Рішення

від 13.12.2016 по справі 910/18064/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016Справа №910/18064/16

За позовом Приватного підприємства КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ваш добрий лікар

про стягнення 5 137,42 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Зінченко І.О. - представник, довіреність б/н від 17.11.2016;

від відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ваш добрий лікар про стягнення коштів у розмірі 6 608,50 грн., з яких: 1 790,00 грн. - основний борг, 115,07 грн. - 3 % річних, 1 577,16 грн. - інфляційні втрати, 1 528,66 грн. - заборгованість відповідно до ст. 231 ГКУ, 1 597,61 грн. - пеня з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, а також стягнення судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 990-ПО про спостереження за спрацюваннями засобів охоронно-тривожної сигналізації від 10.08.2012 в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг, в результаті чого у останнього виникла заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано проценти річних, пеню, інфляційні втрати у вищезазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/18064/16 та призначено до розгляду на 26.10.2016.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 26.10.2016 та 16.11.2016 та розгляд справи № 910/18064/16 відкладено на 16.11.2016 та 13.12.2016 відповідно.

У судові засідання 26.10.2016, 16.11.2016 та 13.12.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копії ухвал суду від 04.10.2016, 26.10.2016 та 16.11.2016, які направлялись відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 02088, м. Київ, вул. Євгена Харченка (Леніна), 64 літ. А, Б, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судових засідань 26.10.2016, 16.11.2016 та 13.12.2016 повернулись на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою за вказаною адресою не знаходиться та адресату не вручені.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли заява про відсутність аналогічного спору №667 від 17.10.2016, письмові пояснення №669 від 17.10.2016, а також заява про уточнення позовних вимог №668 від 17.10.2016, в якій позивач просить суд стягнути на свою користь основний борг у розмірі 1 790,00 грн., 3 % річних у розмірі 118,74 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 577,16 грн., пеню з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 1 651,52 грн. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

До початку судового засідання 16.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли заява про надання додатків №689 від 28.10.2016, зокрема, письмових пояснень № 690 від 28.10.2016, в яких позивач зазначає про наявність основного боргу в сумі 1790,00 грн. та наводить розрахунок пені, процентів річних та втрат від інфляції на вказану суму боргу за період з 01.08.2014 по 17.10.2016. та доказів надсилання уточнення позовних вимог на адресу відповідача. Документи долучені судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 13.12.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення № 726/1 б/д, які судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.12.2016 представник позивача подав письмові пояснення б/н б/д, в яких зазначено про направлення актів на адресу відповідача штатними кур'єрами та відсутність будь - яких відміток про отримання. Пояснення судом долучено до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно п. 3.10 постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду і в якій може бути об'єднано кілька вимог (ст. 58 ГПК України). Під позовною вимогою розуміється матеріально правова вимога, тобто предмет позову. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог.

Як свідчать встановлені судом обставини, у даній справі № 910/18064/16 одними із самостійних позовних вимог, викладених в позовній заяві, є стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 1258,66 грн. на підставі ст. 231 Господарського кодексу України.

Водночас із уточнення позовних вимог (№ 668) вбачається, що позивач зменшив позовні вимоги, зокрема, за рахунок зазначених штрафних санкцій, та збільшив в частині 3% річних та пені.

Оскільки під зменшенням розміру позовних вимог закон розуміє зміну кількісних показників, в яких виражається певна вимога, тому зменшення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, нарахованих на підставі ст. 231 ГК України, могло б бути виражене виключно у зменшенні розміру цих вимог, що не є тотожним не підтриманню їх взагалі, оскільки такі дії свідчать про повну відмову від заявлених позовних вимог.

Також суд зазначає, що згідно п. 3.11 постанови № 18 ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Таким чином, дослідивши в судовому засіданні 13.12.2016 зміст позовної заяви та поданого позивачем до початку судового засідання 26.10.2016 уточнення позовних вимог, враховуючи той факт, що позивач розпорядився своїм процесуальним правом і зменшив до нуля розмір нарахованих на підставі ст.. 231 ГК України штрафних санкцій, тобто фактично відмовився від вказаних вимог способом їх повного непідтримання в поданому уточненні позовних вимог, судом останнє розцінене як заява про збільшення розміру позовних вимог в частині 3% річних та пені, а також відмова від позовних вимог в частині штрафних санкцій на підставі ст. 231 ГК України.

Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує передбачені ст. 22 ГПК процесуальні права відповідача, відповідачу було надано можливість надання доказів щодо зміни розміру позовних вимог та наведенні його доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказану заяву позивача про уточнення позовних вимог (збільшення розміру позовних вимог) до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Крім того, розглянувши долучене до матеріалів справи уточнення позивача позовних вимог (заяву про збільшення та часткову відмову від позовних вимог) суд зазначає, що відповідно до п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/675 від 14.08.07 р. приписи частини четвертої статті 22 ГПК України, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК України у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві.

До прийняття відмови позивача від позову в зазначеній частині, господарським судом у відповідності до вимог ст. 78 Господарського процесуального кодексу України позивачу роз'яснено процесуальні наслідки припинення провадження у справі, передбаченні ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги ст. 80 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення нарахованих на підставі ст. 231 ГК України штрафних санкцій в сумі 1528,66 грн., оскільки подана позивачем заява в частині відмови від позовних вимог про стягнення вказаних санкцій не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, та вважає за необхідне провадження у справі в цій частині припинити.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 13.12.2016 позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 26.10.2016, 16.11.2016 та 13.12.2016 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 04.10.2016, 26.10.2016 та 16.11.2016, в т.ч. відзив на позовну заяву, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з п. 3.9.2 Постанови № 18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суду, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Представник позивача в судовому засіданні 13.12.2016 підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, надав відповіді на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю Ваш добрий лікар (відповідач у справі, замовник за Договором) та Приватним підприємством КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА (позивач у справі, виконавець за Договором) було укладено Договір № 990-ПО про спостереження за спрацюванням засобів охоронно-тривожної сигналізації (далі - Договір), відповідно до п. 2.1. якого замовник передає, а виконавець приймає під охорону за допомогою пульту централізованого спостереження об'єкт, а саме: приміщення аптеки, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Лайоша Гавро, 1.

Розділами 2-11 Договору сторони узгодили права та обов'язки виконавця та замовника за Договором, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, умови вирішення спорів, суму договору та порядок розрахунків, умови дії Договору тощо.

За умовами п. 9.1 Договору даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін.

Строк цього Договору починає свій перебіг з моменту, визначеного в п. 9.1. даного Договору та діє протягом календарного року (п. 9.2 Договору).

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 2.2 Договору охорона об'єкта здійснюється шляхом спостереження за станом засобів сигналізації на об'єкті та негайного виїзду групи миттєвого реагування (ГМР) і прибуття останньої на об'єкт в термін до 7 хвилин при їх спрацюванні з метою затримання сторонніх осіб, що незаконно проникли на об'єкт, в період охорони.

Початком надання послуг виконавцем вважається дата, вказана в акті вводу в експлуатацію охоронної сигналізації (додаток № 1 до Договору). Періодом охорони вважається час з моменту взяття об'єкта під охорону до його зняття з охорони. Цей час фіксується автоматично пультом централізованого спостереження (ПЦС) (п. 2.3. Договору).

При цьому в матеріалах справи наявна копія підписаного обома сторонами Договору Акту вводу в експлуатацію охоронної та тривожної сигналізації та спостереження технічного стану об'єкта від 01.08.12 р.. Тобто саме з цієї дати позивачем розпочато надання послуг за Договором.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як зазначалось судовище, строк дії спірного Договору визначений умовами п.9.2, а саме протягом календарного року. При цьому відповідно до п. 9.3. Договору якщо за 15 днів до закінчення дії договору жодна із сторін не вимагатиме його припинення, договір вважається продовженим на той же термін, без обмеження кількості разів продовження дії Договору.

Оскільки матеріали справи не містять доказів наявності намірів сторін щодо припинення Договору, строк дії останнього продовжувався та, відповідно, позивачем надавались послуги охорони.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги спостереження за спрацюванням засобів охоронно тривожної сигналізації за період починаючи з серпня 2012 р. по липень 2014 р. включно на загальну суму 9960,00 грн., що підтверджується відповідними актами наданих послуг № 526 від 31.01.2013, № 1284 від 28.02.2013 р., № 2054 від 31.03.2013, № 2821 від 30.04.2013, № 3667 від 31.05.2013, № 4540 від 30.06.2013 р., № 5509 від 31.07.2013 р., № 6472 від 31.08.2013, № 7470 від 30.09.2013, № 8513 від 31.10.2013, № 9578 від 30.11.2013, № 10664 від 31.12.2013, № 326 від 31.01.2014, № 1591 від 28.02.2014 р., № 2713 від 31.03.2014, № 3995 від 30.04.2014, № 5280 від 31.05.2014, № 6548 від 30.06.2014 та 7871 від 31.07.2014, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг, доказів опротестування виставлених позивачем актів надання послуг та наявності письмових претензій або відмов у прийнятті послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Приватним підприємством КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано взяті на себе зобов'язання по наданню послуг з охорони, обумовлених Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних в актах обсягах та порядку без будь-яких зауважень.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 8.1. Договору вартість послуг виконавця не залежить від фактичного часу охорони і становить суму: 345,83 грн., ПДВ (20 %) - 69,17 грн. Загальна вартість - 415,00 грн. за один місяць.

За умовами п. 8.2. Договору оплата за цим Договором здійснюється на умовах передплати і проводиться щомісячно, в термін перших п'яти банківських днів поточного місяця. Якщо замовник має заборгованість по оплаті послуг охорони, виконавець не несе перед замовником матеріальну відповідальність.

Крім того, умовами Договору передбачено, зокрема, що послуги надаються на умовах передоплати (п. 8.2 Договору).

У відповідності до п. 3.2.11 Договору замовник зобов'язаний своєчасно вносити плату за послуги охорони.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг охорони, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати, є акти надання вказаних послуг. Умовами Договору не передбачено обов'язкове направлення актів наданих послуг замовнику, проте, як зазначено позивачем в письмових поясненнях та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, акти надання послуг щомісячно направлялись відповідачу штатними кур'єрами позивача.

Таким чином, акти надання послуг є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість наданих послуг.

В свою чергу, оскільки умовами Договору визначена щомісячна вартість послуг виконавця в сумі 415,00 грн. за один місць та яка не залежить від фактичного часу охорони, та за умови відсутності доказів звернення відповідача до Приватного підприємства Комервіс-Безпека як виконавця з питань неотримання актів наданих послуг в матеріалах справи, можливість посилання на відсутність (неодержання) актів наданих послуг як на підставу невиконання зобов'язань зі своєчасної та повної оплати спожитих послуг охорони у відповідача відсутня.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки відповідачем не здійснювалась оплата наданих послуг охорони, позивач з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу претензію № 743 від 10.07.15 р. разом з актами наданих послуг, а також досудову вимогу № 329 від 16.06.16 р. щодо сплати заборгованості в сумі 1790,00 грн. за Договором, факт надсилання яких підтверджується наданими позивачем фіскальним чеком № 4228 від 17.06.16 р. та відповідними конвертами, які містять довідку відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення із зазначенням абонент не знаходиться , та адресату не вручені.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, за надані згідно Договору послуги охорони відповідач здійснив часткову оплату в сумі 8170,00 грн., що підтверджується копіями відповідних платіжних дорученень та банківськими виписками з особового рахунку в ПАТ Сбербанк , які містяться в матеріалах справи, отже залишок недоплати відповідача становить: 130,00 грн. за березень 2014 р. та 1 660,00 грн. за період з квітня 2014 по липень 2014 включно.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг охорони на суму 1 790,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства та умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в поданій позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 990-ПО про спостереження за спрацюваннями засобів охоронно-тривожної сигналізації від 10.08.2012 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуги охорони (послуг спостереження за спрацюванням засобів охоронно - тривожної сигналізації), розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати послуг охорони відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1 790,00 грн. основного боргу за надані та спожиті послуги охорони підлягає задоволенню.

Крім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату послуг охорони не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 5.1.5 Договору передбачено, що у разі порушення строку оплати вартості наданих виконавцем послуг, замовник за кожний день прострочення зобов'язаний сплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги охорони у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 1 651,52,25 грн. за період з 01.08.2014 (дата останнього нарахування за послуги охорони) по 17.10.2016, 3 % річних в сумі 118,74 грн. за період з 01.08.2014 по 17.10.2016 та інфляційні нарахування в сумі 1 577,16 грн. за період з 01.08.2014 по 17.10.2016, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Згідно п. 3 Постанови № 14, інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5 Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення п. 5.1.5 Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення від суми заборгованості не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постановою №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені судом встановлено, що позивачем невірно визначено період, за який нараховується пеня за порушення грошового зобов'язання, оскільки розрахунок здійснений за період з 01.08.2014 по 17.10.2016, тобто за період, що перевищує шість місяців, тобто не відповідає приписам чинного законодавства.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА: Закон перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, є більшим, ніж заявлено у позивача, і становить 118,91 грн. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення проценти річних в сумі 118,74 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну оплату послуг охорони підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 118,74 грн.

Також за результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та втрат від інфляції судом встановлено, що перерахований судом в межах визначеного позивачем періоду, обмеженого судом з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, розмір пені та втрат від інфляції становить 177,18 грн. та 1338,27 грн. відповідно, а отже є меншим, ніж заявлено позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та втрат від інфляції за несвоєчасну сплату наданих за Договором послуг охорони підлягають частковому задоволенню в сумах 177,18 грн. пені та 1338,27 грн. втрат від інфляції.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 75, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення штрафних санкцій в сумі 1528,66 грн., нарахованих згідно ст.231 ГК України, припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ваш добрий лікар (вул. Євгена Харченка, 64, літ. А, Б, м. Київ, 02088, код ЄДРПОУ 33779798) на користь Приватного підприємства КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА (пр-т Героїв Сталінграду, 6, корпус 1, м. Київ, 04210, код ЄДРПОУ 35900097) 1 790,00 грн. основного боргу, 118,74 грн. відсотків річних, 1338,27 грн. інфляційних нарахувань, 177,18 грн. пені та 918,46 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 25 січня 2017 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон