Рішення

від 10.01.2017 по справі 916/3250/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" січня 2017 р.Справа № 916/3250/16

За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області

до відповідача: приватного підприємства "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

про стягнення 41 872,84 грн., розірвання договору оренди та зобов'язання повернути майно

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Каракай І.М. - довіреність

СУТЬ СПОРУ: позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до приватного підприємства "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ", в якій просить суд:

- стягнути з приватного підприємства "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ" до Державного бюджету України (отримувач УК у м. Одесі/Приморський р-н/ ККД- 22080300, банк отримувача ГУ ДКСУ в Одеській області, р/р 31115094700008, МФО 828011, код ЄДРПОУ 38016923) заборгованість на загальну суму 41 872,84 грн., що складається із заборгованості по орендній платі у розмірі 31 207,53 грн. та пені у розмірі 10 665,31 грн.;

- розірвати договір оренди нерухомого майна від 25.07.2011р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та приватним підприємством "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ", що належить до державної власності, а саме: нежитлове приміщення 7-го рівня будівлі пасажирського комплексу Одеського морського вокзалу, площею 16,5 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6 та перебуває на балансі державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту);

- зобов'язати приватне підприємство "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ" повернути Балансоутримувачу - державному підприємству "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) державне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення 7-рівня будівлі пасажирського комплексу Одеського морського вокзалу, площею 16,5 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.11.2016р. позовну заяву (вх.№3481/16) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/2098/14 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 10.01.2017р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані документи суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, що викладена у постанові від 07.07.2016р. у справі №910/21819/15, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Представник третьої особи заявлені позовні вимоги підтримує, з підстав викладених у письмових поясненнях (вх.№30198/16 від 13.12.2016р.).

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

25 липня 2011р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) та приватним підприємством "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ" (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, згідно умов п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення 7-го рівня будинку пасажирського комплексу Одеського морського вокзалу (далі - Майно), площею 16,5 кв.м., розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6, що перебуває на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена СПД-ФО ОСОБА_2 на "16" лютого 2011р. і становить 113 000,00 (сто тринадцять тисяч) гривень.

Відповідно до п.1.2. Договору, майно передається для розміщення офісу.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна.

За приписами п.3.1. Договору, орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95р. №786 (зі змінами) (надалі методика розрахунку) та п.19 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, який затверджено наказом Фонду державного майна України від 16.05.2007р. №768, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.2007р. за №604/13871 і становить без ПДВ за пропозицією Орендаря як єдиного заявника - 1500,00 (одна тисяча п'ятсот) гривень.

Орендна плата за перший місяць оренди - липень 2011р. визначається шляхом коригування орендної плати, яка зазначена у абзаці І цього пункту на індекси інфляції за травень 2011р., за червень 2011р. та за липень 2011р. включно.

У відповідності до п.3.3. Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Зі змісту п.3.5. Договору вбачається, що оренда плата перераховується до Державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12 числа наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 70% надсилається Орендарем Орендодавцеві та Балансоутримувачу.

Згідно п.3.6. Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.5. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до пп.Г п.9.4. Договору, Орендодавець має право вимагати розірвання Договору оренди та (або) відшкодування збитків у разі, якщо Орендар не сплачує або несвоєчасно сплачує орендну плату.

Цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців (п.10.1. Договору).

На виконання умов вищенаведеного договору оренду позивач, за актом приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" передав відповідачу зазначене майно в платне користування, а останній зазначене майно прийняв.

26.12.2011р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та приватним підприємством "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ" було укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, яким було внесено до п.3.1. Договору, виклавши його в наступній редакції: "Орендна плата визначається на підставі методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995р. №786 (зі змінами та доповненнями, внесеними Постановою КМУ від 14.09.2011р. №961) і становить без урахування ПДВ за місяць розрахунку серпень 2011р.: 1 781,01 грн.

Орендна плата за місяць оренди вересень 2011р. визначається шляхом коригуванню орендної плати за місяць оренди серпень 2011р. на індекс інфляції за вересень 2011р. включно."

Відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 р. № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було реорганізовано ДП "Одеський морський торговельний порт" та створено ДП "Адміністрація морських портів України" шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків щодо них, на підставі актів приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013р. до адміністрації Одеського морського порту перейшов об'єкт оренди за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 25.07.2011р.

13.06.2013р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, приватним підприємством "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ" та державним підприємством "Адміністрації морських портів України" було укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, яким було внесено до п.1.1. Договору, виклавши його в наступній редакції: "Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення 7-го рівня будинку пасажирського комплексу Одеського морського вокзалу (далі - Майно), площею 16,5 кв.м., розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6, що перебуває на балансі ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) (Адміністрація є правонаступником ДП "Одеський морський торговельний порт" у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчого балансу) (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена СПД-ФО ОСОБА_2 на "16" лютого 2011р. і становить 113 000,00 (сто тринадцять тисяч) гривень".

16.09.2014р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, приватним підприємством "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ" та державним підприємством "Адміністрації морських портів України" було укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, яким було внесено зміни до п.10.1. Договору, виклавши його в наступній редакції "Продовжити термін дії цього Договору до 25.07.2017р. включно".

На виконання умов вищенаведеного договору оренди із внесеними змінами, позивач за актом приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі ДП "Одеський морський торговельний порт" передав відповідачу зазначене майно в платне користування, а останній зазначене майно прийняв.

В період з 12.11.2014р. по 15.11.2016р., відповідач в порушення умов договору оплату орендних платежів не здійснив, внаслідок чого за відповідачем утворився борг в сумі 31 207,53 грн., що підтверджується відповідним звітом про стан надходження коштів, поданий позивачем до матеріалів справи.

З підстав неналежного виконання відповідачем умов договору в частині проведення розрахунків, позивач звернувся до останнього з претензією №11-05-01439 від 24.03.2016р., відповідно до якої вимагав оплату суми боргу та нарахованої пені.

Проте, зазначена претензія відповідачем була залишена без відповіді.

Безпідставна відмова відповідача від виконання договірних зобов'язань в частині здійснення оплати орендних платежів в сумі 31 207,53 грн. і стало підставою для Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості підстави для розірвання оспорюваного договору, зазначає про грубе порушення відповідачем умов договору.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1,4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Із системного аналізу тексту, укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором оренди нерухомого майна.

Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу по орендній платі в розмірі 31 207,53 грн., суд зазначає наступне:

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.п.1,2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

З врахуванням встановлення судом заборгованості відповідача по орендній платі в розмірі 31 207,53 грн., що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору в період з 14.11.2014р. по 15.11.2016р., суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 31 207,53 грн. боргу з орендної плати підлягає судом задоволенню в повній мірі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 10 665,31 грн. - пені.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошового зобов'язання відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення (пені).

Наданий позивачем розрахунок пені на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано пеню, наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ на деньСума пені за період прострочки 11286.75 22.07.2015 - 12.08.2015 22 30.0000 % 0.164 %* 408.18 13208.87 13.08.2015 - 27.08.2015 15 30.0000 % 0.164 %* 325.70 13208.87 28.08.2015 - 12.09.2015 16 27.0000 % 0.148 %* 312.67 15115.61 13.09.2015 - 24.09.2015 12 27.0000 % 0.148 %* 268.35 15115.61 25.09.2015 - 12.10.2015 18 22.0000 % 0.121 %* 327.99 17066.20 13.10.2015 - 28.10.2015 16 22.0000 % 0.121 %* 329.17 13066.20 29.10.2015 - 29.10.2015 1 22.0000 % 0.121 %* 15.75 13066.20 30.10.2015 - 12.11.2015 14 22.0000 % 0.121 %* 220.51 14991.44 13.11.2015 - 12.12.2015 30 22.0000 % 0.121 %* 542.16 16955.18 13.12.2015 - 17.12.2015 5 22.0000 % 0.121 %* 102.20 16955.18 18.12.2015 - 12.01.2016 26 22.0000 % 0.121 %* 531.42 18932.67 13.01.2016 - 28.01.2016 16 22.0000 % 0.120 %* 364.17 18932.67 29.01.2016 - 12.02.2016 15 22.0000 % 0.120 %* 341.41 20910.15 13.02.2016 - 03.03.2016 20 22.0000 % 0.120 %* 502.76 20910.15 04.03.2016 - 12.03.2016 9 22.0000 % 0.120 %* 226.24 22887.64 13.03.2016 - 12.04.2016 31 22.0000 % 0.120 %* 852.97 24865.13 13.04.2016 - 15.04.2016 3 22.0000 % 0.120 %* 89.68 20865.13 16.04.2016 - 21.04.2016 6 22.0000 % 0.120 %* 150.50 20865.13 22.04.2016 - 12.05.2016 21 19.0000 % 0.104 %* 454.93 22842.62 13.05.2016 - 26.05.2016 14 19.0000 % 0.104 %* 332.03 22842.62 27.05.2016 - 12.06.2016 17 18.0000 % 0.098 %* 381.96 24820.10 13.06.2016 - 16.06.2016 4 18.0000 % 0.098 %* 97.65 23820.10 17.06.2016 - 23.06.2016 7 18.0000 % 0.098 %* 164.01 23820.10 24.06.2016 - 12.07.2016 19 16.5000 % 0.090 %* 408.07 25797.59 13.07.2016 - 28.07.2016 16 16.5000 % 0.090 %* 372.16 25797.59 29.07.2016 - 12.08.2016 15 15.5000 % 0.085 %* 327.76 27775.08 13.08.2016 - 18.08.2016 6 15.5000 % 0.085 %* 141.15 26775.08 19.08.2016 - 01.09.2016 14 15.5000 % 0.085 %* 317.50 26275.08 02.09.2016 - 12.09.2016 11 15.5000 % 0.085 %* 244.80 28252.57 13.09.2016 - 15.09.2016 3 15.5000 % 0.085 %* 71.79 28252.57 16.09.2016 - 12.10.2016 27 15.0000 % 0.082 %* 625.26 30230.05 13.10.2016 - 13.10.2016 1 15.0000 % 0.082 %* 24.78 29730.05 14.10.2016 - 25.10.2016 12 15.0000 % 0.082 %* 292.43 29230.05 26.10.2016 - 27.10.2016 2 15.0000 % 0.082 %* 47.92 29230.05 28.10.2016 - 12.11.2016 16 14.0000 % 0.077 %* 357.79 31207.54 13.11.2016 - 15.11.2016 3 14.0000 % 0.077 %* 71.62 Отже загальна сума пені за самостійним розрахунком суду складає 10 645,44 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня, встановлена судом в розмірі 10 645,44 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 19,87 грн. суд відмовляє.

Щодо заявленої позовної вимоги позивача про розірвання договору оренди нерухомого майна від 25.07.2011р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та приватним підприємством "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ", що належить до державної власності, а саме: нежитлове приміщення 7-го рівня будівлі пасажирського комплексу Одеського морського вокзалу, площею 16,5 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6 та перебуває на балансі державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту), суд зазначає наступне:

Умовами ст.651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Із змісту ст.653 Цивільного кодексу України вбачається, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Пунктом 1 ст.760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Положеннями п.1 ст.761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно п.п.1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст.782 Цивільного кодексу України встановлює, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як вбачається із змісту ст.188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Згідно ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін.

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Наведене свідчить про те, що чинним законодавством передбачено можливість дострокового розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін цього договору.

Таке розірвання може ініціюватися як з підстав, визначених сторонами у спірному договорі, так і у випадках, визначених законом.

Таким чином, за умови встановлення судом, що відповідачем за орендоване приміщення орендна відповідачем не сплачена впродовж більш ніж три місяця, що в свою чергу є істотною умовою для розірвання вищенаведеного договору в судовому порядку, тому на думку суду є правомірними та обґрунтованими заявлені позивачем позовні вимоги щодо розірвання оренди нерухомого майна від 25.07.2011р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та приватним підприємством "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ", що належить до державної власності, а саме: нежитлове приміщення 7-го рівня будівлі пасажирського комплексу Одеського морського вокзалу, площею 16,5 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6 та перебуває на балансі державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту), у зв'язку з чим, заявлені позовні вимоги позивача в цій частині, підлягають судом задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання приватного підприємства "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ" повернути Балансоутримувачу - державному підприємству "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) державне нерухоме майно, суд зазначає наступне:

Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу .

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу , які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ( Chahal v. the United Kingdom , (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того,

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, із даним позовом з вимогою про зобов'язання приватного підприємства "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ" повернути Балансоутримувачу - державному підприємству "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) державне нерухоме майно до суду звернулось Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області для захисту не своїх особистих прав, а в інтересах та для захисту порушених прав третьої особи, що суперечить приписам чинного Господарського процесуального кодексу України, та оскільки дана вимога не направлена на поновлення порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу, у зв'язку з чим, у суду відсутні підстави для задоволення цієї позовної вимоги.

Окрім викладеного, суд зазначає, що приписами ст.136 Господарського кодексу України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

З врахуванням зазначеного, суд зазначає, що Балансоутримувач - державне підприємств "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) не позбавлено права самостійно звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів щодо зобов'язання приватного підприємства "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ" повернути державному підприємству "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) як балансоутримувачу державне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення 7-рівня будівлі пасажирського комплексу Одеського морського вокзалу, площею 16,5 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, а саме 2 755,45 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Розірвати договір оренди нерухомого майна від 25.07.2011р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (65125, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 15, код ЄДРЮОФОПГФ 20984091) та приватним підприємством "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ" (65045, м. Одеса, вул. Жуковського, буд. №31, кв. №3 , код ЄДРЮОФОПГФ 36796182), що належить до державної власності, а саме: нежитлове приміщення 7-го рівня будівлі пасажирського комплексу Одеського морського вокзалу, площею 16,5 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6 та перебуває на балансі державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту).

3. Стягнути з приватного підприємства "ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ" (65045, м. Одеса, вул. Жуковського, буд. №31, кв. №3 , код ЄДРЮОФОПГФ 36796182) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (65125, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 15, код ЄДРЮОФОПГФ 20984091) заборгованість в сумі 31 207 (тридцять одна тисяча двісті сім) грн. 53 коп., пеню в сумі 10 645 (десять тисяч шістсот сорок п'ять) грн. 44 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 2 755 (дві тисячі сімсот п'ятсот п'ять) грн. 45 коп.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України

Повний текст рішення складено 16 січня 2017 р.

Суддя О.В. Цісельський