Рішення

від 27.01.2017 по справі 904/10107/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.01.2017 Справа № 904/10107/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіті Пласт", м. Кам'янське Дніпропетровської області

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Стандарт", м. Бориспіль Київської області

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Наша нерухомість", м. Дніпро

про стягнення 195 384 грн. 69 коп.

Суддя Рудь І.А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, дов. № б/н від 21.10.2016р.;

від відповідача-1: ОСОБА_2, дов. № 061216 від 06.12.2016р.;

від відповідача-2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гравіті Пласт" звернулося до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Стандарт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Наша нерухомість" заборгованість в розмірі 195 384 грн. 69 коп., з яких: 167 598 грн. 44 коп. - сума основного боргу, 5 608 грн. 57 коп. - 10% річних, 1 771 грн. 94 коп. - інфляційні втрати, 20 405 грн. 74 коп. - пеня, відповідно до умов договору поставки товару від 28.10.2015р. № 3/1015 та договору поруки від 25.05.2016р.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем-1 своїх господарських зобов'язань щодо оплати поставленого йому позивачем товару.

Вимоги щодо солідарної відповідальності відповідача-2 обґрунтовані тим, що за умов укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору поруки від 25.05.2016р., останній взяв на себе зобов'язання у випадку невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором поставки товару від 28.10.2015р. № 3/1015, солідарно відповідати перед позивачем за зобов'язаннями відповідача-1.

Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що розрахунки, наведені позивачем у позовній заяві не відповідають обставинам справи, оскільки виконані без врахування оплат, проведених відповідачем-1. Навів власний контррозрахунок відсотків річних, інфляційних втрат та пені.

Крім того, під час судового розгляду справи відповідачем-1 подавались клопотання про направлення справи за підсудністю до господарського суду м. Києва, мотивовані штучною зміною позивачем територіальної підсудності шляхом укладання із відповідачем-2 договору поруки від 25.05.2016р., в той час як державну реєстрацію юридичної особи ТОВ Наша Нерухомість проведено 07.06.2016р. Вказані клопотання були розглянуті господарським судом та залишені без задоволення, про що зазначено в ухвалі від 14.12.2016р.

Відповідач-2 позовні вимоги не визнав, у відзиві на позов від 30.11.2016р. зазначив, що п. 7.1 спірного договору поруки визначений строк його дії до 25.10.2016р., а тому, з урахуванням норм ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, станом на час звернення позивача із даним позовом до суду у листопаді 2016р., договір поруки, укладений між позивачем та відповідачм-2, є припиненим. Наведене виключає наявність у позивача права вимагати виконання поручителем своїх обов'язків за договором поруки, в тому числі й в судовому порядку. Просив в позові до відповідача-2 відмовити. Крім того, згідно письмових пояснень від 13.12.2016р., заперечуючи проти доводів відповідача-1 щодо укладання договору поруки із позивачем з метою штучної зміни територіальної підсудності, зазначив, що сторонами спірного договору поруки при його укладанні допущено описку в даті договору, у зв'язку із чим вірною слід вважати дату 25.06.2016р.

Відповідач-2 явку повноважного представника у судове засідання 24.01.2017р. не забезпечив.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача-2, оскільки ухвали суду направлялися за його юридичною адресою, яка значаться у спеціальному витязі з ЄДРЮОФОПГФ від 10.11.2016р., наданого за електронним запитом суду.

Відповідно до п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В порядку ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, господарський суд, -

встановив:

28.10.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гравіті Пласт" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Стандарт" (покупець) укладений договір поставки товару № 3/1015 (надалі-Договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати у визначений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1. Договору).

Згідно п. 8.1 Договору, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом 2 років з моменту укладання даного Договору. Якщо одна зі сторін чи обидві сторони не виконують чи неналежно виконують свої зобов'язання по даному Договору, строк його дії продовжується до моменту належного виконання зобов'язання винною стороною.

За умовами п. 2.1 Договору кількість товару, що поставляється, ціна за одиницю товару, асортимент зазначаються у накладній, складеній на підставі письмової заявки покупця, яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 2.2 Договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку на склад покупця, розташований за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Січнева, б. 1. Поставка товару здійснюється транспортом та за рахунок постачальника.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця при передачі товару, що посвідчується накладною на товар (видатковою накладною), підписаною уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна за одиницю товару та вартість партії товару визначаються при поставці кожної партії товару та зазначаються у видатковій накладній, яка підписується обома сторонами.

Загальну вартість Договору складає сума всіх підписаних сторонами видаткових накладних до даного Договору (п. 3.2 Договору).

За умовами п. 3.3 Договору покупець зобов'язаний провести оплату за товар у безготівковій формі в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту передачі постачальником товару покупцю.

У п. 3.5 Договору сторони узгодили, що оплата поставленого товару здійснюється у наступному порядку: у першу чергу погашається заборгованість за раніше здійсненою поставкою, а далі - за кожною наступною.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач-1 прийняв у власність товар на загальну суму 273 465 грн. 27 коп., що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, які наявні в матеріалах справи (а.с. 29-48). Крім того, станом на 01.01.2016р. за покупцем рахувалась заборгованість в сумі 52 133 грн. 17 коп., згода із наявністю якої підтверджена відповідачем-1 шляхом підписання двостороннього акту звіряння взаємних розрахунків між сторонами за період з 01.01.2016р. по 23.03.2016р. (а.с. 49).

Відповідач-1 в порушення приписів п. 3.3 Договору свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті здійснив частково, сплативши на користь позивача 158 000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 167 598 грн. 44 коп.

За умовами п. 7.1 Договору у разі несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,1% від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості.

За розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідачів пеня за загальний період з 28.03.2016р. по 01.11.2016р., розрахована за кожною накладною окремо, у загальному розмірі 20 405 грн. 74 коп.

Згідно п. 7.2 Договору у разі прострочення оплати поставленого товару на строк більше 10 банківських днів покупець, відповідно до ст.. 625 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити постачальнику суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 10% річних від простроченої суми.

Із посиланням на п. 7.2 Договору та положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідачів 10% річних в розмірі 5 608 грн. 57 коп. за загальний період з 28.03.2016р. по 01.11.2016р. та інфляційні втрати в розмірі 1 771 грн. 94 коп. за вказаний період.

Заборгованість відповідача-1 підтверджується: Договором з додатками, копіями видаткових накладних, банківськими виписками про часткову сплату вартості товару, двостороннім актом звіряння взаємних розрахунків між сторонами за період з 01.01.2016р. по 23.03.2016р. , обґрунтованим розрахунком суми позову тощо.

Доказів оплати вказаної заборгованості відповідачем-1 сторонами до матеріалів справи не надано.

Крім того, в забезпечення належного виконання зобов'язань відповідача-1 за договором поставки товару № 3/1015 від 28.10.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гравіті Пласт" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наша нерухомість" (поручитель) укладений договір поруки від 25.05.2016р. (надалі - Договір поруки).

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Стандарт" (боржник), які виникнуть відповідно до договірних зобов'язань поставки товару, що підтверджується договором поставки товару № 3/1015 від 28.10.2015р.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником за договірними зобов'язаннями, а також за сплату неустойки за прострочення виконання зобов'язання, але не відповідає перед кредитором за відшкодування понесених збитків та упущеної вигоди (п. 4.1 Договору поруки).

Згідно п. п. 3.1, 3.2 Договору поруки поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання; поручитель забезпечує виконання грошового зобов'язання за договірними зобов'язаннями в повному обсязі.

За умовами п. 7.1 Договору поруки він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 25 жовтня 2016р. Після закінчення терміну дії даного Договору, порука припиняється відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.

На час розгляду справи доказів звернення позивача до відповідача-2 із вимогою виконати свої зобов'язання за Договором поруки та погашення заборгованості відповідачем-2 перед позивачем сторонами не надано.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки та договору поруки, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно із п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.13р. № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 10% річних судом порушень чинного законодавства та умов Договору не встановлено.

Водночас, під час перевірки розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань є більшим, ніж заявлено позивачем. Разом з тим, суд позбавлений права збільшувати розмір позовних вимог. Пред'явлення вимог в меншому розмірі є правом позивача. Враховуючи викладене, суд розглядає вимоги про стягнення інфляційних втрат в заявленому позивачем розмірі. Перевіркою правильності здійсненого позивачем розрахунку порушень не встановлено.

Щодо вимоги про стягнення з відповідачів пені в сумі 20 405 грн. 74 коп. із розрахунку 0,1% від вартості несплаченого товару суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (надалі - Закон) визначений порядок регулювання договірних правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Про наведене зазначає й Вищий господарський суд України в п. 2.9 вказаної вище постанови пленуму від 17.12.2013р. № 14, а саме: за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При перевірці виконаного позивачем розрахунку пені судом встановлено, що визначений сторонами в п. 7.1 Договору розмір пені перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, а тому, згідно перерахунку виконаного господарським судом в межах заявлених позивачем періодів та з урахуванням умов п. 7.1 Договору, до стягнення підлягає пеня у загальному розмірі 17 914 грн. 16 коп. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, щодо позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з поручителя (відповідач-2) суд враховує наступне.

Частиною 1 ст. 546, частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Судом встановлено, що у п. 7.1 Договору поруки сторони погодили, що вказаний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 25 жовтня 2016р. Після закінчення терміну дії даного Договору, порука припиняється відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи доказів пред'явлення вимоги до поручителя до 25.10.2016р. позивачем суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

За своєю правовою природою строк, передбачений ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, є преклюзивним (припиняючим), що принципово впливає на вирішення ряду питань: 1) його закінчення є підставою для припинення поруки; 2) у випадку пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано з підстав, передбачених у ст. ст. 263, 264, ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України; 3) встановивши факт закінчення строку, суд відмовляє кредитору в позові за відсутністю у нього права вимагати стягнення боргу з поручителя, що припинилося у зв'язку з його спливом.

Виходячи із того, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування самого зобов'язання поруки, варто зазначити, що і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Таким чином, у зв'язку з припиненням поруки суд відмовляє у задоволені позовних вимог до відповідача-2.

За нормами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За встановлених обставин, відповідач-1 неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору поставки товару та вищевказані приписи діючого законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 167 598 грн. 44 коп. основного боргу, 5 608 грн. 57 коп. 10% річних, 1 771 грн. 94 коп. інфляційних втрат та 17 914 грн. 16 коп. пені - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. В решті позову слід відмовити.

Заперечення відповідача-1 щодо невідповідності розрахунків, наведених позивачем у позовній заяві, обставинам справи та неврахування останнім проведених відповідачем-1 оплат, судом відхиляються, оскільки оплати, про які зазначає відповідач-1 у своєму відзиві, зараховувались позивачем відповідно до визначеного сторонами у п. 3.5 Договору порядку оплати та погашення існуючої заборгованості.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача-1 та позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Одночасно, господарський суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову від 01.11.2016р. № б/н, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на всіх розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Стандарт" в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 195 384 грн. 69 коп., з огляду на наступне.

Так, вказана заява позивача обґрунтована тим, що відповідач-1 ухиляється від виконання грошового зобов'язання, не зважаючи на письмові звернення позивача, а невжиття зазначених заявником засобів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 зазначеної постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

При цьому, заявником не наведено суду обґрунтованих підстав, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів позивача без вжиття відповідних заходів. Також, з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, оскільки заявником належними доказами не підтверджена наявність обставин або вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання. За таких обставин, через відсутність посилань в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні відповідної заяви.

Згідно приписів Закону України "Про судовий збір" (в редакції, яка діяла на час подання заяви) за розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову справляється судовий збір в розмірі 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до абз. 4 п. 2.22. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р. у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно ст. 49 ГПК у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому (-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, за подання до суду заяви про забезпечення позову, позивачем судовий збір, який повинен складати суму 689 грн. 00 коп., не сплачений.

Таким чином, судовий збір за звернення до суду із заявою про забезпечення позову в сумі 689 грн. 00 коп., враховуючи відмову у задоволенні вказаної заяви, покладається на позивача шляхом її стягнення в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Стандарт" (08302, Київська область, м. Бориспіль, вул. Січнева, б. 1, код ЄДРПОУ 38792944) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіті Пласт" (51917, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр. Аношкіна, б. 103, кв. 108, код ЄДРПОУ 39564377) 167 598 грн. 44 коп. (сто шістдесят сім тисяч п'ятсот дев'яносто вісім грн. 44 коп.) основної заборгованості, 5 608 грн. 57 коп. (п'ять тисяч шістсот вісім грн. 57 коп.) 10% річних, 17 914 грн. 16 коп. (сімнадцять тисяч дев'ятсот чотирнадцять грн. 16 коп.) пені, 1 771 грн. 94 коп. (одну тисячу сімсот сімдесят одну грн. 94 коп.) інфляційних втрат, 2 893 грн. 40 коп. (дві тисячі вісімсот дев'яносто три грн. 40 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіті Пласт" (51917, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр. Аношкіна, б. 103, кв. 108, код ЄДРПОУ 39564377) в доход Державного бюджету України в особі управління Державної казначейської служби України у Соборному районі м. Дніпра (49027, м. Дніпро, пл. Шевченка, 7, р/р 31214206783005 у відділенні банку ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області , код ЄДРПОУ 37989269, МФО 805012) 689 грн. 00 коп. (шістсот вісімдесят дев'ять грн. 00 коп.) судового збору.

В решті позову відмовити.

В позовних вимогах до відповідача-2 відмовити.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя ОСОБА_3

Повне рішення складено - 30.01.17р.