Рішення

від 25.01.2017 по справі 904/141/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.01.17р. Справа № 904/141/17

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Вінниця)

до Приватного підприємства "Фортекс" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу згідно заявки-договору № 11/08 від 22.08.2016 у загальному розмірі 34 782 грн. 94 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Горобець Д.Г. - адвокат (ордер на надання правової допомоги серія ВН

№010426 від 16.01.2017)

від відповідача: Коптєлова Н.Л. - представник (довіреність від 12.01.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Фортекс" (далі - відповідач) заборгованість за надані послуги з перевезення вантажу згідно заявки-договору № 11/08 від 22.08.2016 у загальному розмірі 34 782 грн. 94 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 34 176 грн. 00 коп. - основний борг;

- 500 грн. 49 коп. - пеня;

- 106 грн. 45 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за заявкою-договором на міжнародні автомобільні перевезення вантажу № 11/08 від 22.08.2016 в частині повної та своєчасної оплати за надані у серпні 2016 року послуги, наявністю боргу у сумі 34 176 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі статті 231 Господарського кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 24.10.2016 по 01.12.2016 в сумі 500 грн. 49 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 24.10.2016 по 01.12.2016 у сумі 106 грн. 45 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 25.01.2017.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 3583/17 від 20.01.2017), в якому він визнає позовні вимоги позивача лише частково - в сумі 15 892 грн. 00 коп., в решті позовних вимог просить суд відмовити, посилаючись на те, що спірне перевезення було здійснене на виконання вказаної позивачем заявки, яка була частиною договору на транспортно-експедиторське обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 1058 від 10.03.2016, за яким у позивача наявна заборгованість перед відповідачем. Вказана заборгованість утворилась за іншим перевезенням, в ході виконання якого була виявлена нестача вантажу, за яку відповідно до умов договору несе відповідальність позивач. Крім того, відповідач наголошує на тому, що оригіналів документів, які підтверджують виконання зобов'язань позивачем за спірною заявкою, позивачем надано не було.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 4652/17 від 25.01.2017) до якого він долучив оригінали доданих до позову документів.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 4657/17 від 25.01.2017), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 25.01.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 25.01.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представником відповідача у судовому засіданні 25.01.2017 було викладено зміст відзиву на позовну заяву, доводи якого він просив врахувати під час вирішення спору по суті.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 25.01.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 10.03.2016 між Приватним підприємством "Фортекс" (далі - експедитор-1, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - експедитор-2, позивач) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 1058 (далі - договір), на підставі якого експедитор діє від свого імені та за рахунок замовника, залучає третю сторону - експедитора-2, для доставки вантажів автомобілями в міжнародному сполученні. Експедитор-2 доставляє заявлені експедитором-1 вантажі, а експедитор-1 оплачує послуги експедитора-2 із коштів замовника на погоджених нижче умовах (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2. договору організовуючи перевезення вантажів, сторони керуються договором та конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПГ), ООН, Женева 1956 року.

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання та є діючим до 31.12.2016 .

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Здійснивши системний аналіз наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, наданих відповідачем: договору від 10.03.2016 зі строком дії до 31.12.2016, заявок на перевезення, платіжних доручень на оплату наданих послуг за період з 11.04.2016 по 03.08.2016, суд вважає доводи відповідача в цій частині такими, що заслуговують на увагу, та приходить до висновку, що спірні правовідносини виникли між сторонами саме на підставі договору на транспортно-експедиторське обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 1058 від 10.03.2016, а вказана позивачем в позові заявка № 11/08 від 22.08.2016 є невід'ємною частиною вказаного договору та складена в рамках його виконання.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання статті 316 Господарського кодексу України, Глави 65 Цивільного кодексу України "Транспортне експедирування", Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини 1 статті 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Так, у пункті 2.1. договору сторони визначили, що експедитор-1 надає експедитору-2 оригінал або факс-копію транспортної заявки (не менше, ніж за 48 годин до дати завантаження) на здійснення міжнародного перевезення вантажу в довільної формі із зазначенням наступної інформації: маршрут; найменування вантажу; вага та об'єм вантажу (на один автомобіль); митне оформлення; кількість автомобілів; дата та час завантаження; строк доставки; адреса завантаження; фірма відправника; контактна особа при завантаженні та його телефон; адреса вивантаження; контактна особа при вивантаженні та його телефон; прикордонний перехід; вартість послуг в грн., умова оплати; додаткові умови (вантаж в складі збірного - у разі необхідності).

У відповідності до вказаних вимог, відповідачем було сформовано транспортне замовлення - заявку № 11/08 від 22.08.2016, в якій сторони визначили всю вказану в пункті 2.1. договору інформацію. За вказаною заявкою було замовлено організацію перевезення за маршрутом м. Стороженець (Україна) - D06188 Braschwitz (Німеччина) (а.с.8).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання взятих на себе зобов'язань позивачем у серпні 2016 року було надано відповідачу послуги , обумовлені умовами договору та заявкою № 11/08 від 22.08.2016, вартість яких склала 1200 Євро.

На підтвердження виконання заявки № 11/08 від 22.08.2016 позивач долучив до матеріалів справи:

- міжнародну товарно-транспортну накладну CMR № 956347 від 30.08.2016 (а.с.9).

Так, матеріали справи не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг.

Таким чином, послуги з організації перевезення вантажів на загальну суму 1200 Євро є такими, що прийняті відповідачем в повному обсязі.

За приписами статті 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

У відповідності до умов пункту 2.1. договору вартість послуг та умови оплати визначаються в заявці.

Так, у заявці № 11/08 від 22.08.2016 було вказано, що вартість послуг складає 1200 Євро по курсу продажу валюти; оплата здійснюється з 15 по 23 число кожного місяця по оригіналам (копіям) документів .

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем здійснювалося направлення на юридичну та фактичну (зазначену самим відповідачем) адреси відповідача претензії, заявки № 11/8, CMR № 956347, рахунку № 59 від 22.08.2016 та акту виконаних робіт № 36 від 30.08.2016 (а.с.13,15).

Однак, обидва поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилися документи на підтвердження надання послуг позивачем, були повернуті 22.11.2016 та 24.11.2016 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" "За закінченням встановленого терміну зберігання".

Вказане підтверджується витягами з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, які містять інформацію про незабезпечення відповідачем отримання кореспонденції за юридичною та фактичною адресами, які долучені до матеріалів справи судом.

Слід зазначити, що в разі якщо відправлення було надіслано за належною адресою (зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) і повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що вказане відправлення є врученим адресату.

Так, суд виходить із того, що документи, які підтверджують виконання позивачем замовлення за заявкою № 11/08 від 22.08.2016 вважаються врученими відповідачу 26.10.2016, оскільки саме 26.10.2016 поштове відправлення не було вручено відповідачу під час доставки за його юридичною адресою. Вказане вбачається з витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення за юридичною адресою відповідача.

Оскільки, у заявці № 11/08 від 22.08.2016 було визначено строком для оплати період з 15 по 23 число кожного місяця, а документи вважаються врученими відповідачу 26.10.2016, то відповідач зобов'язаний був оплатити вартість наданих послуг в період з 15.11.2016 по 23.11.2016.

При цьому, в установлений договором (заявкою) строк зобов'язання щодо оплати наданих у серпні 2016 року послуг відповідачем не виконано, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

В той же час, у заявці сторонами було визначено, що вартість послуг складає 1200 Євро по курсу продажу валюти.

Так, у судовому засіданні 25.01.2017 представниками як позивача так і відповідачу було вказано, що конвертація Євро у гривню підлягає у відповідності до офіційного курсу валют, встановленому Національним банком України. При цьому, суд вважає необґрунтованим визначення позивачем гривневого еквіваленту за курсом валют станом на 30.08.2016 (1200 х 28,48 = 34 176,00), оскільки зобов'язання з оплати наданих послуг виникло у відповідача 23.11.2016 (граничний строк оплати), отже обґрунтованим, суд вважає, застосування офіційного курсу Євро до гривні саме станом на 23.11.2016. Відповідно до інформації Національного банку України станом на 23.11.2016 офіційний курс Євро до гривні було встановлено на рівні 27,242094. Отже, вартість послуг, наданих за заявкою № 11/08 від 22.08.2016, яка підлягала сплаті відповідачем станом на 23.11.2016, становить 32 690 грн. 51 коп. Несплата вказаної суми відповідачем і стала причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих у серпні 21016 року послуг в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав 23.11.2016, у зв'язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 32 690 грн. 51 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 32 690 грн. 51 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував. Крім того, факт несплати за вказані послуги не заперечував.

В той же час, суд не приймає до уваги заперечення відповідача в частині посилання на наявність заборгованості за спірним договором у позивача перед відповідачем, яка утворилась за іншим перевезенням, в ході виконання якого була виявлена нестача вантажу, за яку відповідно до умов договору несе відповідальність позивач. Наявність вказаної заборгованості є спірною та не визнається позивачем, отже її розгляд може бути предметом спору в іншій судовій справі; у вказаній справі предметом спору є заборгованість за перевезення, здійснене у серпні 2016 року, а отже, судом не вивчаються на не досліджуються правовідносини сторін, які виникли раніше з іншого (неспірного) перевезення. Крім того, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке фактично просить відповідач у відзиві на позовну заяву, в процесі розгляду справи не передбачено законом, а здійснюється відповідно до норм Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором № 1058 від 10.03.2016 (з заявкою № 11/08 від 22.08.2016) у відповідача перед позивачем в сумі 32 690 грн. 51 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 32 690 грн. 51 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В той же час, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В той же час, суд вважає неправомірним нарахування пені у відповідності до норм статті 231 Господарського кодексу України, як вказав у позовній заяві позивач, оскільки розмір пені визначається за згодою сторін та порядок її нарахування було визначено сторонами у пункті 5.4. договору.

Так, у пункті 5.4. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг єкспедитор-1 сплачує із коштів замовника пеню у розмірі 0,1% від неоплаченої суми за кожен день прострочки платежу.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що наведений у позовній заяві, судом встановлено, що позивачем невірно визначено період прострочення. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений позивачем період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок пені за вказаним періодом, судом було встановлено, що пеня за період прострочення оплати вартості послуг з 24.11.2016 по 01.12.2016 складає 200 грн. 07 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 200 грн. 07 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 24.10.2016 по 01.12.2016 у сумі 106 грн. 45 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що наведений у позовній заяві, судом встановлено, що позивачем невірно визначено період прострочення, отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначений позивачем період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено, що 3% річних за період прострочення оплати вартості послуг з 24.11.2016 по 01.12.2016 складають 21 грн. 44 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 21 грн. 44 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Фортекс" (49051, м. Дніпро, вулиця Тверська, будинок 17, квартира 39; ідентифікаційний код 32781008) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 32 690 грн. 51 коп. - основного боргу, 200 грн. 07 коп. - пені, 21 грн. 44 коп. - 3% річних, 1 303 грн. 88 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко