Рішення

від 26.01.2017 по справі 904/62/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.01.17р. Справа № 904/62/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохолод" (м. Дніпро)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ЛТД" (м.Київ)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Новтім" (смт. Слобожанське, Дніпровського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016 у загальному розмірі 99 000 грн. 00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 19.01.2017)

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпрохолод" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути:

- з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ЛТД" (далі - відповідач-1) заборгованість за договором будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016 у розмірі 98 000 грн. 00 коп.;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новтім" заборгованість за договором будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016 у розмірі 1 000 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем-1 зобов'язань за договором будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016 в частині повного та своєчасного виконання робіт, узгоджених сторонами, а саме: фактично, відповідач не приступив до виконання робіт у строки, визначені в договорі, в той час, як позивачем була здійснена попередня оплата в загальній сумі 99 000 грн. 00 коп. Крім того, відповідно до договору поруки від 14.06.2016 відповідач-2 (поручитель) поручився перед позивачем (кредитор) за виконання відповідачем-1 своїх обов'язків щодо повернення кредитору коштів у розмірі попередньої оплати; обсяг відповідальності поручителя перед кредитором відповідно до цього договору обмежується сумою 1000 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2017 порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 25.01.2017.

Від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 4520/17 від 24.01.2017), в якому він підтверджує обізнаність щодо дня судового засідання по справі, а також вказує про визнання його зобов'язання солідарно відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 своїх обов'язків щодо повернення кредитору коштів у розмірі попередньої оплати. В той же час, відповідач-2 зауважує, що обсяг відповідальності поручителя перед кредитором відповідно до договору поруки обмежується сумою 1000 грн. 00 коп. У відзиві на позовну заяву відповідач-2 також просив суд розглянути справу без участі його представника.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 4875/17 від 25.01.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи. Зокрема, позивачем було долучено довідку за підписом директора підприємства з підтвердженням наявності заборгованості відповідача-1 перед позивачем в сумі 99 000 грн. 00 коп., відсутності погашення та переговорів щодо мирного врегулювання.

У судове засідання 25.01.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача-1 у судове засідання 25.01.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача-1 судом долучено до матеріалів справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема станом на 24.01.2017, з яких вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 03150, м. Київ, вулиця Горького, будинок 95, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-1.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 04.01.2017 було повернуто 13.01.2017 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 від 10.01.2017 "Причина повернення: організація за адресою не знаходиться".

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача-1 за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем-1 відбулося саме з його вини. Відповідач-1, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою.

На підтвердження адреси відповідача-2 судом долучено до матеріалів справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема станом на 24.01.2017, з яких вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 52005, Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вулиця Виробнича, будинок 10, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-2.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 04.01.2017 було повернуто 25.01.2017 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "Причина повернення: за вказаною адресою фірма не зареєстрована".

В той же час, судом враховано наявність відзиву на позовну заяву відповідача-2, а також наявність клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 04.01.2017 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, оскільки ухвала суду від 04.01.2017 була надіслана на адреси відповідачів-1,2, які підтверджені Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та неотримана відповідачем-1 внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою, а відповідач-2 надав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 не скористалися своїм правом на участь їх представників у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні .

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідача-1,2. Крім того від відповідача-2 мається відповідне клопотання, а будь-яких клопотань від відповідача-1 щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило .

У судовому засіданні 25.01.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 25.01.2017 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідачі жодних проплат не здійснювали, на підтвердження чого до матеріалів справи була долучена відповідна довідка за підписом керівника підприємства. Представник позивача наголошував також на тому, що неявка у судове засідання представників відповідачів-1,2 не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 25.01.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 14.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрохолод" (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ЛТД" (далі - підрядник, відповідач-1) було укладено договір будівельного підряду № 1406/16 (далі - договір, а.с. 14-21), відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик, в установленому договором строк, відповідно до конкретної документації виконати роботи по будівництву Санпропускник Продзони № 17 (в подальшому "Роботи") при розширенні СТОВ "Старинська птахофабрика" на землях Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області до Схеми розташування Продзони № 17) (додаток № 1 до договору) (пункт 1.1. договору).

У пункті 9.1. договору сторони погодили, що договір вступає в дію з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, згідно договору, і до закінчення гарантійних строків встановлених законодавством і договором.

Доказів зміни або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У розділі 1 договору сторони визначили предмет договору, а саме:

- перелік та вартість робіт, що мають бути виконані за договором, визначається у договірній ціні (додаток № 2 до договору) (пункт1.2. договору);

- склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені проектною документацією (додаток № 3 до договору ) (пункт 1.3. договору);

- склад та обсяги робіт можуть бути переглянуті в процесі виконання робіт у разі внесення змін до проектної документації (пункт 1.4. договору);

- строки (терміни) виконання окремих етапів робіт погоджуються сторонами у графіку виконання робіт (додаток № 4 до договору), який є невід'ємною частиною договору (пункт 1.5. договору).

У відповідності до вказаних умов сторонами біли підписані такі додатки до договору:

- додаток № 1 - Схема розташування Продзони № 17;

- додаток № 2 - Договірна ціна;

- додаток № 3 - Проектна документація;

- додаток № 4 - Графік виконання робіт;

- додаток № 5 - Форма акт виконання робіт;

- додаток № 6 - Форма відомості використання ресурсів поставки замовника;

- додаток № 7 - Форма довідка про вартість виконаних робіт;

- додаток № 8 - Завірені керівником підрядної організації копії установчих документів підприємства;

- додаток № 9 - Форма лімітно-забірна відомість.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Так, у розділі 2 договору сторони узгодили вартість робіт та порядок розрахунків за виконані роботи, зокрема, у пункті 2.1. договору вказано, що вартість робіт, узгоджена сторонами та зазначена у договірній ціні (додаток № 2 до договору), складає 1 500 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 250 000 грн. 00 коп.

У цьому ж розділі у пунктах 2.5. та 2.6. договору сторони погодили, що всі платежі по договору здійснюються замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника, вказаний в реквізитах пункту 1.2. договору; замовник здійснює попередню оплату у розмірі 20% від вартості робіт, зазначеної у пункті 2.1. договору, що, в тому числі, включає оплату вартості матеріалів, що будуть використані підрядником в процесі виконання робіт.

На виконання вказаних умов договору позивачем було здійснено перерахування відповідачу-1 попередньої оплати в загальній сумі 99 000 грн. 00 коп. , що підтверджується наступними документами:

- платіжним дорученням № 436 від 22.06.2016 на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с. 23);

- платіжним дорученням № 445 від 29.06.2016 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 24);

- платіжним дорученням № 1036 від 04.07.2016 на суму 24 000 грн. 00 коп. (а.с. 25);

- платіжним дорученням № 1074 від 12.07.2016 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 26);

- платіжним дорученням № 1097 від 15.07.2016 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 27).

При цьому, у пункті 3.1. договору сторони визначили, що підрядник приступає до виконання робіт протягом двох робочих днів з моменту підписання договору .

Строки (терміни) виконання окремих етапів робіт були визначені сторонами у Графіку виконай робіт (додаток № 4 до договору), який є невід'ємною частиною договору (а.с.22).

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В свою чергу, відповідач-1 до виконання обумовлених договором робіт у строки, визначені у Графіку виконання робіт, не приступив; доказів іншого в матеріали справи відповідачем-1 не долучено. Крім того, в матеріалах справи відсутні акти виконаних робіт, якими відповідно до пунктів 3.6. та 3.7. підтверджується виконання кожного етапу робіт за договором.

Отже, з системного аналізу наявних у справі доказів вбачається, що відповідачем-1 умови договору в частині своєчасного та повного виконання робіт, погоджених у спірному договорі, в процесі його виконання були порушені.

При цьому, у пункті 9.3. договору сторони визначили, що замовник вправі ініціювати дострокове розірвання договору в наступних випадках:

- систематичного порушення підрядником з власної вини строків виконання робіт, а також порушення будівельних норм та інших вимог по якості виконання будівельних робіт (пункт 9.3.1. договору);

- порушення підрядником з власної вини строків виконання робіт, передбачених договором та додатками до нього, а також порушення будівельних норм та інших вимог по якості виконання будівельних робіт, не виконання з боку підрядника чинних норм та правил щодо забезпечення охорони праці, дотримання працівниками підрядника техніки безпеки, пожежної безпеки, виробничої санітарії та охорони навколишнього середовища (пункт 9.3.2. договору);

- затримки підрядником початку будівельних робіт з вини підрядника більш ніж на 15 календарних днів з моменту підписання договору (пункт 9.3.3. договору);

- порушення підрядником строків виконання робіт згідно з графіком виконання робіт (якщо прострочення становить понад 10 робочих днів), а також порушення будівельних норм та інших вимог до якості виконання будівельних робіт (пункт 9.3.5. договору);

- у випадку, якщо підрядник своєчасно не приступив до виконання робіт, або виконує їх на стільки повільно, що закінчення їх у строк стає неможливим (пункт 9.3.6. договору).

Так, у пункті 9.4.3. договору сторони передбачили, що замовник повідомляє про відмову від договору письмово підряднику не менш ніж за 10 днів до передбаченої дати розірвання. Договір вважається розірваним з дати, зазначеної у письмовому повідомленні підрядника про відмову від договору.

У зв'язку з допущеними відповідачем-1 порушеннями, визначеними пунктом 9.3. договору, у відповідності до умов пункту 9.4.3. договору, позивачем було направлено відповідачу-1 претензію № 318 від 28.10.2016, в якій було вказано на допущені відповідачем-1 порушення, у зв'язку з якими позивач розриває договір будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016 з 11-го дня після одержання відповідачем-1 цієї претензії. Також у претензії позивач просив відповідача-1 впродовж 10 календарних днів з дня отримання претензії повернути попередню оплату в сумі 99 000 грн. 00 коп. (а.с.28). Докази направлення вказаної претензії наявні в матеріалах справи (а.с.29-30).

Однак, поштове відправлення на адресу відповідача-1, в якому містилася претензія від 28.10.2016, було повернуто 02.12.2016 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" "За закінченням встановленого терміну зберігання". Вказане підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про незабезпечення відповідачем своєчасного отримання кореспонденції за своєю юридичною адресою, який долучений до матеріалів справи позивачем (а.с.31).

Слід зазначити, що в разі якщо відправлення було надіслано за належною адресою (зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) і повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що вказане відправлення є врученим адресату.

Так, суд виходить із того, що претензія № 318 від 28.10.2016 вважається врученою відповідачу-1 05.11.2016, оскільки саме 05.11.2016 поштове відправлення не було вручено відповідачу-1 під час доставки за його юридичною адресою. Вказане вбачається з витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення за юридичною адресою відповідача (а.с.31).

Вказана претензія була залишена відповідачем-1 без відповіді та задоволення. Відповідач-1 кошти на рахунок позивача не перерахував, що і стало підставою для звернення останнього до суду за захистом свого порушеного права.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Так, право замовника відмовитись від договору підряду регулюються положеннями статті 849 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

При цьому, суд зауважує, що оскільки форма такої відмови від договору не передбачена законом, то підрядник може реалізувати своє право будь-яким шляхом, в тому числі шляхом звернення до боржника з листом або претензією про повернення сплачених коштів.

Для того, щоб відмова від договору вважалася такою, що відбулася, замовнику необхідно направити підряднику відповідну заяву, надавши суду докази такого направлення.

Судом встановлено, що позивач, користуючись правами, наданими йому статтею 849 Цивільного кодексу України та пунктом 9.3. договору, звертався до відповідача-1 з претензією №318 від 28.10.2016, в якій вказав, зокрема, і про відмову від договору підряду.

Як було вказано вище, вказана претензія вважається врученою відповідачу-1 05.11.2016.

При цьому, в силу статті 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Таким чином, зі змісту наведеної норми слідує, що замовник має право у будь-якому випадку відмовитися від договору підряду в односторонньому порядку у будь-який час до закінчення роботи, і встановлене цією нормою право не може бути обмежене.

Одностороння відмова від договору здійснюється без звернення до суду і, відповідно, в силу самого лише факту її здійснення договір вважається розірваним.

За таких обставин, договір будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016 є розірваним на підставі статті 849 Цивільного кодексу України внаслідок односторонньої відмови від нього позивача.

Частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Оскільки позивач як замовник на підставі статті 849 Цивільного кодексу України відмовився від договору підряду, надіславши підряднику претензію №318 від 28.10.2016 про відмову від договору будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016, і така одностороння відмова від договору не потребує узгодження з підрядником, то договір на час розгляду справи судом є припиненими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.10.2013 у справі № 910/1726/13 та від 18.06.2013 у справі № 5020-1364/2012.

Отже, судом встановлено, що зобов'язання сторін, які виникли на підставі договору будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016, припинились у зв'язку з його розірванням внаслідок односторонньої відмови позивача від договорів в порядку статті 849 Цивільного кодексу України.

Таким чином, беручи до уваги припинення правовідносин сторін, внаслідок односторонньої відмови позивача від договору підряду, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів передання підрядником та прийняття замовником обумовлених договором результатів робіт чи їх частини, та невиконання відповідачем-1 вимоги позивача про повернення грошових коштів в розмірі 99 000 грн. 00 коп., відповідач-1 безпідставно утримує у себе належні позивачу грошові кошти.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 99 000 грн. 00 коп. коп. попередньої оплати підлягають задоволенню.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів виконання робіт на суму попередньої оплати в сумі 99 000 грн. 00 коп., а також повернення вказаної суми позивачу відповідач-1 не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за сумі 99 000 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача-1 перед позивачем в сумі 99 000 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем-1 не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 99 000 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

Так, 14.06.2016 між позивачем (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) укладено договір поруки, відповідно до умов якого у порядку та на умовах, визначених договором, поручитель поручається та зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ЛТД" своїх зобов'язань, пов'язаних із договором будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016, укладеним між кредитором та боржником (пункт 1.1. договору поруки).

За договором забезпечується виконання боржником обов'язку повернути кредитору кошти у розмірі попередньої оплати, перерахованої кредитором боржнику на підставі договору будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016, у разі порушення боржником строків виконання робіт по основному договору. Поручитель не відповідає за виконання боржником зобов'язань сплатити кредитору неустойку, проценти за користування чужими коштами або інші додаткові нарахування, пов'язані із невиконанням боржником основного зобов'язання або інших обов'язків по основному договору (пункт 1.2. договору поруки).

Згідно з пунктом 1.4. договору пруки поручитель несе солідарну з боржником відповідальність перед кредитором за виконання основного зобов'язання.

У пункті 1.5. позивач та відповідач-2 визначили, що у будь-якому випадку обсяг відповідальності поручителя за зобов'язанням боржника не повинен перевищувати 1 000 грн. 00 коп. Якщо сума основного боргу зобов'язання, яке забезпечується порукою за договором, перевищує 1 000 грн. 00 коп., обсяг відповідальності поручителя перед кредитором відповідно до цього договору обмежується сумою 1000 грн. 00 коп.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення основного боргу, окрім випадків визначених в статті 559 Цивільного кодексу України (пункт 4.1. договору поруки).

Відповідно до 1.3. договору поруки строк виконання основного зобов'язання - протягом 10-ти календарних днів після пред'явлення кредитором боржнику вимог про повернення коштів.

На виконання вказаних умов договору поруки, позивач звернувся до відповідача-2 щодо виконання обов'язків за договором будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016 з вимогою від 14.12.2016, яка вручена відповідачу-2 нарочно 14.12.2016, що підтверджується відміткою на самій вимозі (а.с.34).

Доказів виконання обов'язків за договором будівельного підряду № 1406/16 від 14.06.2016, на момент розгляду спору відповідачі не надали.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини 2 статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт наявності у відповідача-1 перед позивачем заборгованості за договором встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача-1 та відповідача-2 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів-1,2, які відповідають перед позивачем солідарно, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідачів-1,2 пропорційно вині кожного у виникненні спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ЛТД" (03150, м. Київ, вулиця Горького, будинок 95; ідентифікаційний код 31808109) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохолод" (49006, м. Дніпро, вулиця Філософська, будинок 84, корпус 28; ідентифікаційний код 38360247) - 98 000 грн. 00 коп. основного боргу, 1 470 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ЛТД" (03150, м. Київ, вулиця Горького, будинок 95; ідентифікаційний код 31808109) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новтім" (52005, Дніпропетровська область, смт.Слобожанське, вулиця Виробнича, будинок 10; ідентифікаційний код 20246234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохолод" (49006, м. Дніпро, вулиця Філософська, будинок 84, корпус 28; ідентифікаційний код 38360247) - 1 000 грн. 00 коп. основного боргу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новтім" (52005, Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вулиця Виробнича, будинок 10; ідентифікаційний код 20246234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохолод" (49006, м. Дніпро, вулиця Філософська, будинок 84, корпус 28; ідентифікаційний код 38360247) - 15 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.01.2016.

Суддя ОСОБА_3