Рішення

від 17.01.2017 по справі 923/1301/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2017 року Справа № 923/1301/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Соловйова К.В. при секретарі Степановій Н.Д., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Херсонтранснафта", м. Херсон

до Комунального підприємства "Дорожник" Херсонської міської ради, м. Херсон

про стягнення 597 214,18 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, уповн. представник, довіреність від 01.12.2016р.;

від відповідача: ОСОБА_2, уповн. представник, довіреність від 05.01.2017р.

Обставини справи: провадження у справі порушено за позовом Приватного підприємства "Херсонтранснафта" (позивач) до Комунального підприємства "Дорожник" Херсонської міської ради (відповідач) з вимогами про стягнення 526 325,99 грн. основного боргу (з оплати товару, зазначеного у видаткових накладних від 10.10.2016р. №1 та від 11.10.2016р. № 2), 14 737,13 грн. інфляційних втрат, 10 598,62 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 20 216,69 грн. пені, загальною сумою яких у позовній заяві вказано 597 214,18 грн. Позов обґрунтовано ст.ст.193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.536, 625 Цивільного кодексу України та твердженнями про невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки від 10.10.2016р.

Відповідач надав відзив, за яким позов не визнав та просить відмовити в повному обсязі в задоволенні позову, стверджуючи про відсутність власне факту передачі позивачем відповідачеві товару загальною вартістю 526 325,99 грн., на підставі видаткових накладних від 10.10.2016р. № 1 та від 11.10.2016р. № 2, оскільки особа, яка згідно довіреності відповідача мала отримати цей товар, безпосередньо не оформлювала ці накладні та не пам'ятає, чи підписувала вона ці накладні, а також, стверджуючи про відсутність у відповідача, через форс-мажорні обставини будь-якої документації щодо вказаної поставки товару (через знищення сторонньою особою усієї бухгалтерської документації відповідача, яка була розміщена на електронних носіях, та втрату усієї бухгалтерської документації відповідача, яка була оформлена у письмовому вигляді).

В судовому засіданні 20.12.2016р. оголошена перерва до 17.01.2017р. 10-00 год.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні 17.01.2017р., відповідно до ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Херсонтранснафта" (надалі - позивач) та Комунальне підприємство "Дорожник" Херсонської міської ради (надалі - відповідач) уклали 10.10.2016р. між собою договір № 4 поставки товару, на умовах якого позивач зобов'язався в період з 10.10.2016р. по 31.12.2016р. поставити (продати) відповідачеві нафтопродукти, окремими партіями, в асортименті, за найменуванні, кількості та ціною згідно специфікацій до даного договору, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар в порядку та строки, які встановлено даним договором (надалі - договір). Згідно з п.2.3. договору товар вважається поставленим та переданим позивачем у власність відповідача з моменту підписання відповідачем накладних. Згідно з п.6.2. договору оплата товару здійснюється протягом одного банківського дня з дати виставлення рахунку-фактури позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, неврегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Згідно з ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

На умовах договору позивач передав відповідачеві товар загальною вартістю 526325,99 грн. (з ПДВ), а саме, 38,17 тн бітуму нафтового шляхового БНД 60/90 вартістю 382 325,99 грн. на підставі накладних (видаткової та товарно-транспортної) № 1 від 10.10.2016р. та 15,0 тн мазуту паливного М-100 вартістю 144 000,00 грн. на підставі накладних (видаткової та товарно-транспортної) № 2 від 11.10.2016р., згідно довіреності відповідача № 133/1 від 10.10.2016р.

На оплату цього товару позивач виставив відповідачу рахунки № 1 від 10.10.2016р. на суму 382 325,99 грн. (з ПДВ) та № 2 від 11.10.2016р. на суму 144 000,00 грн. (з ПДВ), які отримано, відповідно, 10.10.2016р. та 11.10.2016р. згідно вчинених на других примірниках таких рахунків розписок про їх отримання від імені головного бухгалтера відповідача.

У встановлений договором строк для оплати товару відповідач не здійснив повної або часткової оплати товару, який вказаний у накладних (видаткових та товарно-транспортних) № 1 від 10.10.2016р. та № 2 від 11.10.2016р.

01.11.2016р. позивачем вручено відповідачеві претензію від 01.11.2016р., з вимогою до відповідача протягом семи днів з моменту отримання цієї претензії здійснити оплату 526325,99 грн. на погашення заборгованості з оплати товару, який вказаний у видаткових та товарно-транспортних накладних № 1 від 10.10.2016р., № 2 від 11.10.2016р.

У відповідь на цю претензію, відповідач листом від 25.11.2016р. повідомив позивачеві про визнання відповідачем в повному обсязі вказаної (в сумі) 526 325,99 грн. заборгованості перед позивачем за укладеним 10.10.2016р. між ними договором №4 поставки товару та просив про розстрочення сплати цього боргу на шість місяців.

За складеним між сторонами актом звіряння взаєморозрахунків за період з 01.10.2016р. по 22.11.2016р. розмір вказаної заборгованості відповідача перед позивачем додатково уточнений, саме, як 526 325,99 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 3 ГПК України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, які (пояснення) на вимогу суду, мають бути викладені письмово. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розглядові в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, із змінами та доповненнями (надалі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Аналогічне визначення терміну "первинний документ" містить у собі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції цієї норми протягом жовтень - грудень 2016 року), а саме, - "документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення". Відповідно до п. 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції цієї норми протягом жовтень - грудень 2016 року) та п.2.4 Положення обов'язковими реквізитами первинного документу є: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Накладні (видаткові та товарно-транспортні) № 1 від 10.10.2016р. та № 2 від 11.10.2016р. оформлено у відповідності до вимог вказаної редакції ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4 Положення щодо оформлення первинних документів. Ці накладні підписано сторонами договору, зокрема, відповідачем (його представником за довіреністю № 133/1 від 10.10.2016р.), та скріплено відбитками печаток сторін договору, при відсутності будь-яких зауважень та заперечень відповідача. Доказів іншого відповідачем не надано.

В судовому засіданні 20.12.2016р. суд здійснив огляд оригіналів вказаних накладних (видаткових та товарно-транспортних), довіреності № 133/1 від 10.10.2016р. та укладеного між сторонами договору поставки (примірники позивача).

Таким чином, факт передачі позивачем відповідачеві товару загальною вартістю 526325,99 грн. (з ПДВ) підтверджується такими первинними документами як, власне укладений між сторонами договір поставки, накладні (видаткові та товарно-транспортні) №1 від 10.10.2016р.,№2 від 11.10.2016р., довіреність відповідача № 133/1 від 10.10.2016р.

Додатковим доказом отримання відповідачем від позивача товару загальною вартістю 526325,99 грн., згідно вказаних первинних документів, є лист відповідача від 25.11.2016р., за яким відповідач визнав борг у сумі 526325,99 грн. перед позивачем. Вказаного листа підписано чинним за станом на 01.11.2016р. керівником відповідача. Іншого керівника відповідача було призначено з 01.12.2016р. (а.с.43-44).

Позиція відповідача щодо визнання, згідно листа від 25.11.2016р. такого боргу, узгоджується з складеним між сторонами актом звіряння взаєморозрахунків за період з 01.10.2016р. по 22.11.2016р.

Доводи відповідача про відсутність власне факту поставки позивачем відповідачеві товару на підставі видаткових накладних від 10.10.2016р. № 1 та 11.10.2016р. № 2 (тобто, нездійснення у об'єктивній реальності передачі такого товару від позивача відповідачу), обґрунтовані твердженнями, що особа, яка згідно довіреності відповідача мала отримати цей товар, безпосередньо не оформлювала ці накладні та не пам'ятає, чи підписувала вона ці накладні, суд відхиляє за наявності у справі первинних документів (примірники позивача) щодо вказаної поставки товару, а також, з рахуванням наступного:

- відповідачем в порядку ст.ст.32-34 ГПК України, не доведено суду будь-якими доказами того, що особа, яка згідно довіреності відповідача мала отримати товар на підставі видаткових накладних від 10.10.2016р. № 1 та 11.10.2016р. № 2, заперечує факт підписання нею цих накладних та товарно-транспортних накладних до них або ж факт отримання на підставі цих накладних товару позивача загальною вартістю 526325,99 грн;

- усі накладні (видаткові та товарно-транспортні) № 1 від 10.10.2016р., №2 від 11.10.2016р. скріплено відбитком печатки відповідача;

- відповідачем не подавалося клопотання про призначення судової експертизи у даній справі з метою підтвердження оригінальності підпису уповноваженого на отримання товару представника відповідача або оригінальності відбитку печатки відповідача у вказаних накладних.

Інші доводи відповідача не спростовують факту здійснення позивачем відповідачеві поставки товару загальною вартістю 526 325,99 грн. (з ПДВ), на підставі накладних (видаткової та товарно-транспортної) № 1 від 10.10.2016р. та № 2 від 11.10.2016р., згідно довіреності відповідача № 133/1 від 10.10.2016р.

Суд констатує про те, що згідно довіреності відповідача № 133/1 від 10.10.2016р. представника відповідача за цією довіреністю було уповноважено на отримання 15 тн мазуту та 38 тн бітуму. Проте, цей представник фактично отримав від позивача, поряд з 15 тн мазуту, 38,17 тн, а не 38 тн бітуму, вийшовши за межі своїх повноважень щодо отримання бітуму згідно вказаної довіреності. Разом з тим, суд зазначає, що 38,17 тн бітуму є кількістю бітуму, що вказана у рахунку № 1 від 10.10.2016р. позивача. Цей рахунок був прийнятий відповідачем, без будь-яких заперечень. Накладні (видаткова та товарно-транспортна) № 1 від 10.10.2016р. на поставку 38,17 тн бітуму скріплена відбитком печатки відповідача. В подальшому, листом від 25.11.2016р. за підписом керівника відповідача, відповідач визнав власну заборгованість перед позивачем в розмірі 526325,99 грн., складовою якої є вартість саме 38,17 тн, а не 38 тн бітуму.

Відповідно до ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він (представник) представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він (представник) представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Згідно з ч. 2 ст. 241 Цивільного кодексу України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. За таких обставин, за висновком суду, отримання представником відповідача за довіреністю № 133/1 від 10.10.2016р. від позивача 38,17 тн, а не 38 тн бітуму, у будь-якому разі слідує вважати погодженим відповідачем в порядку, ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України

Згідно п.6.2. договору строк для оплати товару встановлений у банківських днях. При цьому, поняття (термін) "банківський день" чинним законодавством або ж сторонами за текстом договору не визначено. За таких обставин, суд приймає значення цього поняття як "робочий день банку, який здійснюватиме перерахування грошових коштів відповідача, в оплату товару позивача, на розрахунковий рахунок позивача". За загальним правилом, що містить у собі ч. 1 ст. 52 Кодексу Законів про працю України, в Україні встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними. Згідно з цим же Кодексом, допускається встановлення шестиденного робочого тижня, з одним вихідним днем. Матеріалами справи не підтверджено факт встановлення в банках, в яких обслуговуються позивач або відповідач, або ж в будь-яких інших банках шестиденного робочого тижня, з одним вихідним днем та, відповідно, факт здійснення банківських операцій протягом шести днів на тиждень. Доказів іншого позивачем не надано.

З урахуванням цього та виходячи з положень щодо строку оплати товару, які містить у собі договір між сторонами у справі, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку здійснити оплату отриманого за договором, на підставі відповідної накладної відповідача, товару протягом одного робочого дня з дня отримання такого товару, виходячи з встановленого згідно з ч. 1 ст. 52 Кодексу Законів про працю України п'ятиденного робочого тижня. Суду не надано доказів отримання відповідачем від позивача товару, який вказано у накладних (видаткових та товарно-транспортних) № 1 від 10.10.2016р. та № 2 від 11.10.2016р. в інші календарні дати, ніж вказані за текстом (у реквізитах) цих накладних дати їхнього складання. Виходячи з цього, зобов'язання з оплати отриманого за договором товару є простроченими відповідачем:

- з 12.10.2016р. щодо товару вартістю 382 325,99 грн., який вказаний у накладних (видатковій та товарно-транспортній) № 1 від 10.10.2016р.;

- з 13.10.2016р. щодо товару вартістю 144 000,00 грн., який вказаний у накладних (видатковій та товарно-транспортній) № 2 від 11.10.2016р.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також річні (3 %) від простроченої суми, якщо інший розмір річних не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Згідно з ч. 1 ст. 230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з п.7.5. договору при порушенні строку оплати товару відповідач сплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочки, без обмеження строків її нарахування, та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 15 % річних з простроченої суми в порядку ст.536 Цивільного кодексу України.

Судом перевірено виконані позивачем розрахунки заявлених до стягнення з відповідача 14 737,13 грн. інфляційних втрат, 10 598,62 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 20 216,69 грн. пені (а.с.8).

За результатами перевірки встановлено, що розрахунок 14 737,13 грн. інфляційних втрат за прострочення сплати боргу з оплати товару в жовтні 2016 року здійснений позивачем з урахуванням положень п.3.1., п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", узгоджується з положеннями листа Верховного суду України від 03.04.1997р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та не містить арифметичних помилок. Разом з тим, судом встановлено, що розрахунок 10598,62 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 20216,69 грн. пені, які нараховані з 13.10.2016р. по 30.11.2016р., здійснений позивачем без урахування того, що кількість днів у 2016, високосному, році становить 366 днів.

Суд здійснив власний розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами та пені, у зв'язку з простроченням сплати 526 325,99 грн. основного боргу (з оплати товару) в період з 13.10.2016р. по 30.11.2016р., яким встановлено наступне.

Проценти за користування відповідачем 526 325,99 грн. чужих грошових коштів за період з 13.10.2016р. по 30.11.2016р., тривалістю 49 днів, складають 10 569,66 грн.

10 569,66 грн. = ((526 325,99 грн. х 49 х 15) /100) / 366

Пеня, у зв'язку з простроченням відповідачем сплати 526 325,99 грн. вартості товару за період з 13.10.2016р. по 27.10.2016р., тривалістю 15 днів, становить 6471,22 грн.

6471,22 грн. = ((526 325,99 грн. х 2 х 15,0 % х 15 днів) / 100 %) / 366 днів

Пеня, у зв'язку з простроченням відповідачем сплати 526 325,99 грн. вартості товару, за період з 28.10.2016р. по 30.11.2016р., тривалістю 34 дні, становить 13 690,23 грн.

13 690,23 грн. = ((526 325,99 грн. х 2 х 15,0 % х 34 дні) / 100 %) / 366 днів

Загальна сума вказаної пені становить 20 161,45 грн.

20 161,45 грн. = 6 471,22 грн. + 13 690,23 грн.

Суд зазначає, що ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України, якою встановлено, зокрема, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, є спеціальною правовою нормою і поширює свою дію лише на правовідносини, що пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж. Тобто, за ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений ст. 536 Цивільного кодексу України обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому, договором може бути встановлений інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня. Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом, іншим актом цивільного законодавства.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами, нарахування яких передбачено п.7.5. договору у випадку порушення строків оплати за поставлений товар в розмірі 15 % річних з простроченої суми, ураховуючи спосіб їх обчислення, не підпадають під визначення пені за ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, й, відповідно, за своєю правовою природою, не є пенею. Відповідно нарахування відповідачеві за період з 13.10.2016р. по 30.11.2016р., на підставі п.7.5. договору, як процентів за користування відповідачем 526 325,99 грн. чужих грошових коштів, так і пені за прострочення сплати відповідачем 526 325,99 грн. вартості товару, узгоджується з приписами ст.61 Конституції України, за якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідач не надав доказів повного або часткового погашення 526 325,99 грн. основного боргу (з оплати товару) перед позивачем та доказів сплати, повністю або частково, позивачеві 14 737,13 грн. інфляційних втрат, 10 598,62 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 20 216,69 грн. пені.

За вказаних встановлених судом фактичних обставин та на підставі наведених правових норм позовні вимоги про стягнення з відповідача 526 325,99 грн. основного боргу (з оплати товару) та 14 737,13 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі, а позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 598,62 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 20 216,69 грн. пені підлягають частковому задоволенню, у сумі 10 569,66 грн. та 20 161,45 грн., відповідно. У стягненні 28,96 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 55,24 грн. пені має бути відмовлено.

Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, а також, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення. Відповідачем не вказано та, відповідно, не доведено, при розгляді справи, а судом не встановлено наявності стосовно відповідача передбачених ст.233 Господарського кодексу України фактичних обставин, з якими закон пов'язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій, а також, передбачених законом підстав для надання відповідачеві відстрочки та/або розстрочки виконання даного рішення суду.

За текстом позовної заяви ціною позову з вимогами про стягнення 526 325,99 грн. боргу з оплати товару, 14 737,13 грн. інфляційних втрат, 10 598,62 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 20 216,69 грн. пені (тобто, загальною сумою таких зазначених позовних вимог) помилково, через описку, вказано 597 214,18 грн.

Правильною ціною позову з вимогами вказаного розміру за наведеним їхнім переліком (загальною сумою цих вимог) є 571 878,43 грн.

571 878,43 грн. = 526 325,99 грн. + 14 737,13 грн. + 10 598,62 грн. + 20 216,69 грн.

За подання у грудні 2016 року до господарського суду позову з вимогами про стягнення 571 878,43 грн. за законом (ст.4 Закону України "Про судовий збір") підлягає сплаті 8 578,18 грн. судового збору. Фактично за подання вказаного позову позивач сплатив 8 958,21 грн. судового збору платіжним дорученням від 30.11.2016р. № 45 (а.с.7).

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов про стягнення 571 878,43 грн. задовольняється на 99,98 %.

99,98 % = ((571 794,23 грн. (розмір задоволених позовних вимог) / (571 878,43 грн. (фактичний розмір заявлених позовних вимог)) х 100 %

У зв'язку з цим 99,98 % або 8576,46 грн. судового збору покладається на відповідача, решта - на позивача.

У разі подання позивачем клопотання про повернення зайве сплаченого судового збору за позовом про стягнення 571 878,43 грн., позивачеві з держбюджету на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" має бути повернуто 380,03 грн. судового збору. Станом на дату винесення рішення у справі відповідне клопотання не подано.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Дорожник" Херсонської міської ради (місцезнаходження: 73009, м. Херсон, вул. Фонтанна, буд.15; ідентифікаційний код юридичної особи 37542600) на користь Приватного підприємства "Херсонтранснафта" (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд.15, оф.425; ідентифікаційний код юридичної особи 40755257) 526 325 (п'ятсот двадцять шість тисяч триста двадцять п'ять) грн. 99 коп. заборгованості з оплати товару, 14 737 (чотирнадцять тисяч сімсот тридцять сім) грн. 13 коп. інфляційних втрат, 20 161 (двадцять тисяч сто шістдесят одна) грн. 45 коп. пені, 10 569 (десять тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 66 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами та 8 576 (вісім тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 46 коп. компенсації по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24.01.2017р.

Суддя К.В. Соловйов