Рішення

від 24.01.2017 по справі 911/4095/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-95-51 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2017 р. Справа № 911/4095/16

Суддя А.С. Грєхов , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до відповідача приватного підприємства "Елефант"

про стягнення заборгованості у розмірі 1 162 276,00 грн

за участю представників сторін:

від позивача : ОСОБА_1 - довіреність б/н від 30.07.2016,

від відповідача : не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до приватного підприємства "Елефант" (надалі - відповідач) про стягнення 1 162 276,00 грн заборгованості, з яких: 480 473,31 грн заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00005737 від 14.09.2012, 415 339,88 грн плати за фактичний час користування об'єктом лізингу, 25 758,35 грн 3 % річних за час прострочення оплати лізингових платежів, 6 599,11 грн 3% за час прострочення виконання грошового зобов'язання, 192 234,50 грн інфляційних витрат за час прострочення оплати лізингових платежів, 21 590,43 грн інфляційних витрат за час прострочення оплати, 14 280,42 грн пені, 6 000,00 грн збитків та з покладенням на відповідача відшкодування судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором про фінансовий лізинг № 00005737 від 14.09.2012.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.12.2016 року порушено провадження у справі № 911/4095/16 та витребувано документальні докази у справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.01.2017 року розгляд справи відкладено на 24.01.2017 року.

24.01.2017 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав письмові пояснення та документи, які були витребувані ухвалою суду від 16.12.2016.

В судове засідання 24.01.2017 з'явився представник позивача та надав пояснення у справі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзиву на позов суду не наддав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений в порядку, передбаченому п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/745/2014 від 05.06.2014 "Про деякі питання практики застосування у судовій практиці Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", що підтверджується довідками про розміщення інформації щодо ухвал Господарського суду Київської області від 16.12.2017 та від 10.01.2017 у даній справі на офіційному веб-порталі Господарського суду Київської області в мережі Інтернет (www.ko.arbitr.gov.ua/sud5012) в розділі «Новини та події суду» 19.12.2016 та 10.01.2017.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

У відповідності з правилами статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 24.01.2017 після виходу з нарадчої кімнати судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.09.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та приватним підприємством "Елефант" (лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг № 00005737 (далі - Договір), об'єктом якого є транспортний засіб VW T5 GP Multvivan 2.0 BiTDI, 2012 року виробництва, шасі №WV2ZZZ7HZDH029283, двигун № СFC 073785, вартість об'єкту лізингу еквівалент в доларах США 83 256,00.

Додатком до Договору про фінансовий лізинг № 00005737 від 14.09.2012 визначено Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (далі - Додаток).

Відповідно до п. 3.1. Додатку, предметом лізингу за цим Контрактом є транспортний засіб, зазначений у Контракті (надалі - Об'єкт лізингу ). Об'єкт лізингу був обраний відповідно до специфікації Лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам Лізингоодержувача.

За умовами п. 4.1. Додатку, Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на Об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію Об'єкта лізингу впродовж усього строку дії Контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт/відмовитися від контракту та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

Згідно з п. 6.1. Додатку, для експлуатації об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього Контракту, та інших положень Контракту, кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Контрактом. Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню Контракту не включаються до лізингових платежів: будь-які податки, що можуть застосовуватися до Контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання.

Лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) (п. 6.5. Додатку).

Строк лізингу за цим Контрактом визначається у Договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання Акта приймання-передачі Лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п.12.1., 12.2. Додатку).

Пунктом 8.3. Додатку, сторони погодили: якщо Лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше ніж на 10 робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати Лізингоодержувачу першу платіжну вимогу у письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснив оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, Порше Лізинг Україна надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити Лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1. контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої вимоги щодо сплати означає, що Лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом. Якщо Лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України „Про фінансовий лізинг"), Порше Лізинг Україна має право розірвати Контракт/відмовитися від Контракту і витребувати об'єкт лізингу від Лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Так само, у п. 12.6.1. Додатку встановлено, що Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей Контракт/відмовитися від Контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, в наступних випадках: Лізингоодержувач не сплатив 1 наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

У випадках, передбачених пунктами 12.6. та 12.12., Контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони (п. 12.13. додатку).

Згідно з п. 12.9 Додатку, у разі припинення лізингу відповідно до пункту 12 Контракту, відмови Лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору, у приватного підприємства "Елефант" виникла заборгованість за договором у загальному розмірі 480 473,31 грн.

У зв'язку з цим, 14.03.2016 товариством з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна була надіслана вимога № 00005737 від 05.10.2015 про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору, що свідчить про розірвання Договору про фінансовий лізинг № 00005737 від 14.09.2012.

Згідно п. 20.5 Додатку, всі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у Договорі, у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою.

14.03.2016 співробітником компанії ТОВ «Експрес Мото Україна» була здійснена спроба доставки вимоги за вказаною в накладній адресою. Проте, здійснити доставку вимоги не вдалося, оскільки за місцезнаходженням відповідача осіб для вручення не знайдено (лист № 105-34 від 14.03.2016.

Пунктом 12.13 Додатку встановлено, що сторони погодили, що у випадках, передбачених зокрема, п. 12.6 договір вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Оскільки вимога була направлена позивачем 14.03.2016, то згідно п. 12.13. Умов лізингу, Договір вважається розірваним 25.03.2016.

В цей же строк (25.03.2016) лізингоодержувач зобов'язаний був повернути об'єкт лізингу, втім докази своєчасного повернення приватним підприємством "Елефант" об'єкту лізингу товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" в матеріалах справи відсутні та відповідачем під час розгляду справи надані не були.

Згідно з п. 12.9 Додатку, у разі дострокового припинення лізингу відповідно до п. 12, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

В свою чергу, оскільки лізингоодержувач не виконав зобов'язання щодо повернення об'єкту лізингу у визначені Договором строки та продовжував користуватись транспортним засобом після повідомлення про відмову лізингодавця від Договору фінансового лізингу та вимоги про повернення майна, у позивача виникла необхідність повернення предмету лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг".

З наявних матеріалів справи встановлено, що 27.04.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис за реєстровим № 797 про повернення лізингоодержувачем - приватним підприємством "Елефант" на користь лізингодавця - товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна об'єкта фінансового лізингу - автомобіля марки VW T5 GP Multvivan 2.0 BiTDI, 2012 року виробництва, номер шасі № WV2ZZZ7HZDH029283, що був переданий в користування на підставі Договору про фінансовий лізинг № 00005737 від 14.09.2012.

Відповідно до п. 6.17 Додатку, сторони погоджуються, що у випадку розірвання Договору/відмови від Договору за ініціативою позивача відповідно до пункту 12 Договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування Об'єктом лізингу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав умови Договору в частині повної сплати лізингових платежів (за період з травня 2014 по жовтень 2015) і має перед позивачем заборгованість в розмірі 480 473,31 грн., а також в порушення умов договору відповідачем в зазначений строк не повернуто обєкт лізингу.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу. Правовідносини сторін щодо фінансового лізингу регулюються нормами Закону України "Про фінансовий лізинг" та Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що до складу лізингових платежів можуть включатися сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсація відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобовязання виконав належним чином, надав відповідачу предмет лізингу, однак відповідач у строк, встановлений Договором, зобовязання щодо сплати лізингових платежів не виконав та має перед позивачем заборгованість по їх сплаті в розмірі 480 473,31 грн. (за період з травня 2014 по жовтень 2015).

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 480 473,31 грн. боргу є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не спростованими, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 415 339,88 грн плати за фактичний час користування обєктом лізингу за період з травня 2014 по жовтень 2015, суд зазначає наступне.

Господарським судом встановлено,що вимога відповідачеві була надіслана 14.03.2016, таким чином датою припинення договору є 25.03.2016, що передбачено п. 12.13 Додатку.

Відповідно до п. 6.17 Додатку, сторони погоджуються, що у випадку розірвання Договору/відмови від Договору за ініціативою Позивача відповідно до пункту 12 Договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування обєктом лізингу.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу за період з травня 2014 по жовтень 2015, то позовні вимоги про стягнення 415 339,88 грн плати за фактичний час користування об'єктом лізингу за період з травня 2014 по жовтень 2015, є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 14 280,42 грн. пені.

Згідно з п. 8.2.1 Додатку, у випадку прострочення сплати платежу до Відповідача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Як слідує з ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Розмір пені, визначений позивачем, у сумі 14 280,42 грн є обґрунтованим, арифметично вірним, у зв'язку з чим розмір пені підлягає стягненню з відповідача у заявленому позивачем розмірі.

Також позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 25 758,35 грн - 3% річних за час прострочення оплати лізингових платежів, 6 599,11 грн - 3% річних за час прострочення оплати за користування об'єктом лізингу, 192 234,50 грн - інфляційних втрат за час прострочення оплати лізингових платежів та 21 590,43 грн - інфляційних втрат за час прострочення оплати за користування об'єктом лізингу.

Відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних за час прострочення оплати лізингових платежів та 3% річних за час прострочення оплати за користування об'єктом лізингу, встановив, що заявлені позивачем до стягнення суми відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги щодо стягнення 3% річних за час прострочення оплати лізингових платежів у розмірі 25 758,35 грн та 3% річних за час прострочення оплати за користування об'єктом лізингу у розмірі 6 599,11 грн, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до арифметично вірного розрахунку, здійсненого судом сума 192 234,50 грн - інфляційних втрат за час прострочення оплати лізингових платежів та 21 590,43 грн - інфляційних втрат за час прострочення оплати за користування об'єктом лізингу, становить 204 337,24 грн та 28 289,09 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. З аналізу даної норми вбачається, що Господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог.

Оскільки позивачем інфляційні втрати за час прострочення оплати лізингових платежів визначені у розмірі 192 234,50 грн та інфляційні втрати за час прострочення оплати за користування об'єктом лізингу визначені у розмірі 21 590,43 грн., то стягненню підлягають саме ці суми.

До того ж, за словами позивача, у зв'язку з тим, що відповідачем систематично порушувались терміни сплати лізингових платежів, позивач був вимушений з метою супроводження процесу повернення заборгованості та об'єкта лізингу звернутись до спеціалізованої організації ТОВ "КПД Консалтинг", внаслідок чого поніс витрати на загальну суму 6 000,00 грн., які за словами останнього є реальними збитками.

За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно положень ст. 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями ст. 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст.ст. 623, 1166 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд зазначає, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.

Витрати на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Отже, отримання позивачем послуг з супроводження повернення об'єкту лізингу, послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором) не відповідають вимогам ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків у розмірі 6 000,00 грн. є безпідставною, необґрунтованою, а відтак суд відмовляє в її задоволенні.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Елефант" (98000, Автономна Республіка Крим, місто Судак, вулиця Морська, будинок 1А, код ЄДРПОУ 22311670) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, будинок 1В, код ЄДРПОУ 35571472) 480 473,31 грн (чотириста вісімдесят тисяч чотириста сімдесят три гривні тридцять одна копійка) заборгованості по сплаті лізингових платежів, 415 339,88 грн (чотириста п'ятнадцять тисяч триста тридцять дев'ять гривень вісімдесят вісім копійок) плати за фактичний час користування об'єктом лізингу, 25 758,35 грн (двадцять п'ять тисяч сімсот п'ятдесят вісім гривень тридцять п'ять копійок) 3 % річних за час прострочення оплати лізингових платежів, 6 599,11 грн (шість тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять гривень одинадцять копійок) 3% за час прострочення виконання грошового зобов'язання, 192 234,50 грн (сто дев'яносто дві тисячі двісті тридцять чотири гривні п'ятдесят копійок) інфляційних витрат за час прострочення оплати лізингових платежів, 21 590,43 грн (двадцять одна тисяча п'ятсот дев'яносто гривень сорок три копійки) інфляційних витрат за час прострочення оплати, 14 280,42 грн (чотирнадцять тисяч двісті вісімдесят гривень сорок дві копійки) пені та 17 344,14 грн (сімнадцять тисяч триста сорок чотири гривні чотирнадцять копійок) судового збору.

В іншій частині позову - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.01.2017 року.

Суддя А.С. Грєхов