Рішення

від 11.01.2017 по справі 916/3100/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" січня 2017 р.Справа № 916/3100/16

За позовом: Приватного підприємства "Айсберг";

до відповідача: Приватного підприємства "Аквасервіс Україна";

про стягнення 39 683,56 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача : ОСОБА_1 - довіреність №4 від 01.11.2016р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: 16.11.2016р. Приватне підприємство "Айсберг" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Приватного підприємства "Аквасервіс Україна", в якій просить суд стягнути з останнього 39 683,56 грн., з яких 16 583,56 грн. заборгованість за поставлену і неоплачену продукцію; 21 000 грн. вартість втраченого холодильного обладнання та 2 100 грн. штрафу за нецільове використання такого обладнання і прострочку його повернення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами по справі договору поставки №4/4 від 21.04.2016р. в частині оплати поставленої продукції та неповернення обладнання.

Ухвалою суду від 21.11.2016р. було порушено провадження у справі № 916/3100/16 із призначенням до розгляду в засіданні суду 07.12.2016р.

06.12.2016р. до канцелярії суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі (а.с.61-62), згідно яких останній зазначає, що з метою просування продукції до кінцевого споживача він за необхідності покупцям, які замовляють у нього морозиво для реалізації, надає у безоплатне строкове користування на умовах позички холодильне обладнання (вітрини, прилавки, ларі), разом з сітками для сортування морозива.

Між тим, зауважує, що, оскільки таке обладнання передається в безоплатне користування, ним з метою необхідності перевірки його справності, а також запобігання передачі морозильних камер іншим особам, здійснюється щомісячний або щоквартальний контроль щодо використання обладнання, про що складаються внутрішні акти відповідальними особами ПП „Айсберг» , які і були складені за результатами перевірки використання холодильних камер відповідачем.

Ухвалою суду від 07.12.2016р., з огляду на відсутність у суду доказів належного повідомлення відповідача про розгляд справи в судовому засіданні, а також з урахуванням необхідності додаткового витребування та дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 11.01.2017р.

У судове засідання 11.01.2017р. з'явився представник позивача, який під час розгляду справи по суті в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Відповідач - Приватне підприємство "Аквасервіс Україна" про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, шляхом надсилання на його адресу вищевказаних ухвал суду, у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги зазначене та те, що ухвала суду про порушення провадження у справі від 21.11.2016р. та ухвала про відкладення розгляду справи від 07.12.2016р. були отримані відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с.59,70), суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, надані в ході розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити з нього певну грошову суму.

Крім того, у відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2016р. між Приватним підприємством "Айсберг" (Постачальник) та Приватним підприємством "Аквасервіс Україна" (Покупець) було укладено договір поставки №4/4 (а.с.16), згідно п.1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити у власність Покупця продовольчі товари належної якості, а Покупець прийняти товар і оплатити його в строки, згідно п. 3.1 договору.

Асортимент, кількість (виходячи із наявності товару на складі Постачальника), ціни, вартість товару по поставці, встановлюється в накладних на товар, які є додатком до договору (п. 1.2 договору).

Згідно п. 1.4 договору, Постачальник за замовленням Покупця передає холодильне обладнання (прилавки) в користування Покупця, а Покупець зобов'язується використати його у відповідності з договором і повернути таке обладнання в справному стані у відповідності з даним договором.

Покупець розміщує прилавки і використовує їх у відповідності з технічними нормами тільки для зберігання і продажу морозива і іншої продукції, яка поставляється Постачальником (п.1.5 договору).

Згідно п. 1.6 договору не передбачається перехід права власності на обладнання від Постачальника до Покупця. Власником прилавку є Постачальник. Всі витрати по утриманню обладнання несе Покупець.

Відповідно до п. 2.1 договору датою поставки товару Постачальником Покупцю у власність є дата, вказана в накладній на товар.

Пунктом 3.1 сторони погодили, що Покупець здійснює оплату вартості товару по кожній накладній грошовими коштами на протязі 7 календарних днів в літній період (01 травня по 30 вересня), 14 календарних днів в зимовий період (з 01жовтня по 30 квітня) з моменту поставки товару.

Пунктом 3.3 договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасного повернення чи нецільового використання холодильного обладнання, Покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10% вартості обладнання, вказаного в акті приймання - передачі (додаток № 2), а при порчі прилавку чи його агрегатів по вині Покупця, Покупець зобов'язаний сплати всю вартість обладнання, вказану в акті приймання -передачі, чи вартість ремонту.

Згідно п. 4.5 договору Постачальник має право в будь-який час вимагати повернення прилавків, а покупець зобов'язаний повернути його на протязі 7 календарних днів з моменту вимоги. Покупець зобов'язаний негайно повернути прилавок у випадках, якщо користується прилавком не у відповідності з п. 1.5 договору, чи умисно чи по необережності погіршує стан прилавку, чи передав прилавок в користування третій особі, чи за закінченням терміну договору.

Таким чином, проаналізувавши зміст вказаного договору, суд доходить висновку про укладення між сторонами змішаного договору, який містить елементи договору поставки та купівлі-продажу, а також договору позички, та у зв'язку з чим про можливість застосування до нього норм, що регулюють відповідні правовідносини

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та поставив на адресу відповідача в період з 21.04.2016р. по 25.06.2016р. товар на загальну суму 21 583,56 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними видатковими накладними (а.с.18-28) та податковими накладними (30,32,34,36,38,40,42,44,46,48,50).

Однак відповідач, отримавши товар згідно вищезазначених накладних, свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати товару виконав частково, сплативши вартість товару на суму 5 000 грн. , про що свідчить банківська виписка від 30.11.2016р. (а.с.65), у зв'язку з чим заборгованість відповідача за поставлену продукцію склала 16 583,56 грн. .

Враховуючи, що наявність вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, суд доходить висновку щодо задоволення вимог позивача про її стягнення.

Щодо вимог позивача про стягнення вартості втраченого холодильного обладнання у розмірі 21 000 грн. суд вказує наступне.

У відповідності до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

При цьому, для настання деліктної відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки в такому випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Враховуючи вищезазначені приписи законодавства, при вирішенні даного спору необхідно встановити наявність у діях Приватного підприємства "Аквасервіс Україна" складу цивільного правопорушення та дослідити наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку відшкодування вартості втраченого обладнання, належного позивачу, що кваліфіковане останнім як збитки.

Як встановлено судом та не спростовано сторонами при розгляді справи, позивачем 22.04.2016р. згідно п. 1.4 вищевказаного договору в магазин „Гранат» у м. Одесі по вул. Катерининській було передано в користування відповідачу холодильну камеру „UGUR» № 2120055 вартістю 10 000 грн., а також 5 сіток (корзин) загальною вартістю 500 грн., що підтверджується відповідним актом приймання-передачі (а.с.17).

Крім того, 28.05.2016р. відповідачу було передано в користування в магазин „Гранат» , який знаходиться у м. Одесі, по вул. Тінистій, холодильну камеру „UGUR» № НОМЕР_1 вартістю 10 000 грн ., а також 5 сіток (корзин) загальною вартістю 500 грн ., що підтверджується відповідною накладною (а.с.63).

За результатами перевірки цільового використання вказаного обладнання позивачем було встановлено його відсутність, про що складено відповідні акти (а.с.52-53).

Відповідно до ст. 833 ЦК України, користувач зобов'язаний:

1) користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі;

2) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором;

3) повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Приписами ст. 834 ЦК України встановлено, що Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо, зокрема, користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору або річ самочинно передана у користування іншій особі.

Згідно п. 4.5 договору Постачальник має право в будь-який час вимагати повернення прилавків, а покупець зобов'язаний повернути його на протязі 7 календарних днів з моменту вимоги. Покупець зобов'язаний негайно повернути прилавок у випадках, якщо користується прилавком не у відповідності з п. 1.5 договору, чи умисно чи по необережності погіршує стан прилавку, чи передав прилавок в користування третій особі, чи за закінченням терміну договору.

Як встановлено судом, у зв'язку з відсутністю обладнання в місці його встановлення позивачем, у відповідності до умов п. 4.5 договору, 26.10.2016р. на адресу відповідача було направлено вимогу про повернення вищевказаного обладнання, про що свідчать наявні в матеріалах справи опис вкладення та фіскальний чек (а.с.58).

Разом з тим, жодних доказів виконання такої вимоги та повернення обладнання відповідачем матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.836 ЦК України якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

Таким чином, суд доходить до висновку, що господарське правопорушення мало місце внаслідок порушення відповідачем зобов'язань по збереженню вищевказаного холодильного обладнання та його повернення за вимогою позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про наявність всіх елементів цивільного правопорушення, що є підставою притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності та стягнення з нього вартості втраченого обладнання у загальному розмірі 21 000 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу у сумі 2 100 грн., суд зазначає таке.

Згідно п. 3.3 договору сторони, зокрема, встановили, що у випадку несвоєчасного повернення чи нецільового використання холодильного обладнання, Покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 % вартості обладнання, вказаного в акті приймання - передачі (додаток № 2).

Як вже було встановлено вище, відповідачем в порушення умов вказаного пункту договору вищезазначене обладнання, а саме холодильну камеру „UGUR» № 2120055 з 5 корзинами та холодильну камеру „UGUR» № НОМЕР_1 з 5 корзинами позивачу повернуто не було.

З урахуванням того, що загальна вартість такого обладнання становить 21 000 грн., суд вважає, що ПП „Айсберг» правомірно визначено розмір 10-відсоткового штрафу у розмірі 2 100 грн., у зв'язку із чим вимоги про його стягнення є такими, що також підлягають задоволенню.

Враховуючи задоволення судом позовних вимог Приватного підприємства "Айсберг", витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378 грн., згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49,75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Аквасервіс Україна" (65031, м. Одеса, вул. Ленінградське шосе, буд. 2, кім. 12, код ЄДРПОУ 35929103) на користь Приватного підприємства "Айсберг" (67654, Одеська область, Біляївський район, с. Маяки, вул. Івана Франка, буд. 4, код ЄДРПОУ 32184869) заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 16 583 /шістнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят три/ грн. 56 коп.; збитки у сумі 21 000 /двадцять одна тисяча грн. 00 коп.; штраф у розмірі 2 100 /дві тисячі сто/ грн. 00 коп. та 1 378 /одна тисяча триста сімдесят вісім/ грн. 00 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16 січня 2017 р.

Суддя Ю.М. Щавинська