Рішення

від 23.01.2017 по справі 916/3335/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" січня 2017 р.Справа № 916/3335/16

За позовом : Приватного акціонерного товариства "ІНТЕРКОНДИЦІОНЕР"

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ-ІНЖИНІРИНГ"

про стягенння

Суддя Оборотова О.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 15.12.2016р.

Від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 01.07.2016р.

СУТЬ СПОРУ: 05.12.2016р. Приватне акціонерне товариство "ІНТЕРКОНДИЦІОНЕР" звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ-ІНЖИНІРИНГ" про стягнення заборгованості за договором поставки товару пені, 3% річних та інфляційних нарахувань в загальній сумі 24434,08грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.12.2016р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства "ІНТЕРКОНДИЦІОНЕР" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №916/3335/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

У судовому засіданні 26.12.2016р. представник позивача надав заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з повною оплатою відповідачем суми основного боргу та судовий збір відповідно до якої просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ-ІНЖИНІРИНГ" пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

23.01.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю "КМ-ІНЖИНІРИНГ" надало до господарського суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого, звертає увагу суду, що відповідачем повністю оплачено суму основного боргу та судовий збір, щодо вимог позивача по стягненню пені, 3% річних та інфляційних нарахувань заперечень не має та просить суд врахувати факт оплати та задовольнити позов частково.

У судовому засіданні 23.01.2017р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

23 лютого 2016 року між Приватним акціонерним товариством ІНТЕРКОНДИЦІОНЕР (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальність КМ-ІНЖИНІРИНГ (Покупець) було укладено Договір поставки № 52/2016 від 23.02.2016р.

Відповідно до п. 1.1. Договору № 52/2016 Постачальник зобов'язався виготовити та поставити вентиляційне обладнання (далі за текстом - Обладнання) разом з усіма його приналежностями та документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом з ним відповідно до вимог чинного законодавства, а Покупець зобов'язався своєчасно й належним чином у порядку та на умовах визначених Договором прийняти та оплатити таке Обладнання.

У відповідності до п. 2.4. та п. 2.5. Договору № 52/2016 Покупець зобов'язаний провести розрахунок за товар у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, у наступному порядку: 20% від загальної вартості товару не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунка-фактури; залишок суми (80%) протягом 3 (трьох) банківських днів від дати письмового повідомлення Позивача про готовність товару до відвантаження.

Пунктом 3.2. Договору № 52/2016 передбачено, що Постачальник зобов'язується виготовити товар не пізніше 24 календарних днів з моменту внесення Покупцем попередньої оплати і поставити товар лише після 100% оплати.

Як зазначає позивач, враховуючи тривалі ділові відносини між сторонами, за усним проханням останнього, позивач поставив товар без повної його оплати. Відповідач зобов'язався здійснити оплату за товар після його отримання.

Позивач, на виконання умов Договору № 52/2016 (п. 3.2.), надав відповідачу товар в повному обсязі на підставі видаткової накладної: № РН-000418 від 20.05.2016р. Покупцеві було передано у власність товар, загальна вартість якого становить 258984,00 гривень.

Відповідач товар прийняв у повному обсязі без заперечень та зауважень. Протягом червня 2016 р. - вересня 2016 р. відповідач здійснював доплати за товар, але в повному обсязі борг залишився не погашеним.

30 вересня 2016 р. позивач надіслав відповідачу претензію № 439 від 30.09.2016 р. з вимогою сплатити заборгованість за товар у розмірі 30631,40 гривень.

Як зазначає позивач, відповідач письмової відповіді на претензію не надав, однак 16.11.2016 р. здійснив часткову оплату заборгованості у розмірі 10641,40 гривень що підтверджується банківською випискою.

Враховуючи викладені обставини позивач був вимушений звернутись до господарського суду Одеської області за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між позивачем та відповідачем договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Позивач, на виконання умов Договору № 52/2016, надав відповідачеві товар в повному обсязі на підставі видаткової накладної: № РН-000418 від 20.05.2016р. Покупцеві було передано у власність товар, загальна вартість якого становить 258984,00 гривень, що підтверджується належними та допустимими доказами які містяться в матеріалах справи.

Відповідач товар прийняв у повному обсязі без заперечень та зауважень. Факт передачі було підтверджено відповідачем у судовому засіданні, крім цього в процесі розгляду справи зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ-ІНЖИНІРИНГ" було повністю сплачено суму основного боргу.

Одночасно відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Що стосується стягнення пені, п. 5.4. Договору № 52/2016 передбачено, що за порушення термінів оплати Обладнання , Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає оплаті, за кожний день прострочення платежу.

Суд не погоджується з розрахунком позивача, відповідно до якого Приватне акціонерне товариство "ІНТЕРКОНДИЦІОНЕР" так як позивачем неправильно визначено кінцеву дату розрахунку пені, відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. А тому, враховуючи, що в договорі конкретно не передбачено стягнення більше ніж 6 місяців кінцевою датою розрахунку є 21.11.2016р. а не 30.11.2016р.

Враховуючи викладене, за розрахунком господарського суду Одеської області до стягнення підлягає 3206,05 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком господарського суду одеської області 3% річних за прострочення заборгованості в період з 21.05.2016р. по 30.11.2016р складає 317,87грн. також позивачем помилково включено травень до розрахунку інфляційних втрат у відповідності до листа Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997р. Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ , тому за розрахунком господарського суду Одеської області інфляційні втрати становлять 1178,63 грн.

Проте, враховуючи те, що Приватне акціонерне товариство "ІНТЕРКОНДИЦІОНЕР" у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 314,60 грн та інфляційні втрати в розмірі 825,12 грн. та те, що в даному випадку у суду відсутні правові підстави для виходу за межі позовних вимог, суд доходить до висновку про правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат в розмірі заявленому в позовній заяві за прострочення виконання зобов'язань щодо сплати заборгованості за договором складування.

Таким чином, з огляду на вищенаведені обставини, суд доходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ІНТЕРКОНДИЦІОНЕР" як обґрунтованих та підтверджених належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи що сума основного боргу була повністю сплачена відповідачем в процесі розгляду справи провадження в частині стягнення основного богру підлягає припиненню.

Питання розподілу судового збору за результатами справи №916/3335/16 судом не вирішується у зв'язку з добровільною сплатою відповідачем повної суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 32, 33,50, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Провадження по справі в частині стягнення основного боргу - припинити.

2. Позов - задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КМ-ІНЖИНІРИНГ (65058, Одеська обл. місто Одеса, вулиця Зоопаркова, будинок 2 р/р 26001475825 в АТ ОСОБА_3 ОСОБА_1 МФО 380805, код ЄДРПОУ 39648145) на користь Приватного акціонерного товариства ІНТЕРКОНДИЩОНЕР (61176, Харківська обл., місто Харків, вулиця Єнакіївська, будинок 17 р/р НОМЕР_1 в ПАТ МЕГАБАНК м, Харків МФО 351629, код ЄДРПОУ 24472991) пеню у розмірі 3206,05 грн.; 825,12 грн., 3% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 314,60 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2017р.

Суддя Оборотова О.Ю.