Рішення

від 19.01.2017 по справі 910/22102/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2017Справа №910/22102/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Багнюк І.І.

розглянувши справу № 910/22102/16

за позовом приватного акціонерного товариства Страхова компанія

АХА Страхування ;

до приватного акціонерного товариства Кримська страхова компанія ;

про стягнення 19 888,91 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Савченко Г.В., довіреність № 25 від 12.05.2016р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось приватне акціонерне товариство Страхова компанія АХА Страхування (надалі - позивач) до приватного акціонерного товариства Кримська страхова компанія (надалі - відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування 19 888,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № 437а/13х від 26.04.2013р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки BMW , державний номер НОМЕР_1, а тому, відповідно до ст. 27 Закону України Про страхування та ст. 993, п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки Toyota , державний номер НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач направив останньому заяву про відшкодування шкоди. Відповідач заяву позивача про задоволення вимог не задовольнив, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2016р. порушено провадження у справі № 910/22102/16 та призначено її розгляд на 19.01.2017р.

17.01.2017р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача отримано відзив на позовну заяву.

Присутній у судовому засіданні 19.01.2017р. представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 02.12.2016р. не виконав.

Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 02.12.2016р. було надіслано позивачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримана останнім.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника позивача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від позивача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника позивача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З постанови Київського районного суду м. Харкова від 10.12.2013р. у справі №640/21859/13-п вбачається, що 02.12.2013р. о 16 год. 25 хв., ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки Toyota , державний номер НОМЕР_2, по вул. Сумській біля будинку № 24 в м. Харкові, не обрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки BMW , державний номер НОМЕР_1, у зв'язку з чим автомобілі отримали механічні пошкодження.

Даною постановою суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340,00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки BMW , державний номер НОМЕР_1.

Пошкоджений автомобіль застрахований у приватного акціонерного товариства Страхова компанія АХА Страхування на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № 437а/13х від 26.04.2013р.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України Про страхування , договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 ст. 20 Закону України Про страхування , страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України Про страхування визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до ст. 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України Про страхування вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.

Як зазначає Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України Про страхування , а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013.

За ст. 27 Закону України Про страхування до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України Про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 р. у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 р. у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014 р. у справі №910/3023/13.

Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль BMW , державний номер НОМЕР_1, та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі рахунку на оплату № 863 від 09.12.2013р., складеного ТОВ Баварія Моторс .

Позивачем було складено страховий акт № 1.001.13.18350/VESKO43435 від 12.12.2013р., згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 20 398,91 грн.

Кошти в розмірі 20 398,91 грн. були перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 77 808 від 13.12.2013р. на рахунок ТОВ Баварія Моторс , яке здійснювало ремонт пошкодженого транспортного засобу.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 20 398,91 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільна відповідальність власника транспортного засобу марки Toyota , державний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки BMW , державний номер НОМЕР_1, застрахована у відповідача, згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_4.

Відповідно до умов договору (полісу) НОМЕР_4, страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки Toyota , державний номер НОМЕР_2.

Зокрема ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в розмірі 50000,00 грн., розмір франшизи встановлено в сумі 510,00 грн.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України Про страхування , до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Toyota , державний номер НОМЕР_2, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_4, то відповідно до наведених положень Закону, обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу, покладається на відповідача.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем марки Toyota , державний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно ст. 12.1 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про страхування , франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Позивач звертався до відповідача з заявою за № 1043 АХА/АГ від 27.01.2016р. про сплату страхового відшкодування в сумі 20 398,91 грн.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідач суми страхового відшкодування не виплатив.

Оскільки, умовами полісу НОМЕР_4 розмір франшизи встановлено, тому страхове відшкодування позивачем при звернення з позовом до суду зменшено на його суму - 510,00 грн.

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу BMW , державний номер НОМЕР_1, було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди за вирахуванням франшизи, відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню в розмірі 19 888,91 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що матеріали справи не містять доказів розрахунку вартості витрат на проведення відновлюваного ремонту автомобіля суб'єктами оціночної діяльності, позивачем не надано звіту про оцінку майна з урахуванням фізичного зносу. Також, позивачем не надано доказів погодження вигодонабувачем за договором добровільного страхування наземного транспорту № 437а/13х від 26.04.2013р. - ПАТ УКРСОЦБАНК особи, на користь якої позивачу необхідно було здійснити виплату страхового відшкодування.

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності доказів визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, з огляду на наступне.

У листі Верховного Суду України від 19.07.2011 Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, вартість відновлювального ремонту автомобіля BMW , державний номер НОМЕР_1 згідно з рахунком на оплату № 863 від 09.12.2013р., складеного ТОВ Баварія Моторс , становить 23 426,69 грн. з ПДВ.

Позивачем було складено страховий акт, згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 20 398,91 грн.

Статтею 27 Закону України Про страхування та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України Про страхування , розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Крім того, Вищий господарський суд України в постанові від 23.08.2011 у справі №42/92 зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що визначає розмір збитку. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Судом встановлено факт виплати позивачем як страховиком страхового відшкодування у сумі 20 398,91 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 77 808 від 13.12.2013р., виходячи з фактичної вартості ремонту, визначеної відповідно до документів особи, яка здійснювала відновлювальний ремонт автомобіля.

Також, суд зазначає, що оскільки пошкоджений транспортний засіб BMW , державний номер НОМЕР_1 2012 року випуску, а ДТП сталася в грудні 2013 року, то фізичний знос не підлягає розрахунку.

Крім того, суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності погодження вигодо набувачем - ПАТ УКРСОЦБАНК особи, на користь якої позивачу необхідно було здійснити виплату страхового відшкодування, оскільки це є цивільно-правові відносини позивача та ПАТ УКРСОЦБАНК за договором № 437а/13х від 26.04.2013р., що не стосуються предмету спору у даній справі, та не впливає на обов'язок позивача щодо здійснення виплати страхового відшкодування страхувальнику за умовами вказаного договору у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства Кримська страхова компанія (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, 102; код ЄДРПОУ 20693867) на користь приватного акціонерного товариства Страхова компанія АХА Страхування (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8; код ЄДРПОУ 20474912) суму відшкодування в розмірі 19 888 грн. 91 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1378 грн. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 24.01.2017р.

Суддя А.І. Привалов