Рішення

від 30.01.2017 по справі 904/11322/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.01.17р. Справа № 904/11322/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс Славний" (м. Дніпро)

про стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання грошового зобов`язання у загальному розмірі 8 526 грн. 87 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - головний юрисконсульт (довіреність № 14-109 від

18.04.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс Славний" (далі - відповідач) пеню, інфляційні втрати та 3% річних за порушення умов договору купівлі-продажу природного газу № 1028/15-ТЕ-4 від 25.11.2014 у загальному розмірі 8 526 грн. 87 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 3 604 грн. 95 коп. - пеня;

- 4 704 грн. 64 коп. - інфляційні втрати;

- 217 грн. 28 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 1028/15-ТЕ-4 від 25.11.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з січня по грудень 2015 року природний газ у встановлений договором строк. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 15.02.2015 по 24.01.2016 в сумі 3 604 грн. 95 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 15.02.2015 по 24.01.2016 у сумі 217 грн. 28 коп., а також інфляційні втрати за період з квітня по червень 2015 року у сумі 4 704 грн. 64 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 19.12.2016.

У судове засідання 19.12.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 19.12.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

При цьому, судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 19.12.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 11.01.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Судове засідання, призначене на 11.01.2017, не відбулося, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді.

Ухвалою суду від 13.01.2017 справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.01.2017.

Додатково сторін було повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а також вимоги ухвали суду від 13.01.2017 телефонограмами (а.с.70-72).

У судове засідання 30.01.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 30.01.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49005, м. Дніпро, вулиця Сімферопольська, будинок 11, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася, зокрема, ухвала суду від 13.01.2017, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 79 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 16.01.2017, які долучені до матеріалів справи. При цьому, із вказаних доказів вбачається, що ухвала суду не була вручена під час доставки - 21.01.2017, та з 18.01.2017 по 30.01.2017 відповідач не забезпечив її отримання за своєю адресою реєстрації. Судом також враховано, що попередні відправлення суду з ухвалами по справі також поверталися за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "За закінченням встановленого терміну зберігання" (а.с.54-55, 65-66).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 06.12.2016, від 19.12.2016 та від 13.01.2017 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвали суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань завчасно, та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 30.01.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 30.01.2017 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 25.11.2014 між Публічним акціонерним товариством Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - продавець, позивач) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс Славний" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1028/15-ТЕ-4 (далі-договір, а.с.16-21), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (пункти 1.1. та 1.2. договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору продавець передає покупцю в період з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 203,0 тисяч куб.м., у тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку передбаченого договором.

У розділі 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 розділу ІІІ книги п'ятої Цивільного кодексу України.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

У відповідності до пункту 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

У пункті 3.4. договору сторони узгодили, що не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставною для остаточного розрахунку між сторонами.

На виконання умов договору позивачем у період з січня 2015 року по грудень 2015 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 351 756 грн. 12 коп. , що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:

- актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 на суму 44 491 грн. 85 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.27);

- актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2015 на суму 33 215 грн. 72 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.28);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2015 на суму 25 958 грн. 82 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.29);

- актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2015 на суму 27 610 грн. 44 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.30);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2015 на суму 8 985 грн. 90 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.31);

- актом приймання-передачі природного газу від 30.06.2015 на суму 5 958 грн. 66 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.32);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.07.2015 на суму 6 850 грн. 96 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.33);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.08.2015 на суму 4 524 грн. 38 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.34);

- актом приймання-передачі природного газу від 30.09.2015 на суму 5 770 грн. 01 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.35);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2015 на суму 37 922 грн. 81 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.36);

- актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2015 на суму 64 152 грн. 87 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.37);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2015 на суму 86 313 грн. 70 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.38).

Вказані акти підписані, зокрема, позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу , акти підписані представником відповідача та скріплені відтиском його печатки.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити природний газ відповідає обов'язок покупця оплатити вартість газу і наданих послуг.

У відповідності до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У розділі 5 договору сторони узгодили ціни на газ.

Так, відповідно до пункту 5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

Ціна газу була визначена сторонами у пункті 5.2. договору та в процесі його виконання сторонами змінювалась, шляхом укладення додаткових угод про внесення змін до вказаного пункту (а.с.22,24,25).

У пункті 5.5. договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно з пунктом 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В порушення вказаних умов договору, відповідач поставлений у спірний період природний газ оплатив із порушенням визначених у пункті 6.1. договору термінів .

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку та якості поставленого у спірний період позивачем природного газу. А також, з вищезазначених актів приймання-передачі природного газу вбачається, що акти підписані без заперечень. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Слід звернути увагу, що відповідно до пункту 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач поставлений в період з січня 2015 року по грудень 2015 року природний газ оплачував із простроченням.

При цьому, судом було враховано, що під час отримання часткових оплат позивач здійснював їх розподіл та зарахування в рахунок погашення основного боргу (без врахування положень статті 534 Цивільного кодексу України). Вказане підтверджується розрахунком позивача та самими позовними вимогами, оскільки позивач визнає відсутність заборгованості відповідача щодо оплати спожитого в спірний період газу, а штрафні санкції та втрати, які накопичились через прострочення оплати в цей період позивач заявляє до стягнення у судовому порядку.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що спожитий у період з січня 2015 року по грудень 2015 року природний газ був оплачений відповідачем із простроченням.

Так, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних за період прострочення з 15.02.2015 по 24.01.2016 у сумі 217 грн. 28 коп., а також інфляційні втрати за період з квітня по червень 2015 року у сумі 4 704 грн. 64 коп.

Так, судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних та встановлено, що розрахунки 3% річних здійснені позивачем за вірно визначеними періодами прострочення (за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо) з урахуванням часткових оплат, арифметично розрахунки проведені вірно, а отже розрахунок 3% річних визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 217 грн. 28 коп.

Крім того, судом перевірено розрахунки інфляційних втрат, проведені позивачем, та встановлено, що розрахунки здійснений за вірно визначеними періодами прострочення (за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо) з урахуванням часткових оплат, арифметично розрахунки проведені вірно, а отже розрахунок інфляційних втрат визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 4 704 грн. 64 коп.

Крім того, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 7.2. договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов договорі він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікованої облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 15.02.2015 по 24.01.2016 в сумі 3 604 грн. 95 коп.

Так, судом здійснено перевірку розрахунку пені та встановлено, що розрахунки здійснені позивачем за вірно визначеними періодами прострочення (за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо), з урахуванням часткових оплат, арифметично розрахунки проведені вірно, а отже розрахунок пені визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені є правомірними та обґрунтованими в сумі 3 604 грн. 95 коп.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання , причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, враховуючи те, що:

- основний борг за спірний період є погашеним , остання частина боргу сплачена відповідачем у добровільному порядку ще 25.01.2016, до звернення із позовом до суду;

- прострочення відповідача, які існували в спірний період, носили незначний характер, в більшості випадків прострочення становило менше одного місяця ;

- частина платежів проводилася відповідачем без прострочення (березень, травень, липень, серпень, вересень, жовтень 2015 року);

- кінцевими споживачами за спірним договором є населення (пункт 1.2. договору);

- судом також враховано, що пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім стягнення пені позивач нараховує та стягує проценти річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені в сумі 3 604 грн. 95 коп. до 70%, а саме: до 2 523 грн. 47 коп., а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 2 523 грн. 47 коп.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Отже, судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс Славний" (49005, м. Дніпро, вулиця Сімферопольська, будинок 11; ідентифікаційний код 33972445) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) 4 704 грн. 64 коп. - інфляційних втрат, 217 грн. 28 коп. - 3% річних, 2 523 грн. 47 коп. - пені, 1 378 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2