Рішення

від 26.01.2017 по справі 910/274/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2017Справа №910/274/17

За позовом Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства

до Товариства з обмеженою відповідальністю Северсталь-Інвест

про стягнення 7 269,83 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Рудєвський В.В. (дов. від 20.12.2016);

від відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

04.01.2017 Харківське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Северсталь-Інвест про стягнення 7 269,83 грн., з яких 4 370,40 грн. основного боргу, 2622,43 грн. інфляційні втрати, 277 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної поставки товару за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб відповідно до рахунку-фактури № СС-0004416 від 23.10.2013 на суму 4 370,40 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.01.2017 порушено провадження у справі №910/274/17, розгляд справи призначено на 26.01.2017.

26.01.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав пояснення по справі та документи для долучення до матеріалів справи.

В судове засідання 24.01.2017 з'явився представник позивача, підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 24.01.2017 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

В судовому засіданні 24.01.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

23.10.2013 між Харківським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством (далі - позивач, платник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Северсталь-Інвест (далі - відповідач, постачальник) укладено договір купівлі-продажу в спрощений спосіб, відповідно до рахунку-фактури № СС-0004416 від 23.10.2013 на суму 4 370,40 грн.

Платіжним дорученням №346 від 28.10.2013 позивачем перераховано на рахунок відповідача 4 370,40 грн. в оплату виставленого відповідачем рахунку-фактури № СС-0004416 від 23.10.2013 на суму 4 370,40 грн. за поставку товару.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналогічні норми містить і ст. 207 Цивільного кодексу України.

Виставлення відповідачем позивачу рахунку-фактури на поставку товару та здійснення позивачем оплати рахунку на суму 4 370,40 грн згідно платіжного доручення №346 від 28.10.2013, в призначенні платежу якого зазначено, що вказана оплата здійснена по рахунку № СС-4416 від 23.10.2013, свідчить про укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб.

Матеріали справи містять лист відповідача від 24.12.2013, у якому останній зазначав, що ним буде повернуто грошові кошти у розмірі 4 370,40 грн. протягом 3-х банківських днів з моменту зняття арешту з його рахунку.

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує, що відповідачем товар поставлено не було, кошти перераховані позивачем в розмірі 4 370,40 грн. за договором не повернуто, у зв'язку із чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення 2622,43 грн. інфляційних втрат та 277 грн. - 3% річних.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо поставки товару за договором купівлі-продажу, укладеним між сторонами у спрощений спосіб.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, а відповідачем не спростовано факт оплати позивачем обумовленого договором товару за рахунком-фактурою № СС-0004416 від 23.10.2013 на суму 4 370,40 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, свого обов'язку щодо здійснення поставки товару за домовленістю між сторонами відповідно до рахунку-фактури № СС-0004416 від 23.10.2013 на суму 4 370,40 грн, відповідач не виконав.

За таких обстави, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 4 370,40 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, а також те, що доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати за поставку в розмірі 4 370,40 грн., станом на день розгляду справи відповідачем до суду не представлено, обґрунтованими є позовні вимоги покупця про стягнення з продавця суми попередньої оплати в розмірі 4 370,40 грн. за непоставлений товар.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 2 622,43 грн. інфляційних втрат та 277 грн. - 3% річних, суд зазначає наступне.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки продукції на суму передплати, позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням про повернення сплаченої суми, у зв'язку із чим реалізував свої право, визначене ст.670 ЦК України, відмовившись від подальшого отримання товару та вимагав повернення попередньої оплати.

Враховуючи викладене, з моменту отримання відповідачем вказаної вимоги припинилось зобов'язання відповідача щодо поставки товару за контрактом, натомість виникло грошове зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати у строк протягом 7 днів з дня отримання вимоги.

Проте матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем вимоги позивача, натомість в матеріалах справи наявний лист відповідача від 24.12.2013, у якому останній зазначав, що ним буде повернуто грошові кошти у розмірі 4 370,40 грн. протягом 3-х банківських днів з моменту зняття арешту з його рахунку.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на те, що позивачем не встановлювалися чіткі строки повернення суми попередньої оплати, та матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем вимоги позивача, проте містять лист відповідача від 24.12.2013, яким він зазначав, що ним буде повернуто грошові кошти у розмірі 4 370,40 грн. протягом 3-х банківських днів з моменту зняття арешту з його рахунку, тому суд з урахуванням вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України прийшов до висновку, що прострочення виконання зобов'язання з повернення коштів у розмірі 4 370,40 грн. розпочалося саме з 24.12.2013.

Разом з тим, звертаючись до суду з указаним позовом, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних за період з 29.10.2014 по 09.12.2016, а суд не має права вийти за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача.

Таким чином, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат в межах періоду прострочення за період з 29.10.2014 по 09.12.2016, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають повному задоволенню у розмірі 277 грн. та 2 622,43 грн. відповідно.

При цьому, судом зазначається, що правомірність застосування до даних правовідносин умов ч. 2 статті 625 ЦК України підтверджується правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 № 3-295гс16, згідно якої грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Северсталь-Інвест (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 16, код 38484351) на користь Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 112, код 03187743) суму основного боргу у розмірі 4 370 (чотири тисячі триста сімдесят) грн. 40 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 622 (дві тисячі шістсот двадцять дві) грн. 43 коп., 3 % річних у розмірі 277 (двісті сімдесят сім) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене та підписане - 30.01.2017.

Суддя В.О. Демидов