Рішення

від 10.01.2017 по справі 910/22788/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2017Справа №910/22788/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ГРОСАГРО

до товариства з обмеженою відповідальністю Украгроком

про стягнення заборгованості у розмірі 82 286,39 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Степанюк Є.В. (довіреність б/н від 12.10.2016),

В С Т А Н О В И В:

12.12.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю ГРОСАГРО (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю Украгроком (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 82 286,39 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору складського зберігання № 30/06/15-20 від 30.06.2015.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 49 160,84 грн пені, три проценти річних у розмірі 6 750,01 грн та інфляційну складову боргу в сумі 26 375,54 грн.

Провадження у справі № 910/22788/16 порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2016 та призначено її розгляд на 10.01.2017.

28.12.2016 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи. А також клопотання про долучення до матеріалів справи документів, витребуваних ухвалою суду від 15.12.2016, яке було задоволено судом.

06.01.2017 через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому навів власний розрахунок розміру позовних вимог, а також вказав, що згідно з цим розрахунком відповідачем сплачені пеня - в сумі 33 639,28 грн, три проценти річних - в сумі 6 731,57 грн та інфляційна складова боргу - в сумі 26 375,54 грн, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії платіжних доручень № 819, № 820, № 821 від 30.12.2016. В задоволенні позовних вимог просив відмовити.

10.01.2017 у судовому засіданні представник відповідача надав суду пояснення по суті спору, підтримав позицію викладену у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом було розглянуто клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, подане 28.12.2016, та відмовлено в його задоволенні, оскільки згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Водночас, обставини, що унеможливлювали б вирішення спору в даному судовому засіданні відсутні.

У судовому засіданні 10.01.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

30.06.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю ГРОСАГРО (далі - позивач або товаровласник) та товариством з обмеженою відповідальністю Украгроком (далі - відповідач або зберігач товару) був укладений договір складського зберігання № 30/06/15-20 (далі - договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався надати позивачу послуги з приймання із залізничного транспорту на склади зберігача товару, зберігання та відвантаження мінеральних добрив (далі - товар), переданих йому позивачем, і повернути цей товар у схоронності, а позивач зобов'язувався вказані послуги оплатити.

Проте, як встановлено Господарським судом міста Києва у рішенні від 14.06.2016 по справі № 910/6804/16, відповідачем всупереч умовам вищевказаного договору товар не був повернутий позивачу.

У зв'язку з цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/6804/16 з відповідача було стягнуто, зокрема, основний борг (вартість неповернутого товару) в розмірі 339 360,00 грн та пеню в сумі 27 946,20 грн за період з 18.03.2016 по 30.05.2016.

14.11.2016 вищевказане рішення суду було виконано відповідачем у повному обсязі, що підтверджується розпорядженням 52831578 начальника Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві №1002/17 від 18.11.2016, копія якого долучена до матеріалів справи.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача:

- пені в розмірі 49 160,84 грн за період з 31.05.2016 по 14.11.2016;

- трьох процентів річних у розмірі 6 750,01 грн за період з 18.03.2016 по 14.11.2016;

- інфляційної складової боргу в розмірі 26 375,54 грн за період з 18.03.2016 по 14.11.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що зберігач товару (відповідач) на вимогу товаровласника (позивача), не зможе в повному обсязі повернути товар, то він зобов'язаний протягом трьох банківських днів з дати отримання письмової вимоги про повернення товару, перерахувати на поточний рахунок товаровласника компенсацію у розмірі вартості товару, який не може бути повернутий. Вартість товару визначається відповідно до заставних цін товаровласника.

Господарським судом міста Києва у рішенні від 14.06.2016 по справі № 910/6804/16 встановлено, що позивачем 11.03.2016 було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення товару № 01-03 від 10.03.2016 в кількості 35,35 т., який знаходився в останнього на зберіганні, що підтверджується відбитком на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Вказана вимога була отримана представником відповідача 14.03.2016.

Таким чином, компенсація у розмірі вартості неповернутого товару повинна була бути сплачена відповідачем на користь позивача до 17.03.2016 включно, а прострочення виконання вказаного зобов'язання почалось з 18.03.2016.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що фактично відповідач виконав вищевказаний обов'язок 14.11.2016, тобто допустив прострочення виконання зобов'язання

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, суд зазначає, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 14).

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 постанова Пленуму ВГСУ № 14).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що включення дня, коли заборгованість фактично була сплачена, до періоду нарахування пені та інфляційної складової боргу є неправомірним.

Дослідивши розрахунок інфляційної складової боргу за період з 18.03.2016 по 14.11.2016, наданий позивачем, суд встановив, що він виконаний вірно, із дотриманням вимог чинного законодавства та роз'яснень, викладених у постанові Пленуму ВГСУ № 14 та листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, а включення до вказаного періоду дня фактичної сплати заборгованості не впливає на загальний розмір інфляційної складової боргу, який становить 26 375,54 грн.

Разом з тим, відповідачем сплачено інфляційну складову боргу в розмірі 26 375,54 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 820 від 30.12.2016, копія якого долучена до матеріалів справи.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Згідно з п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 15.12.2016, а інфляційна складова боргу сплачена відповідачем 30.12.2016, провадження у справі в частині стягнення з відповідача інфляційної складової боргу в розмірі 26 375,54 грн підлягає припиненню.

Дослідивши розрахунок трьох процентів річних за період з 18.03.2016 по 14.11.2016, наданий позивачем, суд встановив, що при здійсненні вказаного розрахунку позивачем не взято до уваги, що кількість днів у 2016 році становила 366 дні.

Водночас, розрахунок трьох процентів річних за період з 18.03.2016 по 14.11.2016, наданий відповідачем, виконаний вірно, а розмір вказаної позовної вимоги становить 6 731,57 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних є правомірною та обґрунтованою в частині - 6 731,57 грн, а у стягненні іншої частини трьох процентів річних - 18,44 грн (6 750,01 - 6 731,57), необхідно відмовляти.

Разом з тим, відповідачем сплачено три проценти річних в розмірі 6 731,57 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 821 від 30.12.2016, копія якого долучена до матеріалів справи.

З огляду на те, що три проценти річних сплачені відповідачем після порушення провадження у даній справі, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 6 731,57 грн підлягає припиненню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 49 160,84 грн за період з 31.05.2016 по 14.11.2016 суд зазначає наступне.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 вказаної статті).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що при невиконанні вимог п. 5.1 даного договору зберігач товару сплачує товаровласнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виконання зобов'язання, обчислену від суми не перерахованих грошових коштів, за кожний календарний день прострочення.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши умови договору, суд встановив, що термін нарахування штрафних санкцій (пені) за прострочення виконання зобов'язання за погодженням сторін продовжений не був.

Таким чином, правомірним буде нарахування пені протягом періоду з 18.03.2016 по 18.09.2016. При цьому, судом взято до уваги, що за рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/6804/16 з відповідача було стягнуто пеню в сумі 27 946,20 грн за період з 18.03.2016 по 30.05.2016. Отже, у межах даного спору з відповідача може бути стягнута пеня за період з 31.05.2016 по 18.09.2016.

Дослідивши розрахунок пені за період з 31.05.2016 по 14.11.2016, наданий представником позивача, суд встановив, що він виконаний не вірно, з порушенням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Крім того, позивачем не враховано, що кількість днів у 2016 році становила 366 дні.

Водночас, розрахунок пені за період з 31.05.2016 по 18.09.2016, наданий відповідачем, виконаний вірно, а розмір вказаної позовної вимоги становить 33 639,28 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача пені є правомірною та обґрунтованою в частині - 33 639,28 грн, а у стягненні іншої частини пені - 15 521,56 грн (49 160,84 - 33 639,28), необхідно відмовляти.

Проте, відповідачем сплачено пеню в розмірі 33 639,28 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 819 від 30.12.2016, копія якого долучена до матеріалів справи.

З огляду на те, що пеня сплачена відповідачем після порушення провадження у даній справі, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 33 639,28 грн підлягає припиненню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з нормами ст. 8 Законну України Про Державний бюджет України на 2016 рік мінімальну заробітну плату з 01.01.2016 встановлено у місячному розмірі 1 378,00 грн.

Оскільки ціна позову в даній справі становить 82 286,39 грн, сплаті підлягає судовий збір у мінімальному розмірі - 1 378,00 грн. Проте, позивач сплатив судовий збір у сумі 1 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 190 від 05.12.2016.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частиною 2 ст. 7 Закону України Про судовий збір встановлено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Таким чином, надмірно сплачена частина судового збору в розмірі 222,00 грн, може бути повернута позивачу за його клопотанням.

Водночас, суд зазначає, що згідно з положеннями ст. 7 Закону України Про судовий збір повернення судового збору передбачається саме у випадках не здійснення судом розгляду справи (заяви) по суті, за виключенням випадків, якщо справу не розглянуто через дії (бездіяльність) самого позивача, в т.ч. внаслідок його відмови від позову, якщо така відмова прийнята судом (постанова Вищого господарського суду України від 10.03.2016 у справі № 908/3734/15).

Оскільки судом здійснено всі необхідні процесуальні дії для підготовки, розгляду та вирішення справи по суті, а також зважаючи на те, що відповідач фактично сплатив пеню, три проценти річних та інфляційну складову боргу вже після звернення позивача до суду, а даний спір виник внаслідок порушення відповідачем його зобов'язань, суд вважає, що судовий збір у розмірі 1 378,00 грн підлягає розподілу між сторонами на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, частина судового збору в розмірі 1 117,76 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а інша частина судового збору в розмірі 260,24 грн (яка припадає на позові вимоги, в задоволенні яких судом відмовлено) покладається на позивача.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Провадження у справі № 910/22788/16 в частині стягнення 33 639,28 грн пені, 6 731,57 грн трьох процентів річних та 26 375,54 грн інфляційної складової боргу припинити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Украгроком (02660, м. Київ, вул. Бориспільська, будинок 7, ідентифікаційний код 30530159) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ГРОСАГРО (02140, м. Київ, проспект Миколи Бажана, будинок 12, офіс 7А.К.1, ідентифікаційний код 38266742) 1 117,76 грн (одну тисячу сто сімнадцять грн 76 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16 січня 2017 року.

Суддя Я.А. Карабань