Рішення

від 19.01.2017 по справі 906/1149/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "19" січня 2017 р. Справа № 906/1149/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Антонюк Н.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - дов. №43 від 16.01.2017

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Нова Перемога"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансарио"

про стягнення 39660,18грн

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 39660,18грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань щодо поставки паливно-мастильних матеріалів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. До суду повернулися ухвали суду від 24.11.2016 (а.с. 17-20), від 20.12.2016 (а.с. 33-35), які направлялися останньому на адресу, вказану в позовній заяві, а також у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1001876722 від 20.12.2016 (а.с.27-29), з відміткою поштового зв'язку "за незапитом".

Cудом відповідно до ст.11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" здійснено електронний запит №10002020648 від 19.01.2017 та роздруковано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, щодо заданих показників пошуку - код ЄДРПОУ відповідача - 38428873 (згідно позовної заяви), з якого вбачається, що місцезнаходження юридичної особи: 10029, Житомирська обл., м.Житомир, Богунський район, вул.Чапаєва,7.

Відповідно до п.п.3.9.1 та 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК... За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом... У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідач у справі був належним чином повідомлений судом за адресою, вказаною у позовній заяві, про час та місце судового розгляду справи, а тому нез'явлення його представника не перешкоджає вирішенню спору.

У зв'язку з цим, відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між Державним підприємством "Дослідне господарство "Нова Перемога" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансарио" (продавець, відповідач) досягнуто домовленості щодо купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 44038,68грн (у тому числі ПДВ), про що свідчить виставлений відповідачем рахунок №127 від 23.06.2015 на оплату вказаної продукції (а.с. 7).

02.07.2015 позивач згідно рахунку №127 від 23.06.2015 перерахував відповідачеві грошові кошти за паливно-мастильні матеріали в сумі 39660,18грн (разом з ПДВ), про що свідчить платіжне доручення №2440 від 02.07.2015 (а.с. 8).

16.05.2016 позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання зобов'язання з поставки паливно-мастильних матеріалів у термін до 25.05.2016, або повернення попередньої оплати в розмірі 39660,18грн у семиденний строк після 25.05.2015 (а.с. 9, 10).

Проте, відповідач вказану вище продукцію не поставив та не повернув суму попередньої оплати позивачу, в зв'язку з чим останній звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача 39660,18грн попередньої оплати.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та і н ш і п р а в о ч и н и.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.2 ст.202 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У частині 2 цієї статті закріплено правило про те, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Слід зазначити, що для договорів купівлі-продажу, які повністю можуть бути виконані сторонами у момент їх вчинення, закон не вимагає обов'язкової письмової форми.

Судом встановлено, що сторонами вчинено договір купівлі-продажу в усній формі, що підтверджується матеріалами справи, а саме: рахунком №127 від 23.06.2015 на оплату вказаної продукції (а.с. 7), платіжним дорученням №2440 від 02.07.2015 про сплату вартості паливно-мастильних матеріалів (а.с. 8).

Вчинені сторонами договірні відносини з купівлі-продажу в усній формі підпадають під правове регулювання норм статей глави 54 ЦК України.

Зобов'язання за цими договорами мають двосторонній характер, тобто покладають як на позивача, так і на відповідача певні обов'язки, при цьому в зобов'язаннях за договором кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку (ч.1 ст.538 ЦК України).

Тому, за загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, не допускається, крім випадків, передбачених законом або самим договором (ст.193 ГК України, ст.525 ЦК України).

Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою.

Як суд зазначав вище, між сторонами існували договірні відносини купівлі-продажу в усній формі.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилом ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Абзацом 1 частини 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. ст.530 ЦК України).

Так, 16.05.2016 позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання зобов'язання з поставки паливно-мастильних матеріалів у термін до 25.05.2016, або повернення попередньої оплати в розмірі 39660,18грн у семиденний строк після 25.05.2015 (а.с. 9, 10), про що суд зазначав вище.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач свої зобов`язання згідно досягнутої між сторонами домовленості виконав належним чином, перерахувавши відповідачу грошові кошти у сумі 39660,18грн, що, зокрема, підтверджується платіжним дорученням №2440 від 02.07.2015 про сплату вартості паливно-мастильних матеріалів (а.с. 8).

Таким чином у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов'язок поставити його.

Приписами ч.2 ст.693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач поставив позивачу товар на суму 39660,18грн, або повернув попередню оплату в розмірі 39660,18грн.

При цьому, варто зауважити, що згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач позов за підставою та предметом не оспорив, доказів повернення попередньої оплати чи поставки товару на суму 39660,18грн суду не надав, своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався.

При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення попередньої оплати належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення 39660,18грн попередньої оплати обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансарио" (10029, м.Житомир, вул. Чапаєва, буд.7; ідентифікаційний код 38428873) на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "Нова Перемога" (13122, Житомирська область, Любарський район, с. Стара Чортория, вул. Молодіжна; ідентифікаційний код 05453700):

- 39660,18грн - попередньої оплати;

- 1378,00грн - судових витрат.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 20.01.17

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2 - відповідачу (рек. з повід.)