Рішення

від 24.01.2017 по справі 910/21248/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2017Справа №910/21248/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Градієнт

до Товариства з обмеженою відповідальністю Адоніс Житло Буд

про стягнення 257547,33 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Яковлев В.Б. (дов. від 06.07.2016);

від відповідача - Курій О.П. (дов. від 01.01.2017);

ВСТАНОВИВ:

21.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю Градієнт звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Адоніс Житло Буд про стягнення 291 087,89 грн., з яких 47 480,00 грн. сума основного боргу, 88 603,10 грн. - пеня, 39 123,00 грн. - штраф та 115 881,79 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №7/2013 від 01.10.2013 щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Крім того, у прохальній частині позову позивач просить у забезпечення позову накласти арешт на майно та грошові кошти відповідача, де б воно не знаходилося. Доручити накладення арешту на майно і грошові кошти відповідача Державній виконавчій службі з метою перерахування їх на рахунок позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2016 порушено провадження у справі №910/21248/16, розгляд справи призначено на 06.12.2016.

06.12.2016 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, у якому просив застосувати строк позовної давності в один рік та відмовити позивачу в задоволенні вимог щодо стягнення пені та штрафу у зв'язку із спливом строку для такого стягнення; відмовити у позові в частині стягнення з відповідача 47 480,00 грн. суми основного боргу у зв'язку із частковим виконанням зобов'язань; відмовити у позові в частині стягнення інфляційних нарахувань у зв'язку з застосуванням невірних періодів нарахування.

Судове засідання 06.12.2016 не відбулось, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Демидова В.О., а саме перебуванням на лікарняному.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.12.2016 у зв'язку із виходом судді Демидова В.О. з лікарняного, розгляд справи призначено на 22.12.2016.

22.12.2016 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме квитанцій про повну сплату заборгованості в частині основного боргу у розмірі 47 480,00 грн.

22.12.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.12.2016 у зв'язку із неявкою представника відповідача та необхідністю витребування доказів по справі, розгляд справи відкладено на 10.01.2017.

10.01.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав додаткові пояснення по справі, у яких зазначав про сплату відповідачем основної суми заборгованості, та просив стягнути з відповідача 88 603,10 грн. - пені, 39 123,00 грн. - штраф та 117 173,73 грн. - інфляційні втрати, а також нарахування на індекс інфляції у розмірі 12 647,50 грн. Також позивач просив у частині забезпечення позову накласти арешт на майно та грошові кошти боржника, де б воно не знаходилося.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.01.2017 у зв'язку із неявкою представника позивача та необхідністю витребування доказів по справі, розгляд справи було відкладено на 19.01.2017.

В судовому засіданні 19.01.2017 на підставі положень ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 24.01.2017.

Суд, розглянувши в судовому засіданні 24.01.2017 заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві та забороною відповідачеві та іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмета спору.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову від 26.12.2011, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В той же час, у заяві про забезпечення позову позивачем не наведено жодних доводів на обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, а також яким чином вжиття цих заходів забезпечить виконання рішення суду.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Дослідивши в судовому засіданні 24.01.2017 додаткові пояснення позивача, подані ним 10.01.2017, у яких він враховуючи сплату відповідачем основної заборгованості, вважав за необхідне доповнити позовну заяву та просив суд стягнути з відповідача 88 603,10 грн. - пені, 39 123,00 грн. - штрафу та 117 173,73 грн. - інфляційних втрат, а також нарахування на індекс інфляції у розмірі 12 647,50 грн., суд дійшов наступного висновку.

Як роз'яснено в п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції : ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

З урахуванням наведеного, суд розцінює додаткові пояснення позивача як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (абз. 1 п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18).

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду в частині стягнення з відповідача 88 603,10 грн. - пені, 39 123,00 грн. - штрафу та 117 173,73 грн. - інфляційних втрат.

Отже, новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 244 899,83 грн., з якої: 88 603,10 грн. - пені, 39 123,00 грн. - штраф та 117 173,73 грн. - інфляційні втрати.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача нарахування на індекс інфляції у розмірі 12 647,50 грн., то суд зазначає, що в позовній заяві позивача такі вимоги відсутні, отже, позивачем заявлено додаткові вимоги, а не збільшення кількісних показників, у зв'язку з чим подана заява в частині стягнення нарахувань на індекс інфляції у розмірі 12 647,50 грн. не приймається судом до розгляду.

У судове засідання 24.01.2017 з'явилися представники сторін, надали пояснення по суті справи.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

В судовому засіданні 24.01.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

01.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю Градієнт (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Адоніс Житло Буд (далі - відповідач, покупець) було укладено договір №7/2013 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити поставку енергетичного вугілля, зазначеного в специфікації до цього договору, що іменується в подальшому товар.

Ціна, терміни і умови поставки, кількість і якість товару, обумовлені в специфікаціях додатків до цього договору, не підлягають зміні протягом усього терміну їх дії без додаткового узгодження обох сторін (п. 1.2 договору).

За умовами п.п. 3.1, 3.3 договору поставка товару проводитися продавцем навалом у відкритих залізничних піввагонах протягом терміну і на умовах, вказаних в додатках до цього договору, які приймаються відповідно до "ІНКОТЕРМС 2000". Обсяги конкретних поставок, реквізити вантажоодержувачів вказуються в заявках покупця, попередньо узгоджених з продавцем. Датою поставки вважається дата календарного штемпеля залізничної станції призначення на накладній.

Згідно з п. п. 5.1, 5.2 договору протягом 5 банківських днів після отримання від продавця по факсимільному зв'язку рахунку на передоплату, покупець проводить його оплату окремим платежем. Фінальна оплата здійснюється протягом 3 банківських днів з моменту його прибуття на станцію призначення. Датою оплати вважається дата надходження коштів на рахунок продавця. Оплата повинна бути здійснена покупцем на рахунок продавця, вказаний в цьому договорі.

Відповідно до п. 7.1 договору у разі порушення будь-якої із сторін зобов'язань за цим договором, сторона, яка не виконала зобов'язання, несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Постраждала сторона має право негайно звернутися до суду за місцем проживання відповідача. Термін позовної давності за всіма вимогами, які випливають з даного договору - три роки.

Згідно з п. 7.3 договору в разі затримки платежу понад строки, які зазначені у договорі, покупець виплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, і до моменту повного виконання свого зобов'язання по оплаті.

За умовами п. 7.4 договору постраждала сторона може також вимагати виплату штрафу в розмірі 15% від суми простроченого зобов'язання, якщо термін невиконання такого обґрунтованого зобов'язання склав більше 60 днів.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2014. Розірвання договору або закінчення терміну його дії не може настати раніше повного взаєморозрахунку між сторонами. Якщо жодна зі сторін по закінченню місяця з дня закінчення терміну дії даного договору не повідомить письмово іншу сторону про намір розірвати договір, він вважається пролонгований сторонами на наступний календарний рік (п. 10.6 договору).

Позивачем на виконання умов договору було здійснено поставку товару відповідачу, що підтверджується, зокрема, видатковою накладною №РН-0000023 від 03.10.2013 на суму 52 260,00 грн., актом №23 приймання-передачі вугільної продукції від 03.10.2013, транспортною накладною №48495606, видатковою накладною №11 від 07.10.2014 на суму 170 568,00 грн., актом №12 приймання-передачі вугільної продукції від 07.10.2014, транспортною накладною №48482004, видатковою накладною №12 від 15.10.2014 на суму 90 252,00 грн., актом №13 приймання-передачі вугільної продукції від 15.10.2014, транспортною накладною №48482004.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар, у зв'язку із чим станом на час подання позову його заборгованість становила 47 480,00 грн.

Під час розгляду справи відповідач сплатив основну заборгованість у розмірі 47 480,00 грн., що підтверджується квитанцією №75 від 05.12.2016 на суму 10 000 грн., квитанцією №121 від 21.12.2016 на суму 14990,00 грн., квитанцією №1BJG59327 від 20.12.2016 на суму 14 990,00 грн., квитанцією №1BJG59635 від 20.12.2016 на суму 7 500,00 грн.

Таким чином, предметом розгляду справи є стягнення з відповідача 88 603,10 грн. - пені, 39 123,00 грн. - штрафу та 117 173,73 грн. - інфляційних втрат.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що відповідачем заборгованість за договором була сплачена під час розгляду справи, позивач заявив до стягнення 88 603,10 грн. - пені, 39 123,00 грн. - штрафу та 117 173,73 грн. - інфляційних втрат.

Так, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 9.1 договору у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язується сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочки, при цьому, у випадку прострочки поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% від суми непоставленої (недопоставленої) продукції. У випадку порушення постачальником взятих на себе зобов'язань по поставці продукції відносно якості та/або комплектності постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20% вартості неякісної (некомплектної) продукції. Сплата вказаних штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання зобов'язань по договору.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацом другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення.

При цьому судом враховано, що відповідно до п. 7.1 договору термін позовної давності за всіма вимогами, які випливають з даного договору - три роки.

За умовами п. 7.4 договору постраждала сторона може також вимагати виплату штрафу в розмірі 15% від суми простроченого зобов'язання, якщо термін невиконання такого обґрунтованого зобов'язання склав більше 60 днів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу у розмірі 15% від суми простроченого зобов'язання, суд дійшов висновку, що він виконаний вірно, в межах заявленого позивачем періоду, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у розмірі 39 123,00 грн.

Крім того, частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, проте позивачем у розрахунку суми пені не враховані зазначені приписи ГК України.

Згідно з п. 7.3 договору в разі затримки платежу понад строки, які зазначені у договорі, покупець виплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, і до моменту повного виконання свого зобов'язання по оплаті.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 49 368,01 грн. з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Крім того, за приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті Урядовий кур'єр . Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно потрібно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Оскільки факт прострочення виконання грошового зобов'язання встановлений судом, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню, проте враховуючи, що суд не може вийти за межі позовних вимог за відсутності відповідного клопотання позивача, а за розрахунком суду інфляційні втрати складають 125 040,76 грн., суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 117 173,73 грн., тобто у заявленому позивачем у позовній заяві до стягненні розмірі.

Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір (у редакції на час подання позову), за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову ставка судового збору встановлюється в розмірі 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.

При цьому, оскільки позивачем не було сплачено судовий збір за розгляд заяви про забезпечення позову, то суд вважає за необхідне достягнути з позивача в дохід Державного бюджету України 689 грн. недоплаченого судового збору, розмір якого встановлений Законом України Про судовий збір в редакції станом на дату подачі позову.

Судом враховано, що згідно з п. 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може:

- зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК);

- у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Адоніс Житло Буд (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 144б, код 37788125) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Градієнт (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 27а, оф. 3, код 32490223) пеню у розмірі 49 368 (сорок дев'ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 01 коп., штраф у розмірі 39 123 (тридцять дев'ять тисяч сто двадцять три) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 117 173 (сто сімнадцять тисяч сто сімдесят три) грн. 73 коп. - інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 3 797 (три тисячі сімсот дев'яносто сім) грн. 17 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Градієнт (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 27а, оф. 3, код 32490223) в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене та підписане - 30.01.2017.

Суддя В.О. Демидов