Рішення

від 23.01.2017 по справі 922/4389/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2017 р.Справа № 922/4389/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Самсоновій М.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір", с. Довжик до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукт Груп", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 керівника;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукт Груп", в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 487626,62 грн., яка на думку позивача виникла внаслідок не виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати за поставлений товар на підставі договору постачання №16/02/4 від 24.02.2016р., який був укладений між позивачем та відповідачем, пеню у розмірі 71013,99 грн., 15% річних у розмірі 33086,73 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 43170,56 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати у вигляді судового збору за подання позову у розмірі 9523,30 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.12.2016р. прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на "23" січня 2017 р. о (об) 12:00.

10.01.2017р. позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" надав клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції (вх.№554), в якому просить суд провести судове засідання, яке відбудеться 23.01.2017р. в режимі відеоконференцзв'язку та доручити забезпечення проведення відеоконференції господарському суду Житомирської області.

У зв'язку із відпусткою судді Светлічного Ю.В. питання щодо участі позивача у справі в режимі відеоконференції було доручено керівництвом господарського суду Харківської області для вирішення у встановленому порядку судді Аюповій Р.М.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.01.2017р. клопотання позивача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції задоволено. Забезпечення проведення відеоконференції за участю ТОВ "ТД "Танір" по справі №922/4389/16 доручено господарському суду Житомирської області.

Представник позивача ТОВ "ТД "Танір" з'явився у судове засідання особисто, тому справа слухається без застосування технічних засобів не в режимі відеоконференції.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив. До господарського суду Харківської області 04.01.2017р. повернулась ухвала від 20 грудня 2016 року про порушення провадження у справі, яка була направлена на адресу відповідача: м. Харків, вул. Шевченка, 32 з відміткою пошти: за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач був повідомлений належним чином, про дату та час розгляду справи, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продукт груп" (покупець), укладено договір постачання №16/02/4 від 26 лютого 2016 року (далі по тексту - договір).

Відповідно до умов вищевказаного договору, ТОВ "Торгівельний дім "Танір", як постачальник зобов'язувалося передати, а ТОВ "Продукт груп", як покупець прийняти та оплатити продукти харчові (за договором - товар), найменування, асортимент та кількість якого визначаються сторонами договору у видаткових накладних, які сторони складають при прийманні-передачі кожної партії товару. В результаті чого, кожна із сторін, уклавши договір, взяла на себе зобов'язання, а саме позивач поставити товар, яким є масло солодковершкове селянське "нове 73% жирності ДСТУ, масло солодковершкове селянське ДСТУ 4399:2005 фасоване 200 гр., сир "Російський великий" 50%, кг, а відповідач оплатити його в порядку та на умовах визначених вказаним вище договором.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно п.2.1., 2.3. договору ціна кожної одиниці товару визначається постачальником та вказується у видаткових накладних. Загальна сума договору необмежена та складається із сум всіх видаткових накладних.

Згідно п. 4.1. договору, розрахунки за товар здійснюються за кожною поставленою партією товару шляхом оплати покупцем вартості партії товару протягом 21 календарних днів з дати поставки такої партії.

Позивач, як постачальник свої зобов'язання за договором виконав та поставив відповідачу поставку товару у період з 26.02.2016р.ю по 26.10.2016р. на загальну суму 3 665 245,24 грн., що підтверджується видатковими накладними, які містяться у матеріалах справи.

Відповідач товар на вказану суму отримав, але своїх зобов'язань по оплаті повністю не виконав, а саме частково повернув товар на суму 169879,50 грн. та частково сплатив товар у сумі 3007739,12 грн., тому у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 487626,62 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 487 626,62 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 71013,99 грн., 15% річних у розмірі 33086,73 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 43170,56 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до п. 7.3.1. договору поставки, у випадку несвоєчасної оплати згідно договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені, 3% річних та інфляційних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукт Груп" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 32, код ЄДРПОУ 39973769) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" (10004, Житомирська область, Житомирський район, с. Довжик, вул. Шевченка, буд. 4, код ЄДРПОУ 38741892) заборгованість у розмірі 487 626,62 грн. внаслідок не виконання грошового зобов'язання оплати за поставлений товар на підставі договору постачання №16/02/4 від 26 лютого 2016 року.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукт Груп" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 32, код ЄДРПОУ 39973769) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" (10004, Житомирська область, Житомирський район, с. Довжик, вул. Шевченка, буд. 4, код ЄДРПОУ 38741892) пеню у розмірі 71013,99 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукт Груп" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 32, код ЄДРПОУ 39973769) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" (10004, Житомирська область, Житомирський район, с. Довжик, вул. Шевченка, буд. 4, код ЄДРПОУ 38741892) 15% річних у розмірі 33075,73 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 43170,56 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукт Груп" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 32, код ЄДРПОУ 39973769) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Танір" (10004, Житомирська область, Житомирський район, с. Довжик, вул. Шевченка, буд.4, код ЄДРПОУ 38741892) 9523,30 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.01.2017 р.

Суддя ОСОБА_2