Рішення

від 25.01.2017 по справі 914/2360/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017р. Справа№ 914/2360/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Трускавецького В.П.,

при секретарі судового засідання Краєвському І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів, до відповідача 1:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів, до відповідача 2:Приватного підприємства "І.Т.", м. Львів, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Львівської міської ради, м. Львів, 2. Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів, про: визнання права власності, Представники: позивача:не з'явився, відповідача 1:не з'явився, відповідача 2:Попко О.М. - представник (довіреність від 02.11.2015 р.), третьої особи 1:не з'явився, третьої особи 2:Качабульський І.В. - представник (довіреність від 05.01.2017 р.).

Присутнім представникам учасників судового процесу права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено. Заяв про відвід суду не поступало. За заявою представника ПП "І.Т" здійснювалась технічна фіксація судового процесу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності. Ухвалою суду від 16.09.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 26.10.2016 р. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.10.2016 р. залучено до участі у справі Приватне підприємство "І.Т.", як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а також відкладено розгляд справи на 09.11.2016 р. В судовому засіданні 09.11.2016 р. позивачем подано клопотання про продовження строку розгляду справи. Судом розглянуто клопотання позивача та продовжено строк розгляду справи. Крім того, цією ж ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.11.2016 р. залучено до участі у справі Львівську міську раду та Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради, як третіх осіб 2 та 3 відповідно, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та відкладено розгляд справи на 17.11.2016 р. Розгляд справи ухвалою суду від 17.11.2016 р. відкладався на 28.11.2016 р. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.11.2016 р. залучено до участі у справі відповідачем 2 - ПП "І.Т. ", розгляд справи відкладено на 20.12.2016 р., у зв'язку з залученням відповідачем 2 третьої особи 1, треті особи 2 та 3 стають третіми особами 1 та 2 відповідно.

У зв'язку з залученням іншого відповідача, розгляд справи відповідно до положень статті 24 ГПК України розпочато заново.

Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач просить визнати за ним право власності на новостворену стаціонарну тимчасову споруду торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1, споруджену на підставі договору спорудження (встановлення) тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності від 15.11.2010 р. (а.с.а.с.10-12, 157-159, 187-188).

Відповідач 1 у заяві про визнання позову (а.с.а.с.37-38) та письмових поясненнях (а.с.а.с.169-170), вказав на те, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідач 2 у поданих письмових поясненнях (а.с.а.с.143-144) та відзиві (а.с.а.с.196-198) заперечив проти позовних вимог з урахуванням наступного. ПП "І.Т." 08.08.1995 р. отримало дозвіл Львівської міської ради на встановлення кіоску за адресою: АДРЕСА_1. За власний кошт підприємство спорудило кіоск для здійснення підприємницької діяльності. З 1998 року по 2016 роки договори оренди земельної ділянки були пролонговані. ПП "І.Т." не укладало в 2010 році жодних договорів ні з позивачем (ФОП ОСОБА_1) ні з відповідачем (ФОП ОСОБА_2), а також не уповноважувало жодного з них на здійснення реконструкції чи будівництва належних підприємству павільйонів. Відсутні також будь-які правові підстави в порядку ст. 331 ЦК України щодо самочинного створення тимчасової споруди без належних дозвільних документів. Таким чином, просить у задоволенні позову відмовити.

Третя особа 1 у поданих письмових поясненнях (а.с.142) просить відмовити у задоволенні позову. Вказує на те, що власником земельної ділянки на якій розташовано тимчасову споруду є Львівська міська рада. Орендарем земельної ділянки по АДРЕСА_1 є ПП "І.Т.", яким було споруджено на ній два павільйони площею 24 кв.м. та 30 кв.м.

Третя особа 2 у поданому письмовому поясненні (а.с.а.с.208-209) зазначає, що ПП "І.Т." надано дозвіл на влаштування тимчасової споруди виключно на певний період - на термін дії договору оренди земельної ділянки. Визнання права власності на тимчасову споруду буде неправомірним, оскільки суб'єкту підприємницької діяльності надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди, а не будівництво капітального характеру із подальшим оформленням права власності права власності на таку.

В судове засідання представники позивача, відповідача 1 та третьої особи не з'явились, жодних додаткових доказів не надали.

Крім того, позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника. Жодних доказів на підтвердження поданого клопотання відповідачем не надано.

Третьою особою 1 також подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебування в цей час представника у судовому засіданні в Залізничному районному суді м. Львова.

Представники відповідача 2 та третьої особи 2 проти поданого клопотання позивача та третьої особи 1 про відкладення розгляду справи заперечили.

Із положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що підставою для відкладення розгляду справи є обґрунтовані обставини, які перешкоджатимуть розгляду справи в даному судовому засіданні. Суд приходить до висновку, що клопотання позивача та третьої особи 1 необґрунтовано жодними доказами, а також не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали вирішенню справи в даному судовому засіданні. Крім того, суд звертає увагу позивача, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Суд враховує, що сторонами надано достатньо матеріалів для розгляду справи по суті, відповідач 2 та третя особа 2 проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи заперечили, розгляд справи неодноразово відкладався, в учасників судового процесу було достатньо часу, щоб здійснити усі процесуальні дії, які вони вважали за необхідне (подати докази, клопотання тощо), крім того, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась. Таким чином, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд відмовляє позивачу та третій особі 1 у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та здійснює розгляд справи за наявними доказами доданими до справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників відповідача 2 та третьої особи 2 суд встановив наступне.

Позивачем надано суду фотокопію договору спорудження (встановлення) тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності від 15.11.2010 р. (надалі - Договір, а.с.а.с.18-25) та фотокопію кошторису будівництва тимчасових споруд по вулиці Науковій (а.с.24). За умовами цього Договору підрядник (відповідач у справі) зобов'язується спорудити (встановити) і здати замовникові (позивач у справі) і здати замовникові об'єкт, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вартість спорудження (встановлення) об'єкта.

Факт укладення цього договору не заперечується відповідачем 1. Однак, як стверджує позивач належний йому примірник оригіналу договору втрачений, а у відповідача 1 не зберігся.

Позивачем не подано суду доказів оплати вартості будівельних робіт за договором від 15.11.2010 р.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 23.04.2015 р. №4527 (а.с.а.с.42-43) зобов'язано Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування продовжити на 2 роки до 30.12.2016 договори оренди землі для розміщення тимчасових споруд, зокрема, у додатку 2Р-3 вказано: ПП "І.Т.", АДРЕСА_1 (45, 55).

Між Інспекцією благоустрою м. Львова та ПП "І.Т." укладено договір на встановлення (перереєстрацію) кіосків, павільйонів та інших торговельних пунктів у місті Львові від 08.08.1995 р. № 2-102 (а.с.73)

Інспекцією благоустрою Львівської міської Ради народних депутатів видано дозвіл №2-95-08-264 від 08.08.1995 р. (а.с.72) ПП "І.Т." на встановлення кіоску малої архітектурної форми за адресою: АДРЕСА_1.

Між Львівською міською Радою народних депутатів та ПП "І.Т." укладено договір на право тимчасового користування землею від 19.11.1998 р. (а.с.74). Згідно з цим договором ПП "І.Т." передано в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 53 кв. м. до 28.07.1999 р. для обслуговування кіосків по АДРЕСА_1.

Франківською районною адміністрацією Виконавчого комітету Львівської міської ради видано дозвіл №2-99-09-2832 від 23.09.1999 р. (а.с.75) ПП "І.Т." на встановлення кіоску (2 шт.) малої архітектурної форми за адресою: АДРЕСА_1.

Між Львівською міською Радою народних депутатів та ПП "І.Т." укладено договір на право тимчасового користування землею від 09.12.1999 р. (а.с.а.с.76, 77). Згідно з цим договором ПП "І.Т." передано в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 53 кв. м. до 23.09.1999 р. для обслуговування двох кіосків по АДРЕСА_1.

Франківською районною адміністрацією Виконавчого комітету Львівської міської ради видано дозвіл №02-00-08-3344 від 23.08.2000 р. (а.с.79) ПП "І.Т." на встановлення кіоску (2 шт.) малої архітектурної форми за адресою: АДРЕСА_1.

Між Львівською міською радою народних депутатів та ПП "І.Т." укладено договір на право тимчасового користування землею від 05.06.2001 р. (а.с.а.с.80-82). Згідно з цим договором ПП "І.Т." передано в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 53 кв. м. до 23.09.1999 р. для обслуговування двох кіосків по АДРЕСА_1.

Між Львівською міською радою народних депутатів та ПП "І.Т." укладено договір на право тимчасового користування землею від 16.03.2002 р. (а.с.а.с.83-86). Згідно з цим договором ПП "І.Т." на підставі дозволу №02-02-02-4236 Франківської районної адміністрації від 02.02.2002 р. передано в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 67 кв. м. до 31.12.2002 р. для обслуговування двох кіосків та літнього майданчика по АДРЕСА_1.

Управлінням архітектури і містобудування Львівської міської ради дано висновок про розміщення стаціонарної малої архітектурної форми від 04.11.2005 р. №28326/20 (а.с.а.с.87, 88) площею 24 кв.м. та від 04.11.2005 р. №28326/20 площею 30 кв.м. (а.с.а.с.89,90). Згідно з цими висновками Управління підтвердило можливість передачі терміном на 5 років в оренду земельну ділянку на АДРЕСА_1 для розміщення та обслуговування павільйонів взамін існуючих кіосків. Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 26.01.2006 р. №3094 надано у користування земельні ділянки площею 45 кв.м. та 55 кв.м. для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм по АДРЕСА_1.

Між Львівською міською радою та ПП "І.Т.", на підставі ухвали Львівської міської ради №3094 від 26.01.2006 р. (а.с.а.с.91-92), укладено договори оренди землі від 17.03.2006р. (а.с.а.с.93-96, 97-100). Згідно з цими договорами ПП "І.Т." передано в тимчасове користування земельні ділянки площею 0,0045 га та 0,0055 га до 26.01.2011 р. по АДРЕСА_1.

Управлінням архітектури Львівської міської ради 23.05.2009р. (а.с.108) погоджено проект павільйонів на АДРЕСА_1 з наступними техніко-економічними показниками: площа ділянок №1 -45 кв.м., №2 - 55 кв.м.; площа павільйону №1 - 24 кв.м., №2 - 30 кв.м.; розмір павільйонів в плані №1 - 8,0х3,0 м., №2 - 10,0х3,0 м.; висота павільйонів - 3,3 м. При цьому, при прийнятті рішення бралось до уваги укладення договорів оренди землі від 17.03.2006 р. №Ф-399 та № Ф-400 (а.с.а.с.93-96, 97-100) та ухвала міської ради від 05.03.2009 р. №2448 (а.с.а.с.101-107).

Між Львівською міською радою (орендодавець) та Приватним підприємством "І.Т." (орендар) 23.02.2011 року укладено договори оренди землі, зареєстровані у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії ЦДЗК за №Ф-1599 від 23.02.2011 року (а.с.а.с.116-119) та №Ф-1600 від 23.02.2011 року (а.с.112-115).

Площа об'єкта оренди за договором №Ф-1599 (кадастровий № 4610136900:08:002:0090) складає 0,0055 га, у тому числі, в межах червоних ліній вулиці, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 105 395,46 грн. (п.п. 2,5 договору).

Площа об'єкта оренди за договором №Ф-1600 (кадастровий № 4610136900:08:002:0091) складає 0,0045 га, у тому числі, в межах червоних ліній вулиці, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 86 232,60 грн. (п.п. 2,5 договору).

Обидва договори були пролонговані на 2015 рік додатковими угодами, зареєстрованими в ЛМР за №Ф-2371 від 01.08.2014 року та №Ф-2372 від 01.08.2014 року відповідно. Цільове призначення орендованих земельних ділянок - для обслуговування тимчасової споруди.

21.01.2011 року позивачем по обидвох нежитлових приміщеннях отримано висновки Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради про відповідність МАФ для здійснення підприємницької діяльності від 21.01.2011 року - №5-12497/2401 (а.с.109) та №5-12498/2401 (а.с.110).

Як вбачається із технічного паспорта на торговий павільйон ПП "І.Т." за адресою: АДРЕСА_1, складений 01.12.2011 р. (а.с.а.с.130-131), загальна площа 64,1 кв.м. (один площею 30 кв.м., другий 24 кв.м.).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 р. у справі №914/1749/15 задоволено позовні вимоги ПП "І.Т." до ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 про зобов'язання звільнення самовільно зайнятих нежитлових приміщень. Рішення набрало законної сили та в апеляційному порядку не оскражувалось. Вказаним рішення встановлено, що у власності ПП "І.Т." знаходяться дві тимчасові споруди площею 30 кв.м. та 24 кв.м., збудовані на початку 2011 року. Вони розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди землі №Ф-1599 від 23.02.2011 року та договору оренди землі №Ф-1600 від 23.02.2011 року відповідно.

Відповідачем 2 додано до матеріалів справи докази сплати орендної за землю за частину 2010 року та період з 2012 по 2016 роки (а.с.а.с.215-239).

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Позивач, звертаючись із позовом до підрядника за договором спорудження (встановлення) тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності від 15.11.2010 р., обґрунтовує позовні вимоги посилаючись на положення частини першої статті 334 Цивільного кодексу України. Згідно з нормою цієї статті право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналізуючи положення наведеної статті, слідує, що вона стосується правовідносин щодо відчуження права власності. Тобто особа, яка відчужує майно має володіти правомочностями щодо його володіння, користування і розпорядження. Не може особа, яка не є власником майна передати, будь-які правомочності третій особі. Тому жодних цивільно-правових наслідків для третьої особи щодо спірного майна не може виникнути. Відтак, підрядник за договором спорудження (встановлення) тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності від 15.11.2010 р. не може передати право власності на майно не будучи його власником.

Крім того, в частині позовних вимог до відповідача 1, суд враховує таке. За положеннями статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства, зокрема на підставі ст. 392 ЦК України.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки між позивачем та відповідачем 1 спір відсутній, то відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України немає підстав для захисту цивільних прав та інтересів. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 13.04.2016 р. у справі N 6-160цс16 та постанові від 29.04.2015 р. у справі N 903/134/13-г. В силу положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до відповідача 1.

В частині позовних вимог про визнання права власності до відповідача 2 суд враховує наступне.

Правовою підставою виникнення правовідносин у даному спорі позивач називає положення частини другої статті 331 ЦК України, згідно з яким, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що згідно з нормами чинного законодавства, зокрема, положеннями статей 182, 331, 334 ЦК України, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об'єкта нерухомості (у тому числі й тих об'єктів, правовий статус яких законодавчими актами не визначений: асфальтовані чи бетонні площадки, під'їзні колії, автомобільна дорога, автомобільні платформи, спортивні споруди тощо) є державна реєстрація прав на нього. Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2).

Об'єкти нерухомого майна мають бути капітального типу, а не тимчасовими, що є характерним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, визначення яких міститься в ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.

Таким чином, положення частини другої статті 331 Цивільного кодексу України не може бути підставою для визнання права власності на малу архітектурну форму, як тимчасову споруду, оскільки стосується об'єктів нерухомого майна капітального типу.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивач просить визнати право власності на новостворену тимчасову споруду торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності, з розміщенням по АДРЕСА_1, площею 24 кв.м. та 30 кв.м.

Як вбачається із матеріалів справи, спір виник щодо тимчасової споруди торговельного призначення, яка розміщена по АДРЕСА_1. Матеріалами справи підтверджено дотримання законного порядку розміщення тимчасових споруд ПП "І.Т." на підставі паспортів прив'язки тимчасових споруд (а.с.а.с.120-129), технічного паспорта тимчасової споруди, договорів оренди земельних ділянок для розміщення тимчасових споруд. Таким чином, ПП "І.Т." розміщено тимчасові споруди за адресою: АДРЕСА_1, із дотриманням положень Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244.

Отже, ПП "І.Т." розміщено дві тимчасові споруди площею 24 кв.м. та 30 кв.м. - павільйон 1 та павільйон 2, відповідно, а позивач просить визнати право власності на одну тимчасову спору.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 р. у справі №914/1749/15 (а.с.а.с.132-135) встановлено, що у власності ПП "І.Т." знаходяться дві тимчасові споруди площею 30 кв.м. та 24 кв.м., збудовані на початку 2011 року. Вони розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди землі №Ф-1599 від 23.02.2011 року та договору оренди землі №Ф-1600 від 23.02.2011 року відповідно.

Відповідно до положень частин третьої статті 35 Господарського процесуального кодекс України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відак, встановлення обставин щодо власності ПП "І.Т." на тимчасові споруди за адресою: АДРЕСА_1 не підлягає доказуванню.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли позивач не може реалізувати своє право власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту власності. Із аналізу обставин справи судом не встановлено та позивачем не доведено виникнення у останнього права власності на тимчасову споруду торговельного призначення за адресою: АДРЕСА_1. Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до відповідача 2.

Крім того, позивач у письмових поясненнях (а.с.а.с.187-188) вказує на те, що позивач ніколи не користувався торгівельною площею, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1. Даний павільйон торговельного призначення був збудований за кошти позивача ФОП ОСОБА_1 та наданий у тимчасове користування ПП "І.Т.". Аналогічну позицію підтримує відповідач 1 у поданих письмових поясненнях (а.с.а.с.169-170), де вказує, що на виконання договору від 15.11.2010 р. споруджено тимчасову споруду торгівельного призначення. Вартість будівельних робіт становить 135.650,00 грн.

Разом з тим, суду не подано доказів оплати позивачем відповідних коштів за здійснення будівельних робіт відповідачем 1 щодо реконструкції павільйону по АДРЕСА_1. А також позивачем не подано суду доказів надання позивачем відповідачу 2 у тимчасове користування павільйону.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального Закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивачем не обґрунтовано доводи позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 1, 4 3 , 32, 33, 34, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.01.2017 р.

Суддя Трускавецький В.П.