Рішення

від 17.01.2017 по справі 902/920/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 січня 2017 р. Справа № 902/920/16

Господарський суд Вінницької області у складі колегії суддів головуючого судді Маслія І.В., суддів Колбасова Ф.Ф., Матвійчука В.В. при секретарі судового засідання Василишеній Н.О.

Представники сторін:

прокурор: Рудяк С. В., службове посвідчення;

позивача: Коломієць Д. В., представник за довіреністю;

відповідача 1: Бойко А. М., представник за довіреністю;

відповідача 2: Присяжнюк О. В., представник за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу

за позовом :Заступника прокурора Вінницької області (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050) в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21100)

до :Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Камсит" (вул. Центральна, 10, вул. Кам'яногірка, Іллінецький район, Вінницька область 22752)

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсною додаткову угоду до договору оренди землі та зобов'язання повернути земельні ділянки

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області звернувся заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації (далі-позивач) з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі-відповідач-1) та до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Камсит" (далі-відповідач-2) про визнання протиправним та скасування наказу №2-5108/15-16-СГ від 17.05.2016 р., визнання недійсною додаткову угоду № 278 до договору оренди землі від 04.11.2010 р. та зобов'язання повернути земельні ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що між Іллінецькою районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Камсит" 04.11.2010 року укладено договір оренди землі, у відповідності до якого товариству в оренду передано 4 земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Хрінівської сільської ради, розташованих за межами сіл Хрінівка та Пархомівка загальною площею 75,00 га, у тому числі: ріллі 65,3325 га, з них історико-культурного призначення 13,1021 га (9,1036 га та 3,9985 га) строком на 5 років з дня його державної реєстрації.

Державну реєстрацію зазначеного договору проведено 10.05.2011 року у Вінницькій регіональній філії ДП Центр ДЗК за № 052120004000327. По закінченню строку використання СТОВ Камсит вищевказаної земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області наказом № 2-5108/15-16-СГ від 17.05.2016 року поновлено вищезазначений договір оренди землі, укладений 04.11.2010 року. Цим же наказом змінено строк дії договору на 7 років з моменту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельних ділянок. Відповідно до наказу між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та СТОВ Камсит укладено 05.05.2016 року додаткову угоду № 278 до договору оренди землі від 04.11.2010 року, згідно якої Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області надано СТОВ Камсит в строкове платне користування земельні ділянки загальною площею 75,0000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 7 років, розташовані на території Хрінівської сільської ради (за межами населеного пункту) Іллінецького району.

Таким чином, прокурором вказано, що Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області поряд з іншими земельними ділянками передано в оренду сільськогосподарському товариству дві земельні ділянки історико-культурного призначення площею 9,1036 га із кадастровим номером 0521288000:01:000:0185 та 3,9 га із кадастровим номером 0521288000:02:000:0266 на території Хрінівської сільської ради.

Згідно Земельного кодексу України розпорядником земельних ділянок історико-культурного призначення за межами населених пунктів області є Вінницька обласна державна адміністрація, у тому числі земельних ділянок історико-культурного призначення, які передані в оренду СТОВ Камсит .

Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ про поновлення договору оренди земельної ділянки № 2-5108/15-16-СГ від 17.05.2016 року, укладено додаткову угоду № 278 до договору оренди землі від 04.11.2010 року у відповідній частині якої передано в оренду сільськогосподарському товариству дві земельні ділянки історико-культурного призначення у порушення ст. 122 Земельного кодексу України та ст. 33 Закону України Про охорону культурної спадщини . Вінницькою обласною державною адміністрацією рішення про передачу вказаних ділянок у користування не приймалось. На даний час СТОВ Камсит здійснює обробіток спірної ділянки, внаслідок чого Вінницька обласна державна адміністрація позбавлена права на розпорядження земельними ділянками.

Таким чином, посилаючись на приписи ст.ст. 122, 152 ЗК України, ст.ст. 21, 82, 170, 215 ЦК України, ст. 34 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 17, 33, 34 Закону України Про охорону культурної спадщини прокурор просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-5108/15-16-СГ від 17.05.2016 р., у частині поновлення укладеного 04.11.2010 року договору оренди 2-х земельних ділянок історико-культурного призначення площею 9,1036 га із кадастровим номером 0521288000:01:000:0185 та 3,9 га із кадастровим номером 0521288000:02:000:0266 розташованих на території Хрінівської сільської ради (за межами населеного пункту) Іллінецького району Вінницької області; визнання недійсною додаткову угоду № 278 до договору оренди землі від 04.11.2010 р. в частині надання в користування земельних ділянок історико-культурного призначення та зобов'язати СТОВ Камсит повернути зазначені земельні ділянки Вінницькій обласній державній адміністрації.

Ухвалою суду від 31.10.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.11.2016 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах.

21 листопада 2016 року через канцелярію суду від позивача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній підтримує позовні вимоги викладені в позовній заяві прокурором та просить задовольнити позов з підстав у ньому викладених.

Через канцелярію суду 22 листопада 2016 року від відповідача 1 надійшов відзив на позов в якому останній проти позову заперечив зазначивши що наказ про поновлення договору оренди землі прийнято законно на підставі ч.4 ст. 122 Земельного кодексу та ст. 33 Закону України Про оренду землі .

Тієї ж дати, до суду від відповідача 2 також надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у ньому та просив застосувати строк позовної давності.

Крім того в матеріалах справи наявні додаткові пояснення та заперечення сторін.

Ухвалою від 11.01.2017 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України та оголошено перерву в судовому засіданні на 17.01.2017 року.

На підставі заяви судді Маслія І.В. від 11.01.2017р., згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 11.01.2017р. для розгляду даної справи сформовано колегію у складі: головуючого судді Маслія І.В., суддів Колбасова Ф.Ф., Матвійчука В.В.

Ухвалою від 11.01.2017 року прийнято справу до свого провадження колегією суддів.

В судове засідання 17.01.2017 року з'явилися усі учасники судового процесу.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне:

08 листопада 2004 року між Іллінецькою державною районною адміністрацією, як Орендодавцем, та СТОВ Камсит , як Орендарем, було укладено договір оренди землі, який був зареєстрований в книзі записів реєстрації договорів оренди 08.11.2004 за №9. Договір було укладено на п'ять років, в оренду було передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 75,0 га.

10 листопада 2010 року між Іллінецькою районною державною адміністрацією, як Орендодавцем, та СТОВ Камсит , як Орендарем, було поновлено договір оренди землі, строком на п'ять років, який був зареєстрований відділом Держкомзему у Іллінецькому районі Вінницької області про що в Державному реєстрі земель вчинено запис, від 10 травня 2011 року № 052120004000327.

14.03.2016 року на адресу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло клопотання від СТОВ "Камсит" про поновлення договору оренди землі б/н від 04.11.2010 року зареєстрованого в Державному реєстрі земель 10.05.2011 року щодо земельної ділянки площею 75,00 га.

Головним управлінням було розглянуто клопотання СТОВ "Камсит" та прийнято відповідне рішення у формі наказу від 17.05.2016 року №2-5108/15-15-СГ, про поновлення договору оренди землі.

На підставі оскаржуваного Наказу №2-5108/15-16-СГ про поновлення договору оренди земельної ділянки, 25.05.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та СТОВ Камсит було укладено Додаткову угоду №278 до договору оренди землі від 04.11.2010 року.

Продовження права оренди земельних ділянок на підставі додаткової угоди №278 до договору оренди землі від 04.11.2010 року було зареєстровано 06.06.2016 року на підставі Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

В судовому засіданні прокурор та позивач позов підтримали у повному обсязі та просили суд його задовольнити зокрема виходячи з наступного:

- Розпорядником земельних ділянок історико-культурного призначення за межами населених пунктів області є Вінницька обласна державна адміністрація;

- Головним управлінням Держгеокадастр у Вінницькій області поряд з іншими земельними ділянками передано в оренду сільськогосподарському товариству дві земельні ділянки історико-культурного призначення площею 9,1036 га із кадастровим номером 0521288000:01:000:0185 та 3,9 га із кадастровим номером 0521288000:02:000:0266 на території Хрінівської сільської ради;

- Вінницькою обласною державною адміністрацією рішення про передачу вказаної ділянки у користування не приймалось;

- Відповідно до інформації № 10-28-99.3-1710/2-16 від 28.09.2016 відділу Держгеокадастру в Іллінецькому районі Вінницької області щодо стану земель історико-культурного призначення по Іллінецькому району та викопіювання з проекту формування території і встановлення меж Хрінівської сільської ради Іллінецького району плану землекористування Хрінівської сільської ради Іллінецького району, викопіювання з чергового кадастрового плану Хрінівської сільської ради, викопіювання з проекту поділу земельних масивів на земельні частки (паї) по Хрінівській сільській раді земельні ділянки площею 9,1036 та з кадастровим номером 0521288000:01:000:0185, та площею 3,9 га з кадастровим номером 0521288000:02:000:0266 належать до земель історико-культурного призначення;

- Згідно Інформації Управління культури та мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації № 5968/02-25 від 29.09.2016 на земельній ділянці площею 9,1036 га з кадастровим номером 0521288000:01:000:0185 розташована пам'ятка археології - зарубинське поселення ІI ст. до н.е. розміром 400x150 м., охоронний № 60 відповідно до рішення виконкому Вінницької обласної ради народних депутатів № 96 від 17.02.1983. На земельній ділянці площею 3,9985 га з кадастровим номером 0521288000:02:000:0266 розташована пам'ятка археологи - скіфське поселення V-III ст. до н.е. розміром 400x200 м., охоронний № 311 відповідно до рішення виконкому Вінницької обласної ради народних депутатів № 96 від 17.02.1983.

Таким чином, передача Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області в оренду СТОВ Камсит земельної ділянки площею 13,1021 га (9,1036 га та 3,9985 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва здійснено в порушення ч.5 ст. 122 Земельного кодексу України та ст. 33 Закону України Про охорону культурної спадщини .

Крім того, прокурор зазначає що додаткова угода прийнята на підставі неправомірного наказу та не відповідає вимогам закону оскільки вона також змінює строк оренди який був передбачений договором оренди з 5 років на 7 років, а тому має бути визнана недійсною відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України.

За таких обставин прокурор та позивач вважають, що оскаржувані наказ та додаткова угода до договору повинні бути визнані недійсними, а земельні ділянки повернуті.

Представники відповідачів проти позову заперечили повністю та, посилаючись на відзиви та письмові пояснення, просили суд у його задоволенні відмовити виходячи зокрема з наступного:

- Оскаржуваний наказ приймався у межах повноважень та у передбаченому ст 33 Закону України "Про оренду землі;

- Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством;

- Додаткова угода до договору оренди укладена на підставі ст. 33 Закону України Про оренду землі ;

- Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником (розпорядником) спірних земельних ділянок є Головне управління Держземагенства у Вінницькій області, а в подальшому головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

- Відповідно до витягу з Держаного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 0521288000:02:000:0266 площею 3,9985 га та 0521288000:01:000:0185 площею 9,1036 га відносяться до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Тому твердження заступника прокурора Вінницької області про те, що ці земельні ділянки історико-культурного призначення не відповідає дійсності.

Таким чином відповідачі вважають, що вимоги про визнання недійсним додаткової угоди до договору оренди землі та повернення земельних ділянок з підстав протиправності та скасування Наказу головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області не підлягають задоволенню.

Заслухавши учасників судового процесу, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку судова колегія прийшла до висновку що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 12 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України ( станом на 08 листопада 2004 року) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п.3 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції виникнення договірних відносин) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Отже, відповідно до вищевказаних норм Іллінецька РДА мала право розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 75,0 га.

08 листопада 2004 року між Іллінецькою державною районною адміністрацією, як Орендодавцем, та СТОВ Камсит , як Орендарем, було укладено договір оренди землі, який був зареєстрований в книзі записів реєстрації договорів оренди 08.11.2004 за №9. Договір було укладено на п'ять років, в оренду було передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 75,0 га.

Згідно ст. 33 Закону України Про оренду землі (в редакції станом на 10 листопада 2010 року) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

10 листопада 2010 року між Іллінецькою районною державною адміністрацією, як Орендодавцем, та СТОВ Камсит , як Орендарем, було поновлено договір оренди землі, строком на п'ять років, який був зареєстрований відділом Держкомзему у Іллінецькому районі Вінницької області про що в Державному реєстрі земель вчинено запис, від 10 травня 2011 року №052120004000327.

Під час дії договору оренди Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012р. №5245-УІ, який набрав чинності 01.01.2013р., були внесені зміни до ст. 122 Земельного Кодексу України.

Відповідно до вказаних змін повноваженнями з передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, був наділений центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи( п.4 ст.122 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.02.2015 № 14, (надалі Положення) Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане.

Згідно з підпунктом 12 пункту 4 Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зареєстровано 27.04.2015 року.

Відповідно до п.9 Положення Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Так, 14.03.2016 року на адресу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло клопотання від СТОВ "Камсит" про поновлення договору оренди землі б/н від 04.11.2010 року зареєстрованого в Державному реєстрі земель 10.05.2011 року щодо земельної ділянки площею 75,00 га.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

Головним управлінням було розглянуто клопотання СТОВ "Камсит" та прийнято відповідне рішення у формі наказу від 17.05.2016 року №2-5108/15-15-СГ, про поновлення договору оренди землі.

СТОВ "Камсит" при зверненні до Головного управління з клопотанням про поновлення договору оренди землі було додано витяги Державного земельного кадастру які й підтверджували що земельні ділянки площею 9,1036 га та 3,9985 га є землями сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Також до клопотань про поновлення договорів оренди землі було додано витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, в яких також було зазначено категорію земель - землі сільськогосподарського призначення.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

01 січня 2013 року, після набуття чинності змінами до земельного законодавства України (викладення статті 122 Земельного кодексу України у новій редакції), законодавчо було змінено принцип розподілення повноважень між органами державної влади щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення, відповідно до якого Держземагентству України (сьогодні - Держгеокадастру) та його територіальним органам надано повноваження передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб: частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України у редакції Закону України від 06.09.2012 р. № 5245-УІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності (надалі Закону про розмежування) визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону про розмежування визначено, що у державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана

Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті а пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування.

Відповідно до ч. 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Частина перша статті 182 Цивільного кодексу України встановлює, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно із абзацом третім частини другої статті 331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Частина перша статті 5 вказаного Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Водночас, згідно із пунктом 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Відповідно до ч.2 ст.318 Цивільного кодексу України усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником (розпорядником) спірних земельних ділянок є Головне управління Держземагенства у Вінницькій області, а в подальшому головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Відповідно ст. 1 Закону України Про державний земельний кадастр державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до витягу з Держаного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 0521288000:02:000:0266 площею 3,9985 га та 0521288000:01:000:0185 площею 9,1036 га відносяться до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У позовній заяві прокурор посилається на лист управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації №5968/02-25 від 29.09.2016 року у якому зазначено, що на земельній ділянці площею 9,1036 кадастровий номер 052188000:01:000:0185 розташована пам'ятка археології-зарубинецьке поселення II ст. до н.е., розміром 400x150м., охоронний №60 відповідно до рішення Виконкому Вінницької обласної ради народних депутатів від 17.02.1983 №96 на земельній ділянці площею 3,9985 кадастровий номер 052188000:02:000:0266 розташована пам'ятка археології - скіфське поселення V-IІІ ст. до н.е., розміром 400x200м., відповідно до рішення Виконкому Вінницької обласної ради народних депутатів від 17.02.1983 р.№96 та на підставі нього та ст. 53 Земельного кодексу України приходить до висновку, що спірні земельні ділянки історико-культурного призначення.

Але згідно ст.ст. 4, 5, 6, 13, 14 Закону України Про охорону культурної спадщини для надання земельній ділянці статусу земель історико-культурного призначення недостатньо лише наявності на відповідній території історико-культурного об'єкта, а потрібне визнання особливого статусу такого об'єкта державою шляхом вчинення певних юридичних актів, зокрема включення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, Списку охоронюваних археологічних територій України, Списку історичних населених місць України.

Статтею 13 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення пам'ятки до Реєстру за категоріями національного та місцевого значення.

Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Отже, об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Реєстру.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Про охорону культурної спадщини передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР Про охорону і використання пам'яток історії та культури , визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України від 27 грудня 2001 року № 1760, прийнятою на виконання Закону України Про охорону культурної спадщини , затверджено Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру.

16 грудня 2004 року прийнято Закон України Про внесення змін до Закону України Про охорону культурної спадщини , відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР Про охорону і використання пам'яток історії та культури , до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України Про охорону культурної спадщини Кабінет Міністрів України був зобов'язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.

Упродовж шестимісячного строку, визначеного Законом України Про охорону культурної спадщини Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроектів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеним Законом, щодо включення чи не включення об'єктів до списків (переліків) пам'яток історії та культури згідно із Законом УРСР Про охорону і використання пам'яток історії та культури і до Реєстру нерухомих пам'яток України.

Крім того Законом України Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації від 23 вересня 2008 року, затверджено перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, у цьому переліку відсутні пам'ятка археології -скіфське поселення V-III ст. до н.е., с.Червоне, розміром 400x200м., та пам'ятка археології -зарубинецьке поселення ІI ст. до н.е., с.Пархомівка, розміром 400x150м.

З огляду на викладені законодавчі акти, суд приходить до переконання, що об'єкти вказані у інформаційному листі управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації №5968/02-25 від 29.09.2016 року не набули статусу пам'ятки.

Отже на час прийняття рішення Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області про поновлення договорів оренди землі укладених 04.11.2010 року між Іллінецькою районною державною адміністрацією та СТОВ Камсит , щодо земельних ділянок площею 9,1036 кадастровий номер 052188000:01:000:0185 та площею 3,9985 кадастровий номер 052188000:02:000:0266 не існувало законодавчої заборони Головному управлінню Держгеокадастру розпоряджатися цими земельними ділянками.

Така правова позиція підтверджується Постановою Верховного Суду України від 09 вересня 2014 року у справі № 5011-48/950-2012.

Крім того, відповідно до приписів статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ( Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ) та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права. У рішенні від 24.06.03 у справі Стретч проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив: наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила . У цій справі Європейський суд дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції . Тобто визнання недійсними рішення публічного органу та договору, згідно з якими майно отримане у власність від держави, та подальше позбавлення цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У вказаній справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

Про це неодноразово зазначено у постановах Верховного суду України та Вищого господарського суду України.

Таким чином, доводи прокурора та позивача щодо скасування Наказу головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та визнання недійсної додаткової угоди до договору оренди свого підтвердження не знайшли, у зв'язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо повернення земельних ділянок.

Приймаючи до уваги, що у задоволенні позовних вимог прокурора у частині скасування Наказу головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та визнання недійсної додаткової угоди до договору оренди судом відмовлено, то відповідно відповідач 2 використовує земельну ділянку на правових підставах, а відтак позов у частині зобов'язання відповідача 2 повернути земельні ділянки Вінницькій обласній державній адміністрації задоволенню не підлягає.

Щодо позовної давності.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відсутність порушення вимог чинного земельного законодавства під час прийняття оскаржуваного Наказу та додаткової угоди до договору, тобто про відсутність порушеного права, заява відповідача-2 про позовну давність до уваги не приймається та судом не розглядається.

Таким чином прокурор та позивач, відповідно до ст. 33 ГПК України, не довели суду обґрунтованість позовної вимоги, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати підлягають розподілу за правилами ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 4-2 - 4-5, 33-34, 43 ,49, 82-85, 115 ГПК України суд,-

ВИРІШИВ :

В позові відмовити.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 20 січня 2017 р.

Головуючий суддя Маслій І.В.

Судді Колбасов Ф.Ф.

Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи