Рішення

від 23.01.2017 по справі 904/12517/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.01.17р. Справа № 904/12517/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Менора ЛТД" (м. Дніпро)

до Приватного підприємства "Фінансова група Саксон" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № АК010516 від 29.04.2016 у загальному розмірі 93 713 грн. 81 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 05 від 11.01.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Менора ЛТД" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Фінансова група Саксон" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення № АК010516 від 29.04.2016 у загальному розмірі 93 713 грн. 81 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 68 706 грн. 42 коп. - основний борг;

- 7 363 грн. 65 коп. - пеня;

- 9 037 грн. 04 коп. - штраф;

- 3 810 грн. 18 коп. - інфляційні втрати;

- 4 796 грн. 52 коп. - 20% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення № АК010516 від 29.04.2016 в частині повної та своєчасної сплати:

- орендної плати за період з липня по вересень 2016 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 32 496 грн. 00 коп.;

- оплати експлуатаційного обслуговування за період з червня по вересень 2016 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 18 685 грн. 20 коп.;

- компенсації комунальних платежів за період з травня по вересень 2016 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 17 525 грн. 22 коп.

За прострочення виконання грошового зобов'язання (сплати вказаних платежів) на підставі пункту 12.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 26.05.2016 по 25.12.2016 в сумі 7 363 грн. 65 коп. та штраф у сумі 9 037 грн. 04 коп. На підставі статті 625 цивільного кодексу України позивач розрахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 26.05.2016 по 25.12.2016 в сумі 3 810 грн. 18 коп. та 20% річних за цей же період в сумі 4 796 грн. 52 коп. (з урахуванням умов пункту 12.3. договору).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.01.2017.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 3977/17 від 23.01.2017), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 23.01.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 23.01.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з яких вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, АДРЕСА_1 на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2016 була отримана відповідачем 05.01.2017, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930005690163 (№ 4903305556607), на якому міститься відповідна відмітка про її отримання.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 30.12.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач протягом майже трьох тижнів з моменту отримання ухвали суду від 30.12.2016 не подав . Суд прийшов до висновку, що відповідач з 05.01.2017 мав достатньо часу для подання своїх заперечень проти позовних вимог позивача, а також долучення до справи доказів, на підтвердження своєї правової позиції. При цьому, від відповідача станом на момент розгляду справи не надійшло жодного доказу, на спростування доводів позивача, викладених у позовній заяві, а також будь-яких клопотань.

В той же час, статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

У судовому засіданні 23.01.2017 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Вимоги ухвали суду позивачем були виконані.

Крім того, представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом декількох місяців не погасив існуючу заборгованість, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 29.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Менора ЛТД" (далі - орендодавець, позивач) та Приватним підприємством "Фінансова група Саксон" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № АК010516 (далі - договір, а.с.20-31), відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю, а орендар приймає в тимчасове платне користування об'єкт оренди, зазначений у пункті 1.2. договору, на умовах, викладених у договорі (пункт 2.1. договору).

У розділі 6 договору сторони визначили умови передачі та повернення об'єкта оренди, зокрема:

- орендодавець зобов'язаний передати, а орендар зобов'язується прийняти об'єкт оренди не пізніше ніж 01.05.2016 року (пункт 6.1. договору);

- передача об'єкта оренди від орендодавця до орендаря здійснюється за Актом приймання - передачі об'єкту оренди. Право користування об'єктом оренди орендарем настає з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі об'єкта оренди за умови підписання договору (пункт 6.2. договору).

У відповідності до вказаних умов договору, між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі майна за договором оренди нежитлового приміщення № АК010516 від 29.04.2016.

У вказаному акті сторони вказали, що орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування (оренду) приміщення, розташоване у будівлі Меморіального комплексу "Холокост" з багатофункціональним центром "Менора", за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Шолом-Алейхема, буд. 4/26, з наступними особливими характеристиками:

- нежитлове приміщення;

- поверх 12, приміщення №№ 1226, 1227 згідно План-схеми та технічної специфікації об'єкту оренди, які зазначені у додатках №№ 1,2 до договору.

- площа 67,70 кв. м.

- призначення: розміщення офісу (а.с.36).

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з 01.05.2016 та діє до 31.03.2019.

В той же час, 13.09.2016 між позивачем та відповідачем було укладено угоду про розірвання до договору оренди № АК010516 нежитлового приміщення від 29.04.2016, в якій сторони дійшли згоди, зокрема:

- за ініціативою орендодавця, керуючись пунктом 14.1. договору, у зв'язку з систематичним порушенням (два та більше) орендарем умов сплати платежів, передбачених договором, сторони дійшли згоди припинити дію договору з 30 .09.2016;

- орендар зобов'язується до 30.09.2016 звільнити та передати в належному стані, за Актом прийому - передачі (повернення), об'єкт оренди;

- орендар зобов'язується в строк до 30.09.2016 сплатити всі належні платежі за договором з урахуванням пунктів 4.4.6. та пунктів 6.4. - 6.5. договору (а.с.37).

На виконання вказаної угоди 30.09.2016 сторонами було підписано акт приймання-передачі (повернення) до договору оренди, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає з тимчасового платного користування (оренди) приміщення, розташоване у будівлі Меморіального комплексу "Холокост" з багатофункціональним центром "Менора", за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шолом -Алейхема, буд. 4/26, з наступними особливими характеристиками: нежитлове приміщення; поверх 12, приміщення №№ 1226, 1227 згідно План-схеми та технічної специфікації об'єкту оренди, які зазначені у додатках №№ 1,2 до договору; площа 67,70 кв.м.; призначення: розміщення офісу (а.с.38).

Отже, матеріалами справи підтверджується факт користування відповідачем орендованим приміщенням на підставі договору з 01.05.2016 по 30.09.2016.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди нежитлового приміщення № АК010516 від 29.04.2016 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання ОСОБА_1 58 Цивільного кодексу України та ОСОБА_1 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

У пункті 4.1. договору сторони визначили, що в рамках договору орендар сплачує орендодавцю наступні види платежів:

- орендна плата;

- гарантійний платіж;

- компенсація комунальних послуг;

- плата за експлуатаційне обслуговування;

- плата, спрямована на забезпечення страхування БЦ.

Платежі (крім гарантійного платежу), які передбачені для сплати орендарем за договором, підлягають нарахуванню та оплаті з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі об'єкта оренди та припиняються датою підписання сторонами Акту приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди (пункт 4.2. договору).

Так, при укладенні договору у розділі 4.3. договору сторонами були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати , а саме:

- щомісячна орендна ставка за 1 кв. м. за договором (С0) з урахуванням індексації складає - 160 грн. 00 коп., у тому числі - 26 грн. 67 коп. ПДВ (пункт 4.3.1. договору);

- орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату за користування об'єктом оренди, в розмірі 10 832 грн. 00 коп., у тому числі - 1 805 грн. 33 коп. ПДВ. Розрахунок щомісячної орендної плати здійснюється за формулою: щомісячна орендна плата = щомісячна орендна ставка за 1 кв. м. х площа об'єкту оренди (пункт 4.3.2. договору);

- орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 25 числа поточного місяця , шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця. Датою виконання грошових зобов'язань орендаря є дата зарахування коштів на поточний рахунок орендодавця (пункт 4.3.4. договору);

- орендна плата не включає в себе витрати передбачені пунктами 4.5. - 4.7. договору (пункт 4.3.5. договору);

- сторони щомісячно підписують Акт виконаних робіт (наданих послуг) (пункт 4.3.6. договору).

У відповідності до вказаних умов договору між сторонами щомісячно підписувалися акти надання послуг, а саме:

- акт надання послуг № 2668 від 30.06.2016 за оренду за червень 2016 року на суму 10 832 грн. 00 коп. (а.с.45);

- акт надання послуг № 3276 від 29.07.2016 за оренду за липень 2016 року на суму 10 832 грн. 00 коп. (а.с.49);

- акт надання послуг № 3883 від 31.08.2016 за оренду за серпень 2016 року на суму 10 832 грн. 00 коп. (а.с.52);

- акт надання послуг № 4564 від 30.09.2016 за оренду за вересень 2016 року на суму 10 832 грн. 00 коп. (а.с.55).

В той же час, відповідачем було сплачено лише орендну плату за травень та червень 2016 року в загальній сумі 21 664 грн. 00 коп. наступним чином:

- 04.07.2016 в сумі 21 000 грн. 00 коп., що підтверджується меморіальним ордером № G0704YSRPT від 04/07.2016 (за травень та частково за червень 2016 року);

- 06.07.2016 в сумі 664 грн. 00 коп., що підтверджується меморіальним ордером № G0706RU69O від 06/07.2016 (залишкова частина за червень 2016 року).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за період з червня по вересень 2016 року у встановлений договором строк порушив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за період з липня по вересень 2016 року в сумі 32 496 грн. 00 коп. (54 160,00 - 21 664,00).

Крім того, у розділі 4.5. договору сторони визначили умови щодо компенсації комунальних витрат , зокрема:

- компенсація комунальних витрат здійснюється відповідно до даних (показників) лічильників або відносно 1 кв. м. площі об'єкта оренди. Компенсація за договором здійснюється за наступні комунальні послуги: опалення (в опалювальний період) та підігрів води - за розрахунками фактичних витрат орендодавця по забезпеченню опалення об'єкту оренди та підігріву води; електроенергія - по тарифам ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго"; вода та стоки - по тарифам КП "Дніпроводоканал"; вентиляція та кондиціювання - по тарифам встановленим орендодавцем (пункт 4.5.1. договору);

- компенсація комунальних витрат сплачується орендарем на підставі отриманого від орендодавця рахунку, щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітним , шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця. Датою виконання грошових зобов'язань орендаря є дата зарахування коштів на поточний рахунок орендодавця (пункт 4.5.3. договору);

- орендар компенсує орендодавцю комунальні витрати з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі об'єкту оренди по дату підписання сторонами Акту приймання - передачі (повернення) об'єкта оренди включно (пункт 4.5.4. договору).

У відповідності до вказаних умов договору між сторонами щомісячно підписувалися акти надання послуг, а саме:

- акт надання послуг № 2287 від 31.05.2016 на компенсацію комунальних платежів за травень 2016 року на суму 2 134 грн. 21 коп. (а.с.39);

- акт надання послуг № 3468 від 30.06.2016 на компенсацію комунальних платежів за червень 2016 року на суму 3 575 грн. 62 коп. (а.с.42);

- акт надання послуг № 4103 від 29.07.2016 на компенсацію комунальних платежів за липень 2016 року на суму 3 817 грн. 19 коп. (а.с.46);

- акт надання послуг № 4707 від 31.08.2016 на компенсацію комунальних платежів за серпень 2016 року на суму 4 021 грн. 42 коп. (а.с.50);

- акт надання послуг № 5135 від 30.09.2016 на компенсацію комунальних платежів за вересень 2016 року на суму 3 976 грн. 78 коп. (а.с.53), а всього на суму 17 525 грн. 22 коп .

Крім того, у відповідності до пункту 4.5.3. договору позивачем виставлялися відповідачу рахунки на їх оплату (а.с. 40, 43, 47, 51, 54), а також матеріалами справи підтверджується вручення їх відповідачу нарочним (а.с.41, 44, 48).

В свою чергу, відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної компенсації комунальних витрат були порушені, у строки, погоджені в розділі 4.5. договору вони відшкодовані позивачу не були, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за період з травня по вересень 2016 року в сумі 17 525 грн. 22 коп.

Також, у розділі 4.6. договору сторонами були визначені умови щодо плати за експлуатаційне обслуговування , зокрема:

- щомісячна ставка плати за експлуатаційне обслуговування за 1 кв. м. складає 69 грн. 00 коп., у тому числі 11 грн. 50 коп. ПДВ (пункт 4.6.1. договору);

- орендар сплачує орендодавцю щомісячну плату за експлуатаційне обслуговування, яка нараховується за формулою: щомісячна плата за експлуатаційне обслуговування = щомісячна ставка плати за експлуатаційне обслуговування х площа об'єкта оренди (пункт 4.6.2. договору);

- плата за експлуатаційне обслуговування здійснюється орендарем, щомісячно, до 25 числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця. Датою виконання грошових зобов'язань орендаря є дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця (пункт 4.6.4. договору).

У відповідності до вказаних умов договору між сторонами щомісячно підписувалися акти надання послуг, а саме:

- акт надання послуг № 2668 від 30.06.2016 на експлуатаційне обслуговування за червень 2016 року на суму 4 671 грн. 30 коп. (а.с.45);

- акт надання послуг № 3276 від 29.07.2016 на експлуатаційне обслуговування за липень 2016 року на суму 4 671 грн. 30 коп. (а.с.49);

- акт надання послуг № 3883 від 31.08.2016 на експлуатаційне обслуговування за серпень 2016 року на суму 4 671 грн. 30 коп. (а.с.52);

- акт надання послуг № 4564 від 30.09.2016 на експлуатаційне обслуговування за вересень 2016 року на суму 4 671 грн. 30 коп. (а.с.55), а всього на суму 18 685 грн. 20 коп.

В свою чергу, відповідачем зобов'язання щодо повного та своєчасного внесення плати за експлуатаційне обслуговування були порушені, у строки, погоджені в розділі 4.6. договору, вони відшкодовані позивачу не були, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за період з червня по вересень 2016 року в сумі 18 685 грн. 20 коп.

Отже, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині повного та своєчасного внесення:

- орендної плати за період з липня по вересень 2016 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 32 496 грн. 00 коп. (54 160,00 - 21 664,00);

- оплати експлуатаційного обслуговування за період з червня по вересень 2016 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 18 685 грн. 20 коп.;

- компенсації комунальних платежів за період з травня по вересень 2016 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 17 525 грн. 22 коп., а всього 68 706 грн. 42 коп.

Приймаючи рішення, суд виходив також з наступного.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Так, умови спірного договору містять зобов'язання відповідача з відшкодування позивачу комунальних витрат та оплати експлуатаційного обслуговування.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 4.3.4. договору, строк сплати компенсації комунальних витрат у пункті 4.5.3. та строк внесення плати за експлуатаційне обслуговування в пункті 4.6.4. договору.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав: орендну плату за період з липня по вересень 2016 року, компенсацію комунальних витрат за період з травня по вересень 2016 року та оплату за експлуатаційне обслуговування в період з червня по вересень 2016 року у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в загальній сумі 68 706 грн. 42 коп. (32 496,00 + 17 525,22 + 18 685,20).

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної сплати орендних платежів, компенсації комунальних витрат та експлуатаційного обслуговування за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання орендодавцем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також порушенням відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за період з липня по вересень 2016 року, компенсації комунальних витрат за період з травня по вересень 2016 року та сплати за експлуатаційне обслуговування в період з червня по вересень 2016 року у встановлений договором строк, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди нежитлового приміщення № АК010516 від 29.04.2016, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 68 706 грн. 42 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 12.2. договору сторони встановили, що за прострочення оплати орендної плати та/або інших платежів , передбачених договором, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення, а також неустойку у розмірі 10% від суми заборгованості.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 26.05.2016 по 25.12.2016 в сумі 7 363 грн. 65 коп. та штраф у сумі 9 037 грн. 04 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що позивач вірно визначив у ньому періоди прострочення, в межах вказаних періодів здійснив арифметично вірний розрахунок. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу в сумі 9 037 грн. 04 коп., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства, умовам договору та фактичним обставина справи.

З приводу вказаних вимог позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12, від 09.04.2012 № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання , відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання , а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України , як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у статті 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з нормами статті 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 Господарського кодексу України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Разом з цим, частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо воно доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Таким чином, порушення зобов'язання за відсутності вини вважається випадком, який унеможливлює його виконання як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник не міг передбачити. Для того, щоб довести наявність випадку, відповідач повинен довести відсутність його вини.

При цьому, доказів наявності вказаних обставин сторонами суду не надано, а відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Отже, суд дійшов висновку про правомірність застосування відповідальності, встановленої пунктом 12.2. договору оренди.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 7 363 грн. 65 коп. та штрафу в сумі 9 037 грн. 04 коп. є правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

На підставі статті 625 цивільного кодексу України, позивач розрахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 26.05.2016 по 25.12.2016 в сумі 3 810 грн. 18 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що періоди прострочення визначені позивачем вірно, арифметично розрахунок здійснений також правильно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 3 810 грн. 18 коп. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, у пункті 12.3. договору сторони погодили, що окрім санкцій передбачених пунктом 12.2. договору, у випадку прострочення сплати орендної плати та/або інших платежів , які вказані в договорі, або їх частин, у строки, які перевищують строки, встановлені договором, більш ніж на 1 місяць, орендар сплачує орендодавцю 20 % річних з суми прострочення.

На підставі статті 625 цивільного кодексу України, з урахуванням змісту пункту 12.3. договору, позивач розрахував та просить суд стягнути з відповідача 20% річних за період з 26.05.2016 по 25.12.2016 в сумі 4 796 грн. 52 коп. (з урахуванням умов пункту 12.3. договору).

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 20% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що періоди прострочення визначені позивачем вірно, арифметично розрахунок здійснений також правильно.

Отже, вимоги щодо стягнення 20% річних в сумі 4 796 грн. 52 коп. є правомірними та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 93 713 грн. 81 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 405 грн. 71 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 12727 від 28.12.2016 позивачем було сплачено 1 405 грн. 72 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (у разі надходження відповідного клопотання позивача) повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 01 коп. (1 405,72 - 1 405,71).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства "Фінансова група Саксон" (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 33275362) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Менора ЛТД" (49000 м. Дніпро, вулиця Шолом-Алейхема, будинок 4/26; ідентифікаційний код 38114085) - 68 706 грн. 42 коп. - основного боргу, 7 363 грн. 65 коп. - пені, 9 037 грн. 04 коп. - штрафу, 3 810 грн. 18 коп. - інфляційних втрат, 4 796 грн. 52 коп. - 20% річних, 1 405 грн. 71 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Менора ЛТД" (49000 м. Дніпро, вулиця Шолом-Алейхема, будинок 4/26; ідентифікаційний код 38114085) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 01 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 12727 від 28.12.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2