Ухвала

від 16.01.2017 по справі 915/27/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

16 січня 2017 року Справа № 915/27/17

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М.,

розглянувши матеріали

за заявою кредитора: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (54030, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 24/2, ідентифікаційний код 39554010)

до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю “МТК” (54020, м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1, ідентифікаційний код 30625444)

про порушення провадження у справі про банкрутство,

встановив:

27.12.2016 Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі – ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) звернулась до Господарського суду Миколаївської області з заявою № 4790/9/14-03-10-009 від 26.12.2016 про порушення провадження у справі про банкрутство боржника – Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “МТК” в порядку ст. 11 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон про банкрутство).

Ухвалою суду від 29.12.2016 у справі № 915/1500/16 заяву ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва було повернуто без розгляду, оскільки заявником, усупереч приписам ч. 7 ст. 11 Закону про банкрутство, до заяви не додано доказів вжиття усіх заходів по стягненню податкового боргу.

11.01.2017 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва вдруге звернулась до Господарського суду Миколаївської області з заявою № 4790/9/14-03-10-009 від 26.12.2016 про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ “МТК” у порядку ст. 11 Закону про банкрутство в зв'язку з неспроможністю боржника погасити податковий борг у сумі 616 726,00 грн.

Розглянувши заяву про порушення провадження у справі про банкрутство, суд дійшов висновку про повернення її заявнику без розгляду, на підставі наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Згідно зі ст. 9 Закону про банкрутство справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Безспірні вимоги кредиторів – грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Статтею 11 Закону про банкрутство чітко регламентовані вимоги, яким повинна відповідати заява про порушення справи про банкрутство та перелік доказів, які повинні бути надані до заяви при зверненні до господарського суду як боржником, так і кредиторами.

Так, заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі та повинна містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; ім'я або найменування боржника, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); ім'я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви про порушення справи про банкрутство додаються: докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом він не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази того, що сума безспірних вимог кредитора (кредиторів) сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом; рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили; відповідна постанова державного виконавця або приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора; докази того, що сума вимог кредитора (кредиторів) не забезпечена повністю заставою майна боржника (за наявності застави).

Заява кредитора, крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, повинна містити відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті.

До заяви кредитора додаються також: копія виконавчого документа; докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів; до заяви кредитора – органу доходів і зборів чи інших органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, додаються докази вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості у встановленому законодавством порядку.

При цьому, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва заявлено клопотання про зменшення сплати судового збору в зв'язку з недостатністю фінансування з державного бюджету України.

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про судовий збір” враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Відповідно до п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу” з останніми змінами та доповненнями, єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі. При цьому оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати. Господарський суд вправі вчинити дії, про які йдеться у статті 8 Закону, і зі своєї ініціативи з наведенням в ухвалі відповідних мотивів.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши клопотання заявника, господарський суд не вбачає підстав для його задоволення.

Отже, заявником не надано суду докази сплати судового збору у встановлених законом порядку та розмірі.

Окрім цього, за змістом ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” (у редакції Закону, що діяла до 05.10.2016) у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами.

Згідно з п. 41.2 ст. 41 Податкового кодексу України (далі – ПК України) органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється ст. ст. 95-99 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності – шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з абз. 1 п. 95.3 ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, згідно з положеннями ст. 95 ПК України, ч. 3 ст. 10 та ч. 7 ст. 11 Закону про банкрутство, доказами на підтвердження безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора – контролюючого органу, є рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасові доручення для примусового стягнення коштів у дохід бюджету у рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів до отримання відповідної заборгованості за процедурою, визначеною Податковим кодексом України.

У якості таких доказів заявником до матеріалів заяви додано, зокрема, копії постанов Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.04.2014 у справі № 814/1101/14, від 17.07.2014 у справі № 814/1879/14, а також 7-ти інкасових доручень (№№ 128, 129, 130 від 07.05.2014 та №№ 102, 103, 104, 105 від 02.09.2016).

Згідно даних ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва про банківські рахунки ТОВ “МТК”, за боржником обліковуються відкритими такі рахунки:

- № 25005199683600, відкритий у АТ “УкрСиббанк” 26.09.2008 в українській гривні;

- № 26050199683600, відкритий у АТ “УкрСиббанк” 06.12.2011 в українській гривні;

- № 26002322801, відкритий у Філії ПАТ “Енергобанк” в м. Миколаїв 20.03.2000 в українській гривні.

Як вбачається із наданих заявником доказів, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва не направлялись інкасові доручення до АТ “УкрСиббанк” по рахункам боржника про стягнення з ТОВ “МТК” податкового боргу за постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.04.2014 у справі № 814/1101/14, до Філії ПАТ “Енергобанк” в м. Миколаїв про стягнення з ТОВ “МТК” податкового боргу за постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2014 у справі № 814/1879/14.

Таким чином, усупереч приписам ч. 7 ст. 11 Закону про банкрутство, кредитором до заяви не додано доказів вжиття усіх заходів по стягненню податкового боргу.

При цьому, господарський суд зазначає, що обставини наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство встановлюються господарським судом на стадії прийняття відповідної заяви, тому відповідні докази мають бути подані заявником до моменту порушення провадження у справі; можливості витребування вказаних документів на відміну від позовного провадження Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не передбачає.

Дослідження вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 15 Закону про банкрутство господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство повертає її та додані до неї документи без розгляду, якщо: заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посаду якої у заяві не зазначено; заява не відповідає змісту вимог, зазначених у цьому Законі; не подано доказів щодо сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі; заявник-кредитор не подав доказів неспроможності боржника виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами в розмірі, визначеному частиною третьою статті 10 цього Закону, протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом; заявник-кредитор не надав доказів надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів; з інших підстав, передбачених статтею 63 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Закону.

Згідно з п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо: у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми; не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне повернути заяву та додані до неї документи заявнику без розгляду.

Повернення заяви про порушення провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського суду у встановленому порядку (ч. 2 ст. 15 Закону про банкрутство).

Згідно з ч. 3 ст. 63 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 15 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 63, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

У Х В А Л И В:

Заяву № 4790/9/14-03-10-009 від 26.12.2016 та додані до неї документи повернути Державній податковій інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області без розгляду.

          Суддя                                                                                Т.М. Давченко