Постанова

від 11.01.2017 по справі 926/2539/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2017 р. Справа № 926/2539/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Чернівецький промінь , б/н від 07.11.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5290/16 від 11.11.2016 р.),

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 27 жовтня 2016 року

у справі № 926/2539/16 (суддя Паскарь А.Д.),

порушеній за позовом

позивача: Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра , м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Чернівецький промінь , м. Чернівці,

про стягнення заборгованості в сумі 412664,51 грн., в т.ч. 134008,84 грн. - заборгованість з орендної плати, 21027,32 грн. - заборгованість з оплати за комунальні послуги, 188888,65 грн. - штраф за несвоєчасне повернення приміщення, 995,49 грн. - інфляційні втрати, 31007,23 грн. - штраф за порушення строків оплати, 32938,79 грн. - пеня, 3798,19 грн. - 3% річних від простроченої суми та стягнення судових витрат (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог вх. № 3093 від 29.09.2016р.).

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: не прибув;

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2016 року, справу № 926/2539/16 Господарського суду Чернівецької області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Чернівецький промінь , б/н від 07.11.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5290/16 від 11.11.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 14.12.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи)(а. с. 145-146).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 р. розгляд справи було відкладено на 11.01.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а. с. 162-163/зворот).

В судове засідання 11.01.2017 р. представник апелянта/відповідача не прибув, у попередньому судовому засіданні апелянтом на виконання вимог ухвали від 14.11.2016 р., через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подано клопотання б/н від 13.12.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/897/16 від 13.12.2016 р.) про відкладення розгляду справи та копію платіжного доручення № 650 від 13.12.2016 р., доказ доплати судового збору в сумі 548,73 грн. за подання апеляційної скарги.

Як вбачається з апеляційної скарги (а. с. 147-148), апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 27 жовтня 2016 року у справі № 926/2539/16 та передати справу на новий розгляд.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України. У попередньому судовому засіданні, яке відбулося 14.12.2016 р., представник позивача приймав участь, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу б/н від 28.11.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/8587/16 від 01.12.2016 р.), доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просив суд залишити рішення Господарського суду Чернівецької області від 27 жовтня 2016 року по справі № 926/2539/16 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Чернівецький промінь , б/н від 07.11.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5290/16 від 11.11.2016 р.) до провадження та розгляд справи № 926/2539/16 з підстав зазначених в ухвалі суду від 14.12.2016 р. було відкладено, про що сторони було належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Однак, представники сторін в судове засідання не прибули.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Крім того, в ухвалі суду від 14.12.2016 р. участь повноважних представників судом обов'язковою не визнавалась (а. с. 162-163).

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що двомісячний строк розгляду спору спливає 14.01.2017 р. відповідно до частини 1 статті 102 та статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 926/2539/16 та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представника апелянта/відповідача та позивача, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 27 жовтня 2016 року по справі № 926/2539/16 (суддя Паскарь А.Д.) вирішено позов задоволити частково, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Чернівецький промінь на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра 134008,84 грн. - заборгованості з орендної плати, 21027,32 грн. - заборгованості з компенсації вартості комунальних послуг, 30889,69 грн. - пені, 995,49 грн. - інфляційних втрат, 3598,38 грн. - 3% річних, 188888,65 грн. - штрафу та 5691,13 грн. - судового збору (п. п. 1, 2 резолютивної частини рішення ). В решті позовних вимог - відмовлено (п. 3 резолютивної частини рішення ) (а. с. 134, 135-137).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 27.10.2016 р. у справі № 926/2539/16, апелянт/відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю Чернівецький промінь ) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 147-148), просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 27 жовтня 2016 року у справі № 926/2539/16 та передати справу на новий розгляд.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми процесуального права, оскільки на думку апелянта, позивачем не було надіслано на адресу відповідача копію заяви про збільшення розміру позовних вимог з додатками, що є на його думку грубим порушенням ст. ст. 22, 56 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк Надра (далі за текстом - ПАТ КБ Надра ) є юридичною особою, ідентифікацій код юридичної особи 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15, перебуває в стані припинення, що підтверджується випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Частиною 2 ст. 104 ЦК України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (ч. 4 ст. 104 ЦК України).

Колегією суддів встановлено, що 04.06.2015 р. Правління НБУ прийняло постанову № 356, якою відкликано банківську ліцензію ПАТ КБ Надра та прийнято рішення про ліквідацію останнього (а. с. 44).

05.06.2015 р. Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі за текстом - Фонд), на виконання Постанови Правління НБУ від 04.06.2015 р. № 356 прийнято рішення № 113 про початок процедури ліквідації ПАТ КБ Надра та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків є Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23.02.2012 р. № 4452-VI , метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

28.04.2016 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 616 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ КБ Надра та делегування повноважень ліквідатора (а. с. 127).

Станом на дату постановлення судових рішень у даній справі, докази про внесення до Єдиного державного реєстру записів про припинення юридичної особи ПАТ КБ Надра - відсутні.

Відповідач/апелянт: Товариство з обмеженою відповідальністю Чернівецький промінь , є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 37722525, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 58000, АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, 30.08.2016 р. Публічним акціонерним товариством КБ Надра подано на розгляд Господарського суду Чернівецької області за вх. № 2539 позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Чернівецький промінь про стягнення заборгованості за договором оренди частини нежитлового приміщення від 20.12.2013 № 1-1 у сумі 347172,15 грн., з яких 134008,84 грн. заборгованості по орендній платі, 21027,32 грн. заборгованості з оплати комунальних послуг, 127215,77 грн. штрафу за несвоєчасне повернення приміщення, 995,49 грн. інфляційних втрат, 31007,23 грн. штрафу за порушення строків оплати, 29942,08 грн. пені та 2975,43 грн. 3% річних, який ухвалою місцевого господарського суду від 31.08.2016 р. прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 15.09.2016 р.

З підстав зазначених в ухвалі місцевого господарського суду від 15.09.2016 р. розгляд справи було відкладено на 04.10.2016 р. про що сторін було повідомлено згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем 29.09.2016 року, через канцелярію місцевого суду, подано заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 3093 від 29.09.2016 р.)(а. с. 82-84), просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованості в сумі 412664,51 грн. з яких: 134008,84 грн. - заборгованість з орендної плати, 21027,32 грн. - заборгованість з оплати комунальних послуг, 188888,65 грн. - штраф за несвоєчасне повернення приміщення, 995,49 грн. - інфляційні втрати, 31007,23 грн. штраф за порушення строків оплати, 32938,79 грн. - пеня, 3798,19 грн. 3% річних та судові витрати (п. п.1 та 2 прохальної частини заяви про збільшення розміру позовних вимог ).

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що заява позивача від 29.09.2016 р. вх. № 3093 про збільшення розміру позовних вимог (а. с. 82-84) була прийнята місцевим господарським судом до розгляду, та даний спір розглянуто по суті в межах позову з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 29.09.2016 р. (вх. № 3093).

З огляду на викладене колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Як встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви (а. с. 6-8) до місцевого господарського суду заявлено вимогу про стягнення заборгованості в сумі 347172,15 грн., з яких 134008,84 грн. заборгованості по орендній платі, 21027,32 грн. заборгованості з оплати комунальних послуг, 127215,77 грн. штрафу за несвоєчасне повернення приміщення, 995,49 грн. інфляційних втрат, 31007,23 грн. штрафу за порушення строків оплати, 29942,08 грн. пені та 2975,43 грн. 3% річних та стягнення судових витрат.

В заяві про збільшення позовних вимог вх. № 3093 від 29.09.2016 р. (а. с. 82-84), позивач просить стягнути заборгованості в сумі 412664,51 грн. з яких: 134008,84 грн. - заборгованість з орендної плати, 21027,32 грн. - заборгованість з оплати комунальних послуг, 188888,65 грн. - штраф за несвоєчасне повернення приміщення, 995,49 грн. - інфляційні втрати, 31007,23 грн. штраф за порушення строків оплати, 32938,79 грн. - пеня, 3798,19 грн. 3% річних та судові витрати.

Відтак, колегія судів вважає, що місцевий господарський суд правомірно оцінив подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог від 29.09.2016 року (вх. № 3093), як заяву про збільшення розміру позовних вимог за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Крім того, слід зазначити, що позивачем позовну заяву з додатками та заяву про збільшення розміру позовних вимог з додатками було надіслано на юридичну адресу відповідача, яка відповідає зазначеній в спірному договорі оренди частини нежитлового приміщення, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком (а. с. 10-12, 86-87).

Відповідно до наведеного вбачається, що позивачем було дотримано вимоги ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, відтак, твердження апелянта, що позивачем було грубо порушено вимоги вищезазначеної статті є надуманими та спростовуються матеріалами даної справи.

Щодо суті спору колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 20 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Надра (Позивач - у справі, Орендодавець - за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Чернівецький промінь (Відповідач - у справі, Орендар - за договором) було укладено договір оренди частини нежитлового приміщення № 1-1 (далі - договір)(а. с. 14-17).

Колегією суддів встановлено, що договір оренди № 1-1, укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками сторін за договором, засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст. ст. 207, 208 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України).

За своїми основними та другорядними ознаками, зазначений вище правочин є договором найму (оренди), відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно пункту 1.1 договору позивач передає, а відповідач приймає в тимчасове платне користування, на умовах оренди, частину нежитлового приміщення загальною площею 490,60 квадратних метрів на 1-му, 2-му та 3-му поверхах нежитлової будівлі за адресою м. Чернівці, вул. Університетська, буд. 20 (далі - приміщення).

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що строк оренди розпочинається з дати передачі приміщення за Актом приймання-передачі приміщення та припиняється 30 квітня 2016 року.

На виконання пункту 3.2 договору позивач на підставі акту прийому-передачі майна від 25.12.2013 передав, а відповідач прийняв в оренду приміщення (а. с. 24).

Слід зазначити, що вищезазначений акт приймання-передачі приміщення, сторонами також укладено у письмовій формі, підписано уповноваженим представниками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст. ст. 207, 208 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що розмір орендної плати становить 19144,12 грн. в місяць включаючи ПДВ.

У пункті 5.3 договору сторони узгодили, що орендна плата нараховується починаючи з 121 календарного дня від дати передачі приміщення орендарю за актом приймання-передачі по день повернення приміщення орендарю за актом приймання-передачі.

Відповідно до пункту 5.5 договору орендна плата за п'ятий та наступні місяці оренди сплачується орендарем щомісячно в безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця безпосередньо на підставі даного договору без виставлення окремого рахунку та без складання актів приймання-передачі послуг оренди, не пізніше 10 числа кожного місяця, за попередній місяць.

Сторони також встановили, що оплата комунальних та експлуатаційних послуг, а саме холодне і гаряче водопостачання, водовідведення, електроенергію, центральне опалення, утримання будинку і прибудинкової території, оренда земельної ділянки, охорона приміщення, інше при необхідності, не входить до розрахунку орендної плати та компенсується відповідачем пропорційно займаній площі згідно встановлених тарифів на такі послуги, що підтверджуються оплачуваними позивачем рахунками, протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання від останнього відповідного рахунку, або на підставі окремо укладених договорів (пункт 5.6 договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач неналежно виконав свої зобов'язання за договором та заборгував позивачеві орендну плату за період з серпня 2015 року по лютий 2017 року у сумі 134008,84 грн., яка підлягає до задоволення.

Слід зазначити, що в матеріалах справи є наявне рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.11.2015 р. по справі № 926/1461/15 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра до Товариства з обмеженою відповідальністю Чернівецький промінь про стягнення заборгованості в сумі 416986,50 грн. за інший спірний період, який судом першої інстанції було задоволено частково (а. с. 25-27).

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно із частиною другою статті 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 526 ЦК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Крім того, відповідачем також не було сплачено позивачеві компенсацію за отримані ним і сплачені останнім комунальні послуги загальною вартістю 21027,32 грн., що включає в себе 9403,45 грн. заборгованості за спожиту електроенергію за період з липня по вересень 2015 року та 11623,87 грн. заборгованості за спожитий газ у лютому 2016 року, що підтверджується рахунками-фактурами: № 12.8 (ЕГ) від 21.09.2015 р. на загальну суму 7859,18 грн.; № 12.7 (ЕГ) від 17.09.2015 р. на загальну суму 1544,27 грн.; № 2.16 (ЕГ) від 04.05.2016 р. на загальну суму 11623,87 грн. (а. с. 35, 37,39).

Відтак, місцевий господарський суд правомірно встановив, що з відповідача на користь позивача слід також стягнути 21027,32 грн. компенсації вартості комунальних послуг, (7859,18 грн. + 1544,27 грн. + 11623,87 грн. = 21027,32 грн.), з чим погоджується колегія суддів.

Також, позивач нарахував відповідачеві пеню та штраф за порушення останнім строків оплати орендної плати та комунальних послуг у сумі 32938,79 грн. та 31007,23 грн. відповідно.

Пунктом 10.2.1 договору встановлено, що у випадку прострочення оплати платежів за договором відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, за кожен день прострочення.

Водночас пунктом 10.2.2 договору сторони обумовили, що у випадку порушення відповідачем строків оплати платежів за договором більше, ніж на 25 календарних днів, останній сплачує позивачеві штраф у розмірі 20 % від простроченої суми.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Верховний суд України у постанові від 21.10.2015 № 6-2003цс15 дійшов правового висновку, згідно якого штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання зазначених вище положень Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Згідно із частиною третьою статті 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

З огляду на вищенаведене, місцевим судом в частині стягнення з відповідача штрафу у сумі 31007,23 грн. було відмовлено, з чим погоджується колегія суддів.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені, вважає його таким, що підлягає задоволенню частково, оскільки позивачем допущено арифметичну помилку при її розрахунку за прострочення зобов'язання щодо компенсації вартості спожитого відповідачем газу. Так, із зробленого судом розрахунку сума пені з компенсації вартості спожитого газу складає 1121,74 грн.

В решті розрахунок пені є вірним, а тому задоволенню підлягає пеня у сумі 30889,69грн.

Також позивач в позовній заяві просить стягнути на свою користь з відповідача інфляційні втрати в сумі 995,49 грн. та 3% річних в сумі 3798,19 грн., які нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегією суддів, перевіривши зазначені розрахунки, встановлено, що з відповідача належить стягнути 995,49 грн. інфляційних та 3598,38 грн. 3% річних. У частині стягнення 199,81 грн. 3% річних слід відмовити у зв'язку з тим, що позивачем допущено арифметичну помилку при розрахунку процентів за прострочення зобов'язання по сплаті компенсації за спожитий природний газ.

Окрім зазначеного, позивач просить стягнути з відповідача 188888,65 грн. штрафу за несвоєчасне повернення приміщення за період з 01.05.2016 р. по 28.09.2016 р.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, пунктом 4.1 договору передбачено, що строк оренди розпочинається з дати передачі приміщення за Актом приймання-передачі приміщення та припиняється 30 квітня 2016 року.

У відповідності до пункту 9.1 договору повернення позивачеві приміщення здійснюється відповідачем за актом приймання-передачі.

Пунктом 10.2.5 договору сторони, вільно його укладаючи, передбачили, що у випадку несвоєчасної передачі (повернення) приміщення винна сторона сплачує штраф у розмірі подвійної денної орендної плати за кожний день затримки передачі приміщення .

Приписи визначені статтею 785 ЦК України застосовуються при наявності вини, визначеної статтею 614 ЦК України.

Як зазначено вище у цій постанові та підтверджується матеріалами справи, вина відповідача позивачем доведена в повному обсязі.

Частиною другою статті 785 ЦК України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення штрафу у сумі 188888,65 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, загалом з відповідача на користь позивача у зв'язку з неналежним виконанням договору належить стягнути 379408,37 грн., з яких 134008,84 грн. заборгованості з орендної плати, 21027,32 грн. заборгованості з компенсації вартості комунальних послуг, 30889,69 грн. пені, 995,49 грн. інфляційних втрат, 3598,38 грн. 3% річних та 188888,65 грн. штрафу.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.10.2016 р. у справі № 926/2539/16 залишити без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 27 жовтня 2016 року у справі № 926/2539/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Чернівецької області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

11.01.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 17.01.2017 р.