Рішення

від 23.01.2017 по справі 914/3034/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2017р. Справа№ 914/3034/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Блавацької-Калінської О.М., при секретарі Кияк І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Науково - дослідного центру Рятівна археологічна служба Інституту археології Національної академії наук України, м.Львів

до відповідача: Державного підприємства Український регіональний спеціалізований науково - реставраційний інститут Укрзахідпроектреставрація , м.Львів

про: стягнення 105 034,44 грн.,

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_1 - адвокат (свідоцтво №1154 від 22.02.2006 р.)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 23.08.2016 р.)

Відповідно до ст.20 ГПК України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Науково - дослідним центром Рятівна археологічна служба Інституту археології Національної академії наук України заявлено позов до Державного підприємства Український регіональний спеціалізований науково - реставраційний інститут Укрзахідпроектреставрація про стягнення 105034,44 грн. заборгованості за виконання археологічних досліджень.

Ухвалою суду від 01.12.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 26.12.2016 року.

В судовому засіданні, відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 23.01.2017 р.

Представник позивача у судове засідання з'явився, через відділ автоматизованого розподілу та обробки інформації подав письмове пояснення (вх.№51517/16 від 22.12.2016 р.) у якому інформував про відсутність обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України та надав суду докази часткової оплати відповідачем основного боргу в сумі 15 000,00 грн. Зазначив при цьому, що станом на 23.01.2017 р. залишок заборгованості складає 36 366,00 грн., просить в цій частині позов задоволити, а в частині 15000,00 грн. провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості виконаних робіт (археологічні дослідження) у встановлені договором та чинним законодавством строки, що зумовило звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою про стягнення 51366,00 грн. заборгованості за виконані роботи. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості послуг, відповідачу нараховано 4511,18 грн. - 3% річних та 49 157,26 грн. - інфляційних втрат.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, через відділ автоматизованого розподілу та обробки інформації подав відзив (вх.№451670/16 від 26.12.2016 р.) у якому суму боргу визнає у повному обсязі, просить суд розстрочити виконання рішення до 31.12.2017 р. та долучити до матеріалів справи копію платіжного доручення №22 від 04.01.2017 р., яким підтверджується погашення основної заборгованості перед позивачем в розмірі 15 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив:

19 серпня 2013 року між Державним підприємством Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут Укрзахідпроектреставрація (замовник) та Науково-дослідним центром Рятівна археологічна служба Інституту археології НАН України (виконавець) укладено договір №01-13-АВ на виконання археологічних досліджень, відповідно до умов якого виконавець прийняв на себе зобов'язання своїми силами і засобами провести археологічні дослідження по об'єкту Ремонтно-реставраційні роботи пам'ятки архітектури національного значення 1607 р. (ох.№350) ОСОБА_3 зачаття Монастиря сс.Кларисок ( Музей Пінзеля ) м.Львів, вул.Личаківська, 2 , а замовник зобов'язався прийняти та оплатити вартість виконаних робіт у порядку та на умовах договору.

За приписами п.1.2. договору термін проведення робіт виконавцем та передача звітних матеріалів замовнику встановлюється сторонами, згідно з календарним планом, що є невід'ємним додатком договору.

Відповідно до п.2.1. вказаного договору вартість робіт щодо проведення археологічних досліджень включає в себе відшкодування витрат та оплату за виконані роботи і становить 51 366,00 гривень (п'ятдесят одну тисячу триста шістдесят шість грн.), в тому числі ПДВ - 8561,00 гривень (вісім тисяч п'ятсот шістдесят одна грн.).

На виконання умов вказаного договору, позивач виконав роботи - археологічні дослідження об'єкта Ремонтно-реставраційні роботи пам'ятки архітектури національного значення 1607 р. (ох.№350) ОСОБА_3 зачаття Монастиря сс.Кларисок ( Музей Пінзеля ) м.Львів, вул.Личаківська, 2 , що підтверджується підписаним сторонами актом№1 здавання-приймання виконаних робіт від 09.12.2013 року без жодних зауважень.

Згідно з п.2.3., 2.4. вказаного договору замовник проводить оплату робіт, згідно з актами здавання-приймання виконаних робіт. Оплата виконаних робіт здійснюється замовником шляхом одноразового перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 2 (двох) банківських днів після завершення робіт та підписання сторонами заключного акту здавання-приймання виконаних робіт.

Відповідно до п.4.2 договору по закінченні виконання робіт виконавець подає замовнику акт здавання-приймання виконаних робіт та по накладній звітну документацію у чотирьох примірниках. Замовник зобов'язаний прийняти подані виконавцем, відповідно до п.4.2. договору звітні документи та акт і протягом 10 календарних днів з дня отримання акту здавання-приймання виконаних робіт підписати його та в строк не пізніше 3 днів з моменту його підписання повернути виконавцеві один примірник шляхом надсилання поштою чи особистої передачі. (п.4.3 договору)

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1. договору та закінчується повним виконанням сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. (п.п. 7.1.- 7.3. договору)

08.12.2015 року позивачем на адресу відповідача скеровано претензію за №005/15-П про здійснення розрахунку зі сплати заборгованості за виконані роботи, яка отримана відповідачем 10.12.2015 р., однак залишена ним без відповіді та задоволення.

У випадку порушення зобов'язань, що виникають з цього договору винна сторона несе відповідальність, визначену договором та (або) чинним в Україні законодавством (п.5.1. договору)

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості робіт не виконав, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем із врахуванням часткової оплати основного боргу становить 36 366,00 грн. Крім того, за неналежне виконання грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу 49 157,26 грн. - інфляційних втрат, 4 511,18 грн. - 3% річних.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступних мотивів:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6, 627 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Матеріалами справи встановлено, що 19.08.2013 року між сторонами у справі виникли господарські правовідносини на підставі договору №01-13-АВ на виконання археологічних досліджень.

Згідно з ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником, відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Як зазначалося вище, сторони у п.4.2, 4.3 договору обумовили порядок прийняття робіт, шляхом підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Пунктом 4 статті 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд вважає доведеним факт виконання робіт позивачем на загальну суму 51 366,00 грн., що підтверджується актом №1 здавання-приймання виконаних робіт, який 09.12.2013 року підписані уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплені печатками.

Згідно з ч.4 ст.879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до п.2.4 договору оплата виконаних робіт здійснюється замовником шляхом одноразового перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 2 (двох) банківських днів після завершення робіт та підписання сторонами заключного акту здавання-приймання виконаних робіт.

У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за укладеними угодами, виникла заборгованість, яка на момент подачі позовної заяви становила 51 366,00 грн.

Судом встановлено, що 04.01.2017 р. відповідачем частково погашено суму основного боргу в розмірі 15 000,00 грн. (копія платіжного доручення про оплату долучена до матеріалів справи).

В силу приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до роз'яснення Вищого господарського суду України у п.4.4 постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. №18 господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (напр. сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо). Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 15000,00 грн. необхідно припинити.

Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем підлягає стягненню в розмірі 36 366,00 грн.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

В силу положень ст.610 ЦК України та ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши розрахунок трьох процентів річних, дійшов висновку, що такий є правильним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням угод, а отже позовні вимоги в частині стягнення 4511,18 грн. трьох відсотків річних підлягають до задоволення.

В частині стягнення інфляційних втрат, судом здійснено перерахунок заявленої до стягнення суми. Відповідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань де зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За таких обставин вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 49 157,26 грн. є обґрунтованими та підлягають до стягнення.

Щодо клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення до 31.12.2017 року суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно чинних положень ГПК України, надання відстрочки виконання судового рішення допускається лише у виняткових випадках при наявності об'єктивних обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Відповідно до п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допустити іх настання.

Розглянувши клопотання відповідача, суд зазначив, що наведені ньому обставини, які на думку відповідача свідчать про наявність підстав для відстрочки виконання рішення, є звичайними обставинами при веденні господарської діяльності, яку відповідач здійснює на власний ризик.

Відповідачем не наведено жодних належних доводів та доказів скрутного матеріального становища (звітів та балансів підприємства, довідки з банківського рахунку, тощо), а також того, що підприємством вживаються та чи вживатимуться на майбутнє заходи щодо покращення результатів його господарської діяльності.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача, оскільки обставини, на які він посилається в обґрунтування вказаного клопотання, за змістом положень процесуального закону, не є підставою для відстрочки виконання судового рішення.

При цьому суд також враховував нормативні приписи статті 121 Господарського процесуального кодексу України стосовно права відповідача на повторне звернення до суду про розстрочку або відстрочку виконання судового рішення на етапі виконавчого провадження.

З огляду на наведене, а також враховуючи те, що позивачем надано достатньо доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 36 366,00 грн. основного боргу, 49 157,26 грн. інфляційних втрат та 4511,18 грн. 3% річних підлягають до задоволення.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому кожна суттєва для справи обставина повинна підтверджуватися належними і допустимими доказами.

При цьому за умовами ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Український регіональний спеціалізований науково - реставраційний інститут Укрзахідпроектреставрація (79008, м.Львів, пл.Соборна, 3А; ідентифікаційний код 13823105) на користь Науково - дослідного центру Рятівна археологічна служба Інституту археології Національної академії наук України (79008, м.Львів, вул.Винниченка, 24; ідентифікаційний код 13800937) 36 366,00 грн. основного боргу, 49 157,26 грн. інфляційних втрат, 4 511,18 грн. 3% річних та 1 575,52 грн. - судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу на суму 15000,00 грн. припинити.

4. Наказ видати, відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні 23.01.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини

рішення, повний текст рішення складений та підписаний 30.01.2017 р.

Суддя Блавацька-Калінська О. М.