Рішення

від 10.01.2017 по справі 910/20799/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2017Справа №910/20799/16

За позовом: Фізичної особи-підприємця "ОСОБА_1", м. Чернігів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УА Транс", м. Київ

про : стягнення боргу і штрафних санкцій по договору про надання послуг по організації перевезення вантажу в сумі 21 054,79 грн.

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача не з'явились

від відповідача не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Фізична особа-підприємець "ОСОБА_1", 14 листопада 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 11 листопада 2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "УА Транс", про стягнення боргу і штрафних санкцій по договору про надання послуг по організації перевезення вантажу в сумі 21 054,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про надання послуг по організації перевезення вантажу № 125 від 12.05.2016 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не здійснив оплату наданих позивачем, як виконавцем, послуг з перевезення вантажу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2016 року порушено провадження у справі № 910/20799/16 та призначено розгляд справи на 06.12.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 року розгляд справи відкладено на 10.01.2017 року.

Через відділ діловодства суду 22.12.2016 року від позивача надійшла заява про припинення провадження у справі, у зв'язку із відсутністю предмету спору б/н від 20 грудня 2016 року, яку було долучено судом до матеріалів справи.

Представники сторін у судове засідання 10.01.2017 року не з'явились, про причини неявки до суду не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд -,

ВСТАНОВИВ:

12 травня 2016 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УА Транс" (надалі - відповідач, замовник) було укладено договір про надання послуг по організації перевезення вантажу № 125 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець від свого імені та за рахунок замовника зобов'язаний виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні (далі - послуги по організації перевезення вантажу ).

За умовами п. 4.1. договору, замовник здійснює оплату наданих виконавцем послуг по організації перевезення вантажу на підставі рахунка-фактури виконавця або підписаного сторонами Акту про виконання послуг організації перевезення вантажу протягом 3 (трьох) банківських днів з дня підписання замовником Акту про виконання послуг по організації перевезення вантажу.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2016 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання їх сторонами.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору про надання послуг по організації перевезення вантажу № 125 від 12.05.2016 року за замовленням відповідача здійснив перевезення вантажу, що підтверджується заявкою № 125 від 12.05.2016 року та міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №0857047 (копії містяться в матеріалах справи).

Відповідно до заявки №125 від 12 травня 2016 року замовник надає вантаж для перевезення, а перевізник приймає на себе зобов'язання по здійсненню завантаження/розвантаження, перевезенню вантажу, надає для цього відповідний рухомий склад, придатний для заявленого вантажу (п. 1.1. заявки).

В пункті 1.3. заяви №125 від 12 травня 2016 року визначено умови перевезення, а саме: маршрут: смт. Малинівка (Україна) - м. Кедайняй (Литва); дата завантаження: 12-13 травня 2016 року; вартість перевезення: 850 Євро (по курсу НБУ на день вигрузки); марка, номер автотранспортного засобу, П.І.Б.: RENAULT СВ3871АР, п/п НОМЕР_2, ОСОБА_2.

Як вказує позивач, ним 25.05.2016 року на адресу відповідача було направлено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000093 від 18.05.2016 року та рахунок-фактуру № СФ-0000092 від 18.05.2016 року на оплату послуг з перевезення вантажу, що підтверджується фіскальним чеком від 25.05.2016 року (копія міститься в матеріалах справи), які були отримані відповідачем 27.05.2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія міститься в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що відповідач надані позивачем послуги з перевезення вантажу оплатив лише частково в сумі 4310,00 грн., внаслідок чого у відповідача, утворилась заборгованість за договором про надання послуг по організації перевезення вантажу № 125 від 12.05.2016 року в сумі 20 000,00 грн.

Внаслідок неоплати відповідачем наданих послуг з перевезення вантажу, 08.09.2016 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 7 від 08.09.2016 року про оплату заборгованості, що підтверджується фіскальним чеком від 08.09.2016 року (копія міститься в матеріалах справи), яка була отримана відповідачем 12.09.2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія міститься в матеріалах справи).

В той же час, через відділ діловодства суду 22.12.2016 року від позивача надійшла заява про припинення провадження у справі, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку зі сплатою відповідачем заборгованості за договором про надання послуг по організації перевезення вантажу № 125 від 12.05.2016 року в сумі 20 000,00 грн., що підтверджується випискою по особовим рахунках позивача за період з 01.12.2016 року по 19.12.2016 року.

При цьому, суд зазначає, що при звернені до суду з даним позовом позивач також просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні нарахування та 3% річних. Відповідної заяви позивача про відмову від позову в цій частині від позивача не надходило.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу підлягає припиненню, а позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 12.05.2016 року між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником було укладено договір про надання послуг по організації перевезення вантажу № 125, відповідно до п. 1.1. якого, виконавець від свого імені та за рахунок замовника зобов'язаний виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні (далі - послуги по організації перевезення вантажу ).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору про надання послуг по організації перевезення вантажу № 125 від 12.05.2016 року за замовленням відповідача здійснив перевезення вантажу, що підтверджується заявкою № 125 від 12.05.2016 року та міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №0857047 (копії містяться в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, ним 25.05.2016 року на адресу відповідача було направлено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000093 від 18.05.2016 року та рахунок-фактуру № СФ-0000092 від 18.05.2016 року на оплату послуг з перевезення вантажу, що підтверджується фіскальним чеком від 25.05.2016 року (копія міститься в матеріалах справи), які були отримані відповідачем 27.05.2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія міститься в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що відповідач надані позивачем послуги з перевезення вантажу оплатив лише частково в сумі 4310,00 грн., внаслідок чого у відповідача, утворилась заборгованість за договором про надання послуг по організації перевезення вантажу № 125 від 12.05.2016 року в сумі 20 000,00 грн.

Внаслідок неоплати відповідачем наданих послуг з перевезення вантажу, 08.09.2016 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 7 від 08.09.2016 року про оплату заборгованості, що підтверджується фіскальним чеком від 08.09.2016 року (копія міститься в матеріалах справи), яка була отримана відповідачем 12.09.2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія міститься в матеріалах справи).

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що через відділ діловодства суду 22.12.2016 року від позивача надійшла заява про припинення провадження у справі, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку зі сплатою відповідачем заборгованості за договором про надання послуг по організації перевезення вантажу № 125 від 12.05.2016 року в сумі 20 000,00 грн., що підтверджується випискою по особовим рахунках позивача за період з 01.12.2016 року по 19.12.2016 року.

Так, судом встановлено, що у процесі розгляду справи, відповідачем 02.12.2016 року, 06.12.2016 року та 13.12.2016 року було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця "ОСОБА_1" грошові кошти за надані послуги з перевезення вантажу за договором про надання послуг по організації перевезення вантажу № 125 від 12.05.2016 року в розмірі 20 000,00 грн., що підтверджується випискою по особовим рахунках позивача за період з 01.12.2016 року по 19.12.2016 року (копія міститься в матеріалах справи).

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Припинення існування предмета спору, за змістом наведеної статті, свідчить про відсутність між сторонами неврегульованих питань.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N 18 господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1 1 частини першоїстатті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на викладене, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 20 000,00 грн. підлягає припиненню, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, з підстав відсутності предмету спору у відповідній частині.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні нарахування в розмірі 800,00 грн. та 3% річних в розмірі 254,79 грн. Відповідної заяви позивача про відмову від позову в цій частині від позивача не надходило.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості послуг за перевезення вантажу, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція . При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних нарахувань в межах заявленого позивачем періоду, який підлягає стягненню, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, а саме:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 01.06.2016 - 31.10.2016 20000.00 1.040 804.73

Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог, як і заяви про збільшення розміру позовних вимог, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних нарахувань, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних нарахувань підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 800,00 грн., оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що позивач здійснив нарахування 3% річних у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 254,79 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю за розрахунком позивача.

За умовами ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (які наявні в матеріалах справи), жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних підлягають задоволенню про стягнення 1054,79 грн., з них: інфляційних нарахувань - 800,00 грн. (вісімсот гривень) та 3% річних - 254,79 грн. (двісті п'ятдесят чотири гривні 79 копійок), в частині стягнення основного боргу в сумі 20 000 грн. провадження у справі підлягає припиненню.

Враховуючи те, що відповідач заявлену до стягнення суму основного боргу в розмірі 20 000,00 грн. погасив після порушення провадження у даній справі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, судовий збір в цій частині покладається на відповідача.

Таким чином, судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/20799/16 за позовом Фізичної особи-підприємця "ОСОБА_1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УА Транс" в частині стягнення грошових коштів по договору про надання послуг по організації перевезення вантажу в розмірі 20 000,00 грн. - припинити.

2. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УА Транс" (код ЄДРПОУ 39543035; адреса: 03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 66) на користь Фізичної особи-підприємця "ОСОБА_1" (ідентифікаційний код НОМЕР_1; адреса: 14027, АДРЕСА_1) грошові кошти: інфляційних нарахувань - 800,00 грн. (вісімсот гривень), 3% річних - 254,79 грн. (двісті п'ятдесят чотири гривні 79 копійок) та судовий збір - 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). Видати наказ.

4. Копію рішення надіслати сторонам у справі 910/20799/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 13.01.2017 року.

Суддя О.С. Комарова