Рішення

від 26.01.2017 по справі 918/1335/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 січня 2017 р. Справа № 918/1335/16

Господарський суд Рівненської області у складі Судді Марач В.В. розглянувши справу за

за позовом Приватне підприємство "Торгово-промислова компанія Арсен"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія Дігертранс"

про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в сумі 5333,53 грн.

В засіданні приймали участь:

Від позивача : ОСОБА_2;

Від відповідача : не з'явився.

Статті 20,22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Торгово-промислова компанія Арсен" (надалі Позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія Дігертранс" (надалі Відповідач) про стягнення 5333,53 грн. заборгованості за поставлений товар, з яких: 4859,96 грн. основного боргу, 378,10 грн. інфляційних втрат, 95,47 грн. 3% річних.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що на підставі накладної №3302/0 від 11.04.2016 року він поставив товар на суму 50859,96 грн., а відповідач отримав товар, однак оплатив його частково, на умовах передоплати на суму 46000,00 грн..

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю. Просила позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить наступне. Відповідно до реєстру на відправку рекомендованої кореспонденції господароського суду від 18.01.2017 року Відповідачу направлено ухвалу суду за штрихкодовим індифікатором №3301308076289, яка згідно роздруківки із офіційного сайту Укрпошта отримана Відповідачем 19.01.2017 року згідно штрихкодового індифікатора №3301308076289.

Крім того, в матеріалах справи наявні поштові повідомлення №№ 35306 0011915 0 та 35306 0012015 8 про вручення ухвал суду Відповідачу.

Відповідач надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає з огляду на те, що згідно домовленостей досягнутих між Позивачем та Відповідачем, оплата в розмірі 100% за поставлені акумулятори має бути здійснена протягом 12 місяців, з них 50% протягом 6 місяців. Відповідно строк оплати, станом на день звернення до суду Позивача, не настав.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому господарський суд керувався наступним.

У квітні 2016 року Приватне підприємство "Торгово-промислова компанія Арсен" на підставі накладної № 3302/0 від 11.04.2016 року здійснило продаж товару, а ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія Дігертранс" отримало поставлені акумулятори (далі - товар), всього на загальну суму 50859,96 грн., згідно довіреності №9 від 11.04.2016 року.

За отриманий товар відповідач розрахувався частково в сумі 46 000 грн. Вказана обставина підтверджується банківською випискою (арк.с.12).

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем становить 4859 грн. 96 коп.

25 листопада 2016 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про оплату товару (арк.с.15). Відповідач у встановлений термін вимогу не виконав, заборгованість не оплатив.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства; крім того підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином з вищезазначених дій позивача та відповідача слідує, що між ними виникли правовідношення по купівлі - продажу товару.

За договором купівлі-продажу (ст.655 ЦК України), одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Доказів сплати заборгованості відповідач суду не надав.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Таким чином вимога позивача про стягнення основного боргу в сумі 4 859 грн. 96 коп. є правомірною, обгрунтованою, а відтак підлягає до задоволення.

Позивач просить стягнути з Відповідача 3% річних в сумі 95,47 грн.. Здійснивши перерахунок 3% річних суд встановив, що він є арифметично правильним, а тому до стягнення підлягає сума 95,47 грн..

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення з квітня 2016 року по жовтень 2016 року в сумі 378,10 грн..

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

При цьому, судом враховано, що пунктом 1.14. постанови Правління Національного банку України Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України № 480 від 27.12.2007р. визначено, що індекс інфляції - індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Відтак, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 291,69 грн., за період з 01.05.2016р. по 30.11.2016р., в решті позовних вимог щодо стягнення інфляційних на суму 86,41 грн. слід відмовити.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 5247,12 грн., а саме: основний борг в сумі 4859,96, інфляційні втрати в сумі 291,69 грн., 3% річних в сумі 95,47 грн..

Твердження Відповідача, що між ним і Позивачем існують усні домовленості про те, що оплата в розмірі 100% за поставлені акумулятори має бути здійснена протягом 12 місяців, з них 50% протягом 6 місяців, відповідно строк оплати, станом на день звернення до суду Позивача, не настав, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями сторін, а відтак судом відхиляються.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти:1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, а відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідач не надав суду доказів того, що між ним та позивачем укладалися письмові угоди про відстрочку оплати вартості товарів.

Відповідно до частини першої статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

На підставі Договору про надання правової допомоги №02/12 від 05.12.2016р., свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 79, Позивачем по рахунку №02/12 від 07.12.2016р. сплачено адвокату ОСОБА_2 1 500, 00 грн..

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих адвокатом послуг від 17.01.2017р. адвокат ОСОБА_2 надала Позивачу послуги адвоката.

Пунктом 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7 передбачено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ч. 5 ст. 49 ГПК України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 року № 4191-VI із мінами, внесеними згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016 розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2017 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1 600 грн.

З огляду на викладене вище, зважаючи на ціну позову, документи, складені адвокатом та роботу, проведену ним на виконання умов договору, суд дійшов висновку про те, що вказані витрати є необгрунтованими та підлягають зменшенню. А відтак, до стягнення підлягають витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 640,00 грн. (40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

На підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України на Відповідача покладається судовий збір, так як спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись статтями 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ""Компанія Дігертранс"" (35306, Рівненська область, Рівненський район, с.Колоденка, провулок Свободи, буд.3 Г, код ЄДРПОУ 39452797) на користь Приватного підприємства "Торгово-Промислова компанія Арсен" (33009, Рівненська область, м. Рівне, вул. Млинівська, 5, код ЄДРПОУ 22554414) 4859 (чотири тисячі вісімсот п"ятдесят дев"ять) грн. 96 коп. основного боргу, 291 (двісті дев"яносто одна) грн. 69 коп. інфляційних втрат, 95 (дев"яносто п"ять) грн. 47 коп. 3% річних, 640,00 грн. витрат на послуги адвоката, 1378,00 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 86,41 грн. відмовити в задоволенні позову.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 30 січня 2017 року.

Суддя Марач В.В.