Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 181, повернулась до суду органами поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із ч. 3 ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Суд розглянувши, заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог на суми нарахованих ним 3% річних у розмірі 2 799,04грн. та суми індексу інфляції у розмірі 33 778,18 грн. зазначає наступне.

Згідно роз'яснень п.3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року, господарський суд має оцінити її, виходячи змісту такої заяви, а також - змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи.

Відповідно до норм ст.22 ГПК України та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених у п.3.10 постанови №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Однак, з матеріалів справи, зокрема - з позовної заяви та заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог - вбачається, що позивач не зменшив кількісні показники за вимогами про стягнення 3% річних та суми індексу інфляції, а відмовився від таких вимог повністю.

Отже, має місце відмова від позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 2 799,04грн. та суми індексу інфляції у розмірі 33 778,18 грн., наслідком чого є припинення провадження у справі в цій частині на підставі п.4 ст.80 ГПК України, оскільки вбачається, що така відмова не суперечить законодавству та не порушує інтереси інших осіб.

У пункті 4.6. зазначеної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року, роз'яснено, що якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис ч.6 ст. 22 ГПК України щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

Дана правова позиція відображена і в постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 10.02.2016р. у справі №903/1083/15.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Примірник повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернутий органами зв'язку з позначкою "за закінченням терміну зберігання" з урахуванням конкретних обставин даної справи є належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення відповідача про вчинення цим судом певних процесуальних дій, а тому, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, письмові докази міг відправити поштою і вправі був забезпечити явку представника на власний розсуд, господарський суд, визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, -

встановив:

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з приписами ч.2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до ч.ч. 1-2 ст. 641 ЦК україни пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно із ч.ч. 1-2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Разом з тим, згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, головною ознакою укладення сторонами договору у спрощений спосіб є підтвердження однією стороною прийняття до виконання замовлень іншої сторони.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо поставки товарно-матеріальних цінностей, а саме: плівки світлоповетаючої ЗМ НІР серія 3930 (білого кольору) 1220*45,7мм, плівки світлоповетаючої ЗМ серія 1175 (синього кольору) 1220*45,7мм, плівки світлоповетаючої ЗМ серія 1172 (червоного кольору) 1220*45,7мм на загальну суму 49 000,00грн., відповідно до якої відповідач- Товариство з обмеженою відповідальністю "СТР Україна", як постачальник, зобов'язався поставити товар, а позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "Юст", як покупець оплатити цей товар, про що відповідачем до позивача виставлений рахунок-фактура №ХСФ-000033 від 11.11.2014р. на суму 49 000,00грн. з ПДВ.

Рахунок-фактуру №СФ-0000033 від 11.11.2014 року на поставку товарно-матеріальних цінностей, а саме: плівки світлоповетаючої ЗМ НІР серія 3930 (білого кольору) 1220*45,7мм, плівки світлоповетаючої ЗМ серія 1175 (синього кольору) 1220*45,7мм, плівки світлоповетаючої ЗМ серія 1172 (червоного кольору) 1220*45,7мм на загальну суму 49 000,00грн. виписало ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "СТР Україна". В рахунку зазначений договір №12 від 04.08.2014 року, однак ні позивачем ні відповідачем даний договір не представлено, а в позовній заяві вказано, що між сторонами існувала усна домовленість на поставку товару до кінця листопада 2014 року.

Оплата вищевказаного рахунку проведена позивачем на користь відповідача згідно платіжного доручення №938 від 12.11.2014р. на суму 49 000,00грн., в т.ч. ПДВ 8 166,67грн. з призначенням платежу: "доплата за плівку світлоповертаючу згідно рах. №33 від 11.11.2014р. з ПДВ20%-8 166,67грн.".

За домовленістю сторін, товар повинен був бути поставлений до кінця листопада 2014 року, проте дана поставка товару не відбулась вчасно, а тому на усну вимогу позивача повернути грошові кошти в сумі 49 000,00грн. відповідач в її задоволенні відмовив.

У зв'язку із невиконанням відповідачем умов усної домовленості щодо поставки товарно-матеріальних цінностей, а саме: плівки світлоповетаючої ЗМ НІР серія 3930 (білого кольору) 1220*45,7мм, плівки світлоповетаючої ЗМ серія 1175 (синього кольору) 1220*45,7мм, плівки світлоповетаючої ЗМ серія 1172 (червоного кольору) 1220*45,7мм на загальну суму 49 000,00грн., позивач звернувся до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення 49 000,00грн. суми попередньої оплати.

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дії сторін (оплата позивачем товарно-матеріальних цінностей згідно усної домовленості по поставці товарно-матеріальних цінностей) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу за правовою природою кваліфікується як зустрічне виконання зобов'язання (ст. 655 Цивільного кодексу України), а частина 2 статті 538 ЦК України встановлює, що при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Предметом спору є вимога про повернення попередньої оплати у зв'язку з непоставкою плівки світлоповертаючої.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З аналізу вказаної норми слідує, що обов'язок продавця повернути суму попередньої оплати наступає у випадку, якщо він не передав товар у встановлений строк на вимогу покупця.

За домовленістю сторін, товар повинен був бути поставлений до кінця листопада 2014 року, проте дана поставка товару не відбулась вчасно.

Тобто, на підставі пункту 2 статті 693 Цивільного кодексу України у позивача виникло право вимагати, а у відповідача - обов'язок по поверненню позивачеві сплачених коштів.

02.12.2014р. позивач на адресу відповідача направив вимогу-претензію №02/01-12 про відмову від поставки товару та повернення передоплати в сумі 49 000,00грн. протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання вимоги.

Дана вимога-претензія отримана відповідачем 09.12.2014р. (а.с. 17), а семиденний строк повернення грошових коштів згідно цієї вимоги закінчився 16.12.2014р., а прострочення датується з 17.12.2014р.

Про вчинення правочину свідчать платіжне доручення №938 від 12.11.2014 року з призначенням платежу: "доплата за плівку світлоповертаючу згідно рах. №33 від 11.11.2014р. з ПДВ20%-8 166,67грн.". , згідно якого позивачем на користь відповідача перераховано 49 000,00 грн. та рахунок-фактура №СФ-0000033 від 11.11.2014р. на суму 49 000,00грн.

Незважаючи на усну домовленість про поставку товару до кінця листопада 2014 року, відповідач своє зобов'язання не виконав, поставку товару не здійснив, доказів суду не надав.

02.12.2014 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення грошових коштів в сумі 49 000,00грн. протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання вимоги.

Відповідач направив на дану Вимогу-претензію відповідь від 12.12.2014р. вих.№48, якою в задоволенні вимоги-претензії від 01.12.2014р. №02/01-12 відмовлено відповідачем повністю, посилаючись на те, що товар поставлено позивачу повністю, і також посилаючись на інший укладений між сторонами договір поставки №46-П від 24.07.2014р.

Проте, представник позивача категорично заперечує отримання товару за усною домовленістю, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази поставки відповідачем товару позивачу, а саме: плівки світлоповетаючої ЗМ НІР серія 3930 (білого кольору) 1220*45,7мм, плівки світлоповетаючої ЗМ серія 1175 (синього кольору) 1220*45,7мм, плівки світлоповетаючої ЗМ серія 1172 (червоного кольору) 1220*45,7мм на загальну суму 49 000,00грн.

Відповідач суму позову не оспорив, доказів поставки товарно-матеріальних цінностей не представив, суму попередньої оплати на вимогу не повернув, у зв'язку з чим позовна вимога про повернення попередньої оплати в сумі 49 000,00грн. визнається судом обґрунтованою та підлягає до задоволення в силу ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про підставність позову в частині стягнення з відповідача 49 000,00грн.-суми попереньої оплати та необхідність його задоволення в цій частині.

При цьому суд виходив з обставин повної підтвердженості пред'явлених позовних вимог в цій частині належними та допустимими доказами.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем 03.01.2017р. до суду було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог на суми нарахованих ним 3% річних у розмірі 2 799,04грн. та індексу інфляції у розмірі 33 778,18 грн.

На думку суду, має місце відмова від позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 2 799,04грн. та суми індексу інфляції у розмірі 33 778,18 грн., наслідком чого є припинення провадження у справі в цій частині на підставі п.4 ст.80 ГПК України.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 789,02грн. (пропорційно сумі задоволених вимог) слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру .

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст.4, 13, 14, 15 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 підтверджуються договором про надання правової допомоги від 01.12.2014 року №АП-051.

Згідно з предметом договору адвокат за цим договором надає клієнту послуги з правової допомоги по захисту його прав та інтересів, а саме щодо представлення його інтересів у поверненні та стягненні в досудовому та судовому порядку з ТзОВ "СТР Україна" грошової суми у розмірі 49 000,00грн., сплаченої за поставку плівки світлоповетаючої ЗМ НІР серія 3930 (білого кольору) 1220*45,7мм, плівки світлоповетаючої ЗМ серія 1175 (синього кольору) 1220*45,7мм, плівки світлоповетаючої ЗМ серія 1172 (червоного кольору) 1220*45,7мм згідно платіжного доручення №938 від 12.11.2014року по рахунку-фактурі №ХСФ-000033 від 11.11.2014р., в зв'язку з непоставкою товару в належні строки, а клієнт зобов'язується оплатити надані послуги відповідно до умов цього договору.

Згідно платіжного доручення №3385 від 25.11.2016р. позивачем було перераховано на рахунок адвоката ОСОБА_2 10 000,00грн. з призначенням платежу: "передоплата адвокатських послуг згідно договору про надання правової допомоги №АП-051 від 01.12.2014 року".

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3457, виданого на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.09.2008 року № 22-42-23 на ім'я ОСОБА_2

Як вбачається з матеріалів справи адвокат ОСОБА_2 приймав участь у судовому засіданні у якості представника ТзОВ "Юст".

Пунктом 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової допомоги, підтверджено правовий статус адвоката, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених ТзОВ "Юст" судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Відповідно до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, заявлений до відшкодування у даній справі, на думку суду, є неспіврозмірним і понесення витрат у такому розмірі позивачем не можна вважати розумним та необхідним.

Зважаючи на те, що категорія даної справи не є складною, обсяг зібраних у справі доказів, які потребували попереднього вивчення, кількість складених адвокатом процесуальних документів, час який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, суд вважає, що витрати на оплату послуг адвоката позивачу за рахунок відповідача мають бути відшкодовані в розмірі 1 500 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, -

вирішив:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "СТР Україна", Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 181, код 37602549

на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Юст", м. Київ, вул. Трублаїні, 2, код 30439872

49 000,00грн.-суми попередньої оплати, 1 500,00грн.-витрат на послуги адвоката і 789,02грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення 2 799,04грн. - 3% річних та 33 778,18грн.-суми індексу інфляції припинити у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Повний текст рішення складено

13.01.2017

Суддя С. В. Бондарєв