Рішення

від 17.01.2017 по справі 925/1489/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа № 925/1489/16

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Буднік А.М., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоінвест"

до публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод"

про стягнення 167 713,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 167 713,24 грн. з них: 82 000,00 грн. залишку основного боргу за поставлений товар, 78 521,95 грн. інфляційних втрат, 7 191,29 грн. як 3 % річних на підставі договору поставки № 22-13.23/65 від 14.11.2013, укладеного між сторонами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному об'ємі та просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, що відповідач має намір повністю погасити основний борг, а позивач зі свого боку не виконав певні домовленості між сторонами про придбання у відповідача товару, які й завадили відповідачу провести повний розрахунок.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає лише до часткового задоволення, виходячи з такого:

З матеріалів справи вбачається наступне:

14.11.2013 між публічним акціонерним товариством "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" (далі - Покупець. відповідач по справі), в особі голови правління ОСОБА_3, який діє на підставі Статуту та товариством з обмеженою відповідальністю "Станкоінвест" (далі - Постачальник, позивач по справі), в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір поставки № 22-13.23/65 (далі - Договір, а.с. 12-15), у відповідності до якого Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити товар в асортименті (металовироби), в кількості і по ціні згідно Специфікацій, які є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 8.1. Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2014 р.

Зазначені договірні відносини по своїй суті мають ознаки договору поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України). До відносин поставки застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 599 та ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, в силу ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 22.11.2013 на підставі товарно-транспортної накладної 02ААТ071483 (а.с. 18) було відвантажено вантаж на автомобіль НОМЕР_1 (водій - експедитор ОСОБА_5 27.11.2013 та згідно видаткової накладної № В-271113 від 27.11.2013 (а.с. 19) видано його відповідачу на підставі довіреності № 1493 від 27.11.2013 на ім"я ОСОБА_6 (паспорт серії НС 353441) (а.с. 22) згідно Специфікації 1 та Специфікації 2 до Договору на суму 92 000,00 грн. з ПДВ.

27.11.2013 на підставі проведення вказаної господарської операції позивачем виписано податкову накладну № 271101, яку включено до ЄРПН (а.с. 20-21).

Представник відповідача підтвердила в судовому засіданні факт отримання товару від позивача. Доказів про існування між сторонами спору з приводу якості чи комплектності товару сторонами у справу не подано.

Відповідно до п. 2.1. Договору умови оплати: 100% оплата вартості партії товару впродовж 20 банківських днів після отримання товару Покупцем.

Представниками сторін не заперечується, що враховуючи дану умову договору відповідач мав провести розрахунок до 25.12.2013 року включно, а з 26.12.2013 року починається прострочення зобов'язання.

Відповідно до п. 2.2. Договору ціни на товар встановлюються сторонами шляхом підписання Специфікацій, які є невід'ємною частиною Договору (Додаток №1).

З доводів представника позивача вбачається. що 09.12.2013 відповідач частково розрахувався за товар на суму 10 000,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить лише 82 000,00 грн. (92 000,00 - 10 000,00). Доказів про проведення розрахунку за товар у більшій сумі відповідачем суду не подано.

Як встановлено статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За доводами позивача, відповідач свої зобов'язання по оплаті товару в повному обсязі не виконав, з чого і виник спір.

Позивачем на адресу відповідача було направлено листи з вимогами сплатити заборгованість за поставлений товар: № 03 від 30.01.2014 (а.с. 26), № 06 від 25.02.2014 (а.с. 31), № 13 від 02.04.2014 (а.с. 27), № 18 від 02.04.2014 (а.с. 28), № 20 від 10.06.2014 (а.с. 29), № 24 від 01.09.2014 (а.с. 30).

Згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 11.11.2016 вбачається, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем в сумі 82 000,00 грн., яка відповідачем в ході розгляду справи не заперечена і не погашена.

28.12.2015 позивач направив відповідачу лист № 36/12 (а.с. 32) із вимогою про виплату боргу, на який відповідач надав відповідь № 43-19/07 від 09.02.2016 в якій вказав, що лист з вимогою буде розглянуто після отримання відповідачем підписаних актів звірки.

19.10.2016 по електронній пошті позивач повідомляв відповідача про зміну банківських реквізитів, 23.11.2016 повторно було повідомлено поштою (а.с. 34, 41).

11.11.2016 позивач повторно направив відповідачу акт звірки, а також лист з вимогою про сплату боргу, який було отримано відповідачем 21.11.2016 (а.с. 38-40). Відповіді на лист відповідач не надав.

Строк проведення повного розрахунку за отриманий товар по видатковій накладній № В-270003 від 27.11.2013 на час прийняття рішення по справі для відповідача вже є таким, що настав, доказів повної сплати боргу у справу не надано, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 82 000,00 грн. залишку основного боргу за поставлений товар.

В силу вимог частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, користуючись своїм правом, просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 7 191,29 грн. за період з 25.12.2013 по 25.11.2016 за прострочення розрахунків за товар та 78 521,95 грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2014 по 31.10.2016.

Суд перевіривши нарахування позивачем інфляційних втрат в сумі 78 521,95 грн. за період з 01.01.2014 по 31.10.2016 встановив правильність його нарахування.

Доказів проведення розрахунку за цим платежем відповідач суду не надав, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 78 521,95 грн. інфляційних втрат.

Суд, перевіривши порядок нарахування позивачем 3% річних в сумі 7 191,29 грн. за період з 25.12.2013 по 25.11.2016, встановив неправильність нарахування, оскільки датою початку нарахування є 26.12.2013 (прострочення виконання). За належним розрахунком сума 3% річних за період з 26.12.2013 по 25.11.2016 становить лише 7 184,55 грн. за калькулятором програми Ліга-Закон.

Доказів проведення розрахунку за цим платежем відповідач суду не надав, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 7 184,55 грн. як 3% річних. В решті вимог про стягнення 3% річних позивачу слід відмовити через безпідставне нарахування.

Заперечення відповідача про те, що між сторонами існували інші договірні домовленості, виконання яких позивачем могло б забезпечити сплату відповідачем всього боргу за товар суд відхиляє, оскільки це не відноситься до суті спору і не звільняє відповідача від обов"язку провести розрахунки.

Доказів про існування підстав звільнення від майнової відповідальності перед позивачем за отриманий товар відповідач суду не надав, докази проведення повного розрахунку за позовними вимогами у справі відсутні, правомірність позовних вимог доводиться зібраними у справі доказами.

Відповідно до обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність примусового стягнення з відповідача 82 000,00 грн. залишку основного боргу за поставлений товар, 78 521,95 грн. інфляційних втрат, 7 184,55 грн. як 3% річних по договору поставки № 22-13.23/65 від 14.11.2013, укладеного між сторонами.

В решті вимог у позові слід відмовити.

На підставі ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 515,72 грн. на відшкодування сплаченого судового збору повністю, оскільки спір виник з вини відповідача.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" (ідентифікаційний код 30147563, Черкаська область, м. Сміла, вул. Коробейника, 1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Станкоінвест" (ідентифікаційний код 31450064, АДРЕСА_1) -- 82 000,00 грн. залишку основного боргу за поставлений товар, 78 521,95 грн. інфляційних втрат, 7184,55 грн. як 3% річних по договору поставки № 22-13.23/65 від 14.11.2013 та 2 515,72 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

3. В решті вимог у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 18 січня 2017 року

Суддя Н.М. Спаських