Рішення

від 16.01.2017 по справі 922/4041/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2017 р.Справа № 922/4041/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (м. Харків) до Товариства з обмеженою відповідальністю Перукарня "Лель" (м. Харків) про стягнення 35557,29 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1Ю (дов.№38-565/19 від 23.02.2015 року), ОСОБА_2 (дов.№40-4587 від 01.11.2016 року);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Перукарня "Лель" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про постачання теплової енергії №565, укладеним між сторонами 01.03.2002 року. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 35557,29 грн., з яких 26268,89 грн. - сума боргу за договором; 2499,02 грн. - сума пені; 912,41 грн. - 3% річних; 5876,97 грн. - інфляційні нарахування. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором про постачання теплової енергії №565 від 01.03.2002 року щодо своєчасної оплати за поставлену теплову енергію. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

16.01.2017 року до канцелярії суду (вх.№1274) від представника позивача надійшла заява, в якій він вказує, що позивачем була допущенна технічна описка в тексті позовної заяви, а саме в абз.6 вказано номер договору 656, замість 565, просить вважати вірним номер договору 565.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд, дослідивши заяву представника позивача прийняв її до розгляду, та продовжив розгляд справи з урахуванням даної заяви представника позивача.

16.01.2017 року до канцелярії суду (вх.№1049) від працівника відповідача надійшла заява, в якій він просить суд розгляд справи відкласти строком на один місяць.

У судовому засіданні представник позивача проти даної заяви заперечив.

Суд, дослідивши заяву представника відповідача про відкладення розгляду справи, відмовив в її задоволенні як необґрунтовану та не підтверджену документально жодним конкретним доказом, а також з огляду на обмеження строку розгляду справу та зважаючи на те, що аналогічні клопотання вже неодноразово задовольнялись ухвалами господарського суду від 12.12.2016 та від 26.12.2016.

Представник позивача в судовому засіданні 16.01.2017 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 16.01.2017 не з'явився, витребуваних судом документів не надав. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучене судом до матеріалів справи.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" згідно п.1.1 Статуту засновано відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про підприємства в України", "Про підприємництво", "Про власність" та інших законодавчих актів України КП "Харківські теплові мережі" належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова відповідно до рішення № 191/03 від 24.09.03 р. XVI сесії Харківської міської ради XXIV скликання "Про комунальну власність м. Харкова".

Метою діяльності підприємства є задоволення потреб населення міста Харкова, державних, кооперативних, суспільних, приватних підприємств і організацій у якісній тепловій енергії при найменших витратах, одержання прибутку для розвитку підприємства, забезпечення інтересів його працівників та задоволення їх економічних і соціальних потреб.

З матеріалів справи вбачається, що згідно укладенного договору №565 між КП "Харківські теплові мережі" та ТОВ Перукарня "Лель" про постачання теплової енергії від 01.03.2002р., та на підставі Розпорядження про початок опалювального сезону 2014-2015р.р., 2015-2016 р.р., Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" здійснювало постачання теплової енергії до житлового будинку, де роташовані нежитлові приміщення відповідача за адресою: м. Харків, пр-т Московський 206-А.

Факт споживання відповідачем теплової енергії до нежитлових приміщень в опалювальних сезонах підтверджується актами на включення та відключення опалення в житловий будинок, підписаними уповноваженими представниками теплостачальної організації та балансоутримувачем будинку та скріплено печатками сторін.

У зв'язку з відсутністю у відповідача приладів обліку розрахунок вартості теплової енергії здійснений розрахунковим способом з урахуванням теплового навантаження на потреби опалення та гаряче водопостачання згідно "Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94, які затверджені Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993 року.

Відповідно до умов договору, КП "Харківські теплові мережі" (Теплопостачальна організація) бере на себе зобов'язання постачати відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах на потреби, перелік яких вказано в п. 2.1. договору, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором, а саме розділом 6 договору.

У відповідності до п. 6.3. договору відповідач повинен був за 10 днів до початку розрахункового періоду сплатити позивачу вартість, зазначеної в додатку 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

Різниця між заявленою та фактичною спожитою тепловою енергією сплачується Споживачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору в період з грудня 2014р. по квітень 2016р. здійснило відпуск теплової енергії у приміщення відповідача та направило на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії за вищевказаний період, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору, заборгованість в розмірі 26268,89 грн. не сплатив.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 26268,89 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 2499,02 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2.3 договору за несвоєчасну оплату за спожиту теплову енергію нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 2499,02 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 912,41 грн. суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 912,41 грн.

Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 5876,97 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 5876,97 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Перукарня "Лель" (61082, м. Харків, пр-т Московський 206-А; р/р 26007301600194, Фрун. АК ПІБ МФО 351179; код ЄДРПОУ 14105731) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11; код ЄДРПОУ 31557119; р/рахунок 26031303062313, ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823) суму боргу за договором в розмірі 26268,89 грн.; суму пені в розмірі 2499,02 грн.; 3% річних в розмірі 912,41 грн.; інфляційні нарахування в розмірі 5876,97 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Перукарня "Лель" (61082, м. Харків, пр-т Московський 206-А; р/р 26007301600194, Фрун. АК ПІБ МФО 351179; код ЄДРПОУ 14105731) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11; код ЄДРПОУ 31557119; р/рахунок 2600030002313, ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823) судовий збір в розмірі 1378,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.01.2017 р.

Суддя ОСОБА_3