Ухвала
іменем україни
25 січня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем 'яносова М.В., Леванчука А.О., Ситнік О.М., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Седнівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та надання земельної ділянки для створення фермерського господарства, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з рішенням другої сесії сьомого скликання Седнівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області від 27 листопада 2015 року № 25 йому було відмовлено у виділенні земельної ділянки площею 94,5783 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для створення фермерського господарства у зв'язку з тим, що за результатами голосування з питання про виділення такої земельної ділянки не було набрано необхідної кількості голосів.
Позивач вважав таку відмову відповідача у наданні йому земельної ділянки безпідставною та необґрунтованою, оскільки ним було подано необхідний пакет документів. Крім того, інших бажаючих отримати зазначену земельну ділянку у користування не було.
У зв'язку з цим позивач ОСОБА_5 просив визнати недійсним рішення другої сесії сьомого скликання Седнівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області від 27 листопада 2015 року № 25, надати йому із земель комунальної власності Седнівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області земельну ділянку площею 94,5783 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення фермерського господарства.
Рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову.
Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що 16 листопада 2015 року ОСОБА_5 подав на розгляд сесії Седнівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області письмову заяву з доданими до неї матеріалами про надання із земель комунальної власності Седнівської сільської ради земельної ділянки площею 94,5783 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення фермерського господарства (а. с. 5). При цьому у заяві зазначив, що орендна плата за земельну ділянку становитиме 4 % від її вартості і у разі необхідності можливий перегляд цього розміру.
Рішенням другої сесії сьомого скликання Седнівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області від 27 листопада 2015 року № 25 Про розгляд заяви ОСОБА_5 йому було відмовлено у виділенні земельної ділянки площею 94,5783 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для створення фермерського господарства у зв'язку з тим, що за результатами голосування рішення не набрало потрібної кількості голосів (а. с. 4).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки при поданні заяви від 16 листопада 2015 року ОСОБА_5 не було надано всіх необхідних документів, зокрема документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві.
Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.
У частині 1 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Таким чином, імперативною нормою чинного законодавства України, що регулює даний вид правовідносин, встановлено, що особа, яка зацікавлена в одержанні земельної ділянки для створення фермерського господарства, може на вибір подати до місцевої ради або документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, або документи, які підтверджують наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
З матеріалів справи вбачається, що до заяви, поданої 16 листопада 2015 року, ОСОБА_5 було додано копію диплому від 30 жовтня 1979 року про закінчення Одеського сільськогосподарського інституту за спеціальністю Агрономія (а. с. 5, 8).
Крім того, позивач зазначав, що має досвід роботи в сфері сільського господарства, оскільки у період з 25 березня 1970 року по 6 березня 1991 року він працював в Іванівському та Анікієвському радгоспах.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог п. 4 ст. 10, ст. ст. 212, 213 ЦПК України цим доказам та доводам позивача оцінки не надав та дійшов передчасного висновку про необґрунтованість заявленого позову.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у своєму рішенні, крім іншого, зазначав, що недостатню кількість голосів при голосуванні депутатів Седнівської сільської ради, що є причиною для відмови у позові, не можна розглядати як порушення норм чинного законодавства, допущеного при вирішенні питання про виділення земельної ділянки.
Однак такий висновок апеляційного суду є необґрунтованим та таким, що зроблений з порушенням ст. 19 Конституції України відповідно до умов якої визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16, частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).
Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України Про фермерське господарство .
Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Отже, спеціальний Закон України Про фермерське господарство визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
З огляду на зазначене, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України Про фермерське господарство як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.
Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Крім того, зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України, відповідно до якої остання повинна складатися з: вступної частини із зазначенням: часу і місця її постановлення; найменування суду; прізвищ та ініціалів головуючого і суддів; прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі; описової частини із зазначенням: короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; встановлених судом першої інстанції обставин; мотивувальної частини із зазначенням: мотивів, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; резолютивної частини із зазначенням: висновку апеляційного суду; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. У разі відхилення апеляційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення.
Отже, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди залишили поза увагою вищенаведене, а тому оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
О.О. Дьоміна М.В. Дем'яносов А.О. Леванчук О.М. Ситнік О.В. Ступак Головуючий Судді:
Суд | Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ |
Дата ухвалення рішення | 25.01.2017 |
Оприлюднено | 02.02.2017 |
Номер документу | 64435207 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Леванчук Андрій Олексійович
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Леванчук Андрій Олексійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні