Рішення

від 16.01.2017 по справі 910/22335/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2017Справа № 910/22335/16 Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівень ЛТД" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фьюжн Груп" простягнення 121 060 грн 58 коп. Представники: від позивача: Шоломицький В.Ю. - представник за довіреністю від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.12.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень ЛТД" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьюжн Груп" про стягнення 121 060 грн 58 коп. заборгованості за договором № 36/12 від 10.05.2012, в тому числі: 63 507 грн 97 коп. основного боргу, 9 863 грн 74 коп. пені, 43 496 грн 90 коп. інфляційних втрат та 4 191 грн 97 коп. 3 % річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору № 36/12 від 10.05.2012 не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 63 507 грн 97 коп., а також у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 9 863 грн 74 коп. пені, 43 496 грн 90 коп. інфляційних втрат та 4 191 грн 97 коп. 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 порушено провадження у справі № 910/22335/16 та справу призначено до розгляду на 16.01.2017.

23.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень ЛТД" про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції та зобов'язано Господарський суд Рівненської області забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції, призначеному на 16.01.2017 о 14-50.

13.01.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 16.01.2017 не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлений належним чином, за адресами, зазначеними на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за адресою https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch .

У судове засідання 16.01.2017 з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просять суд їх задовольнити.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 16.01.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

10.05.2012 між Приватного акціонерного товариства "Рівень" (постачальник за договором) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьюжн Груп" (дистриб'ютор за договором) укладено договір № 36/12, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність дистриб'ютора продукцію для її подальшого розповсюдження та території та на умовах та в порядку, що визначені даним договором, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти продукцію у власність та сплатити її вартість.

Відповідно до пункту 1.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень ЛТД" (нова редакція), затвердженого зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень ЛТД" від 07.11.2013 (протокол № 2013/11-01), Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівень ЛТД" є правонаступником усіх майнових прав та обов'язків Приватного акціонерного товариства "Рівень".

Згідно з пунктом 2.1 договору ціна на продукцію, за якими дистриб'ютор отримує продукцію від постачальника, є ціни вказані у додатку № 1 "Специфікація".

У відповідності до пункту 3.10 договору прийняття товару від постачальника здійснюється особами уповноваженими дистриб'ютором та засвідчується підписами у видатковій накладній постачальника.

Відповідно до пункту 4.2. договору оплата продукції здійснюється на умовах передоплати або відстрочки платежу на період до 14 календарних днів.

Положеннями пункту 4.3 договору датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата за кожну отриману партію товару здійснюється дистриб'ютором у безготівковій формі. За взаємною згодою сторін допускаються інші види та форми розрахунків, що незаборонені діючим законодавством України.

Термін виникнення зобов'язань по сплаті продукції, що реалізована дистриб'ютору на умові відстрочки платежу, визначається з моменту відвантаження продукції - лати, вказаної в відвантажувальних документах постачальника, з урахуванням періоду відстрочки платежу, вказаного в замовленні дистриб'ютора (пункт 4.5 договору).

У відповідності до пункту 4.6 договору зобов'язання по сплаті продукції, що реалізована дистриб'ютору на умовах відстрочки платежу, повинно бути погашене до закінчення дати виконання зобов'язання.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору № 36/12 від 10.05.2012 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 63 507 грн 97 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними представниками сторін та скріпленими відтисками печаток сторін видатковими накладними № 9378 від 12.08.2014 на суму 16 826 грн 37 коп., № 9879 від 22.08.2014 на суму 18 736 грн 00 коп. та № 10517 від 04.09.2014 на суму 27 945 грн 60 коп.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 63 507 грн 97 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 63 507 грн 97 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором № 36/12 від 10.05.2012 та факту наявності заборгованості у розмірі 63 507 грн 97 коп., вимоги позивача про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у розмірі 63 507 грн 97 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 36/12 від 10.05.2012, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 9 863 грн 74 коп. пен,і нарахованої за період прострочення з 19.09.2014 по 18.03.2015, 43 496 грн 90 коп. інфляційних втрат та 4 191 грн 97 коп. 3 % річних, нарахованих за період з 19.09.2014 по 30.11.2016.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пунктом 4.10 договору за несвоєчасну оплату продукції дистриб'ютор сплачує постачальнику за вимогою останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, за кожен день прострочення від вартості несплаченої продукції.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 4.10 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту неналежного виконання грошового зобов'язання за договором № 36/12 від 10.05.2012, вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 863 грн 74 коп. пені, 43 496 грн 90 коп. інфляційних втрат та 4 191 грн 97 коп. 3 % річних підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьюжн Груп" (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 2А, ідентифікаційний код 36746200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ''Рівень ЛТД'' (33001, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Коперника, буд. 9, ідентифікаційний код 05513951) заборгованість у розмірі 63 507 (шістдесят три тисячі п'ятсот сім) грн 97 коп., пеню у розмірі 9 863 (дев'ять тисяч вісімсот шістдесят три) грн 74 коп., інфляційні втрати у розмірі 43 496 (сорок три тисячі чотириста дев'яносто шість) грн 90 коп., 3 % річних у розмірі 4 191 (чотири тисячі сто дев'яносто одна) грн 97 коп. та судовий збір у розмірі 1 815 (одна тисяча вісімсот п'ятнадцять) грн 91 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 17.01.2017

Суддя Н.Б. Плотницька