Рішення

від 17.01.2017 по справі 912/3871/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 рокуСправа № 912/3871/16 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Колодій С.Б., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 912/3871/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРЗІН"

про стягнення 78 088,79 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність №1562 від 12.12.2016;

від відповідача - участі не брали.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР - 777" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою від 03.10.2016 р. № 321 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРЗІН" заборгованості в сумі 78 088,79 грн., з яких: 50 000,00 грн. основний борг, 16 658,29 грн. пеня, 710,44 грн. інфляційні втрати, 10 720,06 грн. 25% річних, з покладенням на відповідача судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення його права, у зв'язку з несвоєчасним розрахунком відповідачем з перевізником (позивачем), що порушує умови договору №АК-1153 на перевезення вантажу від 19.11.2015 р.

Ухвалою від 19.10.2016 господарський суд у складі ОСОБА_2 позовну заяву прийняв до розгляду та порушив провадження у справі № 912/3871/16.

Ухвалами від 15.11.2016 та 06.12.2016 розгляд справи відкладався та від сторін витребовувались необхідні для розгляду справи документи.

06.12.2016 р. представник позивача звернувся до суду з заявою в порядку статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать товариству з обмеженою відповідальністю ЮРЗІН" та знаходяться на розрахунковому рахунку в банківських установах.

06.12.2016 р. позивач на виконання вимог ухвали суду надав письмові пояснення по справі.

Крім того, в клопотанні від 08.12.2016 р. № 403 позивач зазначив, що оскільки строк (термін) виконання зобов"язання у відповідача відповідно до умов укладеного Договору перевезення вантажу від 19.11.2015 р. виник не з 11.12.2015 р., як зазначено в позовній заяві, а з 14.12.2015 р., що підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення № 010422186188, позивачем здійснено розрахунок ціни позову з 14.12.2015 р. по 30.09.2016 р., яка складається з суми основного боргу - 50 000,00 грн., пені - 16 444,19 грн., 25% річних - 10 598,41 грн., інфляційних втрат - 710,44 грн.

Суд, розглянувши уточнену позовну заяву позивача, зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зокрема, статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Уточнена позовна заява містить вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 50 000,00 грн., пені в сумі 16 444,19 грн., 25% річних в сумі 10 598,41 грн. та інфляційних втрат в сумі 710,44 грн.

Суд, розглянувши надану позивачем заяву, розцінює її як зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені та 25% річних.

Згідно розпорядження керівника апарату господарського суду Кіровоградської області № 502 від 19.12.2016 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 912/3871/16 між суддями, оскільки суддя Шевчук О.Б., в провадженні якої знаходиться справа, тимчасово непрацездатна, а також з огляду на те, що строк розгляду вказаної справи закінчується.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2016 справу призначено головуючому судді Колодій С.Б.

Ухвалою суду від 19.12.2016 р. суддею Колодій С.Б. справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.01.2017 р. о 14 год. 30 хв.

В судовому засіданні 17.01.2017 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 17.01.2017 р. не прибув, про причини своєї неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 15.11.2016 р., 06.12.2016 р. та від 19.12.2016 р. не виконав.

Разом з цим, 27.12.2016 р. до суду повернулося повідомлення про вручення відповідачу ухвали від 19.12.2016 р.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

19.11.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" (Перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРЗІН" (Замовник) укладено договір перевезення № АК-1153, за умовами якого Перевізник бере на себе зобов"язання доставити автомобільним транспортом довірений йому Замовником вантаж, (згідно з транспортною накладною) з місця відправлення до пункту призначення, які вказуються в додатках до цього Договору, та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а Замовник бере на себе зобов"язання сплатити за перевезення вантажу плату в строк та на умовах, встановлених цим Договором або додатками до нього (далі - Договір, а.с. 12-17).

Відповідно до пункту 4.1 Договору вартість (ціна) послуг з перевезення вантажу, встановлюється в додатковій угоді до Договору, що є невід"ємною частиною договору.

Пунктом 4.2 Договору сторони передбачили, що розрахунки між Перевізником та Замовником здійснюються шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок Перевізника. При цьому Замовник оплачує Перевізнику 50% передплату від вартості перевезення партії вантажу (кількість партії вантажу за яку сплачується передплата визначається згідно з Додатками до даного Договору) на підставі виставленого Перевізником рахунку протягом трьох банківських днів з дати отримання такого рахунку Замовником. Остаточний розрахунок між сторонами проводиться після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг на підставі вставленого Перевізником рахунку протягом трьох банківських днів з дати отримання такого рахунку Замовником. Моментом виконання оплати вважається день зарахування коштів на рахунок Перевізника.

Згідно пункту 4.3 Договору акт приймання-передачі наданих послуг повинен бути наданий Перевізником Замовнику протягом 3-х робочих днів з моменту надання послуг. Замовник протягом 3-х робочих днів з моменту отримання, повинен підписати такий акт, або у разі незгоди з актом, надати Перевізнику свої письмові мотивовані заперечення. Якщо протягом вказаного строку Замовник не надасть таких заперечень, акт вважається підписаним, послуги Перевізника вважаються наданими якісно та в повному обсязі та прийнятими Замовником без претензій.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього Договору та закінчується 31.12.2015 р. Сторони погодили, що у разі відсутності у сторін заяв про розірвання договору протягом 2-х останніх місяців терміну дії Договору, то він вважається продовженим терміном на 1 рік, на тих самих умовах, але в будь - якому випадку не більше ніж двічі. Сторони погодили, що до правовідносин (обов"язків по оплаті), які виникають у зв"язку з підписанням цього договору термін позовної давності складає 2 роки (п.п. 7.1, 7.2, 7.4 Договору).

Заявками на перевезення визначено найменування вантажу та його характеристики (а.с. 18-20).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору в період з 21.11.2015 р. по 28.12.2015 р. позивачем надано послуги з перевезення на загальну суму 444 783,30 грн., що підтверджується узгодженими актами надання послуг, а саме: акт від 21.11.2015 р. № 3150 на суму 61 607,20 грн.; акт від 27.11.2015 р. № 3209 на суму 22 107,80 грн.; акт від 30.11.2015 р. № 3214 на суму 3 576,00 грн.; акт від 03.12.2015 р. № 3275 на суму 59 203,20 грн.; акт від 04.12.2015 р. № 3276 на суму 3 726,40 грн.; акт від 05.12.2015 р. № 3277 на суму 84 568,80 грн.; акт від 10.12.2015 р. № 3333 на суму 54 615,60 грн.; акт від 12.12.2015 р. № 3377 на суму 27 117,20 грн.; акт від 22.12.2015 р. № 3448 на суму 91 080,00 грн.; акт від 28.12.2015 р. № 3521 на суму 37 181,00 грн. (а.с. 53-71, 146).

Отже, відповідно до умов укладеного Договору виставлені рахунки мали бути оплачені протягом трьох банківських днів.

Будь-яких претензій щодо виконання умов Договору від відповідача на адресу позивача не надходило, що свідчить про належне виконання останнім своїх обов"язків, що підтверджується фактом підписання вказаних актів надання послуг.

Належно виконавши свої договірні зобов"язання на підставі зазначених вище актів відповідачеві направлялися виставлені рахунки на оплату наданих послуг, які попередньо направлялися електронною поштою з подальшим направленням засобами поштового зв"язку, а саме:

- 26.11.2015 року направлено рахунок № 3150 від 21.11.2015 року на суму 61 607,20 грн., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового перекладу № 010422185335, відповідно до якого 30.11.2015 р. його отримано уповноваженою особою відповідача (а.с. 147);

- 03.12.2015 року направлено рахунки № 3209 від 27.11.2015 року на суму 22 107,80 грн., № 3214 від 30.11.2015 р. на суму 3 576,00 грн., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового перекладу № 010422186188, відповідно до якого 09.12.2015 р. його отримано уповноваженою особою відповідача (а.с. 147);

- 16.12.2015 року направлено рахунки № 3275 від 03.12.2015 року на суму 59203,20 грн., № 3276 від 04.12.2015 р. на суму 3 726,40 грн., № 3277 від 05.12.2015 р. на суму 84 568,80 грн., № 3333 від 10.12.2015 р. на суму 54 615,60 грн., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового перекладу № 010422187486, відповідно до якого 21.12.2015 р. його отримано уповноваженою особою відповідача (а.с. 148);

- 11.01.2016 року направлено рахунки № 3448 від 22.12.2015 року на суму 91 080,00 грн., № 3521 від 28.12.2015 р. на суму 37 181,10 грн., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового перекладу № 010422758548, відповідно до якого 13.01.2016 р. його отримано уповноваженою особою відповідача (а.с. 148).

Однак, з 10.12.2015 р. відповідачем в порушення вимог Договору щодо порядку здійснення розрахунку неоплачено послуги надані 03.12.2015 року на суму 59 203,20 грн. відповідно до рахунку № 3275.

В подальшому, позивачем надавалися послуги з перевезення, однак даний борг так і не погашався, а сплачувалися рахунки виставлені за поточні послуги з перевезення, таким чином на момент закінчення строку дії договору у відповідача існувала заборгованість відповідно до рахунку № 3275 в розмірі 59 203,20 грн.

Як свідчать матеріали справи, 23.03.2016 року відповідачем здійснено часткову оплату в розмірі 5000,00 грн., а 01.04.2016 р. в розмірі 4203,20 грн.

Отже, відповідач свій обов"язок, передбачений заявою на перевезення та договором, з оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, не виконав, суму боргу у розмірі 50 000,00 грн. не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за надані послуги згідно договору перевезення вантажу № АК-1153 від 19.11.2016 на момент прийняття судового рішення склав 50 000,00 грн., що підтверджується наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Предметом позову є вимога про стягнення 50 000 грн. боргу за надані послуги згідно договору перевезення вантажу № АК-1153 від 19.11.2015 р.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов"язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов"язку.

Майнові зобов"язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 ГК України).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб"єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов"язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов"язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов"язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що на виконання Договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 444 783,30 грн., що підтверджується актами надання послуг, підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору; відповідач свій обов"язок, передбачений договором на перевезення вантажу, з оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, не виконав, суму боргу у розмірі 50 000 грн. не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за надані послуги згідно договору на перевезення вантажу № АК-1153 від 19.11.2015 на момент прийняття судового рішення склав 50 000 грн., що підтверджується наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення складає 50 000 грн., розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 50 000 грн. боргу за надані послуги згідно договору перевезення вантажу № АК-1153 від 19.11.2015 є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

Крім того, за порушення строків розрахунків за надані послуги позивач нарахував пеню в розмірі 16 444,19 грн., 10 598,41 грн. 25% річних та 710,44 грн. інфляційних.

Щодо пені, то, виходячи з вимог статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції застосовуються у випадках, передбачених законом або договором.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону визначає, що розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 5.13 Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату наданих послуг Замовник платить Перевізнику пеню, що обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, а також 25% річних за кожний день затримки оплати. При цьому штрафні санкції нараховуються з моменту коли грошове зобов"язання мало бути виконане по день фактичної оплати або стягнення в примусовому порядку, без застосування спеціальної позовної давності по нарахуванню т а стягненню.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені в розмірі 16 444,19 грн., суд вважає, що дане нарахування також не суперечить вимогам чинного законодавства України, умовам договору та відповідає наданому розрахунку.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 10 598,41 грн. 25% річних та 710,44 грн. інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню повністю, оскільки їх розмір і період нарахування є обґрунтованим та таким, що відповідає Закону та умовам Договору.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в повному обсязі у розмірі 77 753,04 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується наступним.

Згідно статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12 грудня 2006 року „Про деякі питання практики забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В даному разі до заяви про забезпечення позову позивачем не додано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому правових підстав для її задоволення немає. Таким чином, суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 22, 32-34, 43, 49, 66, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРЗІН" (26000, Кіровоградська область, Новомиргородський район, м. Новомиргород, пров. Шевченка, буд. 1, ідентифікаційний код 39811137) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАР-777" (01042, м. Київ, вул. І.Кудрі, буд. 12, офіс 5, ідентифікаційний код 36303499) заборгованість в сумі 78 088,79 грн., з яких: 50 000,00 грн. основний борг, 16 658,29 грн. пеня, 710,44 грн. інфляційні втрати, 10 720,06 грн. 25% річних, а також 1378,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законно сили.

Відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.01.2017 р.

Суддя С.Б. Колодій