Рішення

від 16.01.2017 по справі 922/4305/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2017 р.Справа № 922/4305/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" (м. Горлівка, Донецька обл.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Т.Р." (м. Харків) про стягнення 56440,04 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. №72/07-16 від 27.07.2016 року);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Т.Р." на свою користь суму основного боргу з повернення передоплати за договором купівлі-продажу №1 від 18.02.2013. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 56440,04 грн. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 16.01.2017 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 16.01.2017 не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучене судом до матеріалів справи.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Між ПАТ "Концерн Стирол" та ТОВ «Ф.Т.Р.» укладено договір купівлі-продажу № 1 від 18.02.2013 року, у відповідності з положеннями якого Відповідач взяв на себе зобов'язання щодо виготовлення та передання у власність ПАТ "Концерн Стирол" товар означеного у специфікації № 1 від 18.02.2013р. до вказаного договору, а ПАТ "Концерн Стирол" в свою чергу взяло на себе зобов'язання оплатити даний товар на умовах і в порядку, означених у даному договорі та додатках до нього.

Відповідно до п. 4.1. договору № 1 від 18.02.2013р. покупець сплачує товар на умовах 50% передоплати на підставі рахунку на передоплату, а залишок у розмірі 50% оплачується покупцем протягом 14 банківських днів з дати поставки, на підставі видаткової накладної. При цьому, пунктом 3.5 договору передбачено, що продавець зобов'язаний поставити товар покупцю у строк, вказаний у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 1.1. специфікації № 1 від 18.02.2013р. до договору № 1 від 18.02.2013р. строк поставки товару складає 40 календарних днів з моменту внесення на розрахунковий рахунок продавця 50% передоплати, однак не пізніше 25.04.2013 року. Загальна вартість товару згідно із специфікацією № 1 від 18.02.2013р. до договору № 1 від 18.02.2013р. становить 993 688,32 грн. з урахуванням ПДВ.

27.02.2013 року відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № 340-Т від 27.02.2013р. на суму 993 688,32 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання своїх зобов'язань за вказаним договором ПАТ "Концерн Стирол" згідно з платіжним дорученням №0002818 від 05.03.2013 року було сплачено 496 844,16 грн., що становить 50% передоплати за специфікацією № 1 від 18.02.2013р., сплаченої за умовами даного договору. Відповідач в свою чергу повинен був поставити товар до 15.04.2013 року. Проте виконав із простроченням виконання і лише частково, на суму 880 808,26 грн., що підтверджується прибутковими накладними № П0-0023478 від 25.06.2013р. на суму 697 464,67 грн. та № П0-0023484 від 25.06.2013р. на суму 183 343,59 грн.

22.05.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 1 від 18.02.2013р., якою було змінено порядок здійснення розрахунків за ним, при цьому абзац 2 пункту 4.1 договору було змінено і викладено в наступній редакції: « 50% оплати, що залишаються, поділити на дві частини: 20% оплати - здійснити по мірі готовності продукції і 30% протягом 5 банківських днів з дати поставки на підставі видаткової накладної» .

На виконання положення абзацу 2 пункту 4.1 договору № 1 від 18.02.2013р., викладеного в редакції додаткової угоди № 1 від 22.05.2013р. ПАТ "Концерн Стирол" згідно з платіжним дорученням № 006696 від 29.05.2013 року було сплачено 198737,66 грн., що становить 20% передоплати за вищевказаними умовами додаткової угоди № 1 від 18.02.2013р. до договору.

Крім того, за вищевказаним договором згідно з платіжними дорученнями № 6205 від 04.07.2013р. та № 99993481 від 13.12.2013р. ПАТ "Концерн Стирол" сплатило відповідачеві відповідно 217 416,80 грн. та 24 249,68 грн.

З вищевикладеного вбачається, що сума всіх оплат, здійснених ПАТ "Концерн Стирол" за договором № 1 від 18.02.2013р. становить 937 248,30 грн.

В супереч положенням договору № 1 від 18.02.2013р. відповідачем не було поставлено залишок товару, вказаного у специфікації № 1 від 18.02.2013р. до даного договору.

Таким чином, в наслідок отримання передоплати і невиконання своїх зобов'язань щодо поставки товару у відповідача за договором № 1 від 18.02.2013р. виникла заборгованість у розмірі 56 440,04 грн.

В порядку досудового врегулювання спору, відповідно до частини 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, 03.08.2015 ПАТ "Концерн Стирол" звернулось до відповідача з листом № 15.03/2 з вимогою про повернення грошових коштів, сплачених позивачем за вказаним договором. Яка залишилася без реагування.

21.11.2016 від ПАТ "Концерн Стирол" вдруге звернулось до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів за вказаним договором, що підтверджується листом № 2016/11/21-1. Однак, грошові кошти відповідачем повернуто не було.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписом статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В свою чергу, статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших

Згідно з положенням частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положенням частини 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до норм частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із положенням статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за не поставлений товар в сумі 56 440,04 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Т.Р." (61017, м. Харків, пров. Сіриківський, 2; Код ЄДРПОУ 03961711) на користь Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" (84610, Донецька область, м. Горлівка, вул. Горлівскої дивізії, 10; Код ЄДРПОУ 05761614) суму основного боргу з повернення передоплати за договором купівлі-продажу № 1 від 18.02.2013р. в розмірі 56 440,04 грн. та судовий збір в розмірі 1378,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.01.2017 р.

Суддя ОСОБА_2