Рішення

від 26.01.2017 по справі 186/913/16-ц

ПЕРШОТРАВЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 186/913/16-ц

Провадження номер № 2/0186/16/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Кривошеї С. С.

при секретарі Кравченко А.Г.

за участю: позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначає, що у 1995 році її бабуся ОСОБА_4, придбала гараж біля буд. АДРЕСА_1. Після її смерті вказаний гараж перейшов у її власність відповідно до волі бабусі.

На той час вона знаходилась у шлюбі з ОСОБА_3.

У 2005 році вони фактично припинили шлюбні стосунки, а у 2008 році розірвали шлюб.

Весь цей час спірним гаражем користувався її колишній чоловік ОСОБА_3 за її згоди. Згода була надана особисто йому та для його особистого користування.

У 2008 році вона розпочала процес оформлення документів на спірний гараж.

В кінці 2014 року вона дізналась, що гаражем користується ОСОБА_2.

09 грудня 2014 року вона звернулась з заявою до Першотравенського МВ УМВС України про порушення її права власності. Перевіркою було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 обмінявся на спірний гараж з її колишнім чоловіком ОСОБА_3. Ніяких документів на право власності відповідач не отримав та вважав, що будь-які документи на гараж відсутні. Проте, що її колишній чоловік самовільно, без її згоди розпорядився на власний розсуд належним їй майном, вона не знала, згоди на будь які угоди відносно спірного гаражу - не давала.

Відповідач відмовляється звільнити спірний гараж, оскільки вважає документи на право власності недійсними.

Право власності на спірний гараж та земельну ділянку під гаражем, підтверджується: інформаційною довідкою з ДРРП на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.03.2016 року; копією технічного паспорту від 14.11.2008 року; копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку за кадастровим № НОМЕР_1, для будівництва індивідуальних гаражів від 02.12.2014 року; витягом з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.12.2014 року.

Вважає, що її вимоги підлягають задоволенню, оскільки вона особисто ніяких угод відносно спірного гаражу з відповідачем не укладала, право власності на земельну ділянку та на спірний гараж належить їй, а відповідач користується її власністю не маючи для цього достатніх правових підстав. Відповідач не є добросовісним набувачем оскільки придбав спірний гараж без документів та взагалі не поцікавився про їх наявність.

Просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на її користь гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці кадастровий номер - НОМЕР_1, та стягнути на її користь з відповідача суму сплаченого нею судового збору в розмірі 551,20 гривень.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала у повному обсязі та прохала суд їх задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, надав суду заперечення відповідно до яких, позовні вимоги ОСОБА_1 він не визнає, оскільки у неї відсутня будь-яка документація щодо власника гаража, а саме , що гараж, який він купив у ОСОБА_3, належав громадянці ОСОБА_4, а в подальшому позивачці ОСОБА_1. Є рішення виконкому Першотравенської міської Ради від 10.03.2016 року про присвоєння адреси гаражу по АДРЕСА_2 , на підставі письмової заяви ОСОБА_1, але на який саме гараж, невідомо. Відсутній план розташування даного гаражу, який повинний додаватися до рішення, (який саме по нумерації, оскільки їх там 20), а спором об'єкта нерухомого майна в даному випадку є земельна ділянка, розташована за адресою АДРЕСА_1, а не гараж. Згідно свідоцтва про право власності від 02 грудня 2014 року земельна ділянка, яка має цільове призначення для будівництва індивідуальних гаражів площею 0.002га та розташована по АДРЕСА_1 належить позивачу і на якій вона може будувати гараж. Тобто, мова йде у позовній заяві за гараж 1995 року, а земельна ділянка виділена позивачці на забудову гаражу у 2014 році. То ж претендує позивачка на гараж, який не збудований.

Із матеріалів цивільної справи, копії якої були надіслані йому разом з позовною заявою, він не побачив на якій підставі гараж, який він купив у колишнього чоловіка позивачки, належить їй на праві власності. Тобто, якщо він дістався їй як спадкове майно після смерті бабусі, як вона вказала в позовній заяві, то має бути свідоцтво про право власності на спадкове майно, на цей гараж, а те, що бабуся купила цей гараж (без будь-яких підтверджень) та виявила волю передати гараж у власність позивачки ніякими документами не підтверджено.

Згідно технічного паспорту гараж побудований самовільно у 1972 році, власника гаража на той час не було, а власником у технічному паспорті на гараж вже від 14.11.2008 року чомусь записана ОСОБА_5, тобто позивач по справі, яка на той час була в шлюбі з ОСОБА_3, а гараж - це спільне майно подружжя, яке вони поділили між собою (є рішення суду про поділ майна подружжя).

Цивільно-правові стосунки він мав з ОСОБА_3, оскільки у нього були відсутні правовстановлюючі документи на гараж по АДРЕСА_1, а законодавство не вимагає обов'язкового нотаріального оформлення купівлі-продажу гаража, то вони обмежилися письмовою розпискою про купівлю-продаж вказаного гаража.

Він володіє гаражем з 2010 року і жодних звернень, претензій до нього позивачка до цього часу не мала, не зверталася, отже, він добросовісний набувач майна, а саме гаражу АДРЕСА_1, який знаходиться від його будинку за 50 метрів.

Згідно ст. 387 ЦК України , на яку посилається позивач, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Але жодним документом позивачка не підтвердила, що вона власниця даного спірного гаражу і те, що він безпідставно ним володіє.

Позивачка вже зверталася до нього 29.11.2015 року з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Рішенням Першотравенського міського суду від 02 листопада 2015 року у позові їй було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.12.2015 року рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області залишено без змін.

Просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_3 в ході судового розгляду позов ОСОБА_1 не визнав та прохав в його задоволенні відмовити. Також ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що він дійсно перебував у шлюбі зі ОСОБА_1 та в 2008 році їх шлюб було розірвано. За час спільного життя ними було придбано два гаража. Після розірвання шлюбу він залишив у своєму користуванні один із гаражів, а іншим користувалася ОСОБА_1 Офіційно дане майно вони не розділили, так як на гаражі не було документів. Через деякий час від ОСОБА_1 він дізнався, що вона стала робити документи на гараж, яким користувався, так як вважає, що даний гараж належить їй одноособово. В 2010 році він продав спірний гараж ОСОБА_2 про що була складена розписка. З 2008 року по теперішній час він не звертався до суду про розподіл майна, яке було ним нажито в шлюбі зі ОСОБА_1

Суд вислухавши сторони, третю особу, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

За загальним правилом право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК).

Підстави припинення права власності можна умовно поділити на дві основні групи: 1) припинення права власності з волі власника (відчуження власником свого майна; відмова власника від права власності; знищення власником свого майна); 2) примусове припинення права власності.

Випадки припинення права власності з волі власника охоплюють дві групи ситуацій.

До першої групи ситуацій належать випадки укладення власником із власної волі різних правочинів з відчуження свого майна: купівля-продаж, міна, дарування, оренда з викупом та ін. Порядок припинення права власності відчужувача і виникнення права власності у набувача в цих випадках головним чином регулюються нормами права про угоди і договори.

Друга група ситуацій - добровільна відмова власника від права власності (ст. 347 ЦК), яка має бути безумовною і не містити будь-яких застережень. Це означає, що заява про відмову від права власності не повинна містити будь-яких умов щодо такої відмови, в тому числі і вказівку на особу, на користь якої власник відмовляється від речі. У такому випадку мова може йти про відчуження власником свого майна на користь іншої особи за певним правочином.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором. Позов про витребування майна від особи, у незаконному володінні якої це майно перебувало, але в якої його на момент розгляду справи в суді немає, не підлягає задоволенню

Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень гл. 83 ЦК.

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин виключає можливість пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки передання майна в користування особі, яка зобов'язалась повернути це майно після закінчення строку, на який воно передане, але не виконує цього обов'язку, базується на умовах укладеного між сторонами договору та регулюється відповідно розд. ІІІ кн.5 ЦК.

Згідно з правилом ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційним позовом захищається право власності в цілому, оскільки він пред?являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування і розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що в нього є право приналежності, що може бути підтверджено правовстановлюючими документами, а також показаннями свідків і іншими письмовими доказами. Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Під незаконним володінням варто розуміти усяке фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави; або правова підстава якого відпала ; або правова підстава якого недійсна.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст.317 ЦК України).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. (ст.179, 181 ЦК України)

Частиною першою статті 182 ЦК України передбачено, що право власності на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У відповідність до ч.4 ст.334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 60 ЦПК України).

Згідно до ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Так в ході судового розгляду було встановлено, що в 1995 році бабуся позивачки -ОСОБА_4 придбала гараж біля будинку АДРЕСА_1. Після смерті ОСОБА_4 гараж перейшов до володіння позивача, яка на той час знаходилася у шлюбі з ОСОБА_3 В 2008 році шлюб позивачки з ОСОБА_3 було розірвано і з цього ж часу ОСОБА_1 розпочала процес оформлення документів на спірний гараж.

В 2014 році позивач дізналася про те, що спірним гаражем користується ОСОБА_2, якому гараж продав без її відома ОСОБА_3

Згідно копії технічного паспорту від 14 листопада 2008 року гараж по АДРЕСА_1 є самовільно збудованим, володільцем якого є ОСОБА_5

Відповідно до рішення Першотравенської міської ради від 21 лютого 2014 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування гаражу, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 грудня 2014 року, - ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Згідно розпорядження міського голови м.Першотравенська №67-р від 18 лютого 2016 року АДРЕСА_1 перейменовано у АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Першотравенської міської ради №43 від 10 березня 2016 року присвоєно гаражу, який розташований по АДРЕСА_1 адресу: АДРЕСА_2.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 55692791 від 22 березня 2016 року - 15 березня 2016 року проведена державна реєстрація права власності на гараж, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 880869712126, загальною площею 20,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1.

Право власності ОСОБА_1 на зазначений вище гараж на час розгляду справи судом не припинено та не відчужено.

Судом встановлено, що гараж яким на теперішній час користується відповідач ОСОБА_2 та гараж, який знаходиться у власності ОСОБА_1, це є один об'єкт нерухомого майна, що підтверджується, як матеріалами справи так і поясненнями сторін, третьої особи та свідка ОСОБА_7 - головного архітектора м.Першотравенська.

Допустимих та належних доказів на право власності на спірний гараж, а також на право користування ним відповідачем по справі надано суду не було.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме необхідно витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 гараж загальною площею, 20,3 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер- НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У відповідність до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути понесені нею судові витрати на сплату судового збору в сумі 551 гривня 20 копійок .

Керуючись ст.ст. 10,11, 209,212, 214-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 гараж загальною площею, 20,3 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер- НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Першотравенський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 31 січня 2017 року.

Суддя Кривошея С.С.