Рішення

від 18.01.2017 по справі 916/3400/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" січня 2017 р.Справа № 916/3400/16

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.,

при секретарі судового засідання Чебан К.В.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (довіреність № б/н від 11.01.2017р.);

від відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ЛЄКОЛ

до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю СІМОНТ

про стягнення 21 108,07 грн., -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЄКОЛ звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю СІМОНТ , в якій просить суд стягнути з відповідача 21 108,01 грн., з яких: 20 000 грн. - основна заборгованість, 804,73 грн. - інфляційні нарахування та 303,28 грн. - 3% річних. Також, позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного між ТОВ ЛЄКОЛ та ТОВ СІМОНТ договору безвідсоткової позики № 17015-Ю від 10.03.2016р. щодо повернення наданої позики в строк, визначений договором.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову (вх. № 2-6532/16), відповідно до якої ТОВ ЛЄКОЛ просить суд накласти арешт на грошові кошти ТОВ „СІМОНТ» в сумі 21 108,01 грн., що знаходяться на банківських рахунках відповідача, в тому числі на розрахунковому рахунку № 26002054315985, відкритому в Южне ГРУ ПАТ КБ „Приватбанк» , м. Одеса, МФО 328704.

В обґрунтування заяви позивач зазначає, що відповідач уникає контактів та не надає відповідь на претензію щодо повернення суми позики. З огляду на те, що ТОВ СІМОНТ веде підприємницьку діяльність, пов'язану із туризмом, яка за своєю специфікою є періодичною, та напередодні новорічних свят надходження від такої підприємницької діяльності значно вищі, ніж у інший час, а підчас можуть бути взагалі єдиними, позивач доходить висновку, що грошові кошти, які є на рахунках відповідача, або надійдуть на них, можуть бути витрачені відповідачем на момент виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.12.2016р. порушено провадження по справі № 916/3400/16 за даним позовом, розгляд справи призначено на 28.12.2016р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.12.2016р. розгляд справи відкладено на 18.01.2017р. - згідно ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні 18.01.2017р. представник позивача підтримав заяву про забезпечення позову, просив суд її задовольнити.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити заходи до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно п.3 Постанови Пленуму ВГСУ №16 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З огляду на те, що позивачем не надано суду жодного доказу в підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, господарський суд не вбачає підстав для її задоволення.

Також, в судовому засіданні 18.01.2017р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судові засідання не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав, право на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судових засідань належним чином шляхом надсилання ухвал суду на адресу реєстрації, яка не змінювалася, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10021764036 від 29.11.2016р., наявний в матеріалах справи.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи, у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги вищевикладене та те, що ухвала про порушення провадження у справі була повернута із відміткою поштової установи «за зазначеною адресою підприємство не зареєстровано» , суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із приписами ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 18.01.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

10.03.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю ЛЄКОЛ (далі - позивач, позикодавець, ТОВ ЛЄКОЛ ) та товариством з обмеженою відповідальністю СІМОНТ (далі - відповідач, позичальник, ТОВ СІМОНТ ) було укладено договір безвідсоткової позики №17015-Ю (далі - договір), відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику безвідсоткову позику в сумі 20 000 грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю вказану суму позики в строк передбачений договором (п.1.1 Договору).

Повернення визначеної договором суми позики може здійснюватися, як однією сумою так і частинами (в розстрочку) на протязі двох місяців. При цьому, вся сума позики повинна бути повернута не пізніше 31.05.2016р. Зазначена сума безвідсоткової позики може бути повернута достроково (п.2.2 Договору).

Договір набуває чинності з моменту перерахунку позикодавцем першої суми позики на розрахунковий рахунок позичальника та діє до повного виконання сторонами умов договору (п. п. 8.3, 8.4 Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору №17015-Ю від 10.03.2016р. він перерахував на рахунок відповідача 20 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 508 від 11.03.2016р. та банківською випискою по рахунку позивача від 11.03.2016р.

В зв`язку з тим, що ТОВ СІМОНТ не було повернуто у визначений договором строк суму позики, позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій просив виконати зобов`язання, передбачені договором №17015-Ю від 10.03.2016р., та повернути надану позику в сумі 20 000 грн. Зазначена претензія отримана відповідачем 02.11.2016р., проте, залишена без відповіді.

З огляду на все вищезазначене, ТОВ ЛЄКОЛ і звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 21 108,01грн., з яких: 20 000 грн. - основна заборгованість за договором №17015-Ю від 10.03.2016р., 804,73 грн. - інфляційні нарахування та 303,28 грн. - 3% річних.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 177 ГК України є договір.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.03.2016р. між позивачем та відповідачем було укладено договір безвідсоткової позики №17015-Ю, відповідно до умов якого позивач - позикодавець зобов'язався надати відповідачу - позичальнику безвідсоткову позику в сумі 20 000 грн.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що - на виконання умов договору - позивач перерахував на рахунок відповідача 20 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 508 від 11.03.2016р. та банківською випискою АТ „Райффайзен банк Аваль» у м. Києві від 11.03.2016р. по рахунку позивача № 26008475408.

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

П. 2.2 договору безвідсоткової позики №17015-Ю від 10.03.2016р. сторони узгодили, що вся сума позики повинна бути повернута не пізніше 31.05.2016р.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як встановлено судом, відповідач у визначені договором безвідсоткової позики №17015-Ю від 10.03.2016р. строки не повернув суму позики, таким чином, заборгованість відповідача за договором становить 20 000 грн., з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 804,73грн. - інфляційних витрат та 303,28грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, в силу вимог ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Розрахунки 3% річних в сумі 303,28 грн. (здійснений позивачем за період з 01.06.2016р. по 02.12.2016р.) та інфляційних витрат в сумі 804,73 грн. (здійснений позивачем за період червня 2016р. по жовтень 2016р.), - перевірено господарським судом та встановлено їх відповідність обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на все вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність позовних вимог, що є підставою для їх повного задоволення.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд вирішив:

1 . Позов задовольнити.

2 . Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю СІМОНТ (65104, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 86, офіс 104, код ЄДРПОУ 39394903) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ЛЄКОЛ (67560, Одеська область, Лиманський район, с. Ілічанка, вул. Шкільна, буд. 3, код ЄДРПОУ 32398592) 20 000 (двадцять тисяч) грн. - основної заборгованості, 804 (вісімсот чотири) грн. 73 коп. - інфляційних нарахувань, 303 (триста три) грн. 28 коп. - 3% річних та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. - витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 23 січня 2017 р.

Суддя Ю.І. Мостепаненко