Рішення

від 16.01.2017 по справі 914/2894/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2017р.                                                                       Справа№ 914/2894/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Блавацької-Калінської О.М., при секретарі Кияк І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-Зв'язок», м.Хмельницький

до відповідача: Приватного підприємства «Олімп Плюс», м. Буськ Львівської області

про стягнення 365 696,23 грн.,

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «МС-Зв'язок» 14.11.2016 року заявлено позов до Приватного підприємства «Олімп Плюс про стягнення 365 696,23 грн. заборгованості за виконані роботи по усуненню недоліків після ремонту об'єктів мережі ПрАТ «МТС Україна» на території Рівненської області.

15.11.2016 р. ТзОВ «МС-Зв'язок» на адресу суду скеровано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою суду від 16.11.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 05.12.2016 року, розгляд заяви про вжиття заходів щодо забезпечення позову призначено до розгляду у судовому засіданні.

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 05.12.2016 року.

Позивач участь повноважного представника в судове засідання не забезпечив, проте через відділ автоматизованого розподілу та обробки інформації подав письмові пояснення (вх.№48835/16 від 06.12.2016 р.) щодо вжиття заходів для врегулювання спору в добровільному порядку, інформував про відсутність обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України та просить суд розглянути спір без участі повноважного представника за наявними у справі документами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості виконаних робіт у встановлені договорами та чинним законодавством строки, що зумовило звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою про стягнення 309 808,00 грн. заборгованості за виконані роботи. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості робіт, відповідачу нараховано 47 718,92 грн. - пені, 4 481,61 грн. - 3% річних та 3 687,70 грн. - інфляційних втрат. Таким чином, просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 365 696,23 грн. та судові витрати.

Відповідач участі в судове засідання повноважного представника не забезпечив, проти позову не заперечив, вимог ухвал суду не виконав, проте вдруге подав клопотання (вх.№ 1396/17 від 16.01.2017 року) про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення участі в судовому засіданні посадових осіб з поважних причин.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (підпункт 3.9.2 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями).

У відповідності до приписів ст.69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Позовна заява у даній справі надійшла до суду 14.11.2016 р., отже строк розгляду спору закінчується 16.01.2017 р. та враховуючи те, що клопотання про продовження строку вирішення спору від сторін не надходило, відтак клопотання відповідача про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню, а спір підлягає вирішенню в даному судовому засіданні.

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду справи по суті, відповідач відзив на позов не подав, проти позову не заперечив, не забезпечив участі свого повноважного представника в судове засідання, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив:

01 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МС-Зв'язок» та Приватним підприємством «Олімп Плюс» укладено угоди №01МТС/с, №02МТС/с, №03МТС/с, №04МТС/с та №05МТС/с, відповідно до умов яких замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання своїми силами та засобами, за дорученням від імені замовника, відповідно до завдання виконати роботи по усуненню недоліків після ремонту об'єктів мережі ПрАТ «МТС Україна» на території Рівненської області.

Згідно з п.3 вказаних угод вартість робіт та послуг визначена конкретною угодою.

На виконання умов вказаних угод, позивач виконав роботи по усуненню недоліків після ремонту наступних об'єктів: LVI BST BRZ мережі ПрАТ «МТС Україна» за адресою: с.Поліське Березнівського району Рівненської області на загальну суму 52 744,42 грн. (згідно п.3 угоди №01МТС/с), LVI PLS BRZ мережі ПрАТ «МТС Україна» за адресою: с.Бистричі Березнівського району Рівненської області на загальну суму 38 788,38 грн. (згідно п.3 угоди №02МТС/с), LVI KST VST мережі ПрАТ «МТС Україна» за адресою: с.Великий Стидин Костопільського району Рівненської області на загальну суму 78 896,10 грн. (згідно п.3 угоди №03МТС/с), LVI SVR TOW мережі ПрАТ «МТС Україна» за адресою: с.Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області на загальну суму 59 456,48 грн. (згідно п.3 угоди №04МТС/с), LVI DRM TOW мережі ПрАТ «МТС Україна» за адресою: с.Дурмань Друга Здолбунівського району Рівненської області на загальну суму 79 922,62 грн. (згідно п.3 угоди №05МТС/с), що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання виконаних робіт від 25.04.2016 року без жодних зауважень.

Відповідно до п.3.1 зазначених угод 100% вартість робіт, сплачується замовником виконавцю на підставі підписаного уповноваженими представниками обох сторін акту здачі-приймання виконаних робіт до 15 травня 2016 року.

04.10.2016 року позивачем на адресу відповідача скеровано претензію про здійснення розрахунку зі сплати заборгованості за виконані роботи, яка отримана відповідачем 07.10.2016 р., однак залишена без відповіді та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень позивача, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості робіт не виконав, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 309 808,00 грн. Крім того, за неналежне виконання грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу 3687,70 грн. інфляційних втрат, 4481,61 грн. 3% річних та 47718,92 грн. пені.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступних мотивів:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6, 627 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Матеріалами справи встановлено, що 01.03 2016 року між сторонами у справі виникли господарські правовідносини на підставі угод №01МТС/с, №02МТС/с, №03МТС/с, №04МТС/с та №05МТС/с щодо виконання робіт по усуненню недоліків після ремонту об'єктів мережі ПрАТ «МТС Україна» на території Рівненської області.

Згідно з ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником, відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Як зазначалося вище, сторони у п.3 угод обумовили порядок прийняття робіт, шляхом підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Пунктом 4 статті 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд вважає доведеним факт виконання робіт позивачем на загальну суму 309 808,00 грн., що підтверджується актами здачі-приймання робіт, які 25.04.2016 року підписані уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплені печатками.

Згідно з ч.4 ст.879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за укладеними угодами, виникла заборгованість, яка на момент подачі позовної заяви становила 309 808,00 грн.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

В силу положень ст.610 ЦК України та ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.3.1 зазначених угод 100% вартість робіт, сплачується замовником виконавцю на підставі підписаного уповноваженими представниками обох сторін акту здачі-приймання виконаних робіт до 15 травня 2016 року.

«Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «до 1 серпня 2014 року включно», то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року», - зазначено у п.1.9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Суд перевіривши розрахунок трьох процентів річних, дійшов висновку, що такий є правильним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням угод, а отже позовні вимоги в частині стягнення 4481,61 грн. трьох відсотків річних підлягають до задоволення.

В частині стягнення інфляційних втрат, судом здійснено перерахунок заявленої до стягнення суми. Відповідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» де зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За таких обставин вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 3684,70 грн. є обґрунтованими та підлягають до стягнення.

Щодо вимоги про стягнення 47 718,92 грн. пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З наведеного випливає, що обов'язковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обов'язок та умови сплати пені.

Відповідно до абз. 3 та 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", ст. 36 Закону України "Про телекомунікації", ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Із змісту ч. 6 ст. 231 ГК України випливає, що штрафні санкції, якими в розумінні ст. 230 ГК України є неустойка, штраф, пеня, встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ. Тобто, вказаною нормою встановлюється лише порядок визначення розміру штрафних санкцій. Таким чином, дана норма не є спеціальною, якою визначається обов'язок та умови сплати штрафних санкцій.

Оскільки у вчиненому сторонами правочині не встановлено права позивача на нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання та відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов'язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 47 718,92 грн., оскільки вимога про стягнення такої є безпідставною.

Щодо заяви про забезпечення позову.

Позивачем 15.11.2016 року подано заяву №854 від 10.11.2016р. (вх.№5421/16) про забезпечення позову в якій просить суд вжити заходів по забезпеченню позову та накласти арешт на грошові кошти в усіх банківських установах де відкриті рахунки ПП «Олімп Плюс», рухоме та нерухоме майно відповідача у розмірі ціни позову та можливих судових витрат.

Згідно статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобовязання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до п.1 вказаної постанови особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовноївимоги, зокрема, чиспроможнийтакийзахід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

При цьому, суд повинен визнати, чи перебувають заходи забезпечення позову, про вжиття яких клопоче сторона, у зв»язку із заявленими позовними вимогами та предметом спору, чи є ймовірність утруднення виконання або невиконання у майбутньому рішення суду про задоволення позову в разі невжиття таких заходів.

Судом у даній конкретній справі не встановлено, що заходи до забезпечення позову, які просить вжити позивач, перебувають у зв'язку із заявленими позовними вимогами та предметом спору, як не встановлено і те, що є ймовірність утруднення виконання або невиконання у майбутньому рішення суду.

Крім того, суд вбачає за необхідне зазначити й те, що при вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення позову слід також враховувати, що цими заходами не повинна блокуватись господарська діяльність товариства, застосовуватись обмеження, не пов'язані з предметом спору. Не допускається забезпечення позову шляхом винесення ухвал, які фактично містять рішення у справі, яку ще не вирішено.

Розглянувши зазначену заяву позивача про вжиття заходів про забезпечення позову та накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно ПП «Олімп Плюс», суд дійшов висновку про її необґрунтованість та недоведеність. Відтак, заява не підлягає до задоволення.

З огляду на наведене, а також враховуючи те, що позивачем надано достатньо доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 309 808,00 грн. основного боргу, 3687,70 грн. інфляційних втрат та 4481,61 грн. 3% річних підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому кожна суттєва для справи обставина повинна підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 ГПК України).

При цьому за умовами ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача, пропорційно до розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 34, 49, 66, 67, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Олімп Плюс» (80500, Львівська область, Буський район, м.Буськ, площа Незалежності, 10; ідентифікаційний код 33465271) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-Зв'язок» (29018, м.Хмельницький, вул.Малиницька, 31; ідентифікаційний код 33232876) 309 808,00 грн. основного боргу, 3 687,70 грн. інфляційних втрат, 4481,61 грн. 3% річних та 4769,65 грн. - судового збору.

Наказ видати, відповідно до ст. 116 ГПК України.

3. В частині позовних вимог про стягнення пені – відмовити.

4.          В задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні 16.01.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 23.01.2017 р.

Суддя Блавацька-Калінська О. М.