Рішення

від 12.01.2017 по справі 912/4304/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 рокуСправа № 912/4304/16 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Тимошевської В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу №912/4304/16

за позовом: Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", м. Київ

до відповідача: Малого підприємства "Армікс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, с. Первозванівка, Кіровоградський район, Кіровоградська область

про стягнення 12 824,11 грн

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 01.12.16;

від відповідача - участі не брали,

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулась до господарського суду з позовною заявою від 01.11.2016, яка містить вимоги про стягнення з Малого підприємства "Армікс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованості за договором № КБР-59/08/11 від 01.08.2011 в розмірі 12 824,11 грн, з яких: 10 150,00 грн основного боргу, 227,00 грн інфляційних втрат, 337,08 грн 3% річних, 2 110,03 грн пені за неналежне виконання умов договору, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № КБР-59/08/11 від 01.08.2011 щодо сплати авторської винагороди (роялті) за публічне виконання творів, які належать до репертуару Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав".

Ухвалою господарського суду від 23.11.2016 подану позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 912/4304/16.

Ухвалою від 14.12.2016 розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 12.01.2017, сторін зобов'язано надати документи та докази, необхідні для розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 12.01.2017 господарський суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представником позивача в судовому засіданні 12.01.2017 позовні вимог підтримано та повідомлено про часткову оплату відповідачем роялті в сумі 900,00 грн.

Представник відповідачв в судове засідання 12.01.2017 не з'явився. 11.01.2017 на адресу господарського суду надійшли заперечення Малого підприємства "Армікс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю № 1 від 11.01.2017, відповідно до змісту яких, відповідач позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнає та просить розстрочити оплату. Однак, заперечує позов в частині стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних з підстав того, що нарахування інфляційних та 3% річних не передбачено умовами договору, а пеня нарахована незрозуміло.

Приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлений про дату та час судового засідання та враховуючи, що відповідачем надано заперечення на позов, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2011 між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі - УЛАСП), що здійснює колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права та суміжних прав, відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права", та Малим підприємством "Армікс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Користувач) укладено договір № КБР-59/08/11 (далі - Договір, а.с. 21-22), у відповідності до п. 2.1. якого Користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі - Твори), а УЛАСП надає Користувачу на умовах, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання та здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до даного Договору та Закону.

Згідно п. 2.3. Договору, Користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних Додатках до цього Договору, не пізніше ніж за п'ять днів до початку місяця за який здійснюється платіж, після чого надати УЛАСП Акт про виплату роялті згідно з п. 2.5. даного Договору.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що Користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання фонограм в закладах Користувача, зазначених у відповідних Додатках до цього Договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних Додатках, у повному обсязі і за весь період.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011р., а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання. У випадку, якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1. дати припинення дії Договору, дія Договору вважається продовженою ще на один календарний рік і так кожного разу. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому Договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа (п.п. 4.1., 4.2. Договору).

Договір підписано повноважним представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Оскільки на день розгляду справи суду не надано жодного доказу наявності повідомлення про припинення дії Договору № КБР-59/08/11 від 01.08.2011, суд приходить до висновку, що договір автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у справі є чинним.

Шляхом підписання Додатків 1 та 2 до Договору, сторони погодили назву та адресу закладу - кафе "Селена", м. Кіровоград, провул. Кріпосний, 19а, кількість місць та площу торгового залу - 40 місць, а також загальну суму щомісячної винагороди, яка складає 400,00 грн. (а.с. 23-24).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: реєстру платіжних документів за період з 12.10.2011 по 12.10.2016 (а.с. 26-34), за виключенням періоду з 01.03.2015 по 31.05.2015 (у зазначений період відповідач був звільнений від сплати роялті і відповідності до Додаткової угоди № 1 від 28.02.2015), відповідач взяті на себе за Договором зобов'язання виконав лише частково та сплатив на користь позивача 14 250,00 грн за період з 01.08.2011 по 31.07.2014.

Заборгованість відповідача за Договором за використання невиключних прав складає 10 150,00 грн. за період з липня 2014 (залишок несплаченої суми за липень 2014 в розмірі 150,00 грн) по лютий 2015 та з червня 2015 по листопад 2016.

Зазначену заборгованість відповідач не сплатив, в зв'язку чим позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Розглядаючи даний спір господарський суд враховує такі положення чинного законодавства.

Відповідно до статті 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Глава 36 визначає поняття права інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право). Так згідно пункту 1 частини 1 статті 433 Цивільного кодексу України об'єктами авторського права є твори, а саме музичні твори (з текстом або без тексту).

Стаття 440 Цивільного кодексу України визначає, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є ліцензійним договором.

Так згідно статті 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі, зокрема ліцензійного договору. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України.

Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з підпунктом "г" ч. 1 ст. 49 Закону України Про авторське право та суміжні права , організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 5 Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав зазначено, що відповідно до статті 45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

Відповідно до п. 49 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності , документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 названого Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону України "Про авторське право і суміжні права" - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є організацією колективного управління, яка здійснює управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, зокрема, такими категоріями майнових прав, як використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується Свідоцтвом про облік організації колективного управління на колективній снові майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за № 19/2011 від 24.01.2011 (а.с.20).

Станом на час вирішення спору, відповідач визначеної договором винагороди (роялті) не оплатив, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 10 150 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи строки оплати, встановлені Договором №КБР -59/08/11 від 01.08.2016, відповідач зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок позивача авторську винагороду не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця за який здійснюється платіж.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови ліцензійного договору, а також приписи ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з цим, до вирішення спору по суті позивачем повідомлено про сплату відповідачем після порушення провадження у справі 900,00 грн основного боргу, на підтвердження чого надано відповідні платіжні доручення: № 727 від 29.11.2016 на суму 300,00 грн, № 745 від 06.12.2016 на суму 200,00 грн, № 748 від 07.12.2016 на суму 200,00 грн та № 785 від 26.12.2016 на суму 200,00 грн.

Оскільки відповідач після звернення позивача з даним позовом частково сплатив заборгованість, то провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 900,00 грн підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (відсутній предмет спору).

У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Доказів сплати решти заборгованості в сумі 9 250,00 грн (10 150,00 грн - 900,00 грн) відповідачем до суду не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 9 250,00 грн є цілком обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати від інфляції в сумі 227,00 грн за загальний період з серпня 2014 по листопад 2016 та 3% річних за загальний період з 27.07.2014 по 27.10.2016 в сумі 337,08 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. 3% річних нараховуються від простроченої суми за весь час прострочення.

Розрахунок позивача по нарахуванню інфляційних втрат та 3 % річних (а.с. 8-9) відповідає наведеним вище положенням. При цьому позивач нараховує інфляційні втрати в загальній сумі 2 227,00 грн, однак просить стягнути 227,00 грн, що є меншим від нарахованої суми, однак вказане не суперечить вимогам законодавства та є правом позивача. Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача, наведені у відзиві на позов, щодо неправомірного нарахування 3% річних та інфляційних, у зв'язку з тим, що їх стягнення не передбачено договором, судом не приймаються, оскільки таке право прямо передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України та не потребує зазначення про це в договорі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2 101,03 грн пені.

Так, відповідно до п. 2.6. Договору, у разі прострочення Користувачем виконання грошового зобов'язання по Договору, УЛАПС має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.

Позивачем здійснено нарахування пені за кожен місяць прострочення в межах шестимісячного строку.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені (а.с.10-13) та встановлено, що нарахування відповідають вимогам законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, що спростовує заперечення відповідача стосовно нарахування пені.

Таким чином, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 110,03 грн пені та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" про стягнення заборгованості з Малого підприємства "Армікс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю підлягають частковому задоволенню в сумі 9 250,00 грн основного боргу, 2 110,03 грн пені, 227,00 грн інфляційних втрат та 337,08 грн 3% річних. Провадження у справі в частині стягнення 900,00 грн основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву просить розстрочити виконання рішення суду на протязі 15-20 місяців у зв'язку з тяжким матеріальним становищем, яке утворилося не з його вини, а в силу того, що зменшилась кількість відвідувачів кафе, а відповідно і дохід закладу. Крім того, з отриманого доходу відповідач повинен оплачувати придбану у постачальників продукцію, сплачувати заробітну плату, оплатити ліцензію, а також сплачувати кошти за комунальні послуги.

Згідно ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

За змістом ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, підставою для розстрочки виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Відповідно п. 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Законодавець пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

В обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення суду відповідач у справі послався на обставини, які є звичайними обставинами при веденні господарської діяльності відповідачем, яку він здійснює на свій ризик. Позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні своєї господарської діяльності. Крім того, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження фінансового стану підприємства.

Також, відповідач не пояснює та не підтверджує гарантованість виконання рішення суду у запропонований відповідачем строк при наявності всіх повідомлених ним у клопотанні обставин скрутного фінансового становища відповідача, а також не підтверджує викладені обставини відповідними доказами та не надає графіку погашення заборгованості.

Таким чином, господарський суд не вбачає підстав для розстрочення рішення суду, у зв'язку з чим відхиляє клопотання відповідача про розстрочку.

Одночасно господарський суд звертає увагу відповідача, що останній не позбавлений можливості звернутись до господарського суду з обґрунтованою заявою про розстрочку виконання рішення суду у відповідності до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, з наданням належних доказів на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 80, 82, 84, 85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Малого підприємства "Армікс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (27652, Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Первозванівка, вул. Гагаріна, 1, ідентифікаційний код 13770656) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 23, оф. 1016, ідентифікаційний код 37396233) 9 250,00 грн суми основного боргу, 2 110,03 грн пені, 227,00 грн інфляційних втрат та 337,08 грн 3% річних, а також 1 378,00 грн судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині стягнення 900,00 грн основного боргу припинити

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.01.2017.

Суддя В.В.Тимошевська