Постанова

від 01.02.2017 по справі 910/18509/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2017 р. Справа№ 910/18509/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 01.02.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 (повне рішення складено 28.11.2016)

у справі №910/18509/16 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укравторесурс"

до Київської міської ради

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "ІТТ-ПЛАЗА"

про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2016 у справі №910/18509/16 позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано п. 18 рішення Київської міської ради "Про передачу земельних ділянок та продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "ІТТ-Плаза" для будівництва та обслуговування торговельно-офісного комплексу з готелем, закладами громадського харчування, приміщеннями розважального призначення та паркінгом на вул. Фізкультури, 23, 30, вул. Короленківській, 16 - 20, 22, у пров. Фізкультури, 5 у Голосіївському районі м. Києва" від 21 травня 2009 року N 475/1531.

Визнано за Публічним акціонерним товариством "Укравторесурс" право тимчасового довгострокового користування на умовах оренди земельною ділянкою розміром 1, 0408 га строком на 49 років для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного комплексу з закладами громадського харчування, приміщеннями розважального, рекреаційного призначення та паркінгом на вул. Короленківській, 4 у Голосіївському районі м. Києва та земельною ділянкою розміром 0, 1812 га строком на 5 років (на період будівництва) для організації будівництва згідно з Договором на право тимчасового довгострокового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 10.06.1997 № 72-5-00022 та угодою від 07.04.2009 № 72-6-00572 про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 10.06.1997 № 72-5-00022, що укладені між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Укравторесурс".

Стягнуто з Київської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Укравторесурс" витрати на оплату судового збору в розмірі 2 756 грн 00 коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Київська міська рада звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2016 у справі №910/18509/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, має місце порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/18509/16 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

31.01.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів, представником Головного управління Держгеокадастру у м. Києві подано письмові пояснення, які долучено судом до матеріалів справи.

Представник третьої особи-3 брав участь в судовому засіданні, заперечував щодо доводів апеляційної скарги, надавав пояснення та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача, третьої особи-1,-2 брали участь в судовому засіданні, в якому підтримували доводи апеляційної скарги, надавали пояснення та просили апеляційну скаргу Київської міської ради задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2016 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у позові відмовити.

Представники позивача у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу та справу без участі представників позивача.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача та третіх осіб-1,-2,-3, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.06.1997 між Закритим акціонерним товариством "УКРАВТОРЕСУРС" (правонаступником якого є позивач) та Київською міською державною адміністрацією було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), що зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею 10.06.1997 за № 72-5-00022 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору Київська міська державна адміністрація на підставі розпорядження від 28.10.1996 № 1704 надає, а ЗАТ"УКРАВТОРЕСУРС" приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 15 390 кв. м., в тому числі за рахунок ділянки 1 - 12 289 кв.м. з них: промислова забудова - 11 389 кв. м. (капітальна 1-2 х поверхова - 3 100 кв.м, тимчасова - 1 200 кв. м., допоміжна та прилегла - 7 089 кв. м.), залізничне полотно - 500 кв. м., громадська капітальна 1 - 3 поверхова забудова - 400 кв. м.; ділянки 2-3 101 кв.м. (капітальна 1 - 2 поверхова - 350 кв. м, тимчасова - 850 кв. м., допоміжна та прилегла - 1 901 кв. м. згідно з планом земельного користування.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування строком на 49 років для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку та складських приміщень на вул. Короленківській, 4 у Залізничному районі та для експлуатації та обслуговування складських приміщень на вул. Фізкультури, 23 у Залізничному районі м. Києва.

07.09.2006 ЗАТ "УКРАВТОРЕСУРС" за договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського округу Виходцевим І. А. за реєстровим № 6289, продало ВАТ "Укрхлібпродсервіс" належні продавцю тимчасові складські споруди в кількості 3 одиниці, загальною площею 705, 8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Фізкультури, 23.

Згідно з п. 1.2. договору № 6289 від 07.09.2006 відчужувані тимчасові складські споруди належать продавцю на підставі виписки з інвентаризаційної відомості по рахунку №103 "Основні засоби" станом на 07.09.2006.

Як встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з укладанням зазначеного вище договору від 07.09.2006 ЗАТ "Укравторесурс" звернулося до Київської міської ради з листом вих. № 56 від 10.08.2007, в якому просить зняти з реєстрації договір оренди від 10.06.1997 зареєстрований ГУ земельних ресурсів КМДА від 10.06.1997 за № 72-5-00022, у відповідності до клопотання вх. № К 8007 та дозволу Д 2617 від 26.03.2007 на розроблення документації з землеустрою для переоформлення земельної ділянки

Рішенням Київської міської ради від 12.07.2007 № 1093/1754 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Укравторесурс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного комплексу з закладами громадського харчування, приміщеннями розважального, рекреаційного призначення та паркінгом на вул. Короленківській, 4 у Голосіївському районі м. Києва" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок Закритому акціонерному товариству "Укравторесурс" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного комплексу з закладами громадського харчування, приміщеннями розважального, рекреаційного призначення та паркінгом на вул. Короленківській, 4 у Голосіївському районі м. Києва; передано Закритому акціонерному товариству "Укравторесурс", за умови виконання пункту 3 цього рішення, земельні ділянки загальною площею 1, 23 га на вул. Короленківській, 4 у Голосіївському районі м. Києва. В тому числі : ділянку N 1 площею 1, 04 га - в короткострокову оренду на 1 рік для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного комплексу з закладами громадського харчування, приміщеннями розважального, рекреаційного призначення та паркінгом.

Крім того, зазначеним вище рішенням зобов'язано звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) з клопотанням щодо внесення відповідних змін до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 10.06.1997 № 75-5-00022.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2008 у справі №2/421 за позовом ЗАТ "Укравторесурс" до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про внесення змін до договору, визнано укладеною угоду до договору оренди земельної ділянки від 10.06.1997 № 72-5-00022 в редакції, яка підписана ЗАТ "УКРАВТОРЕСУРС" та зобов'язано Головне управління земельних ресурсів зареєструвати угоду.

На підставі чого, Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради було зареєстровано Угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 10.06.1997 № 72-5-00022, про що зроблено відповідний запис від 07.04.2009 № 72-6-00572 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з угодою про внесення змін від 07.04.2009 №72-6-00572 до договору оренди від 10.06.1997 № 72-5-00022 Київська міська рада, як орендодавець та ЗАТ, як орендар внесли зміни до пункту 1.1 та пункту 1.2 договору. Строк дії договору оренди земельної ділянки, площею 1, 0408 га, що надана у користування встановлено на 49 років, згідно з договором оренди земельної ділянки зареєстрованого 10.06.1997 № 72-5-00022 у книзі записів державної реєстрації договорів, рахувати з 10.06.1997 (п. 3 угоди про внесення змін від 07.04.2009 № 72-6-00572 до договору оренди від 10.06.1997 № 72-5-00022).

Місцевим господарським судом встановлено, що свої зобов'язання за договором та угодою про внесення змін до договору позивач виконував належним чином та сплачував обумовлену договором орендну плату впродовж 2010 - 2015 років, що підтверджується матеріалами справи.

Проте, як видно з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради від 21.05.2009 №475/1531 "Про передачу земельних ділянок та продаж земельної ділянки ВАТ "ІТТ-Плаза" для будівництва та обслуговування торговельно-офісного комплексу з готелем, закладами громадського харчування, приміщеннями розважального призначення та паркінгом на вул. Фізкультури, 23, 30, вул. Короленківській, 16 - 20, 22, у пров. Фізкультури, 5 у Голосіївському районі м. Києва". затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ВАТ "ІТТ-Плаза" для будівництва та обслуговування торговельно-офісного комплексу з готелем, закладами громадського харчування, приміщеннями розважального призначення та паркінгом на вул. Фізкультури, 23, 30, вул. Короленківській, 16 - 20, 22, у пров. Фізкультури, 5 у Голосіївському районі м. Києва (п. 3); передано ВАТ "ІТТ-Плаза", за умови виконання пункту 13 цього рішення, в короткострокову оренду на 1 рік земельні ділянки загальною площею 1,4809 га для будівництва та обслуговування торговельно-офісного комплексу з готелем, закладами громадського харчування, приміщеннями розважального призначення та паркінгом на вул. Фізкультури, 23, 30, вул. Короленківській, 16 - 20, 22, у пров. Фізкультури, 5 у Голосіївському районі м. Києва; продано ВАТ "ІТТ-Плаза" земельну ділянку площею 1,2989 га за 38118299,00 грн. (тридцять вісім мільйонів сто вісімнадцять тисяч двісті дев'яносто дев'ять гривень 00 копійок) для будівництва та обслуговування торговельно-офісного комплексу з готелем, закладами громадського харчування, приміщеннями розважального призначення та паркінгом на вул. Фізкультури, 23, 30, вул. Короленківській, 16 - 20, 22, у пров. Фізкультури, 5 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель, переданих в оренду згідно з пунктом 6 цього рішення (п. 9). Розірвано за згодою сторін (лист-згода Закритого акціонерного товариства "Укравторесурс" від 10.08.2007 N 56) договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), зареєстрований в Головному управлінні земельних ресурсів від 10.06.97 N 72-5-00022) (п. 18), яке було офіційно оприлюднене в газеті "Хрещатик" 03.06.2010 № 64.

Місцевим господарським судом також встановлено, що на запит позивача (лист № 63 від 27.05.2016) Департамент земельних ресурсів надав відповідь (лист №05707-10489 від 27.05.2016) в якому зазначив, що пунктом 18 рішення Київради від 21.05.2009 № 475/1531 розірвано договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 10.06.1997 №72-5-00022 за згодою сторін. У зв'язку з чим на початку 2010 року договір було знято з реєстрації та дія договору на земельні ділянки (кадастрові номери 8 000 000 000:72:146:000 5, 8 000 000 000:72:146:000 9) на вул. Короленківській, 4 припинена.

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укравторесурс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання права тимчасового користування землею.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що п. 18 Рішення Київської міської ради "Про передачу земельних ділянок та продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "ІТТ - Плаза" для будівництва та обслуговування торгівельно - офісного комплексу з готелем, закладами громадського харчування, приміщеннями розважального призначення та паркінгом на вул. Фізкультури, 23, 30, вул. Короленківській, 16-20, 22, у пров. Фізкультури, 5 у Голосіївському районі м. Києва" від 21.05.2009 № 475/1531 не відповідає вимогам чинного законодавства.

В свою чергу, відповідач в суді першої інстанції заявив про сплив строку позовної давності та просив застосувати до позовних вимог позивача позовну давність, оскільки оскаржуване рішення було офіційно оприлюднене в газеті "Хрещатик" 03.06.2010 № 64.

При прийнятті оскаржуваного рішення суду, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з ст. 9 ЗК України до повноважень Київської міської ради належить розпорядження землями територіальної громади міста Києва, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, а також вирішення інших питань в галузі земельних відносин відповідно до Закону.

Відповідно до п. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Отже, розглядаючи даний спір по суті необхідно враховувати, що правовідносини сторін врегульовані статтями 93, 95, 116, 120-125, 141-144 Земельного кодексу України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні .

Крім того, згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року N 7, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. У разі пред'явлення до органу виконавчої влади або місцевого самоврядування позову про незаконність припинення права землекористування через відсутність судового рішення про вилучення земельної ділянки відповідач вправі пред'явити зустрічний позов про таке вилучення, а суд має розглянути його разом із первинним позовом.

Рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений статтями 140, 141 ЗК перелік підстав для цього є вичерпним.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивач на момент прийняття відповідачем спірного рішення був наділений правом користування земельної ділянки площею 1, 0408 га та земельною ділянкою площею 0, 1812 га згідно з договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), що зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею 10.06.1997 за № 72-5-00022 та угоди про внесення змін від 07.04.2009 № 72-6-00572 до договору оренди від 10.06.1997 № 72-5-00022, що зареєстрована книзі записів державної реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 07.04.2009 № 72-6-00572.

Таким чином, враховуючи те, що п. 18 рішення Київської міської ради розірвано договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що відповідач своїм рішенням фактично припинив право користування земельними ділянками площею 1, 0408 га та 0, 1812 га по вул. Короленківській, 4 в Голосіївському районі міста Києва позивачу.

При прийнятті оскаржуваного рішення Київської міської ради відповідач посилається на лист № 56 від 10.08.2007, в якому позивач просить зняти з реєстрації договір оренди земельної ділянки від 10.06.1997 №72-5-00022.

Проте, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2008 у справі №2/421 визнано укладеною угоду до договору оренди земельної ділянки від 10.06.1997 № 72-5-00022 в редакції, яка підписана ЗАТ "УКРАВТОРЕСУРС" та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради зареєстровано Угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 10.06.1997 № 72-5-00022, про що зроблено відповідний запис від 07.04.2009 № 72-6-00572 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Таким чином, на переконання колегії суддів, вказана обставина, свідчить про наявність у позивача наміру в подальшому користуватися спірною земельною ділянкою та про відсутність наміру у нього про відмову від неї.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зазначений вище лист від 10.08.2007 № 56, який датований та поданий до Київської міської ради до укладання додаткової угоди до договору, на підставі рішення суду, не може ніяким чином, свідчити про добровільну відмову позивача від користування спірною земельною ділянкою та згодою на передання ВАТ "ІТТ-Плаза" земельної ділянки.

Виходячи з норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для припинення позивачу права користування земельною ділянкою, тим самим відповідач порушив ст.ст. 140-149 ЗК України, що є підставою для визнання п. 18 рішення Київської міської ради від 21.05.2009 №475/1531 "Про передачу земельних ділянок та продаж земельної ділянки Відкритому акціонерному товариству "ІТТ-Плаза" для будівництва та обслуговування торговельно-офісного комплексу з готелем, закладами громадського харчування, приміщеннями розважального призначення та паркінгом на вул. Фізкультури, 23, 30, вул. Короленківській, 16 - 20, 22, у пров. Фізкультури, 5 у Голосіївському районі м. Києва" недійсним.

Щодо посилання відповідача на правовий висновок Верховного суду України у постанові № 3-514гс16 від 06.07.2016, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зазначеною нормою Цивільного кодексу України прямо передбачено право на визнання незаконним та скасування правового акту індивідуальної дії - рішення міської ради та поновлення тим самим прав позивача.

Також згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ч. 2 ст. 82 ГПК України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний врахувати висновки Верховного Суду України, які викладені в рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. ст. 111-16 цього Кодексу.

У зв'язку з тим, що судовий прецедент не є джерелом права в Україні, оскільки суди не є правотворчим органом, справи, розглянуті вищими судовими інстанціями, служать лише орієнтиром правильного розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх судів України в частині застосування тих норм матеріального права, неоднакове застосування яких стало предметом перегляду Верховним Судом України судового рішення касаційної інстанції.

З аналізу постанови Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі №3-514гс16 вбачається, що зазначена постанова, на яку посилається апелянт, не містять висновку щодо можливості або неможливості застосування конкретної норми матеріального права - статті 21 ЦК України, у зв'язку з чим не може замінювати собою пряму вказівку закону із чітко визначеним способом захисту права, оскільки відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Поряд з вказаним, необхідно врахувати правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року по справі №6-2510ц15.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд України зазначив, що з урахуванням висновку Конституційного Суду України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень (вказана правова позиція також викладена Верховним Судом України у постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14).

Рішенням Київської міської ради від 21.05.2009 № 475/1531 "Про передачу земельних ділянок та продаж земельної ділянки ВАТ "ІТТ-Плаза" для будівництва та обслуговування торговельно-офісного комплексу з готелем, закладами громадського харчування, приміщеннями розважального призначення та паркінгом на вул. Фізкультури, 23, 30, вул. Короленківській, 16 - 20, 22, у пров. Фізкультури, 5 у Голосіївському районі м. Києва" передано третій особі спірну земельну ділянку. Однак, ВАТ "ІТТ-Плаза" не оформило право власності (право володіння) на вказану вище земельну ділянку.

Таким чином, посилання апелянта на вказану постанову є необґрунтованим та безпідставним.

Також, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно задоволено позовні вимоги щодо визнання за позивачем права тимчасового довгострокового користування на умовах оренди земельною ділянкою розміром 1, 0408 га строком на 49 років для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельно - рекреаційного призначення та паркінгом на вул. Короленківській, 4 у Голосіївському районі м. Києва та земельною ділянкою розміром 0, 1812 (нуль цілих одна тисяча вісімсот дванадцять десятитисячних) га строком на 5 (п'ять) років (на період будівництва) для організації будівництва згідно з Договором на право тимчасового довгострокового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 10.06.1997 № 72-5-00022 та Угодою від 07.04.2009 № 72-6-00572 про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 10.06.1997 № 72-5-00022, оскільки метою подання даного позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Статтею 27 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно з ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, місцевим господарським судом вірно встановлено обставини не визнання відповідачем права користування позивачем земельною ділянкою по вул. Короленківській, 4 у Голосіївському районі міста Києва, та обставини наявності у позивача права оренди вказаної земельної ділянки згідно з укладеним на підставі відповідного рішення міської ради договору та угоди до договору, зареєстрованого 07.04.2009, строк дії якого на момент розгляду справи не закінчився. На підставі чого, право позивача підлягає захисту відповідно до вимог статті 152 ЗК України.

Щодо вимоги позивача про визнання дійсним договору на право тимчасового довгострокового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 10.06.1997 № 72-5-00022 в редакції угоди від 07.04.2009 № 72-6-00572 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 10.06.1997 № 72-5-00022, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, а саме, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, матеріали справи не містять доказів із яких би вбачалося, що договір на право тимчасового довгострокового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 10.06.1997 № 72-5-00022 в редакції угоди від 07.04.2009 № 72-6-00572 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 10.06.1997 № 72-5-00022 визнаний судом недійсним, не встановлена його недійсність і законом, відтак вказаний договір є правомірним. Такий спосіб захисту цивільного права, як визнання договору дійсним не передбачений чинним законодавством, зокрема ст. 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 152 ЗК України.

Так, згідно п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку у відмові в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того, судом першої інстанції вірно відхилено посилання відповідача на положення ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України та ст. 31 Закону України "Про оренду землі", оскільки за договором від 07.09.2006 Закрите акціонерне товариство "Укравторесурс" продало Відкритому акціонерному товариству "Укрхлібпродсервіс" тимчасові складські споруди, загальною площею 705, 8 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Фізкультури, 23.

Стосовно поданої представником Київської міської ради заяви про застосування до заявлених позовних вимог наслідків пропуску строків позовної давності у зв'язку з публікацією у червні 2010 року в номері № 64 Газети "Хрещатик" відомостей про прийняття Київською міською радою рішення від 21 травня 2009 року N 475/1531, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 267 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом України від 20.12.2011 №4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Зокрема, за змістом п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що публікація в номері № 64 Газети "Хрещатик" відомостей про прийняття Київською міською радою рішення від 21 травня 2009 року N475/1531, датована у червні 2010 року не може вважатися доказом того, що позивач був повідомлений про прийняте рішення Київської міської ради від 21 травня 2009 року N 475/1531. Також вказане рішення позивачу не надсилалось.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про прийняте рішення Київської міської ради від 21 травня 2009 року N 475/1531 після отримання листа Департаменту земельних ресурсів від 27.05.2016 №05707-10489.

Апеляційний суд звертає також увагу, що позивач, протягом 6 років після зняття з реєстрації договору оренди № 72-5-00022 виконував зобов'язання по сплаті орендної плати за договором, що підтверджується відповідними платіжними документами, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач звернувся до суду для захисту свого порушено права в межах загального строку позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2016 у справі №910/18509/16 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2016 у справі №910/18509/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Київської міської ради - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2016 у справі №910/18509/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2016 у справі №910/18509/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18509/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

С.А. Гончаров