Рішення

від 11.01.2017 по справі 921/631/16-г/6

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" січня 2017 р.Справа № 921/631/16-г/6

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

розглянув справу

за позовом Малого приватного підприємства "Смолоскип" (вул. Галицька, 149, м. Бучач, Тернопільська область, 48400)

до відповідача ОСОБА_1 районної державної адміністрації Тернопільської області (вул. Майдан Волі, 1, м.Бучач, Тернопільська область, 48400)

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 Державної казначейської служби України у Бучацькому районі (вул. Агнона, 3, м. Бучач, Тернопільська область, 48400)

про стягнення 84044 грн. - боргу, 73933,50 грн. - інфляційних втрат, 7052,78 грн. - 3% річних.

За участю від:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

третьої особи - ОСОБА_3

Суть справи:

Мале приватне підприємство "Смолоскип" звернулось до господарського суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_1 районної державної адміністрації Тернопільської області про cтягнення 84044 грн. - боргу, 73933,50 грн. - інфляційних втрат, 7052,78 грн. - 3% річних.

Свої вимоги, позивач мотивує невиконанням відповідачем умов договору підряду №5 від 12.11.2013р. щодо оплати за виконані роботи.

Розгляд справи, призначений вперше на 03.11.2016 р., неодноразово відкладався, востаннє на 11.01.2017 р.

У поданому запереченні №01-1479/01-16 від 16.11.2016р. на позов, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог. Ним, зокрема, зазначено, що: ОСОБА_1 РДА взяті на себе зобов'язання згідно договору підряду №5 від 12.11.2013р., щодо оплати за виконані роботи, виконала повністю; підтвердженням цього є добровільне перерахування суми боргу згідно платіжного доручення №1 від 12.11.2013р., яке перебувало на проплаті в ОСОБА_2 Державної казначейської служби України в Бучацькому районі; з невідомих причин при наявності коштів на розрахунковому рахунку казначейства виконання вищевказаного платіжного документу не виконано; відповідач є бюджетною організацією, яка не має у своєму розпорядженні інших коштів на оплату послуг, крім тих, які фінансуються виключно за рахунок бюджету; на протязі 2014-2016р.р. відповідачу коштів на капітальний ремонт не виділялись; підстави для стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних у позивача відсутні; на неодноразові пропозиції позивача, щодо погашення боргу, ОСОБА_1 районною радою згідно рішення №204 від 28.10.2016р. внесено зміни до розділу 13.1 Програми "Впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності", де передбачено забезпечити погашення даного боргу. Також, у даному запереченні відповідач просив суд замінити відповідача ОСОБА_1 РДА, належним відповідачем ОСОБА_2 Державної казначейської служби України в Бучацькому районі.

Ухвалою суду від 17.11.2016р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_2 Державної казначейської служби України в Бучацькому районі.

Представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судовому засіданні 11.01.2017р. до матеріалів справи подано письмове пояснення. Також, на запитання суду, ним зазначено наступне: платіжне доручення, оформлене у 2013 році, не було оплачено через відсутність фінансування в кінці вказаного року; після 2013 року відповідач не мав права повторно пред'явити платіжне доручення на стягувану суму основного боргу, а лише мав право клопотати перед Тернопільською ОДА та Кабінетом Міністрів України про виділення для цього коштів, чого (за інформацією третьої особи) відповідач не здійснював; вини третьої особи, яка не була учасником договірних відносин, у виникненні спору немає.

Повноважний представник позивача в судове засідання 11.01.2017р. не прибув. В матеріалах справи міститься клопотання від 10.11.2016р., в якому позивач просить суд розглядати справу за відсутності його представника.

Представник відповідача в судове засідання 11.01.2017р. не з'явився. Про обізнаність відповідача щодо місця й часу слухання справи свідчить рекомендоване повідомлення зі штрихкодовим ідентифікатором 4602506883940 про вручення 27.12.2016р. відповідачу поштового відправлення (ухвали від 23.12.2016р. про відкладення розгляду справи на 11.01.2017р.), а також подане ним факсограмою клопотання від 10.01.2017р. про відкладення розгляду справи.

Окрім того, ухвалою від 23.12.2016р., в порядку ст. 65 ГПК України, явка представників сторін у засідання господарського суду не визнавалась обов'язковою, проте витребовувались від сторін докази надіслання копії позову та заперечень третій особі.

Враховуючи явку в судове засідання 11.01.2017р. представника третьої особи, долучення ним до матеріалів справи письмових пояснень, та надання усних пояснень у даній справі, можна дійти висновку про обізнаність третьої особи щодо спірних правовідносин.

Враховуючи наведене, а також достатність зібраних по справі доказів суд прийшов до висновку про можливість слухання справи за відсутності представників сторін.

Судом також враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Станом на 11.01.2017р. строк вирішення даної справи, з урахуванням його продовження завершився. А тому, клопотання відповідача про відкладення розгляду не вбачається за можливе задовільнити і з огляду на це.

Учасникам судового процесу роз'яснювались їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 20,22,27, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Технічна фіксація (звукозапис) судового засідання, в порядку ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась, за відсутності відповідних клопотань учасників судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, суд встановив наступне:

12.11.2013 р. між ОСОБА_1 районною державною адміністрацією (Замовником) та Малим приватним підприємством "Смолоскип" (Підрядником) укладено договір підряду №5 (надалі - договір), відповідно до умов якого Підрядник (позивач) зобов'язувався забезпечити виконання капітального ремонту адмінбудинку ОСОБА_1 районної державної адміністрації, а Замовник (відповідач) - прийняти і оплатити такі роботи.

Договірна ціна робіт визначається на основі динамічного кошторису, який є невід'ємною частиною договору, і складає 84044 грн., включаючи ПДВ 14007,46 грн.; термін виконання робіт з моменту підписання договору до 31.12.2013р.; розрахунок проводиться Замовником після виконання умов договору у 15-ти денний термін від дати підписання акту приймання-передачі робіт(п.2.1,3.1,4.1 договору відповідно).

У п.5.1 договору зазначено, що здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом протягом двох днів з моменту повідомлення Замовника про готовність предмету підряду до приймання.

На виконання умов договору позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи щодо об'єкту капітального ремонту, загальною вартістю 84044 грн.

Дана обставина підтверджується: розрахунком загальновиробничих витрат до локального кошторису №2-1-1 на заміну вікон на всього на суму 10261 грн.; підсумковою відомістю ресурсів (витрати - за прийнятими нормами) за звітний період 1 (листопад 2013р.); підписаною відповідачем без жодних заперечень 12.11.2013р. Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/ за листопад 2013р. по формі №КБ-3 на суму 84044 грн. та 30.11.2013р. Актом №5 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2013р. по формі №КБ-2в.

Претензій до виконаних Підрядником (позивачем) робіт у Замовника (відповідача) не було, як на час виконання робіт, підписання перелічених документів, так і на момент вирішення справи в суді.

Мале приватне підприємство "Смолоскип" зверталось до ОСОБА_1 районної державної адміністрації із претензією №14 від 03.12.2014р., в якій просило сплатити суму боргу в розмірі 84044 грн.

У листі - відповіді №01-79/01-11 від 14.01.2015р. відповідач зазначає про те, що: він умисно не ухилявся від сплати боргу та намагався добровільно переказати суму боргу на рахунок позивача згідно платіжного доручення №1 від 12.11.2013р., яке перебувало на проплаті в ОСОБА_2 Державної казначейської служби України у Бучацькому районі, органом казначейства з невідомих причин даний платіж не проведено; станом на 2014р. кошторисні призначення на оплату даної суми відсутні, що унеможливило її сплатити.

Також позивачем повторно направлялась на адресу відповідача претензія №32 від 12.09.2016 р., з вимогою сплатити борг в розмірі 84044 грн.

За даними Звіту про заборгованість за бюджетними коштами на 01.11.2016р. ОСОБА_1 районною державною адміністрацією кошти в розмірі 84044 грн. включені у кредиторську заборгованість.

Таким чином, невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про відновлення його порушених прав.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи сторін, оцінивши докази, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову з огляду на таке.

Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 статті 875 Цивільного кодексу України вказано, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва , капітального ремонту , реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

У ч.1 ст. 877 Цивільного кодексу України визначено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Частиною 4 статті 879 Цивільного кодексу України визначено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

У частині 4 статті 882 Цивільного кодексу України зазначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

30.11.2013р. сторони підписали Акт №5 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2013р. за формою №КБ-2в на суму 84044 грн. без будь-яких зауважень.

Це вказує на належне виконання позивачем умов договору підряду №5 від 12.11.2013р.

Відповідачем взяті на себе зобов'язання згідно п. 4.1 договору та ч.4 ст. 879 Цивільного кодексу України щодо оплати за виконані роботи не виконано.

Викладені у запереченні твердження відповідача щодо належного виконання ним умов договору щодо оплати за виконані роботи та відсутність його вини критично оцінюються судом, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

За статтею 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Нормами ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором , у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч.1 ст. 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе , що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач не довів, що він протягом 2014-2016 років вживав всіх залежних від нього заходів, необхідних для належного виконання свого зобов'язання. Адже, стороною зобов'язання (договору) є саме відповідач, а не ОСОБА_2 Державної казначейської служби України у Бучацькому районі. Відповідачем не доведено, що третя особа (за наявності для цього коштів) не провела з позивачем відповідного розрахунку. Окрім того, третя особа не є стороною даних договірних відносин.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а вже згадуваними ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, а також ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, навіть незважаючи на дотримання боржником бюджетної дисципліни (в даному випадку звернення до органу казначейства з платіжним дорученням №1 від 12.11.2013р.).

Окрім того, ст. 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, у тому числі й органів державної влади.

Зі змісту статтей 617 Цивільного кодексу України та 218 Господарського кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

На підставі ч.2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, викладені у запереченні відповідачем причини невиконання його зобов'язання щодо оплати, не є тими обставинами, наявність яких згідно закону звільняє відповідача від відповідальності.

А відтак, судом з'ясовано, що в порушення умов договору, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України розрахунок по оплаті за виконані роботи в строк визначений у договорі, замовник не провів, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 84044 грн.

Існування боргу на суму 84044 грн. підтверджується також і Актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2014р., який підписаний у двосторонньому порядку 19.11.2014р.

За таких обставин, вимоги про примусове стягнення боргу в сумі 84044 грн. підлягають задоволенню як обґрунтовані і належним чином не заперечені відповідачем.

Враховуючи встановлення факту порушення відповідачем умов договору, визначені договором терміни виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті за виконанні роботи, вимога про стягнення інфляційних нарахувань підлягає частковому задоволенню, а вимога про стягнення 3% річних повному, з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, Акт №5 наданих послуг за договором від 12.11.2013р. підписаний сторонами 30.11.2013р.

У п.4.1 договору сторони погодили, що розрахунок проводиться Замовником після виконання умов договору у 15-ти денний термін від дати підписання акту приймання-передачі робіт.

В силу ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 7052,78 грн. - 3% річних, нарахованих за період 15.12.2013р. - 01.10.2016р., а також 73933,50 грн. - інфляційних втрат, нарахованих за період грудень 2013р. - серпень 2016р.

Проте, з огляду на приписи п.4.1 договору та ст. 253 Цивільного кодексу України, роз'яснення дані в Листі Верховного суду України від 03.04.1997 р. N 62-97р "Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", а також на початок прострочення відповідачем виконання зобов'язання, суд вважає, що до задоволення підлягають позовні вимоги в частині стягнення 7052,78 грн.-3% річних та 73202,32 грн. - інфляційних втрат, як такі, що не суперечать чинному законодавству.

В задоволенні вимог про стягнення 731,18 грн. - інфляційних втрат слід відмовити.

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до змісту п. 3 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В порядку ст.ст.44,49 ГПК України, судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно до задоволених вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4-4' 4, 12, 32-43, 44, 49,82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задоволити частково.

1. Стягнути з ОСОБА_1 районної державної адміністрації Тернопільської області (вул. Майдан Волі, 1, м. Бучач, Тернопільська область, код 04058315) на користь Малого приватного підприємства "Смолоскип" (вул. Галицька, 149, м. Бучач, Тернопільська область, код 14055068) 84044 (вісімдесят чотири тисячі сорок чотири) грн. - боргу, 7052,78 (сім тисяч п'ятдесят дві) грн. - 3% річних, 73202,32 (сімдесят три тисячі двісті дві) грн. - інфляційних втрат, 2464,48 (дві тисячі чотириста шістдесят чотири) грн. сплаченого судового збору.

Видати наказ.

2. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 731,18 грн. інфляційних втрат - відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 12 січня 2017 року.

Суддя І.П. Шумський