Ухвала

від 01.02.2017 по справі 805/3799/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Галатіна О.О.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року справа №805/3799/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Челахової О.О., представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3, діючих за довіреностями, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року у справі № 805/3799/16-а за позовом Комунального закладу "Донецький палац молоді Юність до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 29.09.2016 року № 0093731302-36,-

ВСТАНОВИВ:

17 жовтня 2016 року, Комунальний заклад Донецький палац молоді Юність (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - відповідач) про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 29.09.2016 року № 0093731302-36 (том 1 а.с. 5-9).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення № 0093731302-36 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 29 вересня 2016 року (том 1 а.с. 248-250).

Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права - ст. 6, 9, 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , положень Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції на норм процесуального права - ст. 185, 186, 188, 189, 198 Кодексу адміністративного судочинства України, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що періоди роботи зараховуються до стажу, який дає право на призначення пенсії лише за умови сплати страхових внесків, а якщо роботодавець не здійснив відповідну сплату, незалежно від причин, період виробничого стажу працівника не можна розцінювати як страховий стаж, що в свою чергу порушує права працівників підприємств. Вказує, що позивач надав сертифікат Торгово - промислової палати України № 5095, виданий у вересні 2015 року, про настання обставин непереборної сили щодо обов'язку сплати єдиного соціального внеску за липень - вересень 2014 року до 20. 10.2014 року, проте оскаржуване рішення № 0093731302-36 застосовується за період з 18.09.2015 року по 15.09.2016 року, а відтак дія вказаного сертифікату не повинна застосовуватися до даного періоду. Якщо платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в фіскальних органах, розташованих на території, де проводилась антитерористична операція продовжують здійснювати господарську діяльність нараховувати, обчислювати та сплачувати заробітну плату, то вони зобов'язані виконувати всі встановлені Законом про ЄСВ функції. Підкреслює, що зміни внесені Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 02.09.2014 року № 1669-VII до розділу VIIІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування втратили чинність. Також зазначає, що несплата позивачем податкового зобов'язання з фінансових санкцій порушує інтереси держави, встановлений законодавством порядок надходження податків, що створює умови, які сприяють витоку коштів з державного та місцевого бюджетів, за рахунок яких повинно забезпечуватися виконання загальнодержавних соціальних програм.

18 січня 2017 року від позивача до канцелярії суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, посилаючись на вірне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Представник апелянта в судовому засідання надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Комунальний заклад Донецький палац молоді Юність зареєстрований в якості юридичної особи (код ЄДРПОУ 02549687, попереднє місцезнаходження до 2014 року м. Донецьк, вул. Челюскінців, 189, з 22.06.2015 року місцезнаходження за новою адресою: м. Костянтинівка, пл. Перемоги, буд. 8) та знаходиться на податковому обліку в Костянтинівській об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, як платник єдиного внеску (т.1 а.с.18-22).

29.09.2016 року відповідно до частини 10 пункту 2, частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VІ відповідачем прийняте рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну плату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 0093731302-36 яким до позивача застосовано штраф у розмірі 20% 129517,51 грн., та нарахована пеня у розмірі 0,1% 33684,22 грн., що разом складає 163201,73 грн. (а.с. 10).

Спірним питанням у справі, є правомірність нарахування податковим органом штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску позивачем із урахуванням положень Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон № 2464) та Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції № 1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон № 1669).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що штрафні та фінансові санкції, передбачені статтями 25, 26 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до позивача, не застосовуються.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Пунктом 10 ст. 1 Закону № 2464 страхувальники - роботодавці та інші особи відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464).

Відповідно до абз.1 п.1 ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як вбачається з положень ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону № 2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу, а за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Проблемою даного спору є питання правомірності прийняття податковим органом рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску.

02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято закон Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , який набув чинності 15 вересня 2014 року (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин).

Підпунктом б) пункту 8 ст. 14-1 Закону № 1669 розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 було доповнено пунктом 9 3 наступного змісту:

Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Унормування вищенаведеної статті згідно до Закону України Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці відбулося зі зміною нумерації п. 9-3 на п. 9-4.

Зазначена норма проіснувала в Законі № 1669 з 15 вересня 2014 року до 1 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-8, але в повній мірі збереглася в Законі № 2464.

Крім того, суд зазначає, що пункт 9.4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2464 (після внесення змін до Закону № 1669-VII Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-8) продовжує свою дію в часі.

З огляду на дію зазначеної норми, позивач звільнявся від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом № 2464 за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року по 01 січня 2016 року.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає на увагу, що Закон № 1669 не скасовує обов'язків платника податків щодо сплати єдиного внеску, а надає можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

При цьому суд зазначає, що позивача звільнено від відповідальності за неналежне виконання податкових зобов'язань в певний період часу, та вимоги Закону № 1669 не передбачають надання заяви та сертифікату ТПП України для звільнення від штрафних санкцій та пені, оскільки таке звільнення передбачене в силу Закону.

Однак,в матеріалах справи наявний Сертифікат Торгово-промислової палати № 5095, виданий у вересні 2015 року про засвідчення обставин непереборної сили з 01 липня 2014 року (том 1 а.с. 179).

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що для застосування положень Законів № 1669 та № 2464 необхідно дотримуватися двох чинників одночасно: періоду дії законів та території, визначеної переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Щодо періоду, то Закон № 1669 продовжує свою дію в часі, оскільки Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/201 виданий 14 квітня 2014 року, а Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України не видавався.

Щодо визначення території на якій проводиться антитерористична операція, суд зазначає наступне.

Пунктом 5 ст. 11 Закону № 1669 передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р до зазначених населених пунктів належить м. Костянтинівка (Костянтинівська міська рада), (п/п 15 п. 1).

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

Кабінет Міністрів України 02 грудня 2015 року розпорядженням № 1275-р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (далі - Перелік), і пунктом 3 вказаного розпорядження визнав такими, що втратили чинність, розпорядження КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та від 05 листопада 2014 року № 1079-р.

Позивач вважає, що є суб'єктом правовідносин, для врегулювання яких необхідно застосувати розпорядження КМУ, оскільки внаслідок його прийняття у нього виникає можливість застосувати п. 9-4 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Перелік від 02 грудня 2015 року підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Законом № 1669 визначено коло суб'єктів і особливості застосування закону, а саме: з моменту початку АТО та до наступного часу , до коло яких відноситься позивач. Тим більше, що новий Перелік уточнює раніше прийнятий і не є остаточним.

Суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, так як положення Закону № 1669 є нормами прямої дії і передбачають для платників єдиного внеску звільнення від сплати штрафних санкцій на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що Розпорядження Кабінету Міністрів є підзаконним нормативно-правовим актом, його юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як безпосередньо Закон № 1669, проте воно забезпечує виконання закону шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, Їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися під законом , якому він покликаний відповідати.

У даному випадку розпорядження містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання. Затверджений Урядом Перелік визначив суб'єктів, на яких розповсюджується спеціальне законодавство про проведення АТО. Само по собі розпорядження № 1275-р має певне правове навантаження встановлення суб'єктів застосування Закону № 1669 та не створює самостійних правових наслідків, а підлягає системному правозастосуванню у контексті положень Закону № 1669.

За змістом ч. 1 ст. 58 Конституції України термін "відповідальність" необхідно розуміти як встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами санкції. Санкція - це заходи відповідальності, що застосовуються державою за порушення передбачених нормою права зобов'язань і вимог, а також з метою захисту інтересів суспільства і держави, прав і свобод людини та організацій (тобто юридичних осіб), правопорядку.

Преамбулою Закону № 1669 встановлено, що цей закон прийнятий з метою забезпечення підтримки в тому числі суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Спірне рішення податкового органу прийнято саме в період дії Закону № 1669 та Закону № 2464 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах наявна заборона (в силу закону) щодо застосування штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом № 1669, за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, що, в свою чергу, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірних рішень на момент їх складання, відтак, спірні рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є протиправними на момент їх формування.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в період з 18.09.2915 року по 15.09.2016 року , тобто період нарахування штрафних санкцій та пені, позивач своєчасно ( щомісячно) проводив нарахування та сплату єдиного внеску, що підтверджується розшифровкою ( т.1 а.с.231), а також письмовими поясненнями апелянта в апеляційній скарзі ( т.2 а.с.5-6).

Апелянт не спростовує, що поточні платежі були направлені на погашення попередньої заборгованості в сумі 75970,81 грн., яка, зокрема не відображена в інтегрованій картці та не доведено у судовому засіданні характер її виникнення( т.1 а.с.236).

Відповідно до приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року у справі № 805/3799/16-а за позовом Комунального закладу "Донецький палац молоді Юність до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 29.09.2016 року № 0093731302-36 - залишити без змін.

Вступну та резолютивну частини ухвали прийнято в нарадчій кімнаті та проголошено в судовому засіданні 01 лютого 2017 року.

Повний текст ухвали виготовлено 01 лютого 2017 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Судді Т.Г.Арабей

ОСОБА_4

ОСОБА_5