Постанова

від 30.01.2017 по справі 910/17559/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2017 р. Справа№ 910/17559/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Новіцька І.А. (довіреність №5 від 12.09.2016 р.)

від відповідача - ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий Дніпровським РУГУМВС України в місті Києві 04.03.2004 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2016 р.

у справі №910/17559/16 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛС Україна

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЛС Україна звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення коштів у розмірі 78614,29 грн. за непоставлену продукцію, 2696,35 грн. 3% річних за користування чужими грошовими коштами та 6437,20 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2016 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 78614,29 грн. основного боргу та 1234,56 грн. судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

23.07.2015 р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було виставлено ТОВ ЛС Україна рахунок № 57 на оплату товару на суму 76023,41 грн.

23.07.2015 р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було виставлено ТОВ ЛС Україна рахунок № 58 на оплату товару на суму 21476,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на рахунок відповідача згідно платіжних доручень № 129 та № 130 від 24.07.2015 р. було перераховано кошти в загальному розмірі 97023,41 грн. з призначенням платежу - оплата рахунків № 57 та № 58 від 23.07.2015 р.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач своїх зобов'язань перед позивачем щодо поставки товару не виконав.

Позивачем долучено до матеріалів справи претензію, яка була направлена ним на адресу відповідача, що підтверджується поштовою квитанцією (а.с. 25). У вказаній претензії позивач вимагав направити проект договору та приступити до виконання обов'язків щодо поставки товарів або негайно повернути кошти сплачені позивачем відповідно до платіжних доручень №№ 129, 130 від 24.07.2015 р. у розмірі 97499,41 грн.

В судовому засіданні відповідач не заперечував щодо вказаної претензії.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія звіту по рахунку позивача з якої вбачається, що 13.10.2015 р. відповідачем було перераховано кошти у розмірі 18885,12 грн., в якості повернення передоплати.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами ст. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Здійснення позивачем оплати рахунків № 57 та № 58 від 23.07.2015 р. в сумі 97499,41 грн. свідчить про прийняття пропозиції щодо придбання товару.

Таким чином, вищенаведеними обставинами підтверджується, що між сторонами було укладено у спрощений спосіб договір купівлі-продажу товару.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом ст.ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наявність претензії від 07.10.2015 р. №07/10-2015, позивачем правомірно заявлено вимогу до відповідача про зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати на підставі вимог ч. 2 ст. 693 ЦК України.

До апеляційної скарги відповідачем долучено платіжні доручення №94 від 23.09.2016 р. та №89 від 22.09.2016 р. на загальну суму 4000,00 грн., які були пререраховані позивачу. В призначенні платежу у вказаних платіжних дорученнях відповідачем зазначено - повернення передоплати.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду міста Києва від 26.09.2016 р. дана справа була призначена до розгляду в судовому засіданні на 06.10.2016 р. В той же день по даній справі було винесено рішення. Відповідач у судовому засіданні 06.10.2016 р. не був присутнім. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували отримання відповідачем ухвали суду від 26.09.2016 р. З огляду на те, що відповідач не знав про час та місце судового засідання, то він був позбавлений можливості надати докази суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приймає вказані докази, як належні також з урахуванням тієї обставини, що оплата була здійснена до винесення рішення по даній справі судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми передоплати підлягає частковому задоволенню у розмірі 74614,29 грн. (78614,29 - 4000,00), а рішення в цій частині підлягає зміні.

Позивач на підставі ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 6437,20 грн. інфляційних втрат та 2696,35 грн. 3% річних, нарахованих на суму неповернутої передоплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже даною нормою передбачено можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України.

Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

У відповідності до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення 6437,20 грн. інфляційних втрат та 2696,35 грн. 3% річних на суму попередньої оплати товару є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому остання підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2016 р. в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2016 р. у справі №910/17559/16 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (02156, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛС Україна (04074, м. Київ, вул. Резервна, 29-Г, код ЄДРПОУ 38216838) 74614 (сімдесят чотири тисячі шістсот чотирнадцять) грн. 29 коп. основного боргу, 1232 (одну тисячу двісті тридцять дві) грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛС Україна (04074, м. Київ, вул. Резервна, 29-Г, код ЄДРПОУ 38216838) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (02156, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 69 (шістдесят дев'ять) грн. 06 коп. за подання апеляційної скарги.

У решті позову відмовити.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/17559/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк