Рішення

від 10.01.2017 по справі 902/1/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 січня 2017 р. Справа № 902/1/16

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засіданні Матущак О.В.,

представників:

позивача: Старого М.М., за довіреністю,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто агро фарминг" (вул. Барляєва, 28-А, м. Жмеринка, 24600)

до : фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)

про повернення суми оплати послуг по договору в розмірі 73000 грн,

ВСТАНОВИВ:

товариством з обмеженою відповідальністю "Кусто агро фарминг" заявлено позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про повернення суми оплати послуг по договору в розмірі 73000 грн.

Позов мотивований тим, що позивачем на виконання договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №15 від 17.10.2013р. перераховано відповідачу оплату послуг в сумі 70000 грн, які він не надав, та вказану суму оплати позивачеві не повернув, в зв'язку з чим останній вимагає повернення оплати послуг в сумі 70000 грн, крім того, просить стягнути з відповідача штраф за одноразову необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов 'язань.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.01.2016р. (суддя Банасько О.О.) за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1/16 з призначенням її до розгляду.

За наслідками розгляду вказаної справи 21.03.2016р. прийнято рішення, яким задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг": стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" 70000 грн 00 коп. боргу, 3000 грн штрафу, 1378 грн відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

Вказане рішення в подальшому було оскаржено в апеляційному та касаційному порядках.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2016р. у даній справі скасовано рішення господарського суду Вінницької області від 21.03.2016р. та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовлено; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" до Держбюджету України 1515 грн 80 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2016 року скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2016р. та рішення господарського суду Вінницької області від 21.03.2016р.; справу №902/1/16 направлено на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

Надсилаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своєму судовому акті зазначив наступне:

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, виходив з того, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо надання послуг або повернення коштів за договором, вказані вимоги залишені відповідачем без відповіді, доказів виконання договірних зобов'язань відповідачем не надано, у зв'язку із чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 70 000 грн. та 3 000 грн. штрафу згідно з пунктом 5.1 договору.

Апеляційний господарський суд, не погодився із вказаними висновками місцевого господарського суду та, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що згідно з пунктом 2.1 договору № 15 консультації та інформаційне обслуговування здійснюються виконавцем в усній формі; факт надання послуг підтверджується копією акту приймання-здачі виконаних робіт за договором № 15 від 22.10.2013, підписаним сторонами та скріпленим їх печатками; 22.10.2013 позивачем перераховано відповідачу кошти в сумі 70000,00 грн. з призначенням "за інформаційно-консультаційні послуги", що свідчить про оплату товариством отриманих послуг; згідно із довідкою про реєстрацію договорів оренди земельних ділянок у 2014 році позивачем зареєстровано в Житомирській області 184 договори оренди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що факт надання послуг підтверджується копією акту приймання-здачі виконаних робіт за договором № 15 від 22.10.2013, який був поданий у судове засідання апеляційної інстанції та був прийнятий і оцінений судом.

Разом з тим, незважаючи на те, що підставою виникнення спору у справі і підставою позову стало ненадання відповідачем передбачених договором послуг, враховуючи, що позивач заперечував факт їх надання і документального оформлення, суд апеляційної інстанції, прийнявши як доказ виконання договору відповідачем копію акту приймання-здачі виконаних робіт, всупереч наведеним вимогам процесуального законодавства не витребував для огляду та не оглянув оригінал вказаного акту.

Позивачем до суду касаційної інстанції подано нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_6, який був директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" та підписував договір № 15, у якій він зазначив про те, що ним не підписувався акт приймання-передачі виконаних робіт по договору № 15 від 17.10.2013, а також пояснив, що договір стосувався надання інформаційно-консультативних послуг з питань підготовки та реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які знаходяться на території Калинівського району Вінницької області. Натомість відповідач стверджує, що вказані послуги стосуються договорів оренди земельних ділянок, які знаходяться на території Житомирської області.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дослідити обставини, пов'язані із наданням послуг за договором, і в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір .

08.11.2016р. відповідно до автоматизованого розподілу документообігу суду справу №902/1/16 передано судді Тварковському А.А.

Ухвалою суду від 08.11.2016 року дану справу суддею Тварковським А.А. прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

Відповідно до ухвали суду від 01.12.2016р. відкладено слухання справи до 10.01.2017р. через неявку в судове засідання представника відповідача та неподання сторонами витребуваних доказів по справі.

В судовому засіданні (10.01.2017р.) представник позивача позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому та наявні в справі докази.

Натомість відповідач правом участі в судовому засіданні повторно не скористалася не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання вона повідомлялася належним чином ухвалою від 01.12.2016р., яка надсилалась їй рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому в матеріалах справи міститься відзив відповідача на позовну заяву пояснення у спрваві, в яких остання просить суд в задоволенні позову ТОВ Кусто агро фарминг відмовити, посилаючись на те, що консультацію по 70-ти запланованих договорах нею надано в повному обсязі. На підтвердження надання послуг згідно договору відповідачем в ходів розгляду справи апеляційним судом додано до матеріалів справи копію акту приймання-здачі виконаних робіт від 22.10.2013р. та пояснення бувшої працівниці позивача ОСОБА_7

Окрім того, 10.01.2017р. під час судового засідання від відповідача до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, мотивована тим, що на сьогоднішній день від цієї справи відмовився її представник, а про рух і стан даної справи їй не було відомо.

Суд, розглянувши вказану заяву відповідача, дійшов до висновку про її відхилення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 28 ГПК України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто, громадяни не обмежені у виборі осіб та наданні таким особам повноважень на представництво їх інтересів в господарському суді.

Відтак наведенні відповідачем в заяві обставини не можуть слугувати підставою для відкладення слухання справи з врахуванням наведених вище законодавчих приписів, оскільки вказані обставини не свідчать про неможливість забезпечення відповідачу явки в судове засідання уповноваженого представника, до того ж дана обставина не є підставою для відкладення розгляду справи відповідно до ст. 77 ГПК України. При цьому як свідчать матеріали справи, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення вх. №8553 від 21.11.2016р., відповідач була обізнана про розгляд справи даним складом суду ще 16.11.2016р. , а тому суд при прийнятті рішення по справі виходить з того, що остання мала достатньо часу для того, щоб надати суду докази в обґрунтування своїх доводів щодо позову. Більше того, на підтвердження хвороби не надала лікарняний.

Разом з тим слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого не є відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно із п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі , якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66- 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р. у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу , та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача, оскільки матеріали даної справи містять достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

17.10.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Кусто агро фарминг" (замовник, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавець, відповідач) укладено договір №15 про надання інформаційно-консультаційних послуг (Договір), відповідно до п.1.1. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов"язання надати інформаційно-консультаційні послуги в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Згідно із п. 2.1. Договору виконавець зобов"язується надати інформаційно-консультаційні послуги з питань підготовки та реєстрації договорів оренди земельних ділянок у кількості 70 (сімдесят) штук. Консультації та інформаційне обслуговування здійснюються виконавцем в усній формі.

Відповідно до п. 4.1. Договору сума договору складає 70000 грн, мінімальна сума авансу складає 50% від суми договору.

Згідно із п.п. 4.2., 4.3. Договору вартість послуг визначається на підставі обсягу послуг , які Виконавець надав чи повинен буде надати та вказується в акті передачі-приймання послуг . Плата за послуги сплачується в національній валюті України - гривні, по безготівковому розрахунку на поточний рахунок виконавця в установі банку.

Судом встановлено, що 22.10.2013 р. позивачем перераховано відповідачу 70000 грн в якості оплати інформаційно-консультаційних послуг, що підтверджується відповідною банківською випискою та платіжним дорученням №458 від 22.10.2013р. з призначенням платежу: "за інформаційно-консультаційні послуги згідно рахунку-фактури №1/10 від 17.10.2013р.".

11.12.2015р. позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу-претензію №11/12-70 щодо повернення сплачених коштів в зв'язку з ненаданням послуг за Договором.

04.03.2016р. позивач надіслано відповідачу вимогу № 4/03-70 про зобов'язання виконання зобов'язання за договором (на протязі 7 днів від дня пред'явлення вимоги) або повернення в добровільному порядку суми оплати послуг в розмірі 70000 грн та оплати штрафних санкцій у розмірі 3000 грн, факт надіслання якої підтверджується листом з описом вкладення та фіскальним чеком, а факт її одержання 07.03.2016 р. відповідачем - відповідним витягом отриманим в мережі Інтернет з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень. Втім, як свідчать матеріали справи та стверджує позивач у позові, відповідачем заявлені вимоги залишено без відповіді та жодного реагування.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Беручи до уваги зміст договору, укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється згідно із ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно із ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор-прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Як вказувалось вище, позивачем направлялася на адресу відповідача вимоги за змістом яких відповідачу поставлено питання щодо виконання умов договору або повернення коштів, які, як свідчать матеріали справи, останнім залишено без виконання, а відтак в силу приписів ст. 530 ЦК України строк виконання вказаних зобов'язань останнього настав та наявні правові підстави для повернення ним коштів через невиконання своїх зобов'язань.

Надана відповідачем на підтвердження своїх доводів щодо надання послуг за Договором копія акту приймання-здачі виконаних робіт від 22.10.2013р. судом оцінюється критично з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

У абзаці 8 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Так, ухвалами від 10.11.2016р. та 01.12.2016р. судом витребувано від сторін оригінали рахунку-фактури №1/10 від 17.10.2013р. та акту приймання-здачі виконаних робіт від 22.10.2013р.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, оригінали витребуваних документів не були надані суду, а представник позивача в судовому засіданні зазначив, що ТОВ Кусто агро фартинг не надано оригіналу акту приймання-здачі виконаних робіт від 22.10.2013р., оскільки обумовлені Договором послуги відповідачем не надавалися та акт приймання-здачі виконаних робіт по Договору зі сторони позивача не підписувався.

Крім того, як слідує із наявної в справі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_6, який був директором товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" та підписував договір № 15, ним не підписувався акт приймання-передачі виконаних робіт по договору № 15 від 17.10.2013р. Також у вказаній заяві ОСОБА_6 вказав, що договір стосувався надання інформаційно-консультативних послуг з питань підготовки та реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які знаходяться на території Калинівського району Вінницької області, тоді як відповідач стверджує, що вказані послуги стосуються договорів оренди земельних ділянок, які знаходяться на території Житомирської області.

Таким чином з огляду на вищевказане наданий відповідачем на підтвердження надання послуг за Договором акт приймання-здачі виконаних робіт від 22.10.2013р. судом не може бути розцінений як допустимий доказ по справі в контексті ст. 34 ГПК України, оскільки в матеріалах справи міститься лише копія останнього, тоді як оригінал зазначеного акту у справі відсутній та його не надано суду для огляду в судовому засіданні. Інших доказів, які б підтверджували виконання відповідачем Договору №15 від 17.10.2013р. про надання інформаційно-консультаційних послуг, до справи не надано.

А відтак, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є нормативно та документально доведені, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в сумі 70000 грн.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3000 грн штрафу, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

В силу ч.ч. 1,2 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що за одноразову необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов"язань вина сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 3000 грн.

Виходячи із положень вказаного пункту Договору, штраф підлягає нарахуванню у випадку одноразової необґрунтованої відмови сторони від виконання зобов"язання. Як мінімум, на думу суду, вказана відмова повинна чітко бути ініційована стороною у якійсь активній поведінці, зокрема, шляхом надіслання листа, телеграми і таке інше.

Проте, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази (листи, повідомлення, будь-яка інша переписка, тощо) щодо одноразової необґрунтованої відмови відповідача від виконання ним своїх зобов'язань за договором.

Враховуючи, що матеріалами справи відсутні будь-які докази одноразової необґрунтованої відмови відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором, суд вважає необґрунтованим нарахування штрафу в розмірі 3000 грн, а тому дійшов висновку відмовити в задоволенні заявленого позивачем штрафу на підставі вищевказаного пункту договору.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом ст. 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають задоволенню судом частково.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто агро фарминг" (вул. Барляєва, 28-А, м. Жмеринка, 24600, код ЄДРПОУ 37338145) 70000 грн та 1321 грн 36 коп. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні позову в частинні стягнення 3000 грн штрафу відмовити.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 16 січня 2017 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (АДРЕСА_1)