Рішення

від 25.01.2017 по справі 910/22719/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017Справа №910/22719/16 За позовом Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України

До Товариства з обмеженою відповідальністю Музичний канал "О- ТВ"

Про стягнення 343 981,12 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

від позивача: Бай С.Е. (дов. № 104/1-640 від 11.08.2016)

від відповідача: Луганська В.І.

В судовому засіданні 25.01.2017, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.12.2016 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України (надалі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Музичний канал "О- ТВ" (надалі - відповідач) про стягнення 343 981,12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2016 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/22719/16, розгляд справи призначено на 26.12.2016.

26.12.2016 оголошено перерву до 25.01.2017.

В судове засідання, призначене на 25.01.2017, представник сторін з'явився та надали пояснення по суті справи.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2014 між позивачем (Орендодавець), та відповідачем (Орендар) укладено Договір оренди № 072014 (далі - Договір, належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

За умовами п. 1.1 Договору Орендодавець передає по акту приймання-передачі, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Окрім того між сторонами було укладено Договір № 072014к про відшкодування витрат балансоутримовача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.01.2014.

Позивачем належним чином надавались послуги відповідачеві, однак відповідачем в порушення умов Договору орендна плата не вносилась, не відшкодовувались комунальні платежі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 218 462,38 грн.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду справи відповідачем було здійснено часткові платежі на суму 138 618,82 грн., а отже не сплаченим остався борг в сумі 79 893,50 грн., що також підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків між сторонами.

Таким чином, станом на момент розгляду справи, суд вважає заборгованість відповідача у розмірі 79 893,50 грн. доведеною.

Окрім того позивач просить стягнути з відповідача 120 477,23 грн. та штраф в сумі 5 041,51 грн. відповідно до Договору.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 250 грн. 43 коп. за перерахунком суду та штраф в сумі 7 257, 21 грн.

Матеріалами справи підтверджено той факт, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, відтак повинен понести відповідальність у виді сплати пені та штрафу.

При цьому, відповідач у клопотанні відзиві від 12.01.2017 року, поданому в судовому засіданні, просив суд відмовити в стягненні штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За умовами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України , п.3 ч.1 ст.83 ГПК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.09.2011 у справі №5005/4542/2011.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що розмір санкцій становить надмірно велику суму, те, що відповідачем виконано зобов'язання за Договором із незначним простроченням, нарахована сума штрафу надмірно велика і стягнення з відповідача у повному обсязі може негативно позначитися на його подальшій господарській діяльності, призвести до банкрутства, використовуючи своє право, наданест. 233 ГК України та відповідно до п.3 ч.1. ст. 83 ГПК України , суд вважає за доцільне зменшити розмір штрафу 1 000 грн. та пені до 1 000 грн.

Відповідно до п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 " Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Задовольнити клопотання відповідача про зменшення стягнення штрафних санкцій.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Музичний канал "О- ТВ" (код ЄДРПОУ 31520094, адреса: 02081, м. Київ, вул. Причальна, 1/5) на користь Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України (код ЄДРПОУ 05417093, адреса: 01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 4) 79 893 грн. 50 коп. - основний борг, штраф - 1 000 грн. , пеня - 1 000 грн. та судовий збір - 6 334 грн. 39 коп.

4. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 31.01.2017 року.

Суддя М.О. Лиськов