Рішення

від 11.01.2017 по справі 911/3535/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2017 р.                                                             Справа № 911/3535/16

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль Д»

до Приватного підприємства «Славутич Квант»

про стягнення 29304,31 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль Д» до Приватного підприємства «Славутич Квант» про стягнення 29304,31 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.11.2016 року порушено провадження у справі № 911/3535/16 та призначено до розгляду на 23.11.2016 року.

В судове засідання, яке відбулось 23.11.2016 року сторони не з'явилися, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 03.11.2016 року не виконали, про причини неявки в судове засідання суд не повідомили. Розгляд справи відкладався до 05.12.2016 року.

В судове засідання, яке відбулось 05.12.2016 року відповідач не з'явився, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 03.11.2016 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладався до 21.12.2016 року.

21.12.2016 року від представника позивача надійшли письмові пояснення по суті спору. В судове засідання 21.12.2016 року відповідач не з'явився, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 03.11.2016 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладався до 11.01.2017 року. Також, ухвалою від 21.12.2016 року продовжено строк розгляду справи.

В судове засідання 11.01.2017 року позивач та відповідач не з'явились, відповідач відзив на позов не надав.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази та пояснення, суд

встановив:

Як вбачається з викладених у позові обставин, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стиль Д» (позивач, Суборендар) та Приватним підприємством «Славутич Квант» (відповідач, Орендар) 08.10.2014 року було укладено Договір суборенди нерухомого майна № 1 (далі – Договір суборенди), за яким Орендар (Орендодавець за Договором суборенди) передає Суборендареві (Орендарю за Договором суборенди) у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 216 м.кв. на першому поверсі будівлі універсаму «Дніпро» (приміщення №15 - 206,4 кв.м., № 17 - 9,6 кв.м.) за адресою: Київська область, м. Славутич, проспект Дружби Народів, буд. 5.

Приміщення було прийняте в користування Суборендарем 26.10.2014 року, що підтверджується відповідним Актом приймання-передачі.

Позивач зазначає, що вказане приміщення належить до комунальної власності і на момент укладання Договору перебувало в користуванні Орендаря на підставі Договору оренди нерухомого майна від 09.12.2013 року №245-Д, укладеного між Комунальним підприємством «Агентство регіонального розвитку» та Приватним підприємством «Славутич Квант».

Відповідно до п.5.1.20. та п.5.2.3. Договору оренди №245-Д від 09.12.2013 року Орендар не має права без письмової згоди Орендодавця та без погодження Відділу комунальної власності, послуг та приватизації управління економіки та соціального розвитку міста виконавчого комітету Славутицької міської ради передавати права та обов'язки по даному Договору іншим особам, а також здавати орендовані приміщення в суборенду.          

Відповідні умови Договору оренди узгоджуютьсч з Положенням про порядок передачі в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Славутича, затвердженого рішенням Славутицької міської ради від 15.12.2004 року №550-41-ІУ.

Як зазначає позивач, на момент укладання Договору суборенди Орендарем у відповідності до вимог Договору № 245-Д оренди нерухомого майна від 09.12.2013 року було отримано дозвіл від Орендодавця (Комунального підприємства «Агентство регіонального розвитку») на укладання Договору суборенди приміщень (Лист від 01.10.2014 року № 493).

Також на Орендаря було покладено обов'язок погодження Договору суборенди №1 від 08.10.2014 року з Відділом комунальної власності, послуг та приватизації управління економіки та соціального розвитку міста виконавчого комітету Славутицької міської ради, який не був виконаний.

Відповідно до положень п.3.1.1. Договору суборенди №1 від 08.10.2014 року ТОВ «Стиль Д» повинно було за перші три місяці з моменту отримання приміщення за Актом від 26.10.2014 року сплачувати плату за суборенду у розмірі 1,00 грн. щомісячно, як пояснив позивач, на строк, протягом якого в приміщенні буде проведено Суборендарем поточний ремонт. Починаючи з четвертою місяця суборенди щомісячна орендна плата за користування Об'єктом суборенди встановлена у розмірі 12 486,00 грн. (без ПДВ).

На виконання умов п.3.13 і п.3.14 Договору Суборендар сплатив Орендарю авансовий (гарантійний) платіж у розмірі місячної орендної плати за останній місяць суборенди в розмірі 12 486,00 грн., орендну плату за перші три місяці суборенди у розмірі 1,00 грн. та орендну плату за четвертий місяць суборенди в розмірі 7 652,63 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою від 15.10.2014 року та платіжними дорученнями № № 7320, 7321, 7322 від 15.10.2014 року.

Позивач зазначає, що до спливу трьохмісячного строку (до 26.01.2015 року) Суборендар отримав від КП «АРР» Лист за №642 від 24.12.2014 року, в якому повідомлялось про визнання недійсним листа від 01.10.2014 року № 493 про погодження КП «АРР» на укладення договору суборенди між ПП «Славутич Квант» та ТОВ «Стиль Д», що відбулось до початку строку нарахування плати за суборенду з 26.01.2015 року, відкриття магазину для відвідувачів, що унеможливлювало використання приміщення Суборендарем.

Враховуючи дані попередження ТОВ «Стиль Д» стверджує, що не мало можливості безперешкодно скористатися орендованим приміщенням у відповідності до цільового призначення на підставі Договору суборенди та відкрити магазин в приміщенні на першому поверсі будівлі універсаму «Дніпро» (приміщення № 15 - 206,4 кв.м., № 17 - 9,6 кв.м.) за адресою: Київська область, м. Славутич, проспект Дружби Народів, буд 5.

Також, позивач зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

На даний час договір Оренди №245-Д від 09.12.2013 року між Приватним підприємством «Славутич Квант» та Комунальним підприємством «Агентство регіонального розвитку» визнано недійсним рішенням Господарського суду Київської області від 04.12.2014 року у справі №911/4383/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 року.

Відповідно до ст.774 Цивільного кодексу України строк договору піднайму не може перевищувати строк договору найму, тому позивач стверджує, що недійсність основного Договору оренди має наслідком недійсність Договору суборенди нерухомого майна № 1 від 08.10.2014 року між ТОВ «Стиль Д» та ПП «Славутич Квант», що був укладений на його підставі.

У зв'язку з чим, позивач в позові стверджує, що Договір суборенди укладений на підставі Договору оренди №245-Д від 09.12.2013 року вважається розірваним також 25.02.2015 року.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, позивач зазначає, що у разі набрання рішенням суду законної сили про визнання недійсним Договору оренди (основного договору оренди на користування приміщенням) на Орендаря покладається обов'язок повернути всі платежі, що були сплачені Суборендарем.

Згідно акту звірки взаєморозрахунків від 31.03.2015 року, підписаного обома сторонами, сума заборгованості ПП «Славутич Квант» перед ТОВ «Стиль Д» становить 20 137,63 грн.

Також, позивач в позові зазначає, що згідно з п. 3.12. Договору суборенди, зайво сплачені Суборендарем грошові кошти підлягають поверненню за першою вимогою (протягом семи днів з дня її виставлення), а випадку якщо Орендар не виставляв такої вимоги, в останній день дії даного Договору.

23.08.2016 року ТОВ «Стиль Д» надсилав на адресу ПП «Славутич Квант» Вимогу № 716 від 23.08.2016 року щодо повернення грошових коштів в сумі 20 137,63 грн., яка була отримана відповідачем 31.08.2016 року, однак залишена без задоволення.

Позивач в позові зазначає, що починаючи з моменту розірвання Договору, а саме з 25.02.2015 року у відповідача виникла заборгованість перед позивачем з повернення авансового платежу та невикористаної орендної плати в сумі 20 137,63 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник має сплатити також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 8155,74 грн. та 3% річних в сумі 1 010,94 грн. на вищенаведену суму заборгованості за період з 25.02.2015 року по 25.10.2016 року.

В ході розгляду справи ухвалою від 05.12.2016 року позивача було зобов'язано надати обґрунтований розрахунок суми позову з зазначенням платежів, які і коли фактично були здійснені, а саме: окремо по кожному місячному платежу (з зазначенням сум, як: і на підставі чого підлягали сплаті по кожному місяцю (платежу) кремо; чому за четвертий місяць було сплачено лише 7652,63 грн.; пояснення та докази повернення майна з суборенди чи розірвання договору суборенди вжиті заходи з огляду на викладені в листі № 642 від 24.12.2014 року обставини (після отримання такого листа); в чому полягала неможливість використання майна; обґрунтувати вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних строком виникнення саме грошового зобов'язання з поверненням коштів з врахуванням ст. 530 Цивільного кодексу України та надати розрахунок 3% річних та інфляційних за період після сплину 7 денного строку з моменту отримання відповідачем вимоги про повернення коштів.

В наданих поясненнях позивач зазначив, що згідно з п.3.1.1. Договору суборенди №1 від 08.10.2014 року орендна плата за користування отриманим в суборенду приміщенням становить: за перші три місяці з моменту підписання Акту приймання-передачі приміщення - 1,00 грн. без ПДВ, починаючи з четвертого місяця суборенди щомісячна орендна плата за користування Об'єктом суборенди встановлена у розмірі 12 486,00 грн. без ПДВ.

У відповідності з умовами Договору (п. 2.2.) Орендар повинен був передати Об'єкт суборенди у користування Суборендарю 13.10.2014 року, враховуючи це розрахунок по сплаті платежів згідно п.3.13., 3.14. Договору здійснювався саме з 13.10.2014 року. Фактична дата підписання Акту приймання-передачі Об'єкту суборенди – 26.10.2014 року.

У зв'язку з чим, суд зазначає про хибність відповідних тверджень позивача, оскільки умовами. 3.1 Договору суборенди передбачено нарахування орендної плати саме з моменту підписання відповідного Акту приймання-передачі, що відбулось 26.10.2014 року. При цьому, умова Договору, що Акт мав бути підписаний 13.10.2014 року, яка не дотримана сторонами, не впливає на період нарахування орендної плати.

Таким чином, орендна плата мала нараховуватись з 26.10.2014 року, відповідно за період з 26.10.2014 року по 25.01.2015 року мало сплачуватись по 1 грн. в місяць, з 26.01.2015 року мала сплачуватись орнедна плата в повній сумі 12 486,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем сплачено по 1 грн. за перші три місяці оренди, тобто по 25.01.2015 року, за четвертий місяць сплачено за 19 днів в сумі 7 652,63 грн. та за останній місяць сплачено гарантований платіж в сумі 12 486,00 грн.

В обґрунтування твердження про неможливість користування орендованим приміщенням з причин, за які Суборендар не відповідає, позивач зазначає, що протягом трьох місяців, починаючи з моменту підписання Акту прийому-передачі Об'єкту суборенди, а саме з 26.10.2014 року, ТОВ «Стиль Д» здійснювало в Об'єкті суборенди ремонтні роботи для пристосування приміщення для здійснення своєї господарської діяльності.

Починаючи з 05.12.2014 року власник приміщення Комунальне підприємство «Агентство регіонального розвитку» Славутицької міської ради неодноразово звертався з листами № 613-1 від 05.12.2014 року, Лист № 642 від 24.12.2014 року, Лист № 95 від 18.03.2015 року про те, що рішенням Господарського суду Київської області від 04.12.2014 року у справі №911/4383/14 Договір оренди № 245-Д від 09.12.2013 року, укладений з ПП «Славутич Квант», визнано недійсним.

Крім того, у вищезазначених листах КП «Агентство регіонального розвитку» повідомляло про те, що дозвіл на укладання договору суборенди з ТОВ Стиль Д» було надано директором КП «АРР», який на момент надання цього дозволу Рішенням виконавчого комітету Славутицької міської ради відсторонено від займаної посади; в порушення «Положення про передачу в оренду комунального майна в м. Славутичі» при укладанні договору суборенди було допущене грубе порушення з боку ПП «Славутич Квант», а саме, Договір суборенди не було погоджено з виконавчим комітетом Славутицької міської ради.

Також в Листі № 642 від 24.12.2014 року КП «АРР» просило розірвати Договір суборенди, укладений між ТОВ «Стиль Д» та ПП «Славутич Квант», та пропонувало ТОВ «Стиль Д» взяти участь у конкурсі на оренду приміщення.

У зв'язку з чим, позивач стверджує, що через відсутність підтвердження юридичних підстав користування Об'єктом суборенди та відсутність повного розуміння можливості розпоряджатися Об'єктом суборенди в подальшому, ТОВ «Стиль Д» фактично було позбавлене можливості використовувати приміщення за призначенням.

У зв'язку з чим, суд зазначає, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування неможливості користування орендованим приміщенням не підтверджують наявності реально існуючих перешкод, ґрунтуються лише на суб'єктивних припущеннях.

Зокрема, непогодження відповідачем укладення Договору суборенди, не є порушенням такого Договору, а свідчить про наявність спору про правомірність його укладення відповідачем, який має вирішуватись щодо дійсності такого Договору. Однак, вимоги про визнання недійсним Договору суборенди не заявлялись, відповідний спір не вирішувався і Договір суборенди не взнавався недійсним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на норму ст.774 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що строк договору піднайму не може перевищувати строк договору найму, набрання законної сили судовим рішенням про недійсність основного Договору оренди має наслідком припинення Договору суборенди нерухомого майна №1 від 08.10.2014 року з 25.02.2015 року, а не його недійсність.

Визнання недійсним основного Договору оренди не спричиняє недійсність Договору суборенди, а свідчить про наявність підстав для його припинення з моменту встановлення відповідних обставин згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили.

Крім того, повідомлення Комунального підприємства «Агентство регіонального розвитку» Славутицької міської ради в листах № 613-1 від 05.12.2014 року та № 642 від 24.12.2014 року, про те, що рішенням Господарського суду Київської області від 04.12.2014 року у справі №911/4383/14 Договір оренди № 245-Д від 09.12.2013 року, укладений з ПП «Славутич Квант», визнано недійсним, не породжують жодних правових наслідків і не свідчать про наявність перешкод у користуванні, оскільки на відповідний момент судове рішення не набрало законної сили.

Таким чином, до 25.02.2015 року Договір суборенди був чинний, припинив свою дію з моменту встановлення обставин щодо недійсності основного Договору оренди, тобто з 25.02.2015 року.

Як визначено ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (ч. 5 ст. 216).

Згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Таким чином, враховуючи відсутність підстав вважати Договір суборенди недійсним, до відповідних правовідносин не підлягає застосування передбачена ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України двостороння реституція.

Застосування наслідків передбачених ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України можливе за позовом про стягнення збитків, про які позивачем не заявлено та не обґрунтовано, тому відповідні обставини не підлягають дослідженню в межах спору, що розглядається.

Пункт 3.12. Договору суборенди регулює порядок повернення зайво сплачених коштів під час дії договору, в той час, як спірні кошти є сплаченими на підставі, яка згодом відпала у зв'язку з достроковим припиненням Договору суборенди.

Крім того, частина спірних коштів за твердженням позивача підлягає поверненню у зв'язку з неможливістю користування, що взагалі не підпадає ні під зайво сплачені, ні під безпідставно сплачені кошти, а має самостійне правове регулювання.

Частинами 4, 6 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Користування спірним приміщенням полягає у фактичному утриманні в себе речі і отриманні корисних властивостей такої речі для задоволення певних потреб.

Умови Договору суборенди не містять застережень щодо періоду здійснення підготовки приміщення та запланованої дати відкриття магазину. При цьому, починаючи з 26.10.2014 року і принаймні по 25.02.2015 року позивач фактично володів і користувався орендованим приміщенням на підставі Договору суборенди, який був чинний.

При цьому, позивачем не наведено та не обґрунтовано реально існуючих обставин, які перешкоджали йому користуватись приміщенням у відповідний період і що такі обставини виникли саме з вини відповідача.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статте 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо основної заборгованості, судом встановлено, що зі сплачених позивачем і заявлених до повернення 20 137,63 грн., 7651,63 грн. сплачені за період з початку суборенди за перші чотири місяці оренди, в той час, як Договір суборенди вважається припиненим з 25.02.2015 року (набрання судовим рішенням законної сили).

Враховуючи недоведеність позивачем неможливості користування орендованим майном в період до 25.02.2015 року (за який сплачено орендні платежі за перші чотири місяці користування в сумі 7651,63 грн.), і протягом якого Договір суборенди був чинним, відсутні підстави для повернення здійснених платежів.

Таким чином, відповідна сума коштів 7651,63 грн. сплачена за період, протягом якого Договір суборенди був чинний, позивач користувався приміщенням, зокрема, для цілей, які мав на меті у відповідний проміжок часу (перші три місяці, як встановлено судом з 26.10.2014 року по 26.01.2015 року здійснював ремонт), решта коштів були сплачені в якості орендної плати за четвертий місяць, який за правильним періодом тривав з 26.01.2015 року по 25.02.2015 року (сплачені частково за 19 днів).

Відповідно до приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Гарантійний платіж в сумі 12486 грн. за останній місяць оренди, який не використаний у зв'язку з достроковим припинення Договору суборенди, підлягає поверненю позивачу як отриманий на підставі, яка згодом відпала.

Таким чином, вимога позивача про стягнення основного боргу підлягає частковому задоволенню в сумі 12486 грн. (платіж за останній місяць оренди).

Грошове зобов'язання з повернення відповідних коштів настає через сім днів з моменту оримання відповідачем відповідної вимоги про повернення коштів, яка була надіслана 23.08.2016 року і отримана відповідачем 31.08.2016 року, тобто з 08.09.2016 року.

В наданих поясненнях позивач надав розрахунок суми заборгованості з врахуванням зауважень суду, а саме, за період з 08.09.2016 року по 20.12.2016 року (103 дні прострочення), однак заяви про уточнення заявлених позовних вимог до суду не подав, в поясненнях позовні вимоги не уточнив.

Таким чином, грошове зобов'язання вважається таким, що настало 07.09.2016 року і прострочення триває з 08.09.2016 року. Річні та інфляційні підлягають нарахуванню за період з настання строку виконання шрошового зобов'язання по період, який наведений в позові, а саме, по 25.10.2016 року.

У зв'язку з чим, вимоги про стягнення річних та інфляційних підлягають частковому задоволенню в частині нарахування на основний борг в сумі 12486 грн. за період з 08.09.016 року по 25.10.2016 року (як заявлено в позові), що складає 580,65 грн. інфляційних та 49,26 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню щодо стягнення 12486 грн. основного боргу, 580,65 грн. інфляційних та 49,26 грн. 3% річних (в межах заявлених позовних вимог). Решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відшкодуванню підлягають витрати на оплату судового збору за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених пзовних вимог від суми судового збору, яка підлягала сплаті з заявлених позовних вимог (1378 грн.), що складає 616,75 грн.

Зайво сплачені суми судового збору (понад 1378 грн.), можуть бути повернуті позивачу за його клопотанням відповідною ухвалою суду.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Славутич Квант» (07101, Київська обл., м. Славутич, пр-т Дружби народів, 5, код 38755829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль Д» (49100, м. Дніпро, б-р Слави, 7к, код 32014082) 12486 (дванадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 00 коп. основного боргу, 580 (пятсот вісімдесят) грн. 65 коп. інфляційних, 49 (сорок девять) грн. 26 коп. 3% річних та 616 (шістсот шістнадцять) грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 19.01.2017 р.

Суддя                                                             Т.П. Карпечкін