Рішення

від 26.01.2017 по справі 910/14410/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2017Справа №910/14410/16

За позовом 1. Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

2. Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського

району міста Києва

До Приватного підприємства Орест

Про розірвання договору, виселення та стягнення 727 837,50 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача-1: Чорний В.О. за довіреністю № 2 від 04.01.17.

Від позивача-2: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - позивач-1), Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (далі - позивач-2) звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Орест (далі - відповідач) про:

- розірвання договору оренди нерухомого майна № 922 від 16.02.09.;

- виселення відповідача з займаного нежилого приміщення загальною площею 234,00 кв.м, яке знаходиться в будинку № 23 по вул. Райдужна у м. Києві;

- зобов'язання відповідача передати вказане нежиле приміщення балансоутримувачу - позивачу-2;

- стягнення з відповідача на користь позивача-2 727 837,50 грн., з яких: 589 357,71 грн. - основного боргу, 102 778,92 грн. - інфляційних втрат, 15 567,63 грн. - 3% річних, 20 133,24 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.16. порушено провадження у справі № 910/14410/16 та призначено її до розгляду.

Ухвалами суду розгляд справи відкладався, змінювався склад суду.

Розпорядженням № 04-23/2690 від 23.12.16. було призначено повторний автоматичний розподіл справи, відповідно до якого справу № 910/14410/16 передано на розгляд судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.16. суддею Ващенко Т.М. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 26.01.17.

Позивачем-1 в судовому засіданні 26.01.17. підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач-2 в судове засідання 26.01.17. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідач в судове засідання 26.01.17. не з'явився, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, проте 26.01.17. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, проти задоволення якого позивач-1 в судовому засіданні 26.01.17. заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 26.01.17. клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Клопотання обґрунтовано тим, що його представники Кісельова Л.В. та Клюца С.О. є працівниками ТОВ ЮКФ Дарина та будуть перебувати 26.01.17. в Господарському суді Донецької області в судових засіданнях.

Приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України визначено перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Разом з тим, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому судом враховано, що спір у справі розглядається з серпня 2016 року, проте відповідач письмового відзиву на позов, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав, ознайомившись із матеріалами справи № 910/14410/16 12.12.16.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників позивача-2 та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/14410/16.

В судовому засіданні 26.01.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.02.09. між Комунальним підприємством Дніпровського району м. Києва "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна № 922 (далі - Договір) за умовами якого (п. 1.1, п. 2.1) Орендодавець на підставі рішення № 129 від 25.06.07. та виданого у встановленому порядку розпорядження № 31-Р від 16.01.09. Дніпровської районної у м. Києві ради передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення (будівлю) загальною площею 234 кв.м, в т.ч. перший поверх 15,9 кв.м, другий поверх 57,72 кв.м, підвальне приміщення 129,3 кв.м, місця загального користування 31,08 кв.м (далі - об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, буд. 23. Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва та знаходиться на балансі Дніпровського районної у м. Києві ради та в оперативному управлінні Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового та нежитлового фонду" Дніпровської районної у місті Києві ради (Балансоутримувач) (п. 2.4 Договору).

В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі, за яким Орендодавець передав, а Орендар прийняв в орендне користування об'єкт оренди за Договором.

Рішенням Київської міської ради № 7/4819 від 09.09.10. "Про питання організації управління районами в місті Києві" ліквідовано районні в місті Києві ради та виконавчі органи районних в місті Києві рад, а також виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) доручено подати на розгляд Київської міської ради пропозиції щодо прийняття у власність територіальної громади міста Києва нерухомого та рухомого майна, коштів, підприємств, установ, організацій та іншого майна районних у місті Києві рад та їх органів.

Згідно з п. 2.2 рішення Київської міської ради № 34/6250 від 22.09.11. було уповноважено виступати орендодавцями майна територіальної громади міста Києва районні в місті Києві державні адміністрації - щодо майна, яке передане їм в управління.

У відповідності до рішення Дніпровської районної у місті Києві ради № 492 від 14.10.10. "Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради № 7/4819 від 09.09.2010" та розпорядження Дніпровської районної у місті Києві ради № 582-Р від 19.10.10. "Про передачу майна" на підставі акту приймання-передачі основних засобів від 19.10.10. з балансу Дніпровської районної у місті Києві ради на баланс Комунального підприємства по утриманню житлового господарства у м. Києві передано будинок за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 23.

При цьому, розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 340 від 06.08.12. балансоутримувачі майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, визначені правонаступниками прав та обов'язків комунального підприємства за договорами оренди нерухомого майна.

В подальшому розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 514 від 20.11.12. "Про внесення змін та доповнень до розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 343 від 07.08.12. (зі змінами та доповненнями)" за Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва закріплено на праві господарського відання нежитлові приміщення згідно з додатком 2, до переліку якого входять приміщення площею 234 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 23.

Отже, Орендодавцем за Договором є Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, а Балансоутримувачем є Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва.

Згідно з п. 3.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 01.04.09.), орендна плата визначається згідно з Методикою розрахунку і використання орендної плати, затвердженої рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради № 221 від 27.03.08., № 288 від 16.10.08., № 338 від 12.03.09. і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (березень 2009 року) 10 535,90 грн. Податок на додану вартість Орендар сплачує в розмірі та порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 3.3 Договору).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати за користування об'єктом оренди згідно умов Договору за період з 01.04.14. по 26.04.16., що зумовило нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат та звернення з даним позовом до суду про стягнення грошових коштів, розірвання Договору, виселення та зобов'язання відповідача повернути орендоване за договором майно.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна ).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну (п. 3.7 Договору).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що орендна плата з урахуванням індексу інфляції та ПДВ щомісячно сплачується Орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності, не пізніше 25 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок Орендодавця. Платіжна вимога повинна бути виставлена Орендодавцем за три банківські дні до моменту її оплати. Орендар отримує платіжні вимоги Орендодавця під розписку.

З наявних матеріалів справи вбачається, що рахунки та акти виконаних робіт направлялись позивачем-2 відповідачу.

При цьому суд зауважує, що за умовами Договору сплата орендної плати не ставиться в залежність від отримання чи неотримання Орендарем рахунку. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.09. Верховного суду України по справі № 37/405 та постанові від 18.06.13. Вищого господарського суду України по справі № 923/38/13-г.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В абзаці 8 п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна зазначено, що господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, за спірний період з 01.04.14. по 26.04.16. відповідачем орендна плата не сплачувалась взагалі, тобто протягом 25 місяців підряд.

Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором, не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві до матеріалів справи не надав.

За наявними матеріалами справи суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача 589357,71 грн. орендної плати, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог про стягнення 20133,24 грн. пені на підставі п. 3.7 Договору суд відзначає наступне.

Згідно з п. 3.7 Договору у разі порушення Орендарем строку внесення орендної плати, він сплачує пеню на розрахунковий рахунок Орендодавця в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожний день прострочення платежу.

Оскільки судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів по сплаті орендної плати не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Приписами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Таким чином, з урахуванням всього викладеного вище судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню 20 133,24 грн. пені, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивачі на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просять суд стягнути з відповідача 102778,92 грн. - інфляційних втрат, 15 567,63 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та 3% річних і встановлено, що з відповідача підлягають стягненню 102 778,92 грн. - інфляційних втрат, 15 567,63 грн. - 3% річних, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

При цьому судом враховано, що позивачі просять суд стягнути заборгованість зі сплати орендної плати, пеню, 3% річних, інфляційні втрати з відповідача на користь позивача-2 - Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва. Разом з тим, як відзначалось судом, за приписами п. п. 3.4, 3.7 Договору орендна плата та пеня сплачується Орендарем Орендодавцю, яким, як встановлено судом, за Договором є Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, а тому 589 357,71 грн. - основного боргу, 102 778,92 грн. - інфляційних втрат, 15 567,63 грн. - 3% річних, 20 133,24 грн. - пені підлягають стягненню з відповідача на користь позивача-1 - Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Щодо вимог про розірвання Договору суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1 з 16.02.09. по 16.01.12. включно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.13. у справі № 910/5392/13 встановлено, що Договір оренди № 922 від 16.02.09. є продовженим, відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", на той самий термін, тобто до 16.12.14.

Обставини, встановлені у справі № 910/6214/16, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.13. у справі № 910/5392/13, то встановлені ним факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/5392/13 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/14410/16, не можуть йому суперечити.

Заяв про припинення умов Договору з 16.12.14. матеріали справи не містять, а тому судом встановлено, що з 16.12.14. строк його дії автоматично продовжився на той самий строк (2 роки і 11 місяців) до 16.11.17.

Згідно з п. 7.4 Договору він припиняється у разі, зокрема, дострокового припинення у випадках, передбачених Договором.

Договір може бути розірвано у випадках, встановлених ним та за погодженням сторін (п. 7.5 Договору).

За приписами п. 7.6 Договору у разі порушення Орендарем умов Договору Орендодавець має право розірвати Договір в односторонньому порядку.

Несплата Орендарем орендної плати протягом двох місяців з дня отримання платіжного доручення дає право Орендодавцю достроково розірвати Договір в односторонньому порядку (п. 3.8 Договору).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Також, порядок та підстави для розірвання договору оренди об'єкту, що є комунальною власністю, визначені в Законі України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно пункту 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Стаття 188 Господарського кодексу України визначає порядок зміни та розірвання господарських договорів, зокрема в п. 2 зазначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Листом № 1685/47/1/103 від 09.03.16. (направлений відповідачу 09.03.16. згідно опису вкладення в цінний лист та фіскального чеку № 2876) позивач-1 звернувся до відповідача, в якому повідомив про дострокове розірвання Договору та запропонував повернути об'єкт оренди за Договором Балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

Відповіді на вказаний лист матеріали справи не містять, як і не містять доказів повернення Орендарем об'єкту оренди за Договором.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (п 4 ст. 188 Господарського кодексу України).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (Відповідна позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 3-74гс11).

Отже, з урахуванням частини другою ст. 124 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 приписи ст. 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на звернення до суду з вимогою про зміну або розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору (п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна ).

Згідно з ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд (правова позиція викладена в п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна ).

Як вже встановлено судом, має місце факт не внесення відповідачем орендної плати за Договором протягом 25 місяців підряд у спірному періоді.

Невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті орендної плати систематично (в тому числі і протягом 25 місяців підряд) за спірний період, свідчить про позбавлення Орендодавця того, на що він розраховував при укладенні Договору (своєчасного і в повному обсязі отримання орендної плати).

Враховуючи той факт, що сплата орендних платежів є істотною умовою Договору, а судом встановлено, що відповідач не вносив орендну плату, то є нормативно та документально доведеними, а тому підлягають задоволенню позовні вимоги про розірвання Договору оренди нерухомого майна № 922 від 16.02.09.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Об'єкт оренди вважається фактично переданим Орендодавцю з моменту підписання акту приймання передачі (п. 5.4 Договору).

Акту приймання-передачі (повернення) орендованого майна з оренди Орендарем матеріали справи не містять, вказаного відповідачем не спростовано.

З розірванням Договору оренди, відповідач втрачає статус орендаря, а тому позовна вимога про виселення відповідача з орендованого ним приміщення за Договором та зобов'язання відповідача передати об'єкт оренди за актом приймання-передачі є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню. При цьому судом враховано, що за умовами Договору об'єкт оренди за ним підлягає поверненню відповідачем Орендодавцю, а не Балансоутримувачу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та підлягають стягненню з останнього на користь позивача-2 (яким сплачено судовий збір при зверненні з даним позовом до суду).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства Орест (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, б. 33; ідентифікаційний код 21582762) на користь Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (02094, м. Київ, бульвар Праці, 1/41; ідентифікаційний код 37203257) 589 357 (п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч триста п'ятдесят сім) грн. 71 коп. - основного боргу, 102 778 (сто дві тисячі сімсот сімдесят вісім) грн. 92 коп. - інфляційних втрат, 15 567 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят сім) грн. 63 коп. - 3% річних, 20 133 (двадцять тисяч сто тридцять три) грн. 24 коп. - пені.

3. Розірвати Договір оренди нерухомого майна № 922 від 16.02.09.

4. Виселити Приватне підприємство Орест (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, б. 33; ідентифікаційний код 21582762) з нежилого приміщення загальною площею 234 кв.м, в т.ч. перший поверх 15,9 кв.м, другий поверх 57,72 кв.м, підвальне приміщення 129,3 кв.м, місця загального користування 31,08 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, буд. 23.

5. Зобов'язати Приватне підприємство Орест (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, б. 33; ідентифікаційний код 21582762) повернути Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (02094, м. Київ, бульвар Праці, 1/41; ідентифікаційний код 37203257) по акту приймання-передачі нежиле приміщення загальною площею 234 кв.м, в т.ч. перший поверх 15,9 кв.м, другий поверх 57,72 кв.м, підвальне приміщення 129,3 кв.м, місця загального користування 31,08 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, буд. 23.

6. Стягнути з Приватного підприємства Орест (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, б. 33; ідентифікаційний код 21582762) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г; ідентифікаційний код 03366612) 15 051 (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят одну) грн. 56 коп. судового збору.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.01.17.

Суддя Т.М. Ващенко