Рішення

від 25.01.2017 по справі 910/22316/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017Справа №910/22316/16 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СТАРИЙ КВАРТАЛ до про Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - торговельне об'єднання ДІАМАНТ стягнення заборгованості у розмірі 369 413 грн. 78 коп. Представники:

від Позивача: Шпак В.І. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю СТАРИЙ КВАРТАЛ (надалі також - Позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - торговельне об'єднання ДІАМАНТ (надалі також - Відповідач ) про стягнення заборгованості у розмірі 369 413 грн. 78 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 16.12.2015 року у справі №910/29094/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СТАРИЙ КВАРТАЛ задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне об'єднання Діамант на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий квартал" 792 600 грн. 00 коп. - основного боргу, 742 700 грн. 00 коп. - штрафні санкції, 66 461 грн. 28 коп. - пені, 7 485 грн. 43 коп. - 3% річних, 6 018 грн. 69 коп. - інфляційних втрат та 24 228 грн. 98 коп. - судового збору за подання позовної заяви. Як зазначає Позивач, вказане рішення суду набрало законної сили, проте Відповідач не погасив існуючу заборгованість до теперішнього часу, а тому факт порушення останнім умов Договору є доведеним. Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов Договору та рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - торговельне об'єднання ДІАМАНТ пеню у розмірі 156 459 грн. 24 коп., 3% річних за непогашення основного боргу у розмірі 25 204 грн. 68 коп., інфляційні за непогашення основного боргу у розмірі 97 957 грн. 43 коп., 3% річних за непогашення штрафних санкцій у розмірі 20 052 грн. 90 коп., інфляційні за непогашення штрафних санкцій у розмірі 69 739 грн. 53 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.12.2016 року порушено провадження у справі № 910/22316/16, судове засідання призначено на 21.12.2016 року.

21.12.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 07.12.2016 року.

21.12.2016 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 07.12.2016 року не виконав.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:

1) Позивача:

- надати належним чином завірену копію позовної заяви з додатками про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо - торговельне об'єднання "ДІАМАНТ" грошових коштів у розмірі 1 615 265,40 грн.;

- надати письмові пояснення з посиланням на норми чинного законодавства щодо заявлення до стягнення пені на підставі Договору оренди №1/1 від 18.02.2015 року, правовідносини за яким між сторонами припинені у зв'язку з його розірванням.

2) Відповідача надати докази на підтвердження погашення заборгованості, стягнутої рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2015 року у справі №910/29094/15.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.12.2016 року відкладено на 25.01.2017 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

19.01.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні 25 січня 2017 року представник Позивача надав усні пояснення по суті спору, якими підтримав позовні вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду поштового конверту за закінченням встановленого терміну зберігання, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України , якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - торговельне об'єднання ДІАМАНТ є 03150, м.Київ, ВУЛИЦЯ ГОРЬКОГО, будинок 122, квартира 58.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/22316/16 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - торговельне об'єднання ДІАМАНТ , зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно з абзацем 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 25 січня 2017 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

18.02.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю СТАРИЙ КВАРТАЛ (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо - торговельне об'єднання ДІАМАНТ (Орендар) було укладено Договір оренди № 1/1, відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в платне строкове користування нежитлове приміщення-магазину (літера "а"), що знаходиться по вул. Хрещатик 44в м. Києві, загальною площею - 132,10 кв.м, з інженерними мережами, що є невід'ємною частиною приміщення для здійснення господарської діяльності: продажу ювелірних виробів з золота, срібла, дорогоцінного каміння, годинників тощо в ювелірному супермаркеті "Діамант". Орендар зобов'язується сплачувати Орендодавцю плату за користування Приміщенням відповідно до умов цього Договору. План приміщення вказаний в Додатку № 1 цього Договору та є його невід'ємною частиною.

Додатковою угодою №3 від 16.10.2015 року до Договору оренди № 1/1 від 18.02.2015 року Сторони дійшли згоди про дострокове розірвання договору оренди, останнім днем дії договору є 20.10.2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди № 1/1 від 18.02.2015 року Орендар повернув, а Орендодавець в свою чергу прийняв нежитлове приміщення-магазину (літера "а"), що знаходиться по вул. Хрещатик 44в м. Києві, загальною площею - 132,10 кв.м, з інженерними мережами, що підтверджується Актом прийому - передачі від 20.10.2015 року.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.12.2015 року у справі №910/29094/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СТАРИЙ КВАРТАЛ задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне об'єднання Діамант на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий квартал" 792 600 грн. 00 коп. - основного боргу, 742 700 грн. 00 коп. - штрафні санкції, 66 461 грн. 28 коп. - пені, 7 485 грн. 43 коп. - 3% річних, 6 018 грн. 69 коп. - інфляційних втрат та 24 228 грн. 98 коп. - судового збору за подання позовної заяви.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що вказане рішення суду набрало законної сили, проте Відповідач не погасив існуючу заборгованість до теперішнього часу, а тому факт порушення останнім умов Договору є доведеним. Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов Договору та рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - торговельне об'єднання ДІАМАНТ пеню у розмірі 156 459 грн. 24 коп., 3% річних за непогашення основного боргу у розмірі 25 204 грн. 68 коп., інфляційні за непогашення основного боргу у розмірі 97 957 грн. 43 коп., 3% річних за непогашення штрафних санкцій у розмірі 20 052 грн. 90 коп., інфляційні за непогашення штрафних санкцій у розмірі 69 739 грн. 53 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СТАРИЙ КВАРТАЛ підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору оренди № 1/1 від 18.02.2015 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 16.12.2015 року у справі №910/29094/15, яке набрало законної сили, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СТАРИЙ КВАРТАЛ задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне об'єднання Діамант на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий квартал" 792 600 грн. 00 коп. - основного боргу, 742 700 грн. 00 коп. - штрафні санкції, 66 461 грн. 28 коп. - пені, 7 485 грн. 43 коп. - 3% річних, 6 018 грн. 69 коп. - інфляційних втрат та 24 228 грн. 98 коп. - судового збору за подання позовної заяви.

На виконання рішення суду від 16.12.2015 року,13 січня 2016 року Господарським судом м. Києва видано Наказ №910/29094/15.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.12.2015 року у справі №910/29094/15, яке набрало законної сили, було встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором оренди № 1/1 від 18.02.2015 року та факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість зі сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором оренди № 1/1 від 18.02.2015 року становила 792 600 грн. 00 коп., що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов'язання саме з 06.11.2015 року по 25.11.2016 року, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 26.05.2015 року у справі № 910/7082/15-г стягнуто 3% річних та інфляційні за період по 05 листопада 2015 року.

При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за непогашення основного боргу за загальний період прострочки з 06.11.2015 року по 25.11.2016 року у розмірі 25 204 грн. 68 коп. та інфляційні у розмірі 97 957 грн. 43 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних за непогашення основного боргу, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати за Договором оренди № 1/1 від 18.02.2015 року за загальний період прострочки з 06.11.2015 року по 25.11.2016 року вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача, та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних у розмірі 25 087 грн. 31 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов'язання за загальний період з 06.11.2015 року по 25.11.2016 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу за період прострочки виконання боржником його грошового зобов язання в зв язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних у розмірі 97 957 грн. 43 коп. за загальний період прострочки з 06.11.2015 р. по 26.11.2016 р. підлягають задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за непогашення штрафних санкцій за загальний період прострочки з 06.11.2015 року по 25.11.2016 року у розмірі 20 052 грн. 90 коп. та інфляційні у розмірі 69 739 грн. 53 коп.

Проте, вказані вимоги Позивача не підлягають задоволенню, оскільки у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Також, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 05.11.2015 р. по 25.11.2016 р. у розмірі 156 459 грн. 24 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов язань №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 10.2 Договору передбачено, що у випадку прострочення Орендарем сплати орендної плати а інших платежів, передбачених цим Договором, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ (яка діяла в період прострочення) за кожен день прострочення від суми, сплата якої прострочена.

Як вбачається з матеріалів справи №910/29094/15, Товариством з обмеженою відповідальністю СТАРИЙ КВАРТАЛ було заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - торговельне об'єднання ДІАМАНТ пеню за загальний період прострочення виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 06.05.2015 року по 05.11.2015 року, а тому у даній справі нарахування пені можливе з 06.11.2015 року.

При цьому, Суд зазначає, що насамперед зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

Відповідно до частин другої, третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, із змісту наведеної норми права випливає, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.12.2011 року у справі №3-136гс11.

Крім того, ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. ст. 610, 611 ЦК України).

За змістом ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, та яка може обчислюватись, зокрема, у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Таким чином, у зв'язку з несплатою Відповідачем заборгованості з орендної плати, що свідчить про односторонню відмову від виконання зобов'язання, яка договором чи законом не передбачена та має наслідком застосування господарських санкцій, встановлених п. 10.2 Договору оренди № 1/1 від 18.02.2015 року.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання за загальний період з 06.11.2015 р. по 25.11.2016 р. у розмірі 156 459 грн. 24 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині застосування шестимісячного періоду нарахування пені відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. За таких підстав, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочення з 06.11.2015 р. по 06.04.2016 р. у розмірі 43 993 грн. 06 коп.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - торговельне об'єднання ДІАМАНТ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТАРИЙ КВАРТАЛ підлягає стягненню 3% річних у розмірі 25 087 грн. 31 коп., інфляційні у розмірі 97 957 грн. 43 коп., пеня у розмірі 43 993 грн. 06 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю СТАРИЙ КВАРТАЛ - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - торговельне об'єднання ДІАМАНТ (03150, м.Київ, ВУЛИЦЯ ГОРЬКОГО, будинок 122, квартира 58, Ідентифікаційний код юридичної особи 33494454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТАРИЙ КВАРТАЛ (04071, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЩЕКАВИЦЬКА, будинок 46, Ідентифікаційний код юридичної особи 35670051) 3% річних у розмірі 25 087 (двадцять п'ять тисяч вісімдесят сім) грн. 31 (тридцять одна) коп., інфляційні у розмірі 97 957 (дев'яносто сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 43 (сорок три) коп., пеню у розмірі 43 993 (сорок три тисячі дев'ятсот дев'яносто три) грн. 06 (шість) коп. та судовий збір у розмірі 2 505 (дві тисячі п'ятсот п'ять) грн. 57 (п'ятдесят сім) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 30 січня 2017 року.

Суддя О.В. Чинчин