Постанова

від 25.01.2017 по справі 910/10496/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Справа № 910/10496/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Коробенка Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного управління справами на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 у справі Господарського суду№ 910/10496/16 м. Києва за позовомДержавного управління справами доКиївської міської ради про визнання договору в частині недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Гарус О.О., дов. від 27.12.2016 № 01-19/14/2884; відповідача: Безносик А.О., дов. від 10.01.2017 № 225-КМР-20;

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Державне управління справами (далі - Управління) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило визнати недійсними абзаци 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки № 15 від 01.02.2007.

Позовні вимоги Управління обґрунтовувало тим, що абзаци 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки № 15 від 01.02.2007 не відповідають чинному законодавству, зокрема, ч. 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", за яким органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону. За таких обставин, з урахуванням того, що згідно з ч. 2 п. 7 розділу V Прикінцеві положення даного закону будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом, Управління вважає, що спірні абзаци договору оренди земельної ділянки № 15 від 01.02.2007 підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

У відзиві на позовну заяву Київська міська рада (далі - Рада) висловила свої заперечення проти задоволення позовних вимог Управління, заявила про сплив позовної давності у даній справі та просила відмовити в позові.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.06.2016 (суддя Отрош І.М.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 (колегія суддів: Тищенко О.В., Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.) рішення Господарського суду м. Києва від 24.06.2016 залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, тоді як, Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", на який посилається Управління, як на підставу заявленого позову, набрав чинності вже після укладення договору оренди земельної ділянки № 15 від 01.02.2007. Обставин невідповідності спірних положень договору законодавству, що діяло на момент його укладення судами не встановлено. Враховуючи невстановлення порушень прав або охоронюваних законом інтересів позивача судами відмовлено у застосуванні наслідків спливу позовної давності.

Управління звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 і рішення Господарського суду м. Києва від 24.06.2016 та прийняти нове рішення про задоволення позову. Викладені у касаційній скарзі вимоги Управління обґрунтовує посиланням на обставини справи, окрему судову практику розгляду подібних спорів та положення ст. ст. 203, 215, 217, 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначаючи про неповне дослідження усіх обставин справи, надання їм невірної оцінки судами.

Рада не скористалась правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та відзив на касаційну скаргу Управління до Вищого господарського суду України не надіслала, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Управління не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- рішенням Ради від 08.12.2005 № 582/3043 "Про передачу Державному управлінню справами земельної ділянки для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва" вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки Управлінню для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва; передати Управлінню, за умови виконання пункту 4 цього рішення, в короткострокову оренду на 2 роки земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови. Державному управлінню справами, зокрема, виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України. Згідно з п.п. 4.8., 4.9. даного рішення вирішено передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10 % загальної площі будинків (крім службової) на підставі п. 68 рішення Ради від 28.12.2004 № 1050/2460 "Про бюджет міста Києва на 2005 рік"; відповідно до рішення Ради від 28.12.2004 № 1050/2460 "Про бюджет міста Києва на 2005 рік" сплатити до цільового фонду спеціального фонду міського бюджету міста Києва у термін не пізніше одного місяця з моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат на будівництво загальної площі житлового будинку, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня 2005 року;

- на підставі вказаного рішення між Радою (орендодавець) та Управлінням (орендар) 01.02.2007 укладено договір оренди земельної ділянки № 15, за яким орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором (далі - Договір). Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М., зареєстровано в реєстрі за № 450 та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26.02.2007 № 91-6-00627 у книзі записів державної реєстрації договорів. Земельну ділянку передано орендарю за актом приймання-передачі земельної ділянки від 26.02.2007;

- за змістом п. 2.1. Договору об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Кудрявська, 45 у Шевченківському районі м. Києва; розмір - 998 кв. м; цільове призначення - для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою; кадастровий номер - 8000000000:91:135:0021. Договір укладено строком на 2 роки (п. 3.1. Договору);

- у абзаці 16 п. 8.4. Договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10 % загальної площі будинків (крім службової) на підставі п. 68 рішення Київської міської ради від 28.12.2004 № 1050/2460 "Про бюджет міста Києва на 2005 рік";

- абзацом 17 п. 8.4. Договору встановлено, що орендар зобов'язаний відповідно до рішення Ради від 28.12.2004 № 1050/2460 "Про бюджет міста Києва на 2005 рік" сплатити до цільового фонду спеціального фонду міського бюджету міста Києва у термін не пізніше одного місяця з моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат на будівництво загальної площі житлового будинку, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня 2005 року;

- в подальшому, на підставі відповідних рішень Ради та укладених між сторонами договорів про поновлення Договору останній неодноразово поновлювався після закінчення строку його дії, однак абз. 16 та 17 п. 8.4. Договору сторонами не змінювались. Так, 21.09.2012 на підставі рішення Ради від 26.02.2010 № 76/3514 між сторонами було укладено договір про поновлення та внесення змін і доповнень до Договору, яким сторони дійшли згоди поновити Договір до 27.02.2013 та внести до нього зміни в частині порядку і розміру оплати, порядку припинення договору тощо. 17.12.2015 на підставі рішення Ради від 11.06.2015 № 650/1514 між сторонами укладено договір про поновлення та внесення змін і доповнень до Договору оренди земельної ділянки, яким сторони дійшли згоди поновити Договір на 5 років. Доповнено п. 8.4 Договору такою позицією: "питання пайової участі та укладення з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про пайову участь вирішувати в порядку та випадках, встановлених законодавством";

- Управління зверталося до Ради з листом-пропозицією від 05.04.2016 № 01-19/20/0730 щодо приведення у відповідність із вимогами законодавства, зокрема, положень пп. 8.4. п. 8 Договору. У листі-відповіді від 28.04.2016 № 0570291-8337 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Управління, що договори оренди земельних ділянок, які підписувалися забудовниками та Радою, містять положення щодо обов'язків сторін, зокрема, щодо проведення розрахунків з містом шляхом передачі площі та перерахування коштів;

- не досягнувши згоди щодо вирішення спору у позасудовому порядку, Управління звернулось до суду з даним позовом.

В силу положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору. При цьому зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну чи припинення яких сторони домовились, так і сторони правочину; для недійсності правочину за суперечністю його змісту Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства слід встановити, що законодавство забороняє відповідну поведінку учасників правочину та настання обумовлених цим наслідків.

При цьому, абзацом 2 п. 2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Управління обґрунтовує свої позовні вимоги невідповідністю спірних умов Договору положенням Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності лише 12.03.2011, тобто вже після його укладення.

Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (частини перша та друга статті 5 ЦК України).

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій цілком правомірно не оцінювали спірні умови Договору на предмет їх відповідності положенням Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у тому числі частині сьомій статті 40 та частині другій пункту 7 розділу V Прикінцеві положення даного закону.

Про невідповідність спірних умов Договору будь-яким іншим положенням законодавства Управлінням при зверненні до суду з даним позовом не заявлялось і судами попередніх інстанцій не встановлено, а тому, з огляду на наведене, судами правомірно та обґрунтовано відмовлено у задоволені позову.

При цьому, враховуючи невстановлення порушень прав або охоронюваних законом інтересів позивача, судами попередніх інстанцій було вірно відмовлено у застосуванні наслідків спливу позовної давності у даній справі, заявлених відповідачем у відзиві на позовну заяву (а.с. 58-61).

За результатами перегляду справи в касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за можливе погодитись з правовою позицією судів попередніх інстанцій про те, що зміна законодавства не засвідчує недійсності правочину, а є, в даному випадку, лише підставою для приведення умов правочину у відповідність до нових норм шляхом внесення змін до договору в позасудовому або судовому порядку.

Доводи касаційної скарги Управління наведених висновків не спростовують та не впливають на них.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на обставини поновлення Договору вже після набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", як на підставу можливості його застосування відхиляються колегією суддів касаційної інстанції, оскільки поновлення Договору жодним чином не спростовує обставин вчинення його, як правочину, саме 01.02.2007. Спірні пункти Договору з моменту укладення та протягом усього строку його дій залишалися незмінними, що було встановлено судами попередніх інстанцій.

Доводи Управління щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження в процесі перегляду справи у касаційному порядку, у зв'язку із чим, відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України як необґрунтовані.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Управляння не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 та 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного управління справами залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 у справі № 910/10496/16 Господарського суду м. Києва - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя Г.П. Коробенко